30 вересня 2025 рокум. Ужгород№ 260/6788/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , якою просить: 1) Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період; 2) Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації; 3) Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення та призначення на посаду ОСОБА_1 ; 4) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно довідки військово-лікарської комісії № 10840 від 24 серпня 2023 року позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. У зв'язку з чим, у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 03 серпня 2023 року зроблено запис про виключення з військового обліку. В той же час, 15 серпня 2025 року позивач був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_3 . Такі дії ІНФОРМАЦІЯ_2 вважає протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовними вимогами про визнання таких дій протиправними, скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов та похідного наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу частини. З огляду на відсутність підстав для призову, позивач вважає, що підлягає звільненню з військової служби.
Відповідач -1 надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що позивачу під час уточнення військово-облікових даних представники ІНФОРМАЦІЯ_2 довели до позивача підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Однак, позивач не надав жодних підтверджуючих документів та інформації, які би надавали йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідач -2 надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що військова частинна НОМЕР_1 , видаючи наказ про зарахування позивача до списків особового складу, діяла на підставі особового списку, наданого ІНФОРМАЦІЯ_3 та виходила з презумпції належного виконання цим органом обов'язку щодо перевірки наявності або відсутності підстав для надання відстрочки. В той же час, після видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.08.2025 року № 239 між сторонами виникли нові правовідносини, пов'язані з проходженням військової служби, правове регулювання яких здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 позивач непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Відповідно до п. 14 вказаного тимчасового посвідчення військовозобов'язаного ОСОБА_1 03 серпня 2023 року виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідна відмітка про виключення з військового обліку міститься також у п. 13 «Відмітки про військовий облік».
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15 серпня 2025 року № М189 «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації на особливий період» ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16 серпня 2025 року № 239 позивача зараховано до списку особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України Про військову службу і військовий обов'язок від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина 7 статті 1 Закону №2232-XII).
Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з п. 3 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції від 30.07.2023 року) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі Порядок № 1487, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За нормами п. 15-1 Порядку № 1487 до запровадження електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно до Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів призовники, військовозобов'язані та резервісти (за наявності у них дійсних військово-облікових документів) можуть надавати інформацію про зміну своїх облікових даних шляхом подання заяв та відповідних підтвердних документів через центри надання адміністративних послуг, на підставі яких районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, орган СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів вносять зміни до відповідних облікових документів та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п. 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки:
- організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;
- здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;
- проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;
- організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;
- організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов'язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;
- забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов'язаних та резервістів військово-облікових документів;
- проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;
- виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов'язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку.
Як зазначено вище, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку (п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ).
Судом встановлено, що відомостями, які містяться у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_2 , підтверджується той факт, що позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та 03 серпня 2023 року виключено з такого.
Водночас, суд наголошує, що виключення з військового обліку означає, що особа втрачає статус військовозобов'язаного та на неї не поширюються обов'язки з військового обліку.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15 серпня 2025 року № М189 в частині призову позивача, який був визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку не відповідає вимогам законодавства, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд зазначає, що в прохальній частині позовної заяви позивач просить визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову його на військову службу, а також просить визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.08.2025 року № М189 про призов позивача.
Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Оскільки судом, встановлено, що результатом дій відповідача щодо призову ОСОБА_1 є видача наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.08.2025 року № М189, то на переконання суду саме визнання протиправним та скасування такого наказу в частині призову позивача є достатнім та належним способом захисту.
Щодо позовних вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині зарахування до списків особового складу військової частини та призначення позивача на посаду та про зобов'язання звільнити з військової служби, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Тобто, для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.
Наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року №280, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 року за №1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України.
Відовідно до п. 2 розділу XII Інструкції №280 військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції.
Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині незалежно від номенклатури посад для призначення. Накази по стройовій частині видаються всіма військовими частинами, що формуються та утримуються на окремому штаті.
Пунктом 32 Розділу ІІ Інструкції № 280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини.
Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
З вказаних норм у їх сукупності слідує, що організація обліку та призову громадян в особливий період, в тому числі щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу, покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що при виданні наказу від 16 серпня 2025 року № 239 про зарахування позивача до списків особового складу військової частини командир військової частина НОМЕР_1 не мав підстав піддавати сумніву, що направляючи позивача до військової частини районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснив всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав для його мобілізації на військову службу.
В той же час, суд враховує, що у справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, ЄСПЛ наголосив на особливій важливості принципу "належного урядування", зазначивши при цьому, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних Документ сформований в системі «Електронний суд» 11.02.2025 7 правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Також відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Однак, як встановлено за результатами розгляду справи, оспорюваний наказ про мобілізацію позивача зазначеним критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень не відповідає.
На переконання суду, з огляду на встановлену судом протиправність наказу про призов позивача, подальше проходження ним військової служби є порушенням ст.3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Щодо доводів відповідача -2 що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу за мобілізацією є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинить відновлення попереднього становища особи, яка була призвана на військову службу, з посиланням на позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційного адміністративного суду у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21, то такі не можуть братися до уваги при вирішенні цього спору.
Так, зазначені справи не є тотожними до спірних правовідносин, а їх висновки стосуються відмінних випадків. Жодна з зазначених справ не стосувалась проходження військової служби та мобілізації особи, яка виключена з військового обліку.
З огляду на вищенаведене, суд наголошує, що хоч Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення законним та обґрунтованим заходом буде визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16 серпня 2025 року № 239 в частині зарахування позивача до списків особового складу частини та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Отже, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб'єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.
Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, вищевказаний спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним та в повній мірі забезпечить повне припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
На підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В той же час, суд враховує, що відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4844,80 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1.276723587.1 від 24 серпня 2025 року.
Враховуючи те, що позивач в даній справі звільнений від сплати судового збору, то він має право на звернення до суду із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору в сумі 4844,80 грн. у відповідності до положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії- - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 серпня 2025 року № М189 «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 .
3. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 16 серпня 2025 року № 239 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини.
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька