30 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/18684/25
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У липні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ НП в Житомирській області) щодо не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати на суму невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки за період з 07 червня 2017 року по 27 червня 2025 року в сумі 9759,17 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час звільнення зі служби ГУ НП в Житомирській області не виплатило компенсацію за невикористані дні відпустки. Відповідач виплатив належну позивачу суму компенсації за невикористані дні відпустки лише 27 червня 2025 року шляхом перерахування 4699,11 грн на його рахунок, однак без виплати компенсації втрати частини доходів, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 28 липня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
13 серпня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивачу на виконання рішення суду 27 червня 2025 року проведено виплату компенсації за невикористані дні відпусток, що в свою чергу вказує на відсутність підстав для стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку виплати компенсації за невикористані дні відпусток. Звертає увагу суду, що позивачем в позовній заяві вказано розрахунок компенсації втрати частини доходу, однак питання щодо обрахунку належної суми компенсації втрати частини грошового забезпечення відноситься до дискреційних повноважень відповідача.
У період з 17 по 29 вересня 2025 року головуюча суддя перебувала у стані тимчасової непрацездатності.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ОСОБА_1 у період з 15 грудня 2005 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07 листопада 2015 року по 02 червня 2017 року в Національній поліції України. Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 02 червня 2017 року № 106 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 06 червня 2017 року.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 240/13650/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік - 03 доби, за невикористану частину додаткової оплачуваної відпустки за 2016 рік - 14 діб.
На виконання зазначеного рішення, ГУ НП в Житомирській області здійснило 27 червня 2025 року виплату позивачу недоплаченої суми грошового забезпечення шляхом перерахування 4699,11 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи банківськими виписками.
Уважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме нарахування й виплати компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків його виплати протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до приписів статей 59, 60 закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580 з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №580) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питання проходження служби в поліції.
В той же час частиною 10 статті 62 закону України №580-VIII передбачено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно- правових актів України, а також у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченого цим законом та іншими актами законодавства.
Приписами статті 94 Закону України №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
У відповідності до приписів статті 34 закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.
З огляду на викладене, позивач має права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати.
Щодо обраного способу відновлення порушеного права особи шляхом нарахування та виплати компенсації у сумі 9759,17 грн, суд уважає за необхідне зазначити таке.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати «дискреційні повноваження», користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року у справі № 21-87а13.
Таким чином, суд не може підміняти відповідний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку сум компенсації, та на свій розсуд зобов'язати відповідача нарахувати суму компенсації в конкретному розмірі.
Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод уважає, що правильним та достатнім є спосіб відновлення порушеного права шляхом зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати з 07 червня 2017 року по 27 червня 2025 року, оскільки у судовому порядку встановлено протиправну бездіяльність ГУ НП в Житомирській області щодо не проведення нарахування та невиплати компенсації за невикористані дні відпустки у визначеному законодавством розмірі.
Відтак позовні вимоги є обґрунтованими та відповідно підлягають частковому задоволенню.
За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 4699,11 грн.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати на суму невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 4699,11 грн за період з 07 червня 2017 року по 27 червня 2025 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
30.09.25