Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 вересня 2025 року Справа№640/13505/20
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (ЄДРПОУ: 44116011; адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2020 №1215012-3313-2615, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб (як плата за землю під нежилим приміщенням у багатоквартирному будинку) у розмірі 5703,47 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
На підставі ст. 1 Закону № 2825 Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований.
П. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону України від 16 липня 2024 року № 3863-ІХ Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон № 3863), який набрав чинності 26 вересня 2024 року), установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абз. 4 цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом № 3863, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом № 3863, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у справах, розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, здійснює Київський окружний адміністративний суд.
На підставі п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, ця справа передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Абдукадировій К.Е.
Ухвалою суду від 02 червня 2025 року справу прийнято до провадження.
Ухвалою суду від 06 червня 2025 року клопотання позивача про заміну відповідача правонаступником задоволено. Замінено відповідача у справі № 640/13505/20 - Головне управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ: 43141267) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (ЄДРПОУ: 44116011; адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що спірне податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та протиправним, оскільки вона, як платник єдиного податку, звільняється від сплати земельного податку у зв'язку із використанням землі під нежилими приміщеннями для здійснення господарської діяльності.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності визначення сум податкового зобов'язання як власнику нежитлових приміщень. Зазначив, що у разі придбання фізичною особою-підприємцем платником єдиного податку будівлі, споруди (її частини), нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному будинку без оформлення права власності на земельну ділянку, у даної особи виникає обов'язок сплати земельного податку на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території незалежно від обраного виду діяльності. Надання в оренду (найм) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Позивач подав відповідь на відзив із зазначенням обов'язку сплати земельного податку з власників земельних ділянок, а також постійних землекористувачів. При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Єдиною підставою для сплати земельного податку платником єдиного податку є невикористання земельної ділянки у господарській діяльності.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Згідно з наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 06.07.2005 зареєстрована фізичною особою-підприємцем за №20720000000003668 та перебуває на обліку в органах державної фіскальної служби з 2005 року.
Відповідно до витягу №2026573401434 з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2016 є платником єдиного податку за ставкою 5% 3 групи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником частини нежилого приміщення в багатоквартирному будинку за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 201,8 кв.м. За посиланням позивача належне їй нежиле приміщення використовуються останньою, як фізичною особою - підприємцем, для провадження господарської діяльності згідно КВЕД зазначених у державному реєстрі фізичної особи-підприємця.
Головним управлінням ДПС у м. Києві направлено позивачу податкове повідомлення-рішення від 01.04.2020 року №1215012-3313- 2615, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік у сумі 5703,47 грн.
Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення від 01.04.2020 року №1215012-3313- 2615 протиправним, звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Статтею 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Як зазначається відповідачем у відзиві, позивач є платником земельного податку у розумінні положень Податкового кодексу України, на якого покладено обов'язок сплати відповідного податку по земельній ділянці, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , оскільки зазначена земельна ділянка перебуває у користуванні позивача у зв'язку з тим, що позивач є власником нежилого приміщення №430 загальною площею 201,8 кв. м. Однак, у справі відсутні докази на підтвердження перебування земельної ділянки у користуванні позивача.
За правилами пунктів 286.1, 286.5 пункту 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Пункт 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлює, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Тобто, в розумінні положень цієї статті, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Разом з тим, відповідач, на якого покладено обов'язок доказування, не надав суду доказів, які б підтверджували, що за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , відповідно, виникнення обов'язку зі сплати земельного податку.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/13290/16 (адміністративне провадження №К/9901/42048/18).
В спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву щодо використання даних державного земельного кадастру суд зазначає, що згідно наявної в матеріалах справи інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 16 червня 2020 року земельна ділянка, на якій знаходиться будинок на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:75:272:0006 площею 2,6736 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 перебуває у постійному користуванні Колективного підприємства «Київтрактородеталь», що також підтверджено листом Департаменту земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) від 03.06.2020 №05702-9919.
Тобто, жодних доказів на підтвердження наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про належність зазначено вище земельної ділянки відповідачем не надано.
Крім того, відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачає, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Як визначено підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Тобто, якщо платник єдиного податку першої - третьої груп використовує земельні ділянки для провадження господарської діяльності, він вільний від обов'язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.
Судом встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку третьої групи з 01 січня 2012 року; місце провадження господарської діяльності АДРЕСА_2 , офіс №430; до видів діяльності належить: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Доказів, які б спростовували твердження позивача, або які свідчать, що належне позивачу нежиле приміщення та земельна ділянка під ним не використовуються позивачем для провадження господарської діяльності, відповідачем до суду не надано.
Таким чином, з урахуванням того, що позивач є платником єдиного податку і використовує нежилі приміщення для провадження господарської діяльності, визначення суми податкового зобов'язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням, є протиправним та не узгоджується з пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13 березня 2018 року у справі №815/2146/17 (адміністративне провадження №К/9901/1698/17) та від 26 червня 2018 року у справі №826/14081/16 (адміністративне провадження №К/9901/49779/18).
Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 01.04.2020 року №1215012-3313-2615, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб, є протиправним та підлягає скасуванню.
Окрім того, суд звертає увагу, що питання нарахування ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , було предметом дослідження в адміністративних справах Окружного адміністративного суду міста Києва №826/12894/16, №826/11181/17, №826/10676/18, №640/15332/19.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2017 №826/12894/16, яка набрала законної сили 29.01.2018, встановлено необґрунтоване визначення ОСОБА_1 відповідного грошового зобов'язання за земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 .
Також, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2018 №826/11181/17, яке набрало законної сили 17.10.2018, встановлено необґрунтоване визначення ОСОБА_1 відповідного грошового зобов'язання за земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2019 №826/10676/18, яке набрало законної сили 27.08.2018, встановлено необґрунтоване визначення ОСОБА_1 відповідного грошового зобов'язання за земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2020 №640/15332/19, яке набрало законної сили 21.12.2020, встановлено необґрунтоване визначення ОСОБА_1 відповідного грошового зобов'язання за земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 129 Конституції України одним із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. З конституційною нормою кореспондуються приписи статей 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема, обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Враховуючи задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст. 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (ЄДРПОУ: 44116011; адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2020 №1215012-3313-2615, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб (як плата за землю під нежилим приміщенням у багатоквартирному будинку) у розмірі 5703,47 грн.- задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2020 №1215012-3313-2615, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб (як плата за землю під нежилим приміщенням у багатоквартирному будинку) у розмірі 5703,47 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (ЄДРПОУ: 44116011; адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 гривень.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 30 вересня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова