30 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/4948/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Державної установи «Райківська виправна колонія (№73)» (далі - відповідач, ДУ «РВК (№73)») про визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у не застосуванні при обчисленні з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2023 року грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористаної щорічної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та зобов'язання провести перерахунок грошового забезпечення, обчисленого із використанням такої розрахункової величини, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня календарного року в період 29 січня 2020 року по 31 грудня 2023 року, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористаної щорічної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, із урахуванням раніше виплачених сум.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач установив та виплачував грошове забезпечення в період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, що призвело до виплати грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення у значно меншому розмірі.
Ухвалами суду від 13 березня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/35573/23.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
Однак, станом на дату розгляду справи відповідач своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав.
Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 30 вересня 2025 року поновлено провадження у справі.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивач працював у ДУ «РВК (№73)»з 29 січня 2020 року по 26 січня 2024 року.
Наказом Міністерства юстиції України №75/к від 11 січня 2024 року позивача звільнено зі служби за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 26 січня 2024 року.
У зв'язку з тим, що розрахунок грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористаної щорічної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, проведено відповідачем не у повному розмірі, позивач подав заяву про їх перерахунок.
Довідками від 22 лютого 2024 року відповідач підтвердив, що посадовий оклад позивача становив 6630,00 грн з тарифним коефіцієнтом 3,76 та тарифним розрядом 35, а оклад за військовим званням склав 1480,000 грн з тарифним коефіцієнтом 0,84. При цьому, зазначено, що позивачу виплачено допомогу для оздоровлення за 2020 - 2023 роки, допомогу для вирішення соціально побітових питань за 2020, 2023 роки та одноразову грошову допомогу при звільненні.
Позивач уважає, що відповідач протиправно при визначенні розміру грошового забезпечення(щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року, тому звернувся із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року №2713-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2713-IV) умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною 5 цієї правової норми встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка передбачала з 01 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців (далі - Постанова № 704).
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про Національну поліцію», Постанови № 704, наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок № 925/5).
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24 лютого 2018 року набула чинності Постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Тим часом, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103.
Відтак, починаючи з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 Постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня календарного року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями - не впливає.
Відповідач не заперечує, що після 29 січня 2020 року продовжував нараховувати позивачу грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
При цьому, 12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20 травня 2023 року, якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Кабінет Міністрів України постановив:
1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Постанова № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року.
Таким чином, Постановою № 481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Тим часом постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі №320/29450/24 визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Із мотивувальної частини названої постанови убачається, що правовою підставою для її прийняття став висновок суду про те, що пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, зокрема, визначення розрахункової величини в фіксованому розмірі 1762,00 грн суперечить нормам розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII та не підлягає застосуванню.
З огляду на зазначене суд уважає за необхідне зауважити, що рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
У пункті 3 резолютивної частини рішення від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 95, частини 2 статті 124, частини 1 статті 129 Конституції України, пункту 5 частини 1 статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.
Отже внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Така позиція суду обумовлена аналогічною правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 30 червня 2025 року у справах № 280/8083/24, № 280/8605/24, № 460/3942/24, від 02 липня 2025 року у справі №240/29489/23, від 09 липня 2025 року у справі №420/18853/24, від 21 серпня 2025 року у справі №520/22317/23, від 08 вересня 2025 року у справі №200/4426/24 та від 09 вересня 2025 року у справі №120/14179/23 і у справі №420/6924/24.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для здійснення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум, оскільки, здійснюючи позивачу відповідний розрахунок та виплату грошового забезпечення у цей період, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, Постановою № 481, яка була чинною, у передбаченому законом порядку не скасованою, а тому підстав застосування попередньої редакції Постанови № 704 у відповідача не було.
Вирішуючи спір у межах заявлених позовних вимог, суд зазначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень це пасивна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи.
Однак, у цьому випадку відповідач проводив нарахування та виплату грошового забезпечення, однак без урахування вірного розміру складових грошового забезпечення, а тому вчинив активні дії.
При цьому, суд зауважує, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується проведення нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільнення у 2023 році, тобто тоді коли відповідач використовував вірний розмір прожиткового мінімуму, відповідно підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IХ станом на 01 січня 2020 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IХ станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IХ станом на 01 січня 2023 року є протиправними.
З метою відновлення прав, порушення яких установлено за результатами розгляду спору, суд уважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року перерахунок грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IХ станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IХ станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IХ станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відтак позовні вимоги є обґрунтованими та відповідно підлягають частковому задоволенню.
Ураховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної установи «Райківська виправна колонія (№73)» щодо розрахунку та виплати ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IХ станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IХ станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IХ станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати Державну установу «Райківська виправна колонія (№73)» здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IХ станом на 01 січня 2020 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IХ станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IХ станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
30.09.25