(про прийняття звіту про виконання судового рішення)
30 вересня 2025 року м. Житомир Справа № 240/17579/20
категорія 112030300
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала справа №240/17579/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
За наслідками розгляду зазначеної справи Житомирським окружним адміністративним судом було прийнято рішення від 14 травня 2021 року, яким відмовлено у задоволенні позову. Однак, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року вказане рішення було скасовано, а позов ОСОБА_1 задовольнити частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру в розмірі двох мінімальних заробітніх плат, відповідно до ч.2 ст.39 та Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 06 листопада 2019 року;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру в розмірі двох мінімальних заробітніх плат, відповідно до ч.2 ст.39 та Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 06 листопада 2019 року, з урахуванням виплачених сум.
25 квітня 2025 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій позивач просив зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подати до суду звіт про виконання судового рішення у справі №240/17579/20.
Ухвалою суду від 21 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №240/17579/20 було задоволено та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протягом 30 календарних днів з дня отримання копії цієї ухвали подати до суду звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі №240/17579/20.
До суду надійшов звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про виконання рішення суду у справі №240/17579/20.
Розглянувши у порядку письмового провадження вищезазначений звіт про виконання рішення суду у даній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Зі змісту наведених норм вбачається, що відповідач зобов'язаний виконати судове рішення, яке набрало законної сили, в межах покладених на нього цим рішенням зобов'язань.
В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Таким чином, Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Відтак, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Обґрунтовуючи подану до суду заяву про встановлення судового контролю за виконання рішення суду у справі №240/17579/20 ОСОБА_1 зазначив, що судове рішення по справі №240/17579/20 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області не виконується, оскільки до жовтня 2024 року розмір підвищення до пенсії, що йому виплачувався, становив менше ніж це визначено резолютивною частиною судового рішення, а починаючи з січня 2025 року виплата підвищення взагалі була припинена.
Дослідивши документи, додані до звіту про виконання рішення суду у справі №240/17579/21, суд встановив наступне.
У період з 06.11.2019 по 31.12.2024 ОСОБА_1 на виконання рішення суду у даній справі, нараховувалось та виплачувалось підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", який становив з з 06.11..2019 - 8346,00 грн, з 01.01.2020 - 9446,00 грн, з 01.09.2020 - 10000,00 грн, 01.01.2021 - 12000,00 грн, з 01.12.2021 - 13000,00 грн, з 01.10.2022 - 13400,00 грн, з 01.01.2023 - 13400, 00 грн, тобто в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
З 01.01.2024 - розмір пенсії становив 8419,77 грн, в тому числі 3200,00грн - підвищення за проживання на території радіоактивного забруднення
В свою чергу, з 01.01.2025 нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, пенсійним органом припинена.
Щодо виплати позивачу доплати до пенсії з 01.01.2024 у розмірі 3200 грн.
Суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 240/28481/23 висновував таке:
- пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття "пенсія" випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк;
- підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати;
- виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати;
- порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Отже, підвищення до пенсії, встановлене ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має невизначений у часі граничний термін виплати, а порядок і строки його нарахування можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Надалі 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України від 09.11.2023 №3460-ІХ Про Державний бюджет України на 2024 рік (далі - Закон №3460-ІХ), статтею 8 якого визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Отже, з 01 січня 2024 року змінилося правове регулювання спірних правовідносин у зв'язку із набранням чинності Законом №3460-ІХ, стаття 8 якого підлягає застосуванню під час виконання рішення суду.
Оскільки рішенням суду у цій справі встановлено доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, то у даному випадку застосовуються обмеження, встановлені ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Тож, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області правомірно з 01.01.2024 приведено пенсійну виплату позивача у відповідність на виконання вимог наведеного закону та здійснено доплату, передбачену ст. 39 Закону №796 у розмірі 3200 грн.
Обґрунтовуючи припинення нарахування та виплати позивачу з 01.01.2025 доплати до пенсії, встановленої рішенням суду у справі №240/17579/20, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вказує, що з 01.01.2025 порядок виплати, а також розмір доплати до пенсії для осіб, які є непрацюючими пенсіонерами та проживають на території радіоактивного забруднення, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", регулюється статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік". Оскільки, позивач не відповідає вказаним у статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" вимогам для отримання такої доплати, то з 01.01.2025 така доплата до пенсії їй не виплачується.
Суд, розглянувши звіт про виконання рішення суду у справі, зазначає наступне.
