707/1429/21
2/707/39/25
17 вересня 2025 року м. Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області у складі
головуючого судді Морозова В.В.
за участю секретаря судового засідання Швидкої І.О.
сторін:
прокурора Пітюренка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовомзаступника керівника Черкаської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ до ОСОБА_1 , Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з одночасним припиненням речового права на неї, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення,-
30 червня 2021 року заступник керівника Черкаської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Свидівоцької сільської ради, ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з одночасним припиненням речового права на неї, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення сесії Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 47-5 від 23.12.2014, в частині відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090 підлягає визнанню незаконним та скасуванню, оскільки не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, оскільки, на думку прокурора, містить у своєму складі землі водного фонду.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 58 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
При визначенні внутрішньої межі прибережної захисної смуги прокурор посилається на методичний матеріал ВБН 33-4759129-03-05-92 «Проектування, упорядкування та експлуатація водоохоронних зон водосховищ», в якому пропонується визначати, що прибережна смуга, як природотехнічний елемент водоохоронної зони, що включає: пляжі, відмілини, берегові уступи, мілководдя і прибережні острови, зсувні ділянки, осипи, непридатні для використання землі.
При цьому, п.2.5 норм визначає, що внутрішньою межею прибережної смуги є акваторіальний рубіж мілководної зони. В свою чергу, мілководною зоною відповідно до ВБН є акваторія водоймища, що обмежена лінією нормального підпірного рівня (НПР) і глибиною до 2м.
Нормальний підпірний рівень Кременчуцького водосховища, відповідно до його водогосподарського паспорту, встановлений на позначці 81,00 мБс.
Для встановлення обставин перебування спірних земельних ділянок в межах прибережної-захисної смуги Кременчуцького водосховища прокурор надає лист ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», який повідомляє, що ними було здійснено геодезичні обміри та визначено геодезичні координати точок зовнішньої межі земельних ділянок (в тому числі спірної) від лінії, яка розташована на 100 м. від нормального підпірного рівня води (відмітка 81,00 мБС) Кременчуцького водосховища.
З огляду на викладене, прокурор вважає, що спірна земельна ділянка, що відведена у приватну власність на підставі спірного розпорядження має у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища та власність Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ частину гідротехнічної споруди Будище-Свидівоцької захисної дамби.
Позивач вказує, що затвердження проекту та передача у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 порушує вимоги Земельного та Водного кодексів України в частині неможливості перебування таких земель у приватній власності. Вказане твердження має самостійне значення з точки зору визнання незаконним та скасування акта органу державної влади в порядку ст. 21 Цивільного кодексу України.
Крім того, зазначає позивач, при розробці проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність за рахунок земель, які знаходяться в межах прибережної захисної смуги, необхідна наявність висновку Департаменту екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації.
Водночас, рішення Свидівоцькою сільською радою Черкаського району щодо затвердження будь-якої проектної документації із встановлення розмірів та меж прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, в межах спірної земельної ділянки не приймалось. Вказане підтверджується листом Свидівоцької сільської ради № 525/02-75 від 25.07.2017.
Крім того, прокурор, звертаючись з даним позовом зазначає, що він, керуючись положеннями ч.2 ст. 152 ЗК України та ст. 391 ЦК України, захищає право власника спірної земельної ділянки, а саме: держави в особі територіальної громади с.Свидівок в особі Будищенської сільської ради та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ та вимагає усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження майном.
На піставі договору купівлі-продажу № 6485 від 01.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А., речове право на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 .
На посвідчення переходу відповідного речового права від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 державним реєстратором реєстру речових прав на нерухоме майно, в особі приватного нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. винесено рішення №35940763 від 01.07.2017 із одночасним внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Враховуючи наведене,заступник керівникаЧеркаської окружноїпрокуратури звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області із відповідним позовом та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив постановити судове рішення, яким:
- визнати незаконним та скасувати рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 47-5 від 23.12.2014 «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам», в частині відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090 загальною площею 0,0965 га;
- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090, загальною площею 0,0965 га з одночасним припиненням речового права на неї.
- усунути перешкоди держави в особі територіальної громади с. Свидівок в особі Будищенської сільської ради та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, як титульного володільця, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090, загальною площею 0,0965 га, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 щодо її повернення на користь територіальної громади с. Свидівок в особі Будищенської сільської ради та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 09 вересня 2021 року до участі у справі залучено співвідповідачів - Свидівоцьку сільську раду та ОСОБА_2 .
Від представника відповідача Григораш О.Ю. надійшов відзив, в якому представник заперечив проти позову, в обгрунтування своєї позиції зазначив наступне.
На думку відповідача, формування спірної земельної ділянки, за цільовим призначенням землі сільськогосподарського використання відбулося в 1969 році, а потім у 1996 році. На даній земельній ділянці з того часу розміщувалися будівлі та споруди, які частково належать на даний час відповідачеві.
Крім того, представник відповідача зазначає, що прокурором не надано жодного належного та допустимого доказу встановлення прибережної захисної смуги на спірній земельній ділянці та державної реєстрації Державою права державної власності на гідротехнічну споруду Будище-Свидівську захисну дамбу, та прибережну захисну смугу. Свидівоцькою сільською радою не здійснювалось.
26.06.2002 року Свидівоцькою сільською радою прийнято рішення про встановлення, в с.Свидівок, прибережної захисної смуги шириною 10 метрів.
Також, у відзиві зазначено, що рішенням Свидівоцької сільської ради № 31-12 від 30.08.2013 року було проведено розмежування державної та комунальної власності та земельна ділянка, яка містить в своєму складі і спірну земельну ділянку, була вилучена з власності держави та передана в комунальну власність Свидівоцької сільської ради за попередньо встановленим цільовим призначенням - землі сільськогосподарського використання. В подальшому, ОСОБА_2 , як власнику споруд, була передана спірна земельна ділянка вже з земель комунальної власності.
Представник відповідача вважає, що прокурор не підтвердив свої повноваження на звернення з даним позовом, оскільки незрозуміло, саме які права держави він захищає та в інтересах кого діє.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 07.03.2023 року у позові відмовлено у повному обсязі у зв'язку з не доведенням порушенням права осіб, в інтересах яких заявлений позов, на спірну земельну ділянку та обранням прокурором неналежного способу захисту прав позивачів.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 12.07.2023 року рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 07.03.2023 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 20.03.2024 року, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 07.03.2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13.07.2023 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У Постанові Верховного Суду України від 20.03.2024 року, колегія суддів звертала увагу на те, що у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що: «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду керуючись тим, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)».
Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили всі матеріали справи, не встановили, чи перебуває спірна земельна ділянка, яка передана у приватну власність на підставі оспорюваного рішення, у межах прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища.
Крім того, дійшовши висновку про те, що на час передачі у приватну власність спірна земельна ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення, суди не врахували те, що прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій. Межі такої прибережної захисної смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Тобто віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення не спростовує той факт, що ця земля може бути одночасно землею водного фонду, передача якої у приватну власність заборонена.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що за відсутності проведеної відповідної земельно-технічної експертизи у суду відсутні підстави безспірно стверджувати, що на момент прийняття оспорюваного рішення Свидівоцької сільської ради від 23 грудня 2014 року № 47-5 «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» у частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, спірна земельна ділянка не належала до земель водного фонду.
Ураховуючи зазначене, для повного встановлення обставин справи та ухвалення судового рішення, яке відповідатиме вимогам статей 263 - 265 ЦПК України, у порядку, передбаченому ЦПК України, слід провести земельно-технічну експертизу, оскільки суди не надали належної оцінки доказам сторін щодо належності чи неналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду.
Вказана цивільна справа надійшла до Черкаського районного суду Черкаської області 16.04.2024 року.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 року головуючим суддею визначено суддю Морозова В.В.
Ухвалою судді Морозова В.В. від 17.04.2024 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження та розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.
23.05.2024 року від Черкаської окружної прокуратури до суду надійшло клопотання про приєднання до справи доказів разом з доказами надсилання їх іншим учасникам справи, а саме копії акту приймання у постійну експлуатацію гідротехнічної споруди, копії записки щодо відводу земель під будівництво Будище-Свидівської захисної дамби, копія паспорту Будище-Свидівської захисної дамби, копія витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, копії довідки про балансову вартість гідроспоруди, копії висновку експерта від 06.06.2018 року № 19/13-3/279-СЕ/17, копії листа Державного агентства водних ресурсів України від 29.04.2024 № 2335/5/4/11, які суд ухвалив долучити до матеріалів справи.
07.06.2024 року керівником Черкаської окружної прокуратури А. Замотайлом до суду подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій позивач додає до прохальної частини позовної заяви наступну позовну вимогу: “Усунути перешкоди державі в особі Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, як титульного володільця та територіальної громади с. Свидівок у користуванні та розпорядженні майном, шляхом скасування державної реєстрації (запису) земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090 площею 0,0965 га у Державному земельному кадастрі, із одночасним припиненням на неї речового права ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 )».
18.09.2024 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Безпалим Є.П. подано до суду клопотання про застосування строків позовної давності, яке мотивовано тим, що серед вимог позивача є вимога віндикаційного позову, на який поширюється строк позовної давності. Оскільки речове право на спірну земельну ділянку перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 01.01.2017 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А., то строки позовної давності сплили 01.01.2020 року, тобто до моменту звернення позивача до суду (липень 2021 року.)
Ухвалою суду від 27.11.2024 року у прийнятті до розгляду заяви Черкаської окружної прокуратури про збільшення позовних вимог, поданої в межах даної цивільної справи відмовлено та повернуто її позивачу у зв'язку із тим, що подана до суду заява про збільшення позовних вимог за своєю правовою природою не може розцінюватися як така, оскільки містить самостійну нову позовну вимогу, а не збільшення вимог за уже прийнятим судом позовом.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 27.11.2024 року закрито підготовче провадження по даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні прокурор вимоги позовної зави повністю підтримав та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
У судове засідання представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Безпалий Є.П. та відповідач ОСОБА_1 не з'явились, представником відповідача подано до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, зазначених у раніше поданому клопотанні.
Інші відповідачі в судове засідання в черговий раз не з'явилися, про розгляд даної справи повідомлялися неодноразово належним чином, у встановлений законом порядок, відзив на позовну заяву та клопотання до суду не подали.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши надані сторонами письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що у 1996 році відбулося встановлення меж землекористування для підготовки та видачі державного акту на право постійного користування землею Черкаському колективному сільськогосподарському рибопромисловому підприємству ім. Шевченка. Черкаським районним відділом земельних ресурсів була заведена відповідна справа, копія якої долучена позивачем (т.1 а.с. 35).
Рішення виконкому Черкаської районної ради народних депутатів від 10.06.1969 року вирішено затвердити акт на право користування землею Черкаській рибартилі ім. Шевченка. Вважати, що землекористування рибартилі ім. Шевченка розміщується на 8-ми окремих земельних ділянках (т.1 а.с. 41-43).
Відповідно до довідки Земельних ресурсів Черкаського району №76а/2, в постійному користуванні рибколгоспу ім. Шевченка, згідно земельно-облікових документів, станом на 01.01.1995 року, знаходиться 623,0 га земель, з них: на території Свидівоцької сільської ради народних депутатів 0,6 га, в складі якої перебуває і спірна земельна ділянка; дана обставина сторонами не оспорюється (т.1 а.с. 45).
Згідно актів обстеження на місцевості зовнішньої межі та погодження меж землекористування земельної ділянки рибколгоспу ім. Шевченка від серпня 1995 року, фактична загальна площа земельної ділянки, розташованої у с. Дахнівка становить 0,61 га. Суміжним землекористувачем є Черкаське регіональне управління водних ресурсів, представник якого, погодив межі по існуючих огорожах (т.1 а.с. 46-47).
Висновками контролюючих органів погоджено місце розташування, розмір і цільове використання земельних ділянок рибколгоспу ім. Шевченка. З них на території Свидівоцької сільської ради народних депутатів розташовано 0,61 га. (т.1 а.с. 48-53)
Розпорядженням голови Черкаської районної державної адміністрації від 18.07.1996 року №320 затверджено матеріали справи про встановлення зовнішніх меж землекористування для підготовки та видачі державного акту на право постійного користування землею Черкаському колективному сільськогосподарському рибопромисловому підприємству ім. Шевченка, загальною площею 710,21 га, в тому числі: в адмінмежах Свидівоцької сільської ради народних депутатів 0,61 га (т.1 а.с. 54-55).
5 серпня 1996 року Черкаському колективному сільськогосподарському рибопромисловому підприємству ім. Шевченка у постійне користування надано 710,21 га земельних ділянок, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, Серії ЧР 17-79. Цільове призначення земельних ділянок визначено для сільськогосподарського використання. Визначено межі та суміжних землекористувачів.(т.1 а.с. 56-59).
З вищевказаних документів, долучених прокурором в якості доказів, суд вважає встановленою фактичну обставину, що земельна ділянка в адмінмежах Свидівоцької сільської ради площею 0,61 га, в склад якої входить і спірна земельна ділянка, станом на 1996 рік відносилася до категорії земель сільськогосподарського призначення, на ній були розміщені будівлі і споруди, а її межі були визначені та погоджені з суміжними користувачами, в тому числі із Черкаським регіональним управлінням водних ресурсів.
Черкаське УЗМДВ, в інтересах якого звернувся прокурор з даним позовом, не було ні власником, ні користувачем, ні суміжним землекористувачем земельної ділянки в адмінмежах Свидівоцької сільської ради площею 0,61 га, в склад якої входить і спірна земельна ділянка.
Відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 19.09.2007 року, комплекс з будинками відпочинку по АДРЕСА_1 належить акціонерному сільськогосподарському риболовецько-промисловому товариству закритого типу ім. Шевченка (т.1 а.с. 64-68)
З договору купівлі-продажу від 07.11.2007 року, вбачається, що акціонерне сільськогосподарське риболовецько-промислове товариство закритого типу ім. Шевченка продало ряду громадян, в тому числі ОСОБА_3 комплекс, який розташований на земельній ділянці Свидівоцької сільської ради, яка надана продавцю в постійне користування, згідно державного акта на право постійного користування, серії ЧР №17-79 (т.1 а.с. 69-72).
З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.12.2007 року, слідує, що комплекс за адресою АДРЕСА_1 на праві приватної власності, в частках по 1/5 належав ряду громадян, в тому числі ОСОБА_3 (т.1 а.с. 74-76).
08.10.2013 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 провели виділення в натурі часток з об'єкта нерухомого майна відповідно до висновку КП ЧООБТІ та зареєстрували вказане майно за окремими адресами (т.1 а.с. 76-79).
На підставі договору дарування від 04.12.2013, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у власність останнього, безоплатно, передано приміщення, а саме: складське приміщення з прибудовою під літерами «Е-1, с» - приміщення за номерами з 10-1 по 18-1, 18-2, загальною площею 114,1 м2, будинок відпочинку з відкритою верандою під літерами «К-1, к», загальною площею 51,6 м2, огорожа під № 1, свердловина під № 5, колодязь під № 6. Нежитлові приміщення, що перейшли у власність відповідача, розташовані по АДРЕСА_2 . Дані приміщення розміщені на земельній ділянці, яка надана акціонерному сільськогосподарському риболовецько-промисловому товариству закритого типу ім. Шевченка в постійне користування, згідно державного акта на право постійного користування, серії ЧР №17-79 (т.1 а.с. 99-103).
Рішенням 31 сесії VІ скликання Свидівоцької сільської ради № 31-12 від 30.08.2013 року, на виконання подання Черкаського міжрайонного екологічного прокурора від 18.05.2013 року, та керуючись положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної та комунальної власності у зв'язку з їх розмежуванням», було вилучено земельну ділянку №ІІ загальною площею 0,61 га (державний акт на право постійного користування, серії ЧР №17-79) у користувача Черкаського колективного сільськогосподарського рибопромислового підприємства ім. Шевченка та передано до земель комунальної власності Свидівоцької сільської ради. ( т.2. а.с. 71).
04.04.2014 року ПАТ ім. Шевченка, яке є правонаступником акціонерного сільськогосподарського риболовецько-промислового товариства закритого типу ім. Шевченка, в особі директора склало заяву, посвідчену нотаріусом, про те, що директор ознайомлений з рішенням Свидівоцьої сільської ради за №31-12 від 30.08.2013 року та не заперечує щодо оформлення Свидівоцькою сільською радою земельної ділянки №ІІ загальною площею 0,61 га (т.1 а.с. 98).
20.06.2014 року Свидівоцька сільська рада зареєструвала в свою комунальну власність дану земельну ділянку (кадастровий номер 7124986000:04:007:0086), цільове призначення земельної ділянки для сільськогосподарського використання (т.1 а.с. 87-89).
Рішенням Свидівоцької сільської ради від 29.08.2014 року №42-4 надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність площею 0,0965 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 . Пунктом 8 даного рішення вирішено рішення сесії сільської ради від 24.12.2013 року №34-9 «Про надання дозволу громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування обєктів нерухомості» вважати таким, що втратило чинність (т.1 а.с.85).
Згідно довідки за даними форми 6-зем, станом на 28.10.2014 року спірна земельна ділянка обліковувалася - як землі сільськогосподарського призначення, які знаходяться під будівлями та спорудами (т.1 а.с. 86).
З інформаційної довідки про об'єкт власності вбачається, що спірна земельна ділянка мала комунальну форму власності, перебувала в користуванні ОСОБА_2 за функціональним призначенням для ведення особистого селянського господарства (т.1 а.с. 94).
15.12.2014 року відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Черкаської районної державної адміністрації погоджено відведення земельної ділянки площею 0,0965 га, що розташована у с. Свидівок у власність ОСОБА_2 (т.1 а.с. 95).
03.12.2014 року Управління Держземагенства у Черкаському районі Черкаської області погодило проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0965 га, для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 96).
Відповідно до листа Свидівоцької сільської ради від 25.07.2017 року №525/02-75 проект землеустрою по встановленню прибережно-захисної смуги на території Свидівоцької сільської ради не розроблявся, межі в натурі не виносилися (т.1 а.с. 107-109).
Рішенням Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 47-5 від 23.12.2014 «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам», було затверджено проект та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку за адресою: розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту (т.1 а.с. 26).
На піставі договору купівлі-продажу № 6485 від 01.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А., речове право на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 , яка є її власником і на даний час. (т.1 а.с. 112-114).
Згідно записки по відводу земель під будівництво Будише-Свидівоцької дамби, у відповідності до постанови Ради Міністрів СРСР від 25.03.1954 про будівництво Кременчуцької гідроелектростанції на р. Дніпро Українським відділенням інституту «Гідроенергопроект» зіставлено проектне завдання Кременчуцьке ГЕС , яке затверджено Міністерством Електростанцій СРСР, протокол рішення Колегії МЕС № 25 від 18.09.1954/ Радою Міністрів СРСР, розпорядження № 7569-з від 01.11.1955 і постанова Ради Міністрів УрСР № 1135 від 14.09.1956, з відміткою нормального підпорного горизонту води 81, 0м. (а.с. 37-40 т. 4)
Відповідно до копії Паспорту технічного стану споруди Будище-Свидівської дамби, Будище- Свидівський масив розташований на правому березі р. Дніпро в межах Черкаського району Черкаської області в хвостовій частині водосховища. З заходу його обмежує р. Вільшанка, з сходу - зближуючий з р. Дніпро виступ високої четвертої тераси. В зв'язку з тим, що при проектуванні дамби використовувались високі елементи рельєфу місцевості, вона розділена на чотири ділянки. По капітальності споруда відноситься до 4 класу. Довжина дамби 16,7 км. (а.с. 41-47 т.4)
Відповідно до довідки Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ від 13.06.2022 року, Будище-Свидівська дамба загальною протяжністю 16,7 км, яка 1962 року введена в експлуатацію, перебуває на балансі Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ з інвентарним номером 101305444 та знаходиться в оперативному управлінні Дахнівської дільниці Черкаського УЗМДВ. (а.с. 48 т.4)
До матеріалів справи прокурором було долучено висновок експерта №19/13-3/279-СЕ/17 від 06.06.2018, виконаний у рамках кримінального провадження в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України, відповідно до якого спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000: 04:007:0090 повністю потрапляє до меж прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища.
Суд критично оцінює та вважає неналежним доказом висновок експерта №19/13-3/279-СЕ/17 від 06.06.2018, виконаний у рамках кримінального провадження, оскільки, на думку суду, його отримано поза рамками даної цивільної справи, в межах кримінального провадження, яке існує вже понад сім років, по якому відсутні дані про його завершення, відсутні дані про прийняті рішення по суті, визнання винними осіб, сторони у даному провадженні були позбавлені можливості у даній експертизі навести доводи, подати відповідні докази та поставити питання на вирішення експерту. Крім того, на виконання вимог Постанови Верховного Суду України від 20.03.2024 року, прокурор не заявляв клопотання про призначення земельно-технічної експертизи у даній цивільній справі.
За клопотанням сторони відповідача судом ухвалено долучити до матеріалів справи копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 23252393 від 20.06.2014 року згідно якого за Свидівоцькою сільською радою 20.06.2014 року зареєтровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:04:007:0086 площею 0,61 га, яка знаходиться Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, цільове призначення якої для сільськогосподарського використання. Підстава виникнення права власності- ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної та комунальної власності у зв'язку з їх розмежуванням», серія та номер 233-VII, виданий 14.05.2013 року.(а.с. 148-149 т. 4).
Згідно відповіді на запит адвоката Чубина О.М., Міськрайонним управлінням у Черкаському районі та м. Черкасах від 08.12.2017 року №29-23-0.222-1509/120-17, в Управлінні відсутня інформація щодо техніко-експлуатаційної зони гідротехнічних споруд Будище-Свидівоцької захисної дамби.
Гідротехнічні споруди обліковуються за Черкаським регіональним управлінням водних ресурсів загальною площею 21,2144 га в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради. В Управлінні відсутня інформація щодо розташування населеного пункту в межах техніко-експлуатаційної зони гідротехнічних споруд. За даними державного земельного кадастру земельна ділянка як гідротехнічна споруда не зареєстрована. Врезультаті обміну інформацією з органами, що здійснюють реєстрацію прав на нерухоме майно - інформація станом на 08.12.2017 року про реєстрацію права власності не надходила.
Згідно копії акту встановлення і погодження меж землекористування рибколгоспу ім.Шевченка бригади № 1 с. Дахнівка від серпня 1995 року у присутності представників суміжних користувачів - начальника Черкаського регіонального управління водних ресурсів та голови рибколгоспу ім. Шевченка -Мороза В.В., встановлено на місцевості межі користування рибколгоспу ім.Шевченка. (а.с. 151 т. 4).
Згідно ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі ст. ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Згідно з положенням ч.1 ст. 3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.
Частина друга статті 3 ВК України визначає, що до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.
Відповідно до п. б ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Згідно з ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, визначених цим Кодексом.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом. (ч. 4 ст. 59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема, прибережні захисні смуги вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
За положеннями ч. 1 ст. 60 ЗК України та ч. 1 ст. 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЗК України, ч. 2 ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.
За змістом ст. 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.
Згідно зі ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженог наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, який був чинним на час передачі у власність земельних ділянок, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж і розмірів водоохоронних зон, з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.
Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».
Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання, оскільки прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам ст. ст. 83, 84 цього Кодексу.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).
Разом з тим, щодо доводів прокурора про те, що спірні земельні ділянки перебувають в межах прибережної захисної смуги відповідно до висновку експерта №19/13-3/279-СЕ/17 від 06.06.2018 суд зазнає наступне.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Враховуючи викладене, суд критично оцінює висновок експерта від 06.06.2018, долучений прокурором до матеріалів справи, зокрема з огляду на спосіб збирання доказу, отриманого поза рамками даної цивільної справи, в межах кримінального провадження, яке існує вже понад сім років, та щодо якого відсутні дані про його завершення, відсутні дані про прийняті рішення по суті, визнання винними осіб, тощо.
Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; г) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Підпункт «г» частини 4 статі 83 ЗК України передбачає, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Тобто, набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель водного фонду, положеннями ЗК України та ВК України заборонено.
Оскільки спірним рішенням Свидівоцької сільської ради затверджено проекти землеустрою та надано у власність громадянам спірні земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, які належить до земель водного фонду, то таке рішення органу місцевого самоврядування, наділеного повноваженнями щодо земельної ділянки, є незаконним.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Держава або територіальна громада не втрачають володіння земельними ділянками водного фонду, які за законом не можуть бути передані у приватну власність у разі такого їх передання фізичним чи юридичним особам, а відтак, у таких випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття 391 ЦК України), шляхом повернення її власникові.
Це стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки водного фонду було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані.
Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України а ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), п. 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п'ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.
У справі що переглядається, прокурор пред'явив позов про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради, скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод державі в особі територіальної громади с. Свидівок в особі Будищенської сільської ради та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, як титульного володільця, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту за кадастровим номером 7124986000:04:007:0090, загальною площею 0,0965 га, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 її повернення на користь територіальної громади с. Свидівок в особі Будищенської сільської ради та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, що належить до земель водного фонду. Тобто, віндикаційний позов.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого виплаває із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16; від 06 лютого 2019 року у справі №522/12901/17-ц, від 19 травня 2020 року у справі №922/4206/19; від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18; від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18; від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство передбачає такий, як усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (статті 391 ЦК України, частина 2 статті 52 ЗК України).
Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20) і є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи, що мета позову прокурора спрямована на усунення перешкод територіальній громаді, яка не втратила володіння земельною ділянкою у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом її повернення від відповідача, то ефективним способом судового захисту є негаторний, а не віндикаційний позов.
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову прокурора, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Разом з тим, суд звертає увагу, що відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.
Крім того, суд не вбачає підстав для розгляду питання про застосування строків позовної давності, оскільки в даному випадку у задоволенні позову відмовлено по суті.
Питання щодо судових витрат суд не вирішує, оскільки у задоволенні позову керівника Черкаської окружної прокуратури суд відмовляє, однак судом при постановленні ухвали про відмову у прийнятті заяви позивача про збільшення позовних вимог не вирішено питання про повернення судового збору позивачу у розмірі 3028,00 грн відповідно до платіжної інструкції № 1105 від 03 червня 2024 року, який сплачено Черкаською обласною прокуратурою, тому керуючись п. 2 ст. 7 ЗУ “Про судовий збір» вказану суму судового збору слід повернути Черкаській обласній прокуратурі.
Керуючись ст.ст. 81, 82, 141, 223, 265, 267, 273, 274 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову заступника керівника Черкаської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ до ОСОБА_1 , Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з одночасним припиненням речового права на неї, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення - відмовити повністю.
Судовий збір у розмірі 3028 грн 00 коп., сплачений Черкаською обласною прокуратурою відповідно до платіжної інструкції № 1105 від 03 червня 2024 року повернути Черкаській обласній прокуратурі.
Судові витрати у справі залишити за позивачем - Черкаською окружною прокуратурою.
Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення - апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.
Повний текст рішення складено 29 вересня 2025 року.
Суддя: В. В. Морозов