про залишення позовної заяви без руху
29 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/22530/25
категорія 106030000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Приходько О.Г., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)", в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати грошової компенсації в сумі 30454,49 грн за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України;
- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України в сумі 30454,49.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та з'ясувавши зміст заявлених у цій справі позовних вимог суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За статтею 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (надалі - Закон № 2713-IV) на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, тому служба у територіальних органах управління, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах є різновидом публічної служби за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19; така ж позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21).
У згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням), а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид виплат.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 21 Закону № 2713-IV особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578 (надалі - Порядок № 578), під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 01 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Як визначено у пункті 60 Порядку № 578, для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.
Аналіз наведених судом положень дає підстави вважати, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби виникає при звільненні і це право реалізується шляхом подання службовцем відповідної заяви за місцем служби.
З цих підстав не видаються обґрунтованими доводи позивача з посиланням на положення статті 233 Кодексу законів про працю України щодо непоширення місячного строку звернення до суду у такій категорії спорів.
За доданими до позовної заяви матеріалами суд з'ясував, що позивач звільнений зі служби у Державній установі "Бердичівський виправний центр (№108)" на підставі наказу від 01 липня 2025 року № 57/ОС/25 та вже 10 липня 2025 року ним подано заяву про виплату компенсації за неотримане речове майно. Тож це дає підстави вважати позивача обізнаним щодо непроведення спірного розрахунку при звільненні щонайпізніше 10 липня 2025 року, натомість відлік строку звернення до суду процесуальний закон пов'язує саме з обізнаністю щодо порушеного права, а не відколи особа з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо відліку строку звернення до суду із заявленими вимогами від дня отримання відповіді на адвокатський запит (09 вересня 2025 року) суд зауважує на тому, що звернення з відповідним запитом представника позивача не змінює моменту, з якого позивач мав бути обізнаним про порушення його права, а свідчить лише про час, з якого він почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права, що не пов'язано з початком перебігу строку звернення до суду з цим позовом.
У цьому контексті суд зауважує, що Верховний Суд послідовно дотримується позиції, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Отже, звернувшись до суду із позовом щодо стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби 23 вересня 2025 року позивачем пропущено встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду у такій категорії спорів.
Слід відмітити, що при зверненні до суду особа повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду упродовж встановленого процесуального строку звернення до суду. На противагу, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Тому у цьому аспекті потребують підтвердження обставини, які завадили реальній, об'єктивній можливості позивача виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо проведеного розрахунку спірних сум, виплачених при звільненні зі служби, принаймні у межах місячного строку звернення до суду у цій категорії спорів.
Згідно з частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
В силу норми частини п'ятої статті 242 КАС України суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду при застосуванні норм права, а тому, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21, що підтримані й у постанові від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, позовну заяву належить залишити без руху з наданням позивачу строку для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом з наведенням поважних причин пропуску процесуального строку та з доданням належних доказів на підтвердження відповідних обставин.
Суд повторює, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи висновки суду позовну заяву належить залишити без руху з наданням десятиденного строку для подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із заявленими вимогами, у якій вказати інші підстави для поновлення строку та надати докази поважності причин пропуску цього строку.
Керуючись статтями 122, 123, 171, 248, 256, 293, 294 КАС України, суддя,
ухвалив:
Визнати неповажними вказані у заяві від 23 вересня 2025 року підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду та залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення цього строку.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається без розгляду якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними.
Копію цієї ухвали надіслати особі, яка звернулась з позовом.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
Суддя О.Г. Приходько