01.01.2025 набрав чинності Закон України від 19.11.2024 №4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Відповідно до статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27.12.2024 №1524 “Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» (далі - Постанова №1524), яка набрала чинності 01.01.2025, пунктом 1 якої установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Отже, зазначеними вище нормами законодавства визначено:
(1) дві зони радіоактивного забруднення: зона безумовного (обов'язкового) відселення (II зона) та зона гарантованого добровільного відселення (III зона);
(2) умова “постійного» проживання в цих зонах:
(3) періоди постійного проживання у зонах: станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року;
(4) дії пенсійного органу щодо: “встановлення», “продовження» чи “припинення» доплат;
(5) сукупність таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року».
Суд наголошує, що відповідач був зобов'язаний на виконання судового рішення нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до моменту настання таких обставин: (1) зміна правого статусу позивача; (2) зміна законодавства, яке регулює питання виплати вказаного підвищення.
У даному випадку має місце настання такої обставини, як “зміна законодавства», яке регулює питання “встановлення», “продовження» чи “припинення» підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно, з 01 січня 2025 року змінилося правове регулювання, тобто виникли нові обставини та правовідносини, яким не надавалась правова оцінка в межах адміністративної справи №240/17579/20.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення виплати з 01.01.2025 підвищення до пенсії, які були вчиненні на виконання вимог Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік", свідчать про виникнення між сторонами нових спірних правовідносин. Такі правовідносини мають вирішуватися судом по суті у новому спорі, а не в порядку судового контролю за виконанням рішення суду у справі №240/17579/20, оскільки, цим правовідносинам суд не надавав правову оцінку у межах розгляду адміністративної справи №240/17579/20.
Слід також зазначити, що матеріалами справи підтверджується позивачу не виплачена заборгованість в сумі 222617,00 грн.
Разом з тим, частиною першою статті 87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені законом; виплату доплат, надбавок, підвищень до пенсій, додаткових пенсій, пенсій за особливі заслуги перед Україною, встановлених законом, державної соціальної допомоги на догляд особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 7 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", а також на покриття різниці між розміром пенсії, обчисленим відповідно до абзаців першого та третього частини першої, частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та розміром пенсії, обчисленим відповідно до статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (пп. "а" п. 9).
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423 (далі -Положення № 423), Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізацію державної політики, зокрема, у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, надання соціальних послуг та проведення соціальної роботи, пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства лід час надання соціальної підтримки (державна допомога, пільги, житлові субсидії та інші виплати, що проводяться за рахунок державного бюджету, соціальні послуги), державне регулювання та нагляд за дотриманням норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі.
З урахуванням статей 10 та 22 Бюджетного кодексу України, додатка № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", відомчої класифікації видатків та кредитування державного бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11, головним розпорядником бюджетної програми за КПКВК 2506080 "Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду", є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України - відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня.
Згідно з частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пунктів 20, 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
З огляду на наведене, саме Мінсоцполітики України, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення та є головним розпорядником коштів за бюджетною програмою за КПКВК 2506080 "Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду".
Отже виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України.
Судом встановлено, що відповідачем ведеться облік рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Черговість виконання рішень визначається датою набрання його законної сили.
Рішення суду у даній справі обліковується в Реєстрі судових рішень.
Для вжиття всіх можливих заходів та виконання в повному обсязі рішення, Головним управлінням направлено до Пенсійного фонду України лист від 01.05.2025 про виділення додаткового фінансування.
Неодноразово Верховний Суд у своїх рішеннях зазначав, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу на керівника управління не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 16 липня 2018 року у справі № 811/1469/18 та у справі № 560/523/19 за адміністративним провадженням №K/9901/7195/20 від 23 квітня 2020 року та у справі № 420/70/19 від 07.11.2019 року.
Таким чином, рішення суду у даній справі в частині виплати заборгованості в повному обсязі буде виконане після виділення коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, а матеріалами справи підтверджено, що Головне управління не відмовлялось від виконання рішення суду, а виконало його у межах повноважень.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем в межах виконання рішення суду у даній справі вжито всіх залежних від нього заходів з метою виконання судового рішення, що вказує на наявність підстав для прийняття звіту Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області.
Керуючись статтями 243, 248, 381-1, 382-1, 382-2, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Прийняти звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про виконання судового рішення в адміністративній справі № 240/17579/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя І.Е.Черняхович