Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 вересня 2025 року Справа№200/5666/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - відповідач, Академія), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 29 липня 2025 року, в якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність Академії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 28 серпня 2020 року по 21 вересня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704) з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, (далі - Порядок № 44);
- зобов'язати Академію здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 28 серпня 2020 року по 21 вересня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 Постанови КМУ № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
30 липня 2025 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи; витребував у відповідача докази.
Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
З клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін учасники справи до суду не зверталися, а тому на підставі ч. 5 ст. 260 КАС справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».
Указом Президента України від 14 липня 2025 року № 478/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4524-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в період з 28 серпня 2020 року по 21 вересня 2021 року проходив військову службу в Академії, де і перебував на грошовому забезпеченні.
Позивач доводив, що Академія нараховувала і виплачувала грошове забезпечення не в повному обсязі внаслідок того, що розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням здійснювався з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, в той час як належало застосовувати прожитковий мінімум, встановлений законом на 01 січня календарного року, в якому проводилось нарахування та виплата грошового забезпечення, як того вимагає п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704) в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність Академії, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті в період з 28 серпня 2020 року по 21 жовтня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначених, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з п. 4 Постанови КМУ № 704, з урахуванням раніше виплачених сум, та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Позивач зазначив, що належним способом захисту його порушеного права має бути покладання на відповідача обов'язку провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 28 серпня 2020 року по 21 вересня 2021 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з п. 4 Постанови КМУ № 704, з урахуванням раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, а також з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Просив задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.
Зазначив, що п. 4 Постанови КМУ № 704 (в редакції, чинній на час проходження позивачем військової служби), було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а тому підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача відсутні.
Просив відмовити в позові.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ухвалою від 30 липня 2025 року суд витребував у відповідача наказ про зарахування позивача до списків особового складу Академії; наказ про виключення позивача зі списків особового складу Академії; архівні довідки про грошове забезпечення позивача за 2020-2021 роки із зазначенням сум грошового забезпечення (в розрізі його окремих складових), які були нараховані та фактично виплачені позивачеві.
Витребувані докази відповідач суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомив, а тому справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України № НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 07 липня 2022 року № 1072694-2022.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 15 лютого 2016 року.
Відповідач - Національна академія сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного (ідентифікаційний код 08410370), про що свідчить довідка № 275/21 з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З приводу проходження позивачем військової служби суд встановив такі обставини.
Накази про зарахування позивача до списків особового складу та про виключення позивача зі списків особового складу суду не надані.
Разом з цим, як свідчить лист Академії від 15 травня 2025 року № 738/6707, ОСОБА_1 проходив військову службу в Академії, де і перебував на грошовому забезпеченні, в період з 28 серпня 2020 року по 21 вересня 2021 року.
Спірні правовідносини виникли щодо правомірності дій (бездіяльності) відповідача при нарахуванні та виплаті позивачеві грошового забезпечення за період з 28 серпня 2020 року по 21 вересня 2021 року.
Архівні довідки про грошове забезпечення позивача за 2020-2021 роки із зазначенням сум грошового забезпечення (в розрізі його окремих складових), які були нараховані та фактично виплачені позивачеві, відповідач суду не надав.
Однак, як свідчить лист Академії від 15 травня 2025 року № 738/6707, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням та інших складових грошового забезпечення ОСОБА_1 з 28 серпня 2020 року по 21 вересня 2021 року є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на 01 січня 2018 року, який становить 1 762,00 грн.
Розмір складових грошового забезпечення позивача станом на 01 січня 2021 року становив:
оклад за військовим званням - 670,00 грн;
посадовий оклад - 2 820,00 грн;
надбавка за вислугу років 35% - 1 221,50 грн;
надбавка за особливості проходження служби ((ОВЗ+ПО+ВР)х65%) - 3 062,48 грн;
премія (ПО*123%) - 3 468,60 грн;
разом - 11 242,58 грн.
Тарифні розряди, згідно з якими ОСОБА_1 розраховувався посадовий оклад з 28 серпня 2020 року по 21 вересня 2021 року:
з 28 серпня 2020 року по 19 серпня 2021 року - 5 тарифний розряд;
з 20 серпня 2021 року по 21 вересня 2021 року - 12 тарифний розряд.
06 травня 2025 року позивач, від імені якого діяла його представник - адвокат Єрьоміна В.А. звернувся до Академії з заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням на відповідний рік, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до цієї постанови, з урахуванням раніше виплачених сум, але не менше 50% мінімальної заробітної плати.
Однак листом від 13 травня 2025 року № 738/6578 Академія відмовила у такому перерахунку через відсутність правових підстав для його проведення.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Ч. 4 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704) затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
П. 2 Постанови КМУ № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
П. 4 Постанови КМУ № 704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі - Постанова КМУ № 103), п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, в Постанові КМУ № 704 пункт 4 викладено в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постанова КМУ № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.
Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.
Згідно з п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції Постанови КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ № 103, яким, зокрема, були внесені зміни в п. 4 Постанови КМУ № 704.
Отже, зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, внесені на підставі п. 6 Постанови КМУ № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін п. 6 Постанови КМУ № 103, та правил, наведених в п. 1 Приміток до додатку 1 та в п. 1 Приміток до додатку 14 до Постанови КМУ № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями ст. 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону № 2017).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294), від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082), від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928), від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022, 2023 роки відповідно, не містять.
Тобто, положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст. 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 навів такі висновки:
(1) з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
[…]
(3) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Наведена вище правова позиці підтримана Верховним Судом і в постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21, від 28 березня 2024 року у справі № 160/8290/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/16735/21 та інших.
При цьому під час розгляду справи № 380/18850/21 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) положень п. 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинною до набрання чинності Постановою КМУ № 103.
12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова КМУ № 481).
Постанова КМУ № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року.
На підставі п. 2 Постанови КМУ № 481 внесені зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, шляхом викладення абзацу 1 в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Таким чином, в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача мав визначатися відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, та з урахуванням правил, наведених в п. 1 Приміток до додатку 1 та в п. 1 Приміток до додатку 14 до цієї постанови, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1 і 14 до Постанови КМУ № 704.
Суд встановив, що в період з 28 серпня 2020 року по 21 вересня 2021 року включно ОСОБА_1 проходив військову службу в Академії, де і перебував на грошовому забезпеченні.
У спірний період посадовий оклад ОСОБА_1 був визначений шляхом множення тарифного коефіцієнта, визначеного згідно з додатком 1 до Постанови КМУ № 704, на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» (далі - Закон № 2246) на 01 січня 2018 року, та з урахуванням правил заокруглення, наведених в п. 1 Примітки до додатку 1 Постанови КМУ № 704.
Оклад позивача за військовим званням був визначений шляхом множення тарифного коефіцієнта, визначеного згідно з додатком 14 до Постанови КМУ № 704, на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 2246 на 01 січня 2018 року, та з урахуванням правил заокруглення, наведених в п. 1 Примітки до додатку 14 Постанови КМУ № 704.
Згадані вище складові грошового забезпечення були визначені із застосуванням п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла з 24 лютого 2018 року по 29 січня 2020 року, тобто до набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18.
З огляду на встановлені фактичні обставини та виходячи з правового регулювання спірних правовідносин, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС суд дійшов висновку, що бездіяльність Академії, яка полягала у незастосуванні п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, при обчисленні ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 28 серпня 2020 року по 21 вересня 2021 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками до Постанови КМУ № 704, підлягає визнанню протиправною.
Протиправна бездіяльність відповідача мала наслідком не лише неправильне визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а й інших щомісячних основних і додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які обчислюються з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.
За вказаних обставин відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на отримання грошового забезпечення в повному розмірі, визначеному відповідно до законодавства, є зобов'язання Академії здійснити ОСОБА_1
- перерахунок грошового забезпечення, включаючи щомісячні основні і додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, за період з 28 серпня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ № 704, та виплатити різницю з урахуванням виплачених сум, а також з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44;
- перерахунок грошового забезпечення, включаючи щомісячні основні і додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, за період з 01 січня 2021 року по 21 вересня 2021 року включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ № 704, та виплатити різницю з урахуванням виплачених сум, а також з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44.
Застосований судом спосіб захисту забезпечує повне та ефективне поновлення права позивача на належне грошове забезпечення, оскільки на виконання цього рішення Академія має здійснити перерахунок не лише посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 , а й в с і х інших щомісячних основних і додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, (які обчислюються з урахуванням посадового окладу та/або окладу за військовим званням і які фактично були нараховані та виплачені позивачеві за спірний період), та провести їх виплату з урахуванням фактично виплачених сум.
Заперечення відповідача щодо застосування норм п. 4 Постанови КМУ № 704 не спростовують висновків суду по суті позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та не враховують висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Крім того, в контексті спірних правовідносин не йдеться про застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а також приміток до додатків 1 і 14 до Постанови КМУ № 704 як «норми права», а тому суд відхиляє відповідні заперечення відповідача.
Суд відхиляє заперечення відповідача, які ґрунтуються на відсутності бюджетного фінансування, з міркувань, наведених нижче.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
При цьому реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.
Щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Ст. 40 Закону № 2232 визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються, зокрема, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Закон № 2011 відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічний, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 2011, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Гарантії соціального і правого захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає ст. 1-2 Закону № 2011.
Одна з таких гарантій полягає у тому, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 2011 до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Ч. 4 ст. 9 Закону № 2011 визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Справляння податку на доходи фізичних осіб регламентує розділ ІV Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Так, відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку.
В силу положень пп. пп. 163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 ПК України об'єктом оподаткування резидентів є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Згідно з абз. абз. 1-2 п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. 164.1.2 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового періоду.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, серед іншого, включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), що передбачено пп. 164.2.1 пп. 164.2 ст. 164 ПК України.
П. 167.1 ст. 167 ПК України встановлено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п. п. 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету регламенту ст. 168 ПК України.
Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.
Згідно з п. 168.3 ст. 168 ПК України розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України).
Відповідно до п. 168.4 ст. 168 ПК України податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до відповідних бюджетів згідно з Бюджетним кодексом України.
П. 168.5 ст. 165 ПК України установлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом № 2011 членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
Відповідно до п. 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
П. 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до п. 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
П. 5 Порядку № 44 установлено, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм ПК України та Порядку № 44 зумовлює висновок, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів; виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку на доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 26 березня 2020 року у справі № 813/189/18, компенсація податку на доходи фізичних осіб належить до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту військовослужбовців.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Щодо строку звернення до суду.
Строк звернення до адміністративного суду визначений ст. 122 КАС.
Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами ч. 5 ст. 122 КАС для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.
Так, в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України навів висновок про те, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП у системному зв'язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин право позивача на звернення до адміністративного суду з приводу нарахування та виплати грошового забезпечення не було обмежено будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.
На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП викладені в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На підставі пп. 19 п. 1 розділу І Закону № 2352 текст ст. 234 КЗпП викладений в такій редакції:
«У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року».
Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.
Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.
При цьому, ст. 233 КЗпП в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
А ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:
у справах про звільнення працівника - місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;
у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.
Закон № 2352 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19 липня 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.
З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
Таке правозастосування узгоджується з нормою ч. 4 ст. 3 КАС, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Крім того, суд враховує висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виробного процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, а саме:
«[…]
65. Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування ст. 233 КЗпП, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
65.2. З урахуванням п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
66. Зважаючи на наведене, Судова палата вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
- від 29 січня 2025 року у справі № 500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9660/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано ст. 233 КЗпП у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
- від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
- від 12 вересня 2024 року у справі № 200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у ст. 233 КЗпП, закінчилися з припиненням дії карантину.
67. Відступаючи у цій справі від висновків Верховного Суду, які викладено в указаних постановах, Судова палата зазначає, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
68. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
69. Отже, Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати на усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
[…]».
Таким чином, до вимог ОСОБА_1 , які стосуються періоду з 28 серпня 2020 року по 21 вересня 2021 року включно, належить застосовувати норму ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції до внесення змін Законом № 2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відтак, позивач не потребує поновлення строку звернення до суду.
Розподіл судових витрат.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. п. 1, 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки предметом спору у справі є стягнення грошового забезпечення.
Докази здійснення позивачем інших судових витрат суду не надані.
Отже, відповідно до ст. 139 КАС судові витрати розподілу не підлягають.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (ідентифікаційний код 08410370, місцезнаходження: 79026, Львівська обл., м. Львів, вул. Героїв Майдану, буд. 32) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яка полягала у незастосуванні п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, при обчисленні ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 28 серпня 2020 року по 21 вересня 2021 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
3. Зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, включаючи щомісячні основні і додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, за період з 28 серпня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та виплатити різницю з урахуванням виплачених сум, а також з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагорода та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
4. Зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, включаючи щомісячні основні і додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, за період з 01 січня 2021 року по 21 вересня 2021 року включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та виплатити різницю з урахуванням виплачених сум, а також з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагорода та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
5. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
8. Повне судове рішення складено 29 вересня 2025 року.
Суддя Т.О. Кравченко