Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
30 вересня 2025 року Справа №200/7481/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Галатіна О.О., розглянувши заяву про забезпечення позову у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії -
29 вересня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду через систему «Електроний суд» надійшла заява про забезпечення позову у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії.
Вказана заява подана представником позивача, адвокатом - Лещенко О.Д.
В обґрунтування вищевказаної заяви зазначено, що із-за того, що до відповідного реєстру не внесена персональна інформація щодо Позивача, у Відповідачів виникає право призвати Позивача на військову службу під час мобілізації в особливий період, після чого ОСОБА_1 набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду за позовною заявою, якщо його буде прийнято на користь Позивача. У зв'язку із зазначеним просить суд:
Забезпечити позов шляхом заборони:
Відповідачами та іншими суб'єктами владних повноважень вчинити будь-які дії, пов'язані із заходами розшуку, призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 .
Органам Національної поліції України вчиняти будь-які дії, які пов'язані з доставкою ОСОБА_1 для складання протоколу, так я він не прибув за повісткою до ТЦК та СП, до набрання законної сили рішення суду по цій справі.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши додані до позовної заяви документи, суд встановив наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені вказаною статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку суб'єкта владних повноважень, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивачів (заявників).
Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
У зв'язку з цим необхідно, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Відповідно до ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частина 2 ст. 151 КАС України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Системний аналіз вимог наведених норм дозволяє стверджувати, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Заявник обов'язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.
Частини 1 і 3 ст. 152 КАС України визначають, що заява про забезпечення позову подається у письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
З аналізу наведеної норми вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, у тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Таким чином, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявників щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18, згідно з якою суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо «очевидності» ознак протиправних бездіяльності, дій або рішень відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності дії або рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема у тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
При цьому, суд звертає увагу, що п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України чітко встановлює заборону на забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Суд при розгляді заяви про забезпечення позову встановив, що предметом позову у справі № 200/7481/25 є визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональної інформації щодо ОСОБА_1 ; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відомості щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні тяжкого корупційного кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України, яке перебуває на стадії судового розгляду (справа 237/300/17); зобов'язання Відповідачів не вчиняти будь-які дії, пов'язані із заходами призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_1 ), окрім перевірки підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення, до набрання законної сили вироку у кримінальній справі 237/300/17.
При цьому, в заяві про забезпечення позову позивач не наводить обґрунтувань проте просить накласти заборону Відповідачами та іншими суб'єктами владних повноважень вчинити будь-які дії, пов'язані із заходами розшуку, призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 та органам Національної поліції України вчиняти будь-які дії, які пов'язані з доставкою ОСОБА_1 для складання протоколу, так я він не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , до набрання законної сили рішення суду по цій справі.
Тобто, позивач просить встановити заборону вчиняти дії, зокрема, суб'єктам владних повноважень, які не є стороною у справі, і рішення (дії, бездіяльність) яких не є предметом оскарження в адміністративній справі № 200/7481/25, що прямо заборонено п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України.
Крім того, позивачем не наведено обґрунтувань та доказів того, що Відповідачі вчиняють будь-які дії щодо мобілізації ОСОБА_1 .
Отже, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для забезпечення позову, що передбачено положеннями ст. 150 КАС України.
Керуючись ст. ст.150,151,152,154,243,248 КАС України, суд
У задоволенні заяви про забезпечення позову у адміністративній справі - відмовити.
Відповідно до частини восьмої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Ухвала суду може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя О.О. Галатіна