29 вересня 2025 рокуСправа №160/15362/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
27.05.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при його звільненні з 14.09.2023 по день фактичного розрахунку з ним (18.04.2025), а саме за шість місяців в сумі 486 630 грн;
- стягнути із Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при його звільненні з 14.09.2023 по день фактичного розрахунку (18.04.2025), а саме за шість місяців в сумі 486 630 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, позивач був звільнений з посади прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (м. Кривий Ріг) в порядку переведення до органів Дніпропетровської обласної прокуратури з 14.09.2023, згідно наказу керівника Спеціалізованої прокуратури Східного регіону №385к від 12.09.2023. Однак, розрахунок при звільненні із органів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону позивач своєчасно не отримав. 24.04.2025 позивач направив письмове звернення до відповідача щодо виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (з 14.09.2023) за шість місяців, відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України та «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 за №100. Однак, листом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону від 08.05.2023 за № 14-152ВИХ-25 відмовлено у виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Вважаючи вказані дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду за захистом свої прав та інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 30.06.2025, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
16.06.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам спірних правовідносин, та просить у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи наступним. ОСОБА_1 проходив службу в Спеціалізовані прокуратурі у сфері оборони Східного регіону до 14.09.2023. Наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону від 12.09.2023 № 385-к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони з 14.09.2023 у порядку переведення до Дніпропетровської обласної прокуратури. Так, позивач як прокурор фактично не звільнений з посади прокурора відповідно до Закону України «Про прокуратуру», та його повноваження як прокурора не були припинені. Отже позивач фактично після переведення до Дніпропетровської обласної прокуратури продовжив виконувати обов'язки прокурора за новим місцем служби, тому ст. 116, 117 КЗпП України не можна застосовувати у контексті спірних правовідносин.
23.06.2025 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідач фактично здійснив повний розрахунок при звільненні позивача з 14.09.2023 лише 18.04.2025. Позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок по день фактичного розрахунку, але не більше ніж як за шість місяців, стосуються саме періоду після звільнення та до часу фактичного розрахунку, стосовно дій відповідача, які він зобов'язаний був вчинити в цей період як роботодавець, згідно ст.ст. 116, 117 КЗпП України. Звільнення прокурорів в порядку переведення також має здійснюватися з дотриманням вимог трудового законодавства. Призначення на посаду прокурора в порядку переведення з іншого органу прокуратури, передбачає обов'язкову наявність (видання) наказу про звільнення прокурора з попереднього місця роботи, що відповідає п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Відтак, позивача було звільнено з однієї юридичної особи (прокуратури обласного рівня) та призначено на посаду в іншій юридичній особі (в іншій обласній прокуратурі), в єдиній системі органів прокуратури України, що відповідає п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 у Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону витребувано належним чином оформлену довідку про середню заробітну плату позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони з 14 вересня 2023 року в порядку переведення за його згодою до органів Дніпропетровської обласної прокуратури згідно наказу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону від 12.09.2023 №385к, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
26.09.2025 від відповідача до суду надійшла витребувана ухвалою суду від 09.09.2025 довідка про середню заробітну плату позивача.
29.09.2025 засобами Електронного суду позивач подав до суду клопотання, в якому вважає довідку Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про середню заробітну плату позивача за останні два календарні місяці роботи необгрунтованою та наводить свій варіант розрахунку середньої заробітної плати.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Спеціалізовані прокуратурі у сфері оборони Східного регіону до 14.09.2023.
Наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону від 12.09.2023 № 385-к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони з 14.09.2023 у порядку переведення до Дніпропетровської обласної прокуратури.
Не отримавши своєчасно розрахунок при звільненні із органів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, позивач звернувся до суду із відповідною позовною заявою.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі №160/32784/23 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії:
- визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 120 Кодексу законів про працю України, ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 № 255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість», в розмірі посадового окладу прокурора окружної прокуратори, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» в 2023 році;
- зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 120 Кодексу законів про працю України, ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №255 від 02.03.1998 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість», в розмірі посадового окладу прокурора окружної прокуратори, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» в 2023 році, з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
У зазначеному рішенні суду від 07.10.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при його звільненні за період з 14 вересня 2023 року по день фактичного розрахунку, визнані передчасними, оскільки на час звернення позивача до суду з тим позовом існував спір щодо повного розрахунку відповідача з позивачем при звільненні, тобто фактичний розрахунок ще не відбувся.
Згідно матеріалів адміністративного позову, 22.04.2025 на електронну пошту позивача надійшов лист від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо виплати позивачу вказаної грошової допомоги, на виконання вищевказаного рішення суду.
Так, 24.04.2025 позивачем направлено звернення до відповідача щодо виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців, згідно ст. 117 КЗпП України та «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.
Однак, орган прокуратури листом від 08.05.2023 № 14-152ВИХ-25 відмовив у виплаті позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, організація та порядок діяльності якої визначаються законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата роботодавцем належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто відповідальність за порушення вимог законодавства про працю може бути покладена виключно на роботодавця, який здійснює нарахування та виплату належних працівникові суми при звільненні.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено з органів прокуратури 14.09.2023. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 18.04.2025.
Правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних, так і неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 15.09.2023 наступний за днем звільнення день.
Судом встановлено, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві одноразової грошової допомоги, одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 120 Кодексу законів про працю України, ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 № 255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість», в розмірі посадового окладу прокурора окружної прокуратори в 2023 році.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі №160/32784/23 відповідач виплатив 18.04.2025 позивачу одноразову грошову допомогу в сумі 30 800,00 грн.
Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати належних сум грошового забезпечення за період з 15.09.2023 (день наступний за днем звільнення позивача зі служби) по 18.04.2025 (дату остаточного розрахунку).
Суд зауважує, що період до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Так, у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, якими законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то суд зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі по тексту - Порядок №100).
Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації (пункт 8 Порядку №100).
З довідки Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону від 26.09.2025 №14-317ВИХ-25 вбачається, що розмір середньоденної заробітної плати позивача за два останні місяці перед звільненням становить 2638,10 грн (52761,90 грн/20днів).
Таким чином, за період з 15.09.2023 по 18.04.2025 (не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України) розмір середнього заробітку становить 480 134,20 грн (2638,10 грн х 182 дні).
Водночас, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
До виплати на момент звільнення (при переїзді на роботу в іншу місцевість) позивачу належало 30 800,00 грн.
Разом з тим, розрахована позивачем сума середнього заробітку (480 134,20 грн) є необґрунтовано завищеною, оскільки вона у 15,59 рази (1558,88%) перевищує суму (30800,00 грн), яка фактично підлягала виплаті позивачу при переїзді на роботу в іншу місцевість.
Отже, суму середнього заробітку позивача належить зменшити до 100% розміру одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 120 Кодексу законів про працю України, ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 № 255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість», в розмірі 30 800,00 грн.
Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
На переконання суду, належним способом захисту у цій справі, є саме стягнення з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону 30 800,00 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Таким чином, в даному випадку підлягає стягненню з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 30 800,00 грн без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст.78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді у період з 22.09.2025 по 26.09.2025 на періодичному навчанні, рішення складено першого робочого дня - 29.09.2025.
Керуючись ст. ст.2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (49000, м.Дніпро, Січеславська Набережна, 29, код ЄДРПОУ 39969443) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при його звільненні з посади прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (м. Кривий Ріг) в порядку переведення до органів Дніпропетровської обласної прокуратури 14.09.2023.
Стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (49000, м.Дніпро, Січеславська Набережна, 29, код ЄДРПОУ 39969443) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки при його звільненні з посади прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (м. Кривий Ріг) в порядку переведення до органів Дніпропетровської обласної прокуратури 14.09.2023 в сумі 30 800,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець