30 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/21424/25
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
установив:
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - позивач, ГУ ПФУ в Житомирській області) звернулось у суд з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (далі - відповідач, Відділ ПВР УЗПВР у Житомирській області) від 25 серпня 2025 року у ВП № 77663230 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова про накладення штрафу d розмірі 5100,00 грн є необґрунтованою та підлягає скасуванню у зв'язку з виконанням ГУ ПФУ в Житомирській області рішення суду в повному обсязі у відповідності до чинного законодавства.
Ухвалою суду від 08 вересня 2025 року позов прийнято до провадження, вирішено, що справа буде розглядатися (формуватися та зберігатися) в електронній формі та призначено до розгляду в судовому засіданні з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 (далі - третя особа, ОСОБА_1 ).
16 вересня 2025 року до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що обов'язок виконати рішення суду у спосіб та порядок передбачені рішенням суду виникає у боржника ще з моменту набуття рішенням законної сили, а процедура передбачена Законом України «Про виконавче провадження» закріплює примусове виконання такого рішення та не покладає на боржника нових обов'язків, тому він зобов'язаний виконати рішення суду у спосіб та порядок передбачений рішенням, а не симулювати його виконання у будь-який інший спосіб.
Суд установив, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року, прийнятою у справі №240/35065/23, зобов'язано ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії по інвалідності ІІІ групи, щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, визначеному статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює шести мінімальним пенсіям за віком, з 01 червня 2023 року.
Виконавчий документ видано 17 лютого 2025 року Житомирським окружним адміністративним судом.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02 квітня 2025 року відкрито виконавче провадження № 7663230 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 240/35065/23 та вказано про необхідність виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
17 квітня 2025 року ГУ ПФУ в Житомирській області надало відповідь за номером № 0600-0306-5/36960, де повідомило, що мінімальний розмір пенсії встановлений на дату зобов'язання та становив 2093 грн. У результаті перерахунку на виконання рішення суду розмір пенсії становив 12728,82 грн, в тому числі 12558,00 грн (2093,00 грн х 6 ). За період з 01 червня 2023 року по 28 лютого 2025 року нарахована доплата до пенсії. З 01 березня 2025 року виплата пенсії буде здійснюється у розмірі визначеному на виконання рішення суду. Постанову суду виконано ГУ ПФУ в Житомирській області в межах покладених судом зобов'язань. Судом не розглядалось питання проведення перерахунку розміру пенсії в майбутньому та не зобов'язано Головне управління проводити в подальшому перерахунок пенсії в зв'язку зі збільшенням мінімального розміру пенсії.
На адресу управління 04 червня 2025 року надійшла вимога державного виконавця від 29 травня 2025 року, відповідно до якої вимагалося в 10-денний строк з дня отримання вимоги виконати рішення суду та надати підтверджуючі документи про його виконання, повідомити суму заборгованості по рішенню суду станом на день надання відповіді та надати розрахунок суми, що підлягає виплаті.
Листом від 12 червня 2025 року № 0600-0306-5/53132 ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило, що детальну інформацію щодо проведення перерахунку пенсії, на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі №240/35065/23, ОСОБА_1 , надано у листі №0600-0306-5/36960 від 17 квітня 2025 року у відповідь на постанову від 02 квітня 2025 року№13232 по виконавчому провадженню, яка залишається в силі.
07 липня 2025 року знову надійшла вимога державного виконавця від 04 липня 2025 року, відповідно до якої вимагалося в 5-деннийстрок з дня отримання вимоги виконати рішення суду та надати підтверджуючі документи про його виконання, повідомити суму заборгованості по рішенню суду станом на день надання відповіді та надати розрахунок суми, що підлягає виплаті.
ГУ ПФУ в Житомирській області листом від 08 липня 2025 року № 0600-0306-5/59853 знову повідомило, що детальну інформацію щодо проведення перерахунку пенсії, на виконання судового рішення у справі №240/35065/23, ОСОБА_1 , надано у листі №0600-0306-5/36960 від 17 квітня 2025 року у відповідь на постанову від 02 квітня 2025 року №13232 по виконавчому провадженню, яка залишається в силі.
25 серпня 2025 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м, Київ) винесено постанову про накладення на ГУ ПФУ в Житомирській області штрафу на користь держави у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду.
При винесенні цієї постанови виконавцем було встановлено: «рішення суду не виконано в повному обсязі. Розмір щомісячного перерахунку та виплату пенсії, на який мав право стягувач, становить 6 мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідним роком є календарний рік, у якому здійснюється нарахування та виплата коштів. Згідно відповіді боржника для нарахування пенсії застосовується мінімальний розмір пенсії, встановлений на дату зобов'язання та становить 2093,00 грн.».
Уважаючи таку постанову протиправною, ГУ ПФУ в Житомирській області подало цей позов до суду.
У судовому засіданні представник позивач просила позов задовольнити. Зауважила, що рішення суду виконано належним чином.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, у відзиві заявив клопотання про розгляд справи без його участі.
Третя особа до суду не прибула, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Відповідно до приписів статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України 16 вересня 2025 року суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.
У період з 17 по 29 вересня 2025 року головуюча суддя перебувала в стані тимчасової непрацездатності.
Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3447-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Також підкреслював, що органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення.
Так, у рішенні від 19 березня 1997 року по справі «Горнсбі проти Греції», ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Спеціальним законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1404-VIIІ).
У відповідності до статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIIІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України № 1404-VIIІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 63 Закону України № 1404-VIIІ, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 1 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів попередження про кримінальну відповідальність.
За змістом статті 75 Закону України № 1404-VIIІ, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правовою підставою накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання останнім судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Отже, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.
Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону України №1404-VIII.
Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Надаючи правову оцінку доводам позивача про те, що судом не розглядалось питання проведення перерахунку розміру пенсії в майбутньому та не зобов'язано його проводити в подальшому перерахунок пенсії у зв'язку зі збільшенням мінімального розміру пенсії, суд зауважує на таке.
Як установлено судом, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі №240/35065/23 зобов'язано ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії по інвалідності ІІІ групи, щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, визначеному статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює шести мінімальним пенсіям за віком, з 01 червня 2023 року.
Частиною 1статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01 січня 2023 року становив 2093 гривні.
Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX встановлено, що з 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, становив 2361 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX встановлено, що з 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, становив також 2361 гривні.
Таким чином, у 2023 році мінімальний розмір пенсії за віком становив 2093 гривень, а у 2024 році та 2025 році - 2361 гривень.
Зміна на підставі Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік розміру мінімальної пенсії за віком є обставиною, з якою пов'язана зміна розміру пенсії, який суд зобов'язав виплачувати ОСОБА_1 у постанові від 24 грудня 2024 року у справі № 240/35065/23.
Зі змісту відповіді ГУ ПФУ в Житомирській області № 0600-0306-5/36960 від 17 квітня 2025 року на постанову про відкриття виконавчого провадження вбачається, що відповідач застосував мінімальний розмір пенсії, встановлений на дату зобов'язання, а саме 2093 грн.
Згідно з наданим до суду розрахунком суми, що підлягає виплаті пенсіонеру на виконання рішення суду у справі №240/35065/23, ГУ ПФУ в Житомирській області для обрахунку пенсії за рішенням суд застосовано розрахункову величину у розмірі 2093 грн у період з 01 січня 2024 року до 31 грудня 2024 року, та з 01 січня 2025 року по 30 вересня 2025 року, що не відповідає розміру мінімальної пенсії за віком, установленому Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX.
Наведені обставини справи свідчать про невиконання ГУ ПФУ в Житомирській області постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі №240/35065/23, що призвело до нарахування пенсіонеру пенсії за період починаючи з 01 січня 2024 року у меншому розмірі, ніж визначено судовим рішенням.
Ураховуючи підтверджений у ході судового розгляду факт неврахування ГУ ПФУ в Житомирській області зміни на відповідний рік розміру мінімальної пенсії за віком, суд уважає, що державним виконавцем був зроблений обґрунтований висновок про неналежне виконання боржником судового рішення у справі № 240/35065/23 без поважних на те причин.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 28 травня 2025 року у справі №240/24955/24, від 02 червня 2025 року у справі № 240/8623/25.
При цьому суд зауважує, що надані відповідачем перерахунки пенсії ОСОБА_1 з 27 серпня 2025 року, суд до уваги не приймає, оскільки такі дії вчинені позивачем вже після накладення відповідачем штрафу 25 серпня 2025 року, оформленого оскаржуваною постановою. З огляду на таке, підстави для їх врахування під час оцінки правомірності оскаржуваної постанови відсутні.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Відповідач під час розгляду справи довів правомірність оскаржуваної постанови.
З огляду на викладене, ураховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд уважає їх недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 255, 272, 287, 292, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом десяти днів з дати його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
30.09.25