Справа № 495/6295/24
Номер провадження 2/495/367/2025
30 вересня 2025 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Шевчук Ю.В.,
секретаря судового засідання Григоренко В.С.,
за участю:
представника позивача Гавриленко Є.В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Білгород-Дністровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про виселення зі службового приміщення відповідачів, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про зобов'язання Білгород-Дністровську міську раду Одеської області видати ордер на заселену жилу площу та не перешкоджати проживати в цій квартирі,
Позивач Білгород-Дністровська міська рада Одеської області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про виселення зі службового приміщення відповідачів.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулись до суду із зустрічним позовом до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про зобов'язання Білгород-Дністровську міську раду Одеської області видати ордер на заселену жилу площу та не перешкоджати проживати в цій квартирі.
Стислий виклад позиції позивача за первісним позовом.
17.03.2023 Білгород-Дністровська міська рада прийняла рішення № 721-VIII «Про придбання службової квартири» для тимчасового проживання військовослужбовців. На виконання цього рішення на конкурсній основі було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м., житловою площею 31,7 кв.м., на що було витрачено 1 240 000 гривень бюджетних коштів. Договір купівлі-продажу цієї квартири було укладено 15.06.2023 та підписано відповідними повноважними представниками.
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що 15.06.2023 о 11:59:03 зареєстровано право власності Територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування, а саме Білгород-Дністровської міської ради (код ЄДРПОУ: 26275763) на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м., житловою площею 31,7 кв.м. Після реєстрації права власності на нерухоме майно, Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради 12.07.2023 прийняв рішення № 344 про включення вказаної до числа службових квартир комунальної власності територіальної громади.
Приписами пункту 1.1. Порядку надання службового житла Білгород-Дністровської міської територіальної громади працівникам охорони здоров'я та освіти, комунальних підприємств, органів судової влади, галузі сектору безпеки та оборони та користування ними, затвердженого рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 17.03.2023 № 668-VІІІ (далі - Порядок № 668-VІІІ) визначено, що службовим житловим приміщенням забезпечуються громадяни, які здійснюють трудову діяльність на території Білгород-Дністровської територіальної громади. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення (частина перша статті 122 ЖК України).
З урахуванням зазначених приписів нормативно-правових актів, Білгород-Дністровська міська рада мала на меті забезпечити службовим житлом військовослужбовців.
Проте, як вказує позивач за первісним позовом, після 11 годин 59 хвилин 03 секунд 15.06.2023 військовослужбовець Служби безпеки України ОСОБА_1 разом з членами сім'ї: дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_1 самоправно зайняли зазначене жиле приміщення комунальної власності Територіальної громади міста Білгород-Дністровський та уже понад один рік Відповідачі використовують у власних інтересах чуже майно - службову квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності Білгород-Дністровській міській раді.
Далі, позивач за первісним позовом вказує, що Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради не приймав рішення про надання службового жилого приміщення відповідно до приписів частини другої статті 121 ЖК України та пункту 2.3. Порядку надання службового житла Білгород-Дністровської міської територіальної громади працівникам охорони здоров'я та освіти, комунальних підприємств, органів судової влади, галузі сектору безпеки та оборони та користування ними, затвердженого рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 17.03.2023 року № 668-VІІІ (далі - Порядок № 668-VІІІ), та не видавав ОСОБА_1 та членам його сім'ї: дружині ОСОБА_2 та доньці ОСОБА_1 спеціальний ордер на службове жиле приміщення: квартиру АДРЕСА_1 , який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення як-то зазначено в частині першій статті 122 Житлового кодексу України. І, відповідно, договір найму жилого приміщення з ОСОБА_1 або членами його сім'ї не укладався. У цій квартирі Відповідачі не зареєстровані та їх місце проживання не задеклароване в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» від 07.02.2022 № 265.
Крім того, як вказує позивач за первісним позовом, 22.05.2023, тобто ще до придбання квартири Білгород-Дністровською міською радою, ОСОБА_1 проходив військову службу у АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим не мав потреби в службовому житлі в місті Білгород-Дністровський. Також на момент вчинення протиправних дій ОСОБА_1 володів 35/100 часток житлового будинку АДРЕСА_3 , що взагалі виключало його потребу в поліпшенні житлових умов у місті Білгород-Дністровський. З урахуванням викладеного, 10.05.2024 Білгород-Дністровська міська рада надіслала за усіма відомими адресами місця проживання або ймовірного місця знаходження Відповідачів листи щодо вивільнення самоправно зайнятого жилого приміщення. Відповідачам було запропоновано:
1) у строк до 03.06.2024 добровільно звільнити та виселитися зі службової квартири АДРЕСА_1 , яка є комунальною власністю територіальної громади міста Білгород-Дністровський в особі Білгород-Дністровської міської ради.
2) у строк до 03.06.2024 надати вільний доступ до квартири АДРЕСА_1 власнику - Білгород-Дністровській міській раді для складання комісією акту перевірки зазначеного житлового приміщення.
3) у строк до 03.06.2024 передати ключі від квартири АДРЕСА_1 до Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Білгород-Дністровської міської ради, який розташований за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Єврейська, буд. 21, тел. 04849-3-66-96. Однак, як вказує позивач за первісним позовом, законні вимоги Білгород-Дністровської міської ради були проігноровані, і запропонованих заходів не був виконаний.
У зв'язку із чим Білгород-Дністровська міська рада змушена звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів Територіальної громади міста Білгород-Дністровський.
Далі, позивач за первісним позовом вказує, що із довідки ОК «Цитадель-Сервіс» від 25.09.2023 року № 9 вбачається, що з 01.02.2023 по 25.09.2023 ОСОБА_1 разом із дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_1 проживав у квартирі АДРЕСА_1 , проте без реєстрації. Із пунктів 7, 8 Договору купівлі-продажу від 15.06.2023 вбачається, що на момент укладення цього Договору відчужувана квартира була як юридично, так і фактично вільною. Далі, як вказує позивач за первісним позовом, співставляючи інформацію, викладену у зазначеній довідці, з урахуванням фактичних обставин справи, викладених у договорі купівлі-продажу від 15.06.2023, можна висунути версію про те, що Відповідачі тимчасово проживали у квартирі АДРЕСА_1 з 01.02.2023 (незаконно або за домовленістю з попереднім власником цієї квартири громадянкою ОСОБА_3 ), мали ключі або дублікати ключів від вхідних дверей цієї квартири, самостійно або на законну вимогу власника цієї квартири громадянки ОСОБА_3 звільнили її, а після придбання цієї квартири Білгород-Дністровською міською радою та оформлення права власності на нерухоме майно за Територіальною громадою міста Білгород-Дністровський 15.06.2023 об 11:59:03 самоправно зайняли жиле приміщення. Тобто, недоведеність зі боку Позивача способу проникнення Відповідачів в жиле приміщення не має ключового значення для прийняття рішення в цій справі, оскільки в сукупності письмові докази свідчать, що Відповідачі самоправно (без належної правової підстави), таємно, тобто без відому Позивача, зайняли житлове приміщення та здійснюють незаконне користування чужим майном, що є власністю Територіальної громади міста Білгород-Дністровський, а отже своїми діями порушують право власника в особі Білгород-Дністровської міської ради на користування та розпорядження комунальним майном на власний розсуд. Право щодо користування та розпорядження комунальним майном підлягає відновленню шляхом виселення Відповідачів із службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.
Також, позивач за первісним позовом вказує, що із листа Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 10.05.2024 № 02-22/1061 вбачається, що Відповідачі не перебували та не перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення в місті Білгород-Дністровському. На момент вчинення протиправних дій Відповідачі не потребували поліпшення житлових умов у місті Білгород-Дністровський, оскільки ОСОБА_1 володів 35/100 частками житлового будинку АДРЕСА_3 . 22.01.2024 ОСОБА_1 подарував зазначену частину будинку громадянці ОСОБА_4 . Зазначений жест «доброї волі» позивач вважає нічим іншим, як штучним погіршенням житлових умов сім'ї ОСОБА_5 . Тому, з огляду на приписи статті 35 ЖК України, скарги ОСОБА_1 на відсутність житла в місті Білгород-Дністровський у членів його сім'ї не можуть бути взяті до уваги. Також, позивач за первісним позовом вказує, що ключову роль відіграють фактичні обставини справи, а саме те, що з 22.05.2023, тобто ще до придбання квартири Білгород-Дністровською міською радою, ОСОБА_1 проходив військову службу в АДРЕСА_2 . Тобто, за таких обставин справи відсутні законні підстави, передбачені статтями 121, 122 ЖК України, пункту 1.1. Порядку № 668-VІІІ для прийняття Виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради рішень щодо надання службового жилого приміщення Відповідачам та щодо видачі спеціального ордеру для вселення у службову квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 5.4 Інструкції № 792 надання службового житла здійснюється в органах, закладах та установах СБ України - за рішеннями їх керівників на підставі мотивованих рапортів начальників підрозділів та за погодженням з житлово-побутовою комісією Центрального управління СБ України, що затверджуються заступником Голови СБ України, до функціональних обов'язків якого належить координація господарського забезпечення. Згідно з приписами пункту 5.2. Інструкції № 792 фонд службових житлових приміщень в СБ України визначається виходячи з кількості співробітників, які потребують службових житлових приміщень. Підрозділ Центрального управління, відповідальний за господарське забезпечення у СБ України (далі - ПГЗ) здійснює оперативний контроль та облік за використанням фонду службового житла. Отже, військовослужбовець СБ України ОСОБА_1 та члени його сім'ї з 22.05.2023 є такими, що мають право на забезпечення службовим житлом за місцем проходження служби за рахунок фонду службових приміщень у СБ України в місті Кропивницький. Відповідач ОСОБА_1 уже понад рік проходить військову службу на посаді начальника 2 сектору 3 відділу 7 управління ДВКР СБ України та більшу частину часу проживає в місті Кропивницький, яке знаходиться поодалік від реальних та потенційних загроз прямого вторгнення військ Російської Федерації. На думку позивача за первісним позовом, цього часу було більш ніж достатньо для того щоб орендувати житло в місті Кропивницький для проживанням в ньому усіх членів його сім'ї. Той факт, що співробітник СБ України ОСОБА_1 не вживає заходів до реалізації свого законного права на одержання службового житла від Держави, або щодо оренди житла для забезпечення членів своєї сім'ї нормальними умовами для проживання в місті Кропивницький, або грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення тощо не надає Відповідачам імунітету від примусового виселення із самоправно зайнятого службового жилого приміщення в місті Білгород-Дністровський Одеської області. Таким чином, позивач за первісним позовом вказує, що у Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради відсутні законні підстави для видачі спеціального ордеру, який є єдиною підставою для вселення в зазначене службове житло (стаття 122 Житлового кодексу України, пункт 2.6. Порядку № 668-VІІІ), тобто Відповідачі підлягають виселенню із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення. Також звертають увагу суду на той факт, що спірна квартира не є єдиним житлом у Відповідачів.
Так, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру речових прав на нерухому майно та їх обтяжень:
1) ОСОБА_1 володіє на праві приватної власності 1/3 частиною квартири АДРЕСА_4 .
2) ОСОБА_2 володіє на праві спільної сумісної власності квартирою АДРЕСА_5 .
Отже, доводи та аргументи з боку Відповідачів, що внаслідок виселення їх із самоправно зайнятого службового приміщення в місті Білгород-Дністровський вони стануть «безхатниками» не заслуговують на увагу, у зв'язку з чим сприймаються як надумані та безпідставні. Слід акцентувати увагу на тому, що зазначені населені пункти в Харківській області в 2023 році не перебували під окупацією. Отже, члени сім'ї могли проживати в зазначених квартирах без ризику для життя так само як інші громадяни України, які там проживають і дотепер. Також позивач за первісним позовом вказує, що це в свою чергу вимагало б від начальника 2 сектору 3 відділу 7 управління ДВКР СБ України підполковника ОСОБА_1 докладання надмірних зусиль або вжиття додаткових заходів до недопущення вторгнення військ Російської Федерації на територію Харківської області, що в умовах воєнного стану є обов'язком кожного співробітника Служби безпеки України. Вищевикладене, на думку позивача за первісним позовом , повністю спростовує безпідставні та надумані звинувачення ОСОБА_1 , викладені в його зверненні до Офісу Президента України, щодо порушення його права на одержання службового житлового приміщення в місті Білгород-Дністровський Одеської області з боку службових осіб Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради та міського голови. Також, позивач за первісним позовом вказує, що відповідачі не відносяться до уразливої категорії, зокрема, не є інвалідами, а наявність на утриманні Відповідачів малолітньої дитини не може бути використана для легітимізації самоправного зайняття житлового приміщення.
Далі, позивач за первісним позовом звертає увагу на той факт, що 27.07.2023 до міського голови надійшов лист від Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України щодо забезпечення житлом та розгляду питання щодо виділення двокімнатного житлового приміщення ОСОБА_1 та членам його сім'ї (всього 3 особи) за адресою: АДРЕСА_6 . Виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради листом від 01.11.2023 року за № 02-11/22/3780/2203 повідомлено, що ОСОБА_1 є власником 35/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 09.04.2019 року, а тому відсутні правові підстави для забезпечення сім'ї Ісаєвих службовим житловим приміщенням у місті Білгороді-Дністровському. Національним координаційним центром сприяння протидії корупції направлено два листи (24.10.2023 за вих. № 41/01/10 та 12.02.2024 за вих. №11/01/10) з вимогою вчинення виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради дій та прийняття рішення про надання службового житла ОСОБА_1 як співробітнику Служби безпеки України, який проходить військову службу в АДРЕСА_2 . Як вказує позивач за первісним позовом, Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради не піддався незаконному тиску з боку сторонніх осіб та не проігнорував приписи статті 19 Конституції України, статей 58, 122 Житлового кодексу України, пункту 1.1. Порядку, а відтак не прийняв незаконне рішення про надання службового житла військовослужбовцю, який проходить військову службу в іншому населеному пункті, а відтак не вчинив незаконні дії, пов'язані із видачою ордеру (лист від 24.10.2024 року за вих. 02-16/22/5420). Також, 15.03.2024 за вих. № І-551/431 Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради поінформував Білгород-Дністровську районну державну (військову) адміністрацію, що 22.01.2024 ОСОБА_1 штучно погіршив житлові умови шляхом дарування 35/100 часток житлового будинку АДРЕСА_3 громадянці ОСОБА_4 . Також, міський голова поінформував Службу безпеки України щодо відсутності законних підстав для надання службового жилого приміщення Відповідачам (лист від 18.03.2024 за вих. 02-22/540).
На підстав викладеного та з посиланням на приписи Житлового Кодексу, Конституції України, правові позиції, викладені у Постановах Верховного Суду від 22.06.2017 у справі № 6-2010цс16, Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 у справі № 569/4373/16-ц, та в Постанові від 27.03.2023 у справі № 758/16511/18 (провадження № 61-670св22) просить суд задовольнити позов та виселити зі службового приміщення - квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Хмельницьким МУ УМВС України в Хмельницькій області, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_7 ) без надання іншого житлового приміщення; ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Личаківським РВ у м. Львові ГУДМС України у Львівській області, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_7 ) без надання іншого житлового приміщення; ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_7 ) без надання іншого житлового приміщення.
Відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1 , який також є законним представником своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , надав до суду відзив на дану позовну заяву, згідно якого вказує, що не визнає позовні вимоги Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та просить відмовити у їх задоволенні, мотивуючи це наступним.
Як вказує ОСОБА_1 , він у період з 1998 по 2003 рік походив службу на різних посадах у Прикордонних військах. У квітні 2003 року був зарахований до органів СБ України (військова контррозвідка). В лавах ВКР проходив службу на оперативних посадах у наступних населених пунктах: міста Хмельницький, Кам'янець-Подільський, Мукачів, Тячів Закарпатської області, Виноградове Закарпатської області, Ужгород, Львів, Білгород-Дністровський, Кропивницький. У грудні 2017 був призначений на посаду начальника сектору військової контррозвідки м. Білгород-Дністровський Одеської області. Через відсутність житла ним 22.07.2022 на адресу голови виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради була написана заява про виділення службового житла. На той період він продовжував проходити службу в м. Білгород-Дністровський на посаді керівника сектору військової контррозвідки, і не мав та не користувався ніяким іншим житлом. Житло, яке належало матері ОСОБА_1 - частина приватного будинку, за постійний догляд за нею було обіцяно окремій особі, оскільки він постійно був на службі і такої можливості не мав, яке згодом було передано цій особі, вже після смерті матері, тобто на час подачі заяви він в дійсності не мав власного житла. При розгляді заяви Виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради всі обставини щодо відсутності житла були враховані тому зазначене клопотання було розглянуто позитивно та підготовлені відповідні документи для їх розгляду на сесії міської ради. У грудні 2022 року Виконкомом було прийнято рішення щодо виділення коштів на придбання службового житла та надано йому дозвіл на вселення в квартиру. Тому з лютого 2023 року ОСОБА_1 з родиною став проживати в кв. АДРЕСА_1 . Також міськрада виділила 200 тис. грн. на придбання меблів для облаштування квартири, проте коштів родині не було надано і вони за свої власні кошти придбали меблі. Далі, вказує, що наведення позивачем у позовній заяви обставин щодо дати до секунди 15 червня 2023 року в 11 годин 59 хвилин 03 секунди про його з родиною самоуправне вселення в житло вважає нічим іншим як намаганням негативно вплинути на суд та створити видимість його незаконних дій, які нібито внаслідок діяльності спеціально створеною робочою групою зафіксоване проникнення в житло і зафіксовано кожний крок ОСОБА_1 , оскільки постає правомірне питання: яким чином Білгород-Дністровська міська рада фіксувала службову діяльність працівника спеціального оперативного підрозділу? Далі, попри рішення міськвиконкому про надання житла військовослужбовцю, виділення коштів, вселення в квартиру його родини, міськвиконком замість невідкладної видачі ордеру на житло упродовж тривалого періоду його не видавав. Оскільки у травні 2023 ОСОБА_1 за службової необхідності тимчасово перевели для проходження служби до м. Кропивницького, голова міськвиконкому ОСОБА_6 всіляко став перешкоджати у видачі ордера на житло. Звертає увагу суду на той факт, що у зверненні начальника Департаменту військової розвідки, який надійшов 27.07.2023 конкретно вказано на номер квартири АДРЕСА_1 , адже родина ОСОБА_1 вже з лютого 2023 року проживала в цій квартирі, проте не могла отримати ордер на цю квартиру. Далі, позивач за зустрічним позовом вказує, що ним на адресу Білгород-Дністровського міського голови були подані відповідні документи (клопотання від начальника Департаменту військової контррозвідки СБ України, ксерокопії паспортів мої та дружини, ксерокопія посвідчення УБД, витяги про реєстрацію у м. Білгород-Дністровському (прописка)) для отримання ордеру на житло, які буди зареєстровані за вх. № 973 від 14.08.2023.
Далі вказує, що 15.09.2023 відбулась особиста зустріч ОСОБА_1 з міським головою щодо виписки ордеру на житло. Останній доручив своєму заступнику ОСОБА_7 , юристу та особі, яка займається оформленням документів для видачі ордера на житло вивчити документи та надати свої пропозиції. Після їх вивчення юристом було зазначено, що жодних підстав для відмови чи ненадання ордеру немає. У зв'язку з цим ОСОБА_7 було доручено підготувати відповідні документи та проект рішення для розгляду на засіданні виконавчого комітету ради. Тобто, у період серпня-вересня 2023 року мова не йшла про виділення кошів на житло та надання службового житла (Оскільки ОСОБА_1 надали дозвіл на вселення і він з лютого 2023 року проживав у службовій квартирі), а ставилося питання про видачу ордеру.
Далі, ОСОБА_1 вказує, що Білгород-Дністровської міської радою були прийняті наступні рішення, про які йому достеменно відомо та копії яких маються у його розпорядженні, зокрема:
1.Копія Рішення Білгород-Дністровської міської ради від 23.12.2022 № 641- VIII «Про внесення змін до Програми заходів територіальної оборони Білгород-Дністровської міської територіальної громади на 2022 рік та додатку аркуша Програми в пункті 2.17 якого зазначено: «Зміст заходів Програми - придбання службової квартири для командира формування, яке дислокується на території міста Білгорода-Дністровського», строк виконання заходу - 2022 рік, виконавці - департамент ЖКГ та капітального будівництва, джерела фінансування - бюджет Білгород-Дністровської міської територіальної громади, орієнтовні обсяги фінансування (вартість) у тис. грн. - 1640,0, очікуваний результат - створення належних умов служби».
2.Копія Рішення Білгород-Дністровської міської ради від 14.09.2023 №856- VIII «Про внесення змін до Програми заходів територіальної оборони Білгород-Дністровської міської територіальної громади на 2023 рік», підписаного міським головою В.Граждан та першої сторінки додатку №1 до цього рішення. У пункті 2 графи 2 у першому рядку зазначено: «Заходу з реалізації завдань програми» зазначено: зміст заходів - вирішення питання, пов'язаних з наданням військовим частинам, установам службових приміщень і жилої площі, інших площ, придбання службової квартири для тимчасового проживання на період дії воєнного стану військовослужбовців, строк виконання заходу (графа 3) - 2023 р., виконавці (графа 4) - ДЖКГ та КБ, джерела фінансування графа 5 - бюджет Білгород-Дністровської територіальної громади, обсяги фінансування по роках, тис грн. (графа 6) - 1 240,0, очікуваний результат (графа 10) - забезпечення службовим житлом (житловим приміщенням) військовослужбовців військових частин (установ). У другому рядку графи 2 зазначено: Зміст заходів - облаштування придбаної службової квартири, обсяги (графа 6) - 200,0, всього (графа 9) - 200,0. У третьому рядку графи 2 зазначено: Всього (графа 9) - 1440,0,
3.Копія «Показники результативності програми» додаток 2 до розпорядження від 14.09.2023 №856-УІІІ у пункті 1 номеру за порядку графи 2 рядку другого зазначено: вирішення питання пов'язаних з надання військовим частинам, установам службових приміщень і жилої площі, інших об'єктів, у графі 3 - тис грн., у рядку 5 етапи виконання програми зазначено 2023 рік - 1 440,0.
4.Копія аркушу Програми заходів що складається з 11 граф у графі першій зазначено; номер 1.36, у графі 5 - заходи та роботи з територіальної оборони, у графі 6 - придбання службової квартири та облаштування, у графі 7 - 2023 рік, у графі 8 - 1 440 000, 00.
Тобто, купівля двокімнатної квартири для сім'ї військовослужбовця відбулась за рахунок коштів державного бюджету у 2023 році, що відповідає вимогам пункту З статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») та порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Проте, через зміну місця служби ОСОБА_1 стали відбуватися негативні події, пов'язані із всіляким намаганням відтягнути видачу ордера на житло, як наслідок ордер на квартиру і не був виданий.
22.05.2023 ОСОБА_1 було переведено для подальшого проходження служби до міста Кропивницький, що фактично не змінило його правовий статус, оскільки він залишився військовослужбовцем в системі Служби безпеки України та продовжує виконувати завдання, покладені законом на Службу, має стаж служби понад 10 років, та станом на день подачі відзиву перебуваю у закордонному відрядженні.
Вважає, що твердження позивача про те, що він 15 червня 2023 року самоправно зайняв житло, при тому, що міськрадою йому було надано дозвіл і він з родиною в квартирі став проживати з лютого 2023 року, є нічим іншим як намаганням суд ввести в оману та спонукати суд до прийняття упередженого чи незаконного рішення.
Далі, ОСОБА_1 вказує, що органи місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування сприяють Службі безпеки України, її органам і підрозділам у вирішенні житлових та інших соціально-побутових проблем, забезпеченні транспортом і зв'язком. Відповідно до ст. 28 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: 8) видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій. Постановою Ради Міністрів Української PCP від 4 лютого 1988 p. N 37 «Про службові жилі приміщення» затверджено Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, а також відповідно до статей 121 і 123 Житлового кодексу Української PCP затверджено Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP. Відповідно до пункту 36 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення «Співробітники-військовослужбовці СБУ за визначеним нею переліком до одержання ними постійного жилого приміщення. Згідно з пунктом 1 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 p. N 37 це Положення визначає порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними. Згідно з пунктом 21 цього Положення на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.
Відповідно до пункту 35 розділу IV Положення без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у пункті 34 цього Положення, не може бути виселено, зокрема: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Згідно пункту 2.6. Порядку надання службового житла Білгород-Дністровської міської територіальної громади.., затвердженого рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 17 березня 2023 року №668-VIII, прийнятого з урахуванням вимог постанови Ради Міністрів Української PCP від 04.02.1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення» на підставі рішення про надання службового житла виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житло. Ордер дійсний протягом 30 днів.
Оскільки термін дії ордера складає 30 днів, є очевидним, що видача ордера на житло видається громадянинові невідкладно, що не було зроблено стосовно ОСОБА_8 , а відтак, як вказує ОСОБА_1 , це є порушенням вимог пункту 21 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. N37, пункту 12 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. №1081, пункту 2.6. Порядку надання службового житла Білгород-Дністровської міської територіальної громади.., затвердженого рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 17 березня 2023 року №668-VIII, вимог статей 58, 122 Житлового кодексу Української PCP та вимог Законів України, що забезпечують гарантування захисту прав громадянина на житло.
У пункті 4.1. розділу 4 (Виселення із службових жилих приміщень) Порядку надання службового житла Білгород-Дністровської міської територіальної громади, зазначено: «працівники (наймачі), що припинили трудові відносини з підприємством, організацією, тощо підлягають виселенню із службового жилого приміщення особами, які з ними проживають без надання іншого жилого приміщення. У разі відмови звільнити приміщення добровільно, виселення проводиться в судовому порядку».
У пункті 4.2. розділу 4 цього Порядку зазначено, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у пункті 4.1. Порядку, не може бути виселено:
осіб з інвалідністю;
осіб, які працювали на підприємстві, в установі, організації, за клопотанням яких було надано їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано службове приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, за клопотанням яких, надане їм службове жиле приміщення; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства..; працівників (наймачів), які досягли пенсійного віку...
Таким чином, навіть з урахуванням вимог пунктів 4.1. і 4.2. Порядку відсутні підстави не видавати ордера на житло, але й ставити питання про виселення відповідачів із цього житла.
Пункт 4.2. Порядку забороняє виселення із службових жилих приміщень осіб, які працювали не менш як десять років, я працюю в установі понад 29 років, і продовжую працювати, був переведений на іншу посаду, проте не припинив трудових відносин з установою.
Відповідно до довідки від 25.09.2023 № 9, виданої Обслуговуючим кооперативом «Цитадель-сервіс» ОСОБА_2 з 01.02.2023 проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Згідно роздруківки з карткового рахунку від 07.09.2023 ОСОБА_1 на рахунок Обслуговуючого кооперативу сплачено кошти за обслуговування у сумі 1 575,84 грн., тобто родина ОСОБА_5 добросовісно сплачує за користування житлом відповідні кошти відповідно до договору №02/23/47 від 01 лютого 2023 року.
Згідно зі ст. 8-1. Закону України від 20 грудня 1991 року 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла (Абзац четвертий пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
За військовослужбовцями, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, у разі їх направлення для проходження військової служби за межі України або переведення на службу до місцевості, що зазнала інтенсивного радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, бронюється жила площа, яку займали вони та члени їх сімей, на весь час їх перебування за межами України чи в зазначеній місцевості (пункт 4 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Тобто переведення військовослужбовця до іншої місцевості, іншого населеного пункту, і навіть за кордон не може розглядатися як підстава позбавлення його житла, виселення з квартири та не видачу ордера чи інші дії такого спрямування.
Відповідно до ст. 20. Закону військовослужбовцям гарантується право на захист у порядку, встановленому законами України.
Далі, ОСОБА_1 вказує, що незважаючи на його чітку правову позицію, сумлінність поведінки, окремі посадові особи Білгород-Дністровської міської ради вдалися до різного роду тиску, наклепу та інших протиправних дій, що не відповідає вимогам чинного законодавства України На адресу його родини надходили листи в яких установлювалися терміни, вимагалось негайно виселитися із житла, згодом такі листи направлялися в різні інстанції стверджуючи, що йому належать квартири, які знаходяться в інших містах України, в тому числі в м. Харкові, зазначаючи конкретні адреси, що не відповідає дійсності, оскільки ні він ні його родина не має до їх ніяких відносин. Прізвища осіб, які в них зазначені, можливо лише за співпадіння з прізвищем ОСОБА_1 . Проте ці обставини позивачем вкотре зазначено у позовній заяві, що також є доказом намагання позивача ввести суд в оману. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцією «Про права дитини», ст.ст. 40,47, 68 Конституції України, ст.ст. 1, 15, 19 Закону України «Про звернення громадян2, Законом України «Про статус депутатів місцевих рад2, ст. 11 Закону України «Про державну службу», статтями 58,122 Житлового кодексу Української PCP, пунктом 21 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. N37, пунктом 12 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. №1081, пунктом 2.6. Порядку надання службового житла Білгород-Дністровської міської територіальної громади, затвердженого рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 17 березня 2023 року №668-УПІ, ст. ст. 178,191 ЦПК У країни, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Білгород-дністровської міської ради у повному обсязі.
Відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 , яка також є законним представником своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , надала до суду відзив на дану позовну заяву, згідно якого вказує, що не визнає позовні вимоги Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та просить відмовити у їх задоволенні, мотивуючи це наступним.
Так, відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 у своєму відзиві вказує, що повністю погоджується та вказує ідентичну аргументацію заперечень на позовну заяву, яку подано ОСОБА_1 , та підтримує його мотивувальну та резолютивну частину відзиву про те, що в позовних вимогах позивача за позовом Білгород-Дністровської міської ради до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про виселення - необхідно відмовити повністю. Разом з тим, звертає увагу суду на наступне. Так, Білгород-Дністровська міська рада у своєму первісному позові зазначає «..просимо суд звернути увагу, що спірна квартира не є єдиним житлом у Відповідачів. Так, згідно з Відомостями державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: ОСОБА_1 володіє на праві приватної власності 1\3 частиною квартири АДРЕСА_4 ; ОСОБА_9 володіє на праві спільної сумісної власності квартирою АДРЕСА_5 . Отже, доводи та аргументи з боку Відповідачів, що внаслідок виселення їх із самоправно зайнятого службового приміщення в місті Білгород-Дністровський вони стануть «безхатниками» не заслуговують на увагу, у зв'язку з чим сприймаються як надумані та безпідставні».
ОСОБА_2 вказує, що доводи Білгород-Дністровської міської ради дійсно є надуманими та такими, що не відповідають дійсності. Оскільки вони хоча і взяті з Державного реєстру, проте Білгород-Дністровської міською радою не враховано, що просте співпадіння прізвища чи навіть ініціалів, які не може засвідчувати про належність того чи іншого майна певній особі, адже варто встановити, якій саме особі належить це майно, що не було зроблено. Звертає увагу суду на коди (РНОКПП НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 та (РНОКПП НОМЕР_3 ) ОСОБА_10 ,з аналізу чого стає очевидним, що вказана житлова площа, яку відшукав Позивач ніякого відношення до Відповідачів не має. Адже згідно картки платника податків ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка видана Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_3 . Згідно картки платника податків ОСОБА_1 , яка видана Білгород-Дністровською ДПІ Головного управління ДПС в Одеській області реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_1 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта згідно ОСОБА_1 здійснено пошук за частковим співпадіння та встановлено: В графі адреса нерухомого майна зазначено: АДРЕСА_8 . В розділі загальна площа - 62,0 кв.м., в розділ ПІБ: ОСОБА_1 . В розділі дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно цього витягу інший ОСОБА_1 має нерухомість і в м. Куп'янську Харківської області, а також земельні ділянки. Його код платника податків НОМЕР_6 (копія витягу додається). Вочевидь, що реєстраційні номера облікової картки платника податків різні, як і інші персональні дані. Позивач міг би звернути увагу, що 1977 і 1993 роки народження, це різні особи за віком, та не вводити суд в оману. А відтак ОСОБА_1 ніякого відношення до квартири АДРЕСА_4 ; не має.
Далі, ОСОБА_2 вказує, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта згідно ОСОБА_2 здійснено пошук за частковим співпадіння та встановлено, згідно розділу - об'єкт житлової нерухомості, адреса: АДРЕСА_9 , в розділі тип майна зазначено: квартира, в розділі загальна площа - 65,0 кв.м., в розділі причини відсутності коду зазначено: особа померла (копія витягу додається). Зазначає, що позивач навіть «мертві душі» намагається долучити до своєї позовної заяви, щоб всіляко показати з негативного боку Відповідачів, що є некоректною, несправедливою та неправильною поведінкою однієї із сторін процесу у цивільній справі, а саме - Позивача. Таким чином, ОСОБА_2 вказує, що нею обґрунтовано, об'єктивно, достовірно та переконливо викладені заперечення на позовні вимоги Білгород-Дністровської міської ради щодо їх необґрунтованості та невідповідності дійсним обставинам справи.
На підставі викладеного, як відповідач за зустрічним позовом та законний представник неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , та керуючись ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцією «Про права дитини», ст.ст. 40, 47, 68 Конституції України, Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. N37, пунктом 2.6. Порядку надання службового житла Білгород-Дністровської міської територіальної громади.., затвердженого рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 17 березня 2023 року №668-VIII, ст. ст. 178, 191 ЦПК України, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Білгород-Дністровської міської ради у повному обсязі.
17 жовтня 2024 року представник Білгород-Дністровської міської ради подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив наступне. Відповідачі у відзиві на позовну заяву підтвердили своє проживання з лютого 2023 року в квартирі АДРЕСА_1 без ордеру. Між тим дата самоправного заселення, тобто червень 2023р. (за доводами Позивача) або лютий 2023 р. (за доводами Відповідачів) не має ключового значення для правильного вирішення справи. Далі, Відповідачі не спростували відсутність правових підстав для заселення у спірну квартиру та проживання в ній. Докази надані Відповідачами до відзиву не заслуговують на увагу суду, оскільки не свідчать про зворотність обставин справи та не спростовують правову позицію Позивача викладену у позові. Наданий договір про надання послуг з управління будинку та прибудинкової території житлового будинку № 62/23/47 не дає правових підстав Відповідачам на проживання у спірній квартині та не вказує про наявність таких підстав, а лише свідчить про користування Відповідачами житлово-комунальними послугами під час їх проживання у спірній квартирі та визначає їх правовий статус як Споживача послуг. Сам факт проживання Відповідачів у спірній квартирі не спростовується ані Позивачем, ані Відповідачами і доведенню не потребує, оскільки позов подано про підстави такого проживання, які Позивач вважає незаконними. Надані Відповідачами копії рішень Білгород-Дністровської міської ради, які приймались для здійснення заходів з придбання квартири так само не оспорюються сторонами оскільки кінцевим їх результатом стала реєстрація права власності на квартиру Білгород-Дністровською міською радою, яка не є предметом спору. Неодноразові твердження Відповідачів про те, що «міською радою мені надано дозвіл» є нічим іншим ніж голослівним, не підтвердженим доводом, оскільки такий дозвіл Відповідачами не надано до матеріалів справи і не може бути наданий через його відсутність. Таким чином, докази надані Відповідачами не спростовують доводи викладені у позовній заяві. Інших доказів які б свідчили про правові підстави проживання в спірній квартирі родини ОСОБА_5 не надано до матеріалів справи, а отже відзив на позовну заяву є недоведеним належними та допустимими доказами, та таким що ґрунтуються на невірному суб'єктивному сприйняттю обставин справи.
Листи направлені Позивачем на адреси Відповідачів про необхідність виселення із роз'яснення правових підстав такого виселення з метою мирного, досудового врегулювання спірних правовідносин між сторонами, так само безпідставно були сприйняті ними як тиск, наклеп тощо. Єдиним правовим методом врегулювання спірних правовідносин між сторонами є судовий захист прав та інтересів Білгород-Дністровської міської ради, що надасть можливість останній, як власнику, користуватися своєю власністю на власний розсуд. Також, представник Білгород-Дністровської міської ради вказує, що ОСОБА_1 вживає всі свої важелі та статуси для продовження незаконного використання квартири комунальної власності у своїх цілях. Так, Відповідач не обираючи законний судовий порядок доказування права свого проживання, вживає усі можливі заходи щодо впливу на Позивача для подальшого незаконного проживання у спірній квартирі, звертаючись до Одеської обласної державної адміністрації, голови СБУ, Президента України, народного депутата України. На наступний день після відкриття провадження у даній справі ОСОБА_1 звернувся із заявою до народного депутата України ОСОБА_11 з проханням вирішити питання про видачу ордеру на спірну квартиру. Між тим ОСОБА_1 усвідомлюючи відсутність правових підстав для видачі ордеру, оскільки здійснює свою трудову діяльність в м. Кропивницькому, у своїй заяві підкреслює народному депутату, що це «питання могло б бути позитивно вирішено, невідкладно, у разі мого повернення на посаду в м. Білгород-Дністровський». Обирані методи Відповідача розцінюються міською радою як недобросовісна поведінка на яку слід звернути увагу суду, з метою недопущення подальшого тиску. Вказане звернення було скеровано до Білгород-Дністровської міської ради, розглянувши яке, народного депутата проінформовано листом від 16.08.2024 року № 02-08/22/4388/2248 про справжні обставини справи обґрунтованими нормами права та зазначено, що цей спір знаходиться на розгляді в суді і саме суд за результатами дослідження усіх обставин справи надасть їм правову оцінку при прийнятті рішення в нарадчій кімнаті. Обставини зі зверненнями в різні інстанції підтверджені ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву. Також представник Білгород-Дністровської міської ради вказує на те, що не визнаючи позовні вимоги у зв'язку з небажанням виселятися, Відповідачі посилаються на п. 4.2. Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, в частині заборони виселення із службових жилих приміщень, осіб які працювали не менш як десять років, вказуючи на стаж роботи ОСОБА_1 понад 29 років. Проте, таке посилання може регулювати правовідносини в разі законного вселення таких осіб, що є відмінними від правовідносин у цій справі, та не в якому разі не може легалізувати самоправне вселення таких осіб.
Щодо інформації з ЄДР нерухомого майна, а саме про відсутність прав на нерухоме майно у Відповідачів, як вказує ОСОБА_2 у відзиві від 09.10.2024р., зазначає наступне. Така інформація надавалась Білгород-Дністровською міською радою в якості інших відомостей. І цілком допустимими можуть бути доводи ОСОБА_2 про відсутність нерухомого майна, однак не виключними. Іноді реєстратори вказують інформацію лише про РНОКПП або про паспортні дані власника. Застосувавши при формуванні довідки одночасно інформацію про РНОКПП і паспортні дані за повним співпадінням, інформація в ЄДР може не відобразитись. До прикладу ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_3 є власником нежитлового приміщення загальна площа 5.3 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , проте відомості про паспортні дані реєстратор не вказував, а вказав лише РНОКПП власника, а тому надана нею інформація з ЄДР до відзиву так само не може бути розцінена, безспірно, про відсутність зареєстрованих прав на нерухоме майно. Крім того, Відповідачами не спростовані відомості про наявність прав на 35/100 частин житлового будинку АДРЕСА_3 , а згодом 22.01.2024 відчуження цих прав на користь ОСОБА_4 , що є доказом того, що на момент вчинення протиправних дій із вселення до квартири комунальної власності Відповідачі не потребували поліпшення житлових умов та штучно погіршили свої житлові умови. Більш того, питання наявності/відсутності нерухомого майна не легалізує самоправне вселення будь-кого, в тому числі Відповідачів, як і не може бути підставою для позбавлення права користування і розпоряджання житлом будь-якої особи в тому числі і Білгород-Дністровської міської ради. Просить приєднати дану відповідь на відзив та врахувати при розгляді справи викладені в ньому мотиви відхилення доводів Відповідачів у відзиві.
10.09.2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 була подана зустрічна позовна заява до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про зобов'язання Білгород-Дністровську міську раду Одеської області видати ордер на заселену жилу площу та не перешкоджати проживати в цій квартирі, яка ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2024 року була прийнята до спільного провадження із первісним позовом.
Вимоги зустрічного позову позивачі обґрунтували наступним.
Позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , з родини військовослужбовця, у період з 1998 по 2003 рік походив службу на різних посадах у Прикордонних військах. У квітні 2003 року був зарахований до органів СБ України (військова контррозвідка). В лавах військової контррозвідки проходив службу на оперативних посадах у наступних населених пунктах: м. Хмельницький, Кам'янець-Подільський, Мукачів, Тячів Закарпатської області, Виноградове Закарпатської області, Ужгород, Львів, Білгород-Дністровський, Кропивницький. Також, ОСОБА_1 перебував в АТО та ООС у період з листопада 2014 року по січень 2015 року, червень-вересень 2015 року, червень - жовтень 2016 року, червень - жовтень 2021 року. З лютого 2023 року та станом на даний час ОСОБА_1 , його дружина - ОСОБА_2 , та донька - ОСОБА_12 проживають у АДРЕСА_6 (у спірній квартирі). Далі, як вказує ОСОБА_1 , у грудні 2017 він був призначений па посаду начальника сектору військової контррозвідки м. Білгород-Дністровський Одеської області. Через відсутність житла 22.07.2022 на адресу голови виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради ним була написана заява про виділення службового житла. На той період ОСОБА_1 продовжував проходити службу в м. Білгород-Дністровському на посаді керівника сектору військової контррозвідки,не мав та не користувався ніяким іншим житлом. К вказує ОСОБА_1 , житло, яке належало його матері - частина приватного будинку, за постійний догляд за нею було обіцяно іншій особі, оскільки він постійно був на службі і не мав можливості доглядати за матір'ю. Згодом, це житло передано цій особі, вже після смерті матері, тобто на час подачі заяви до міської ради Ісаєв С.С. дійсно не мав власного житла. Далі, при розгляді заяви ОСОБА_1 виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради всі обставини щодо відсутності житла були враховані, клопотання було розглянуто позитивно та підготовлені відповідні документи для розгляду на сесії міської ради. З врахуванням того, що ОСОБА_1 тривалий час перебував в Службі безпеки України, його належного ставлення до виконання службових обов'язків, відданості справі служіння народу України, проживання в межах громади, депутати міської ради проголосували за вказане рішення, що не суперечило вимогам чинного законодавства та Порядку надання службового житла. Далі, у грудні 2022 року, Виконавчим комітетом було прийнято рішення щодо виділення коштів на придбання службового житла та надано ОСОБА_1 дозвіл на вселення в спірну квартиру. Тобто, з лютого 2023 року ОСОБА_1 з родиною проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Також, ОСОБА_1 вказує, що міська рада виділила 200 тисяч гривень на придбання меблів для облаштування квартири, проте ці кошти родині не було надано і меблі були придбані ними за свої власні кошти. Таким чином, як вказують позивачі за зустрічним позовом, родина ОСОБА_5 вселилась у спірну квартиру, однак, у порушення вимог діючого законодавства, ордер на вселення і цю квартиру видано не було. Далі, у 2023 році ОСОБА_1 за відповідної службової необхідності був тимчасово переведений до м. Кропивницького. Після його переведення, як вказує ОСОБА_1 , органи місцевої влади йому всіляко перешкоджали у видачі ордеру на спірне приміщення. Самим ОСОБА_1 , та начальником Департаменту військової розвідки подавались численні звернення до місцевої влади з проханнями видати ордер на проживання у спірній квартирі. Також, як вказує ОСОБА_1 , йому відомо про те, що Білгород-Дністровської міською радою приймались відповідні Програми заходів територіальної оборони Білгород-Дністровської міської територіальної громади на 2022 рік, в пункті 2.17 якої було зазначено : «Зміст заходів програми - придбання службової квартири для командира формування, яке дислокується на території міста Білгород-Дністровського» з вказаним строком виконання - 2022 рік, джерела фінансування - бюджет Білгород-Дністровської територіальної громади. Далі, як вказують позивачі, купівля вищевказаної двокімнатної квартири для сім'ї військовослужбовців відбулась за рахунок коштів міського бюджету у 2023 році. Проте, через тимчасову зміну місця служби ОСОБА_1 (з 22.05.2023 року його було переведено для проходження військової служби у АДРЕСА_2 ), ордер на квартиру, в яку йому дозволили вселись із родиною, видано так і не було. Таким чином, твердження позивача за первісним позовом щодо самовільного зайняття ним спірної квартири 15 червня 2023 року є такими, що не відповідають дійсності. Також, ОСОБА_1 вказує, що його дружина здійснює оплату грошових коштів за обслуговування на рахунок Обслуговуючого кооперативу « Цитадель-Сервіс», що підтверджується відповідною довідкою Обслуговуючого кооперативу «Цитадель-Сервіс» від 25.092023 року.
Як вказують позивачі, їм протиправно не був виданий ордер на житлову площу у передбачений 30-денний термін, окрім того, від Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на адресу його родини надходили листи з встановленим терміном та вимаганням негайно виселитись із займаної житлової площі.
Таким чином, позивачі за зустрічним позовом вважають дії Білгород-Дністровської міської ради такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства, та з посиланням на положення Закону України «Про службу безпеки України», Закону України від 22 жовтня 1993 року № 355 І -XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , Житлового кодексу, Закону України від 21 травня 1997 року№ 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», Постанови Ради Міністрів Української PCP від 4 лютого 1988 p. N 37 «Про службові жилі приміщення» якою затверджено Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, положення Закону України від 20 грудня 1991 року 2011-Х «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» просять суд зобов'язати Білгород-Дністровську міську раду Одеської області видати ордер на заселену жилу площу та не перешкоджати проживати в цій квартирі.
Відповідач по зустрічному позову - Білгород-Дністровська міська рада подала до суду відзив на зустрічну позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову, мотивуючи це наступним. Так, 17.03.2023 Білгород-Дністровська міська рада прийняла рішення № 721-VIII «Про придбання службової квартири» для тимчасового проживання військовослужбовців. На виконання цього рішення на конкурсній основі придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м., житловою площею 31,7 кв.м., на що було витрачено 1 240 000 гривень бюджетних коштів. Договір купівлі-продажу квартири укладено 15.06.2023. Договір підписано з однієї сторони ОСОБА_13 , який діяв від імені ОСОБА_3 та Територіальною громадою міста Білгород-Дністровський в особі Білгород-Дністровської міської ради, в особі директора Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Білгород-Дністровської міської ради. Договір посвідчено нотаріусом. Представник Продавця запевнив, що на момент укладення цього Договору відчужувана квартира під забороною чи арештом не перебувала, щодо неї не велися судові спори, вона не заставлена, не продана, не подарована, як внесок до статутного фонду не передана, не відчужена в інший спосіб, не здана в найом (оренду), а також прав щодо відчужуваної квартири в третіх осіб, у тому числі малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей, недієздатних, чи обмежено дієздатних, та інших осіб (в тому числі за договором оренди, найму чи за шлюбним договором), як в межах, так і за межами України, немає; як немає обмежень, що можуть бути підставою для визнання цього Договору недійсним (пункт 7 Договору). Покупець оглянув відчужувану квартиру та засвідчив, що вона придатна для використання за цільовим призначенням як житло. Недоліків, які перешкоджають використанню квартири за цільовим призначенням, на момент огляду не виявлено. Претензій до Продавця щодо якісних характеристик відчужуваної квартири Покупець не було (пункт 8 Договору). Згідно з пунктом 10 Договору Представник Продавця зобов'язувався передати квартиру Покупцеві вільною одразу після підписання цього договору, що і було ним здійснено. Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що 15.06.2023 о 11:59:03 зареєстровано право власності Територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування, а саме Білгород-Дністровської міської ради (код ЄДРПОУ: 26275763) на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м., житловою площею 31,7 кв.м. Після реєстрації права власності на нерухоме майно, Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради 12.07.2023 прийняв рішення № 344 про включення зазначеної благоустроєної двокімнатної квартири до числа службових квартир комунальної власності територіальної громади.
На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення (частина перша статті 122 ЖК України).
Білгород-Дністровська міська рада, в межах своїх дискреційних повноважень, мала на меті забезпечити службовим житлом не саме ОСОБА_1 , як військовослужбовця та його сім'ю, а загалом когось із військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов.
Проте, без будь яких законних на те підстав у спірну квартиру заселився ОСОБА_1 та його сім'я: дружина ОСОБА_2 та донька ОСОБА_1 , які самоправно зайняли зазначене жиле приміщення комунальної власності Територіальної громади міста Білгород-Дністровський. Те, що заселення спірної квартири здійснено ОСОБА_1 та його сім'єю здійснено без передбачених на те законом підстав і підтверджується самим ОСОБА_1 , який у своїх документах по суті справи, а саме у Відзиві на первісну позовну заяву, в зустрічній позовній заяві неодноразово стверджує, що з лютого 2023 він та його сім'я на підставі дозволу вселилися до спірної квартири, однак на підтвердження своїх слів про наявність відповідних дозвільних документів, а у даному випадку таким документом є ордер, до суду не надав будь яких належних, допустимих доказів, які підтверджували законність вселення у спірну квартиру.
Фактично самі вимоги зустрічної позовної заяви свідчать про відсутність у ОСОБА_1 дозвільного документу який є підставою для вселення в службове житло - ордера, так як в позовних вимогах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначають «зобов'язати Білгород - Дністровську міську раду видати військовослужбовцю ОСОБА_1 ордер на заселену жилу площу, на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , та не перешкоджати проживанню в цій квартирі.
Зазначаємо, що Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради
не приймав рішення про надання службового жилого приміщення відповідно до приписів частини другої статті 121 ЖК України та пункту 2.3. Порядку надання службового житла Білгород-Дністровської міської територіальної громади працівникам охорони здоров'я та освіти, комунальних підприємств, органів судової влади, галузі сектору безпеки та оборони та користування ними, затвердженого рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 17.03.2023 року № 668-VІІІ (далі - Порядок № 668-VІІІ). Також Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради не видавав ОСОБА_1 та членам його сім'ї: дружині ОСОБА_2 та доньці ОСОБА_1 спеціальний ордер на службове жиле приміщення: квартиру АДРЕСА_1 , який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення як-то зазначено в частині першій статті 122 Житлового кодексу України. У зв'язку з цим, договір найму жилого приміщення з ОСОБА_1 або членами його сім'ї не укладався.
У зазначеній квартирі Відповідачі не зареєстровані та їх місце проживання не задеклароване в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» від 07.02.2022 № 265. Окрім того установлено, що 22.05.2023, тобто ще до придбання квартири Білгород-Дністровською міською радою, ОСОБА_1 проходив військову службу у АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим не мав потреби в службовому житлі в місті Білгород-Дністровський. На момент вчинення протиправних дій ОСОБА_1 володів 35/100 часток житлового будинку АДРЕСА_3 , що взагалі виключало його потребу в поліпшенні житлових умов у місті Білгород-Дністровський. Тобто, Позивачі по зустрічному позову, достовірно знаючи, що вони не мають законного права на вселення в службову квартиру АДРЕСА_1 , всупереч вимог чинного законодавства України, самоправно зайняли зазначене житлове приміщення, у зв'язку з чим створили реальну перешкоду щодо користування та розпорядження комунальним майном власником, яким є Територіальна громада міста Білгород-Дністровський в особі Білгород-Дністровської міської ради.
Звертають увагу суду, що посилання ОСОБА_1 на пункт 36 постанови Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 за № 37 «Про службові жилі приміщення», якою затверджено Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення (далі - Постанова №37, Перелік №37), є нічим іншим, як суб'єктивним твердженням ОСОБА_1 , що згідно зазначеної Постанови №37 орган місцевого самоврядування зобов'язаний був надати ОСОБА_1 службове житло, як співробітнику-військовослужбовцю СБУ за визначеним нею переліком до одержання ним постійного жилого приміщення, з огляду на наступне.
Так, в Переліку №37, окрім співробітників - військовослужбовців СБУ, як приклад, в пунктах 43, 45 визначено, що службове житло можуть отримати, зокрема, військовослужбовці Державної прикордонної служби до одержання ними постійного жилого приміщення, Військовослужбовці військ Цивільної оборони (крім військовослужбовців строкової служби) і особи рядового та начальницького складу державної пожежної охорони до одержання ними постійного жилого приміщення. Окрім того, зазначена Постанова №37 визначає можливість, визначеним у Переліку №37 категоріям осіб отримати службове житло, а не імперативність надання такого житла.
Також, представник Білгород-Дністровської міської ради звертає увагу суду на невірне визначення відповідача у зустрічному позові. Так, систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 за № 280/97-ВР (далі - Закон № 280).
Частиною другою статті 2 Закону № 280 визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно частини першої статті 5 Закону № 280 система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
У відповідності до частини першої статті 10 Закону № 280 сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (частина перша статті 11 Закону № 280).
Повноваження міської ради визначаються статтями 25, 26 Закону № 280.
Приписами підпункту 8 пункту «б» статті 30 Закону № 280 до делегованих повноважень виконавчих органів міської ради належить видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.
У відповідності до пункту 10 частини 1 статті 15 Житлового кодексу України виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад у межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства України, на території району, міста, району в місті: видають ордери на жилі приміщення (частина перша статті 58, частина перша статті 122, частина друга статті 141).
Частиною першою статті 122 ЖК України визначено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Аналогічні положення щодо повноважень виконавчого комітету містяться в частині першій статті 58 ЖК України. Таким чином, представник Білгород-Дністровської міської ради Одеської області вказує, що враховуючи зазначені положення норм матеріального права в їх системному поєднанні, повноваження щодо видачі ордера належить не Білгород - Дністровській міській раді, а виконавчому комітету Білгород-Дністровської міської ради, тобто в даному випадку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вимоги про видачу ордера висунуто до неналежного відповідача, що є окремою підставою для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Твердження міської ради про те, що заявлення позовних вимог до неналежного Відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, які згідно приписів частини п'ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 за № 1402-VIII (далі Закон №1402) є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, вибраний позивачем спосіб захисту є неефективним з огляду на наступне. Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 705/3876/18 від 07.10.2020 зроблено правовий висновок про те, що Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього (абзац 20 мотивувальної частини Постанови). Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами (абзац 21 мотивувальної частини Постанови). Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві (абзац 23 мотивувальної частини Постанови). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (абзац 24 мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 705/3876/18; висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц- пункт 41; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц - пункт 49; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц - пункт 50; від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц - пункт 31.4; від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц - пункт 37, 54; від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 - пункт 38; від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц - пункт 31). У пункті 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц зазначено, встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Враховуючи зазначені норми матеріального права в їх системному поєднанні з правовими висновками Верховного Суду, в даному випадку зустрічний позов подано до неналежного Відповідача, так як нормами матеріального права визначено, що до повноважень Білгород - Дністровської міської ради не належать повноваження щодо видачі ордера на службове жиле приміщення. На підставі викладеного та керуючись приписами статей 4, 5, 42, 43, 178 ЦПК України, просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Білгород - Дністровської міської ради щодо зобов'язання Білгород - Дністровську міську раду видати військовослужбовцю ОСОБА_1 ордер на заселену жилу площу, на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , та не перешкоджати проживанню в цій квартирі.
09.12.2024 року ОСОБА_1 подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якій виклав факти, аналогічні викладеному у зустрічній позовній заяві, просив прийняти дану відповідь на відзив.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області 22 квітня 2025 року надав до суду висновок , витребуваний відповідною ухвалою суду, про виселення дитини ОСОБА_1 із службового приміщення, згідно якого встановлено наступне.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_1 , які, відповідно до довідки управління з надання адміністративних послуг Білгород-Дністровської міської ради від 29.01.2025 року зареєстровані за адресою : АДРЕСА_7 . З матеріалів справи органом опіки та піклування встановлено, що виконавчий комітет не приймав рішення про надання службового житла , та, відповідно не видавав ордеру на вселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Тобто, договір найму цієї квартири не укладався. Спеціалісти служби у справах дітей здійснили виїзд на адресою : АДРЕСА_6 . Обстежити умови проживання не вдалось, оскільки двері ніхто не відчинив. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у телефонному режимі були запрошені на засідання комісії з питань захисту прав дитини. Однак, вони на засідання не з'явились, оскільки ОСОБА_1 перебував у відрядженні, а ОСОБА_14 не змогла прийняти участь у засіданні комісії. При вивченні матеріалів справи комісією було з'ясовано, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні документи, які б вказували на правомірність користування даної житловою площею. Таким чином, комісія дійшла до висновку щодо неможливості встановити доцільність або недоцільність виселення із службового приміщення неповнолітньої ОСОБА_1 із вказаної квартири, оскільки у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та неповнолітньої ОСОБА_1 відсутні правові підстави для вселення та проживання у приміщенні за адресою : АДРЕСА_6 .
Процесуальні дії у суді
04.07.2025 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, витребувано з Органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради висновок про доцільність/недоцільність виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зі службового приміщення - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
23.07.2024 від ОСОБА_2 надійшла заява про надання копії позовної заяви з додатками та ухвали суду про відкриття провадження у справі.
10.09.2024 надійшов зустрічний позов, зміст якого викладено в описовій частині рішення.
17.09.2024 надійшов відзив на позовну заяву, зміст якого викладено в описовій частині рішення.
15.10.2024 від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відзив на позовну заяву, зміст якого викладено в описовій частині рішення.
17.10.2024 надійшла відповідь на відзив від Білгород-Дністровської міської ради, зміст якого викладено в описовій частині рішення.
25.10.2024 надійшло клопотання про витребування доказів.
15.11.2024 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, зміст якого викладено в описовій частині рішення.
18.11.2024 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради, Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про видачу ордеру на заселену жилу площу у цивільній справі за позовом цивільній справі за позовом Білгород-Дністровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в особі її законних представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про виселення.
18.11.2024 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області витребувано висновок про доцільність/недоцільність виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зі службового приміщення - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
09.12.2024 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
09.12.2024 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області клопотання відповідачів за первісним позовом та позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування доказів у цивільній справі №495/6295/24 за позовною заявою Білгород-Дністровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в особі її законних представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради, Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про видачу ордеру на заселену жилу площу було задоволено.
13.01.2025 на виконання ухвали суду надійшли витребувані документи.
26.02.2025 від ОСОБА_1 надійшли пояснення.
09.12.2024 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області закрито підготовче провадження у справі за позовом Білгород-Дністровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в особі її законних представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради, Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про видачу ордеру на заселену жилу площу та призначено справу до судового розгляду по суті.
22.04.2025 надійшов висновок органу опіки та піклування.
06.05.2025 від Координаційного центру сприяння протидії корупції надійшло клопотання.
28.05.2025 від ОСОБА_1 надійшли пояснення.
Представник Білгород-Дністровської міської ради Гавриленко Є.В. (позивач по первісному та відповідач по зустрічному позову) у судовому засідання повністю підтримала позовні вимоги первісного позову, просила їх задовольнити, у задоволенні зустрічного позову просила суд відмовити.
Відповідач по первісному позову та позивач по зустрічному позову - ОСОБА_1 , який діє від себе та як законний представник неповнолітньої ОСОБА_1 у судовому засіданні вимоги первісного позову не визнав, просив суд відмовити у їх задоволені вимоги зустрічного позову повністю підтримав, просив суд їх задовольнити.
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, надала на адресу суду заяву, згідно якої просила суд справу розглядати без її участі, вимоги первісного не визнає, просить суд відмовити в їх задоволенні, вимоги зустрічного позову підтримує та просить суд їх задовольнити.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області Завгороднюк В.О. у судовому засіданні просила суд при ухваленні рішення прийняти до уваги висновок, наданий органом опіки та піклування.
У судовому засіданні 18.09.2025, суд повідомив учасників провадження, що переходить на стадію ухвалення судового рішення, яке буде проголошено 29.09.2025. у зв'язку з перебуванням судді Шевчук Ю.В. 29.09.2025 у відпустці (один календарний день) повний текст судового рішення складено у перший робочий день після виходу головуючої судді з відпустки.
Також суд керувався листом Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 №231/0/208-25, згідно з п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.
Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування.
Щодо позовних вимог первісного позову Білгород-Дністровської ради про виселення родини ОСОБА_5 без надання іншого житлового приміщення.
17.03.2023 Білгород-Дністровська міська рада прийняла рішення № 721-VIII «Про придбання службової квартири» для тимчасового проживання військовослужбовців. На виконання цього рішення на конкурсній основі було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м., житловою площею 31,7 кв.м., на що було витрачено 1 240 000 гривень бюджетних коштів. Нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу цієї квартири було укладено 15.06.2023, з однієї сторони підписано ОСОБА_13 , який діяв від імені ОСОБА_3 та з іншої сторони - Територіальної громади міста Білгород-Дністровський в особі Білгород-Дністровської міської ради, в особі директора Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Білгород-Дністровської міської ради Распаровського В.І.
Представник Продавця запевнив, що на момент укладення цього Договору відчужувана квартира під забороною чи арештом не перебувала, щодо неї не велися судові спори, вона не заставлена, не продана, не подарована, як внесок до статутного фонду не передана, не відчужена в інший спосіб, не здана в найом (оренду), а також прав щодо відчужуваної квартири в третіх осіб, у тому числі малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей, недієздатних, чи обмежено дієздатних, та інших осіб (в тому числі за договором оренди, найму чи за шлюбним договором), як в межах, так і за межами України, немає; як немає обмежень, що можуть бути підставою для визнання цього Договору недійсним (пункт 7 Договору).
Покупець оглянув відчужувану квартиру та засвідчив, що вона придатна для використання за цільовим призначенням як житло. Недоліків, які перешкоджають використанню квартири за цільовим призначенням, на момент огляду не виявлено. Претензій до Продавця щодо якісних характеристик відчужуваної квартири Покупець не було (пункт 8 Договору).
Згідно з пунктом 10 Договору Представник Продавця зобов'язувався передати квартиру Покупцеві вільною одразу після підписання цього договору, що і було ним здійснено.
Пунктом 11 Договору визначено, що Покупець набуває права власності на вищезазначену квартиру з моменту державної реєстрації цього права згідно п. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України та відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що 15.06.2023 о 11:59:03 зареєстровано право власності Територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування, а саме Білгород-Дністровської міської ради (код ЄДРПОУ: 26275763) на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м., житловою площею 31,7 кв.м.
Після реєстрації права власності на нерухоме майно, Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради 12.07.2023 прийняв рішення № 344 про включення зазначеної благоустроєної двокімнатної квартири до числа службових квартир комунальної власності територіальної громади.
Позивач по первісному позову - Білгород-Дністровська міська рада вказує, що Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради не приймав рішення про надання родині Ісаєвих службового жилого приміщення відповідно до приписів частини другої статті 121 ЖК України та пункту 2.3. Порядку надання службового житла Білгород-Дністровської міської територіальної громади працівникам охорони здоров'я та освіти, комунальних підприємств, органів судової влади, галузі сектору безпеки та оборони та користування ними, затвердженого рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 17.03.2023 року № 668-VІІІ (далі - Порядок № 668-VІІІ). Також Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради не видавав ОСОБА_1 та членам його сім'ї: дружині ОСОБА_2 та доньці ОСОБА_1 спеціальний ордер на службове жиле приміщення: квартиру АДРЕСА_1 , який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення як-то зазначено в частині першій статті 122 Житлового кодексу України.
У зв'язку з цим, договір найму жилого приміщення з ОСОБА_1 або членами його сім'ї не укладався. У зазначеній квартирі Відповідачі не зареєстровані та їх місце проживання не задеклароване в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» від 07.02.2022 № 265. У зв'язку з цим просить виселити родину ОСОБА_5 без надання іншого житлового приміщення.
У судовому засіданні встановлено, що у вказаній квартирі проживає ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_1 . Білгород-Дністровська міська рада вказує датою заселення родини ОСОБА_1 15 червня 2023 року, сам ОСОБА_1 - лютий 2022 року. Оскільки сам факт вселення родини ОСОБА_1 та проживання станом на теперішній час сторонами не оспорюється, то, в силу приписів частини 1 статті 82 ЦПК України, цей факт не потребує доказування. У квітні 2003 року ОСОБА_1 був зарахований до органів СБУ України. Станом на теперішній час також проходить військову службу в Службі Безпеки України (довідка №11/1/4-834 від 15.04.2025 року Управління роботи з особовим складом Служби Безпеки України). Тобто, на момент розгляду даної справи, ОСОБА_1 має вислугу років в органах СБУ понад 22 роки. Дані факти сторонами у судовому засіданні також не оспорювалися.
Нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України)
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Це ж положення закріплено і в ст. 9 Житлового кодексу України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підставі в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЖУ України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Відповідно до ст. 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
Пунктом 36 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 №37 визначено, що право на отримання службового житла мають співробітники-військовослужбовці СБУ до одержання ними постійного житлового приміщення.
Відповідно до пункту 2 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.
Порядок користування службовими житловими приміщеннями в Службі безпеки України регламентовано Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житловими приміщень, затвердженої наказом СБУ від 06.11.2007 №792. Крім того