Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 вересня 2025 року Справа№200/5570/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті компенсації втрат доходів за період з 01.03.2018 по 23.03.2025, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.03.2025, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159; стягнення компенсації втрат доходів за період з 01.03.2018 по 23.03.2025, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.03.2023, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, в розмірі 93 117,56 грн; визнання протиправними дій, які полягали в утримання військового збору у розмірі 5 відсотків з індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, яка нарахована та виплачена йому на виконання рішення суду від 17.12.2024 у справі №200/8282/24; стягнення військового збору, що був надлишкового утриманий у розмірі 3,5%, а саме в сумі 8 093,13 гривень, з індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, що виплачене йому на виконання рішення суду від 17.12.2024 у справі №200/8282/24; зобов'язання подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення; стягнення компенсації судових витрат, а саме витрат на правову допомогу.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №200/8282/24 23.03.2025 року відповідач виплатив йому індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 по 31.12.2022 року в розмірі 219 670,63 гривень. Проте при вказаній виплаті відповідач не нарахував компенсації втрати частини доходів, а також утримав військовий збір у розмірі 5 відсотків замість 1,5 відсотка. Вказані бездіяльність та дії вважає протиправними, просив задовольнити позов.
Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що право на виплату індексації-різниці грошового забезпечення позивач набув після ухвалення судового рішення по справі №200/8282/24. Враховуючи специфіку фінансування ІНФОРМАЦІЯ_2 , даний факт виключає неправомірні дії зі сторони відповідача в частині несвоєчасного перерахунку індексації грошового забезпечення. Крім того, зазначив, що правомірно утримав військовий збір у розмірі 5%, а позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Окрім того, зазначив, що позовну заяву підписано ОСОБА_2 , який не має права підпису позовної заяви від імені позивача.
Стосовно вищезазначених тверджень відповідача суд зазначає таке.
Згідно з положеннями статті 131-2 Конституція України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Статтею 57 КАС України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Відповідно до положень статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи… У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 затверджено «Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Пунктами 30, 31, 32, 35 частини 2 Розділу III вказаного положення визначено, що користувач ЄСІТС може уповноважити іншого користувача на вчинення дій із використанням Електронного суду в інтересах довірителя, надавши засобами відповідної підсистеми ЄСІТС такому повіреному довіреність в електронній формі відповідно до вимог процесуального законодавства. Надання довіреності в електронній формі здійснюється засобами Електронного кабінету шляхом створення електронного документа встановленої форми, в якому визначається обсяг повноважень повіреного. Довіреність в електронній формі, підписана кваліфікованим електронним підписом довірителя, надає можливість повіреному виконувати визначений довірителем перелік дій засобами Електронного суду. Повірений, якому довірителем видана довіреність в електронній формі із правом передоручення, може надати таку довіреність іншому користувачу на вчинення дій в інтересах довірителя (передоручення). Довіреність в електронній формі дійсна до моменту її скасування довірителем або протягом строку, на який вона видана. При втраті чинності довіреності в електронній формі автоматично скасовуються також усі її похідні довіреності, що видані в порядку передоручення.
Суд звертає увагу, що дана справа кваліфікована судом як справа незначної складності, що виключає обмеження у представництві. Тобто представником у такій справі може бути фізична особа.
Документом, що підтверджує повноваження представника фізичної особи є довіреність, оформлена згідно вимог процесуального закону.
Позовна заява подана до суду в електронній формі. До позовної заяви додано довіреність від 06.11.2024 в електронній формі, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
У вказаній довіреності передбачено право повіреного Біленка Євгена Леонідовича від імені довірителя Кірікіяса Андрія Андрійовича представляти інтереси довірителя в судах України, у тому числі з правом підписувати, подавати позовні заяви та інші процесуальні документи.
Довіреність дійсна до моменту її скасування.
Отже, право Біленка Євгена Леонідовича представляти інтереси ОСОБА_1 підтверджено належним чином.
Відтак, суд не бере до уваги твердження відповідача про наявність підстав для повернення позовної заяви з огляду на відсутність належних доказів, які б підтверджували повноваження представника позивача Біленка Євгена Леонідовича.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Новоазовським РВ УМВС України в Донецькій області 07 травня 2008 року), та учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 від 27 грудня 2017 року).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі №200/8282/24 встановлено, що з 01.03.2018 до 31.12.2022 ОСОБА_1 перебував на військовій службі, займав посади та отримував грошове забезпечення в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі №200/8282/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 із застосуванням абз. 4-6 п. 5 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 року №1078. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 із застосуванням абз. 4-6 п. 5 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 року № 1078 у розмірі 3 986,78 грн щомісячно та у загальній сумі 231 233,24 (двісті тридцять одна тисяча двісті тридцять три) грн 24 коп. (3 986,78 * 58 міс.).
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі №200/8282/24 набрало законної сили на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року.
