30 вересня 2025 року м. Ужгород№ 260/7002/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С.І.
при секретарі судового засідання Гавій Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, -
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 30 вересня 2025 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 30 вересня 2025 року.
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач, ВПВР УЗПВР у Закарпатській області) про визнання протиправною та скасування постанови від 18.08.2025 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52558559.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржена постанова про стягнення виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки виконавче провадження відкрито 09.11.2016 року, на час його відкриття та до 28.08.2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми (а з 28.08.2018 року розмір виконавчого збору складає 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню), відтак, винесення постанови про стягнення виконавчого збору за тією редакцією Закону, що погіршує становище боржника, - є протиправним та така підлягає скасуванню.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує проти позовних вимог, оскільки законодавством визначено що виконавчий збір є обов'язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Враховуючи закінчення виконавчого провадження, в зв'язку з затвердженням мирової угоди між сторонами, у відповідності до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», та оскільки виконавчий збір не стягнуто - винесена постанова про стягнення виконавчого провадження, в зв'язку з чим вважає оскаржувані постанови правомірними, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представники сторін, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання 30.09.2025 року не з'явились (позивачем надана заява про розгляд справи за його відсутності), відтак, враховуючи особливості провадження у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів ДВС, що визначені ст. 287 КАС України, та у відповідності до вимог ст. 205 КАС України, розгляд справи проведено за відсутності представників сторін, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що на виконанні у відділ ПВР перебувало виконавче провадження ВП № 52558559, заведене на примусове виконання виконавчого листа №306/2662/15-ц, виданого 10.03.2016 Свалявським районним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Кей-Колект" заборгованість за кредитом №11201152000 від 20.08.2007р. в розмірі 267326,16 (двісті шістдесят сім тисяч триста двадцять шість доларів США 16 цнт, що за курсом НБУ станом на 07.08.2013 р. 7,993 грн. за один долар США)доларів США, що еквівалентно 2136737,99 (два мільйони сто тридцять шість тисяч сімсот тридцять сім грн. 99 коп.) грн. за договором №11250557000 від 12.11.2007р. заборгованість 210607,11 доларів США (двісті десять тисяч шістсот сім доларів США 11 цнт., що за курсом НБУ станом на 07.08.2013 року 7,993 за один долар США), що еквівалентно 1683382,63(один мільйон шістсот вісімдесят три тисячі триста вісімдесят дві грн. 63 коп.) грн. та 3441 (три тисячі чотириста сорок одну) грн. сплаченого судового збору.
09.11.2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копію постанови надіслано сторонам виконавчого провадження для відома та виконання.
Також, 09.11.2016 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 382356,16 грн.
Також, 09.11.2016 року державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження №52558559 до зведеного виконавчого провадження № 50970103.
15.08.2025 року у зв'язку з надходженням ухвали Свалявського районного суду № 306/1125/16-ц від 28.07.2025 року про затвердження мирової угоди між сторонами виконавчого провадження, державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
18.08.2025 року державними виконавцем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 381731,00 грн.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернулась до суду із даним позовом про її скасування.
Приймаючи рішення по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Так, ст. 1 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VІІІ, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення, а ч. 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону, що була чинною до 28.08.2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами в процесі виконання рішення.
Згідно ч. 3 цієї статті, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Приписами ст. ст. 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Згідно із ч.4 ст. 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких відноситься також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Отже, з аналізу наведених норм Закону № 1404-VІІІ вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII (в редакції Закону, що діяла до 28.08.2018 року) передбачала, що виконавчий збір стягується саме за примусове виконання виконавчого документа, що слід розуміти як фактичне його виконання.
При цьому за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Указане вище є правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №2540/3203/18, які суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України (при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду).
Поряд з цим, вирішуючи даний спір, суд звертає увагу і на те, що ч. 2 ст.27 Закону № 1404-VІІІ змінено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 року № 2475-VІІІ, який набрав чинності з 28.08.2018 року.
Так, згідно нової редакції ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII (редакція чинна з 28.08.2018 року) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Отже, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості у виконавчому провадженні про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , база обрахунку виконавчого збору змінювалась: у період до 28.08.2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як у період після 28.08.2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Згідно наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, постанови про стягнення виконавчого збору від 18.08.2025 року, державний виконавець виходив саме з положень ст. 27 Закону № 1404-VIII, в редакції його чинній після 28.08.2018 року (у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника), тобто, розраховував виконавчий збір від суми, що підлягала примусовому стягненню.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 року у справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення ч.1 ст.58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Так, положення ст. 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції до 28.08.2018 року встановлюють меншу відповідальність боржника у виконавчому провадженні, в порівнянні з нормами ст. 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції з 28.08.2018 року, адже розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми (а не з загальної суми, що підлягає примусовому стягненню).
Враховуючи, що зміни внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" погіршили становище позивача як боржника у виконавчому провадженні, а також ту обставину, що органом виконавчої служби фактично не було стягнуто з боржника усіх коштів за виконавчим листом - суд констатує, що у державного виконавця не було підстав для стягнення у серпні 2025 року з позивача виконавчого збору у розмірі, встановленому для правовідносин, що виникли з 28.08.2018 року, за виконавчим провадженням, що відкрито у 2016 році, та, відповідно, для стягнення виконавчого збору в іншому (більшому) розмірі, ніж був встановлений станом на час відкриття виконавчого провадження.
Зазначене дає підстави для висновку, що державний виконавець, приймаючи спірну постанову, не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.
Аналогічних висновків притримується і Верховний Суд у відносинах щодо прийняття державним (приватним) виконавцем постанов про стягнення виконавчого збору, які були винесені після 28.08.2018 року (тобто, після внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" змін до ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ), у виконавчих провадженнях, розпочатих до вказаних змін.
Наведене вбачається з постанов Верховного Суду від 14.05.2020 року у справі № 640/685/19, від 28.04.2020 року у справі № 520/11908/18, від 16.04.2020 року у справі № 640/8425/19, висновки у яких суд враховує в силу вимог статті 242 частини 5 КАС України.
Зважаючи на викладене, суд погоджується з доводами позивача, наведеними в обґрунтування позову.
Натомість доводи відповідача, зазначені у відзиві, суперечать вказаним вище висновкам суду касаційної інстанції щодо застосування норм законодавства, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження, в аналогічних відносинах.
Виходячи з наведеного суд дійшов висновку про те, що постанова державного виконавця ВПВР УЗПВР у Закарпатській області від 18.08.2025 року ВП № 52558559 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 381731,00 грн - є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ч. 2 ст. 77 КАС України, обов'язок доказування покладається в даному випадку на відповідачів. Відповідачем не доведено правомірність оскарженої постанови, вимоги позову про її скасування відповідають положенням законодавства та обставинам справи, що підтверджуються дослідженими належними та допустимими доказами, в зв'язку з чим позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Шандора Петефі, буд. 14 код ЄДРПОУ 43316386) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 18.08.2025 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52558559.
3. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, з особливостями, визначеними ст. 287 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення.
СуддяС.І. Рейті