Суд встановив на підставі знімку екрана з мобільного додатку банківської установи, що 23.03.2025 року позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі №200/8282/24 у розмірі 219 670,63 грн.
На звернення представника позивача з питань виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ІНФОРМАЦІЯ_4 надав відповідь листом від 18 квітня 2025 року №09/02/585, відповідно до якої в затвердженому кошторисі для ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні бюджетні асигнування на здійснення таких видатків - як компенсація втрати частини доходів, які отримані за рішеннями суду.
Суд встановив на підставі довідки-розрахунку щодо виплати коштів ОСОБА_1 згідно рішення суду №200/8282/24 від 17.12.2024 року із урахуванням фіксованої суми 3986,78 грн за період з 01.03.2018-31.12.2022, що відповідач при нарахуванні індексації грошового забезпечення в розмірі 231232,24 грн на виконання вищезазначеного рішення утримав з позивача військовий збір у розмірі 5 відсотків в розмірі 11561,61 грн, після утримання якого виплачено суму 219 670,63 грн.
Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.03.2025, а також утримання із сум виплаченої індексації військового збору в розмірі 5 відсотків.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стосовно компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.03.2025 суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону №2050-III).
Зі змісту цієї норми також. слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та інш.
Водночас, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження №К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону №2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі №460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі №560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція застосована Верховним Судом у постанові від 28.10.2024 у справі № 420/2598/24.
Судом вище установлено, що заборгованість із виплати нарахованих сум грошового забезпечення (індексації) мала місце з березня 2018 року та фактично виплачена 23.03.2025.
Отже, застосовуючи викладені висновки Верховного Суду, суд констатує, що відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів через порушення строку їх виплати. Оскільки відповідний обов'язок відповідачем не виконано, то заявлені вимоги щодо допущеної відповідачем бездіяльності через невиплату такої є правомірними.
Водночас, суд звертає увагу, що розрахунок відповідної компенсації належить до повноважень роботодавця, а відтак способом захисту порушеного права є зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 23.03.2025 року.
Стосовно утримання військового збору в розмірі 5 відсотків суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об'єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Як слідує з підпункту 163.1.1 пункту 163.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту - 5 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).
Так, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» №4015-IX від 10.10.2024 (набрав чинності 01.12.2024) збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» № 4113 від 04.12.2024 уточнено перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.
Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №4113 від 04.12.2024 зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосовуються з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX.
З огляду на те, що Закон України № 4015-IX від 10.10.2024 року набрав чинності 01.12.2024, то зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України внесені Законом України № 4113 від 04.12.2024 щодо ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка застосовуються з 01.12.2024.
Як встановлено судом, на виконання рішення суду по справі № 200/8282/24 відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення з утриманням з нарахованого доходу військовий збір за ставкою 5%.
Однак, до такого доходу позивача, в силу положень Податкового кодексу України, має застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.
Отже, дії відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченої індексації грошового забезпечення, є протиправними.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.
Враховуючи викладене, відповідач безпідставно надмірно утримав 3,5 відсотки військового збору (5% замість 1,5%) з виплаченого грошового забезпечення позивача.
Суд встановив вище, що нарахована на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2024 року у справі №200/8282/24 сума індексації грошового забезпечення становить 231232,24 грн.
Отже, утриманню з позивача підлягав військовий збір в розмірі 3468,48 (231232,24 * 1,5%) грн, а не 11561,61 грн.
Враховуючи викладене, стягненню з відповідача підлягає надлишково утриманий з індексації грошового забезпечення військовий збір у розмірі 3,5 відсотки в сумі 8 093,13 гривень.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов частково задовольнити позовні вимоги, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 року по день фактичної виплати 23.03.2025 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159; визнання протиправними дій відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5 відсотків з нарахованої та виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №200/8282/24 індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року; стягнення з відповідача на користь позивача надлишково утриманого військового збору у розмірі 3,5%, а саме в сумі 8 093,13 гривень, з виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №200/8282/24 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022.
Стосовно встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності - за її межами.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини 5 статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час ухвалення рішення у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
Суд звертає увагу позивача, що на час розгляду справи ним не надано обґрунтованих доказів та не наведено обставин, що відповідач буде ухилятись від виконання рішення суду, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач, ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях як позивач у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Стосовно ухвалення додаткового рішення про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача компенсації судових витрат, а саме витрат на правову допомогу, суд зазначає, що розподіл цих витрат може бути вирішеним після подання відповідної заяви разом із доказами понесення таких витрат у строк, установлений частиною 7 статті 139 КАС України.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 року по день фактичної виплати 23.03.2025 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо утримання військового збору у розмірі 5 відсотків з нарахованої та виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №200/8282/24 індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) надлишково утриманий військовий збір у розмірі 3,5%, а саме в сумі 8 093,13 гривень, з виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №200/8282/24 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення прийнято, складено та підписано 29 вересня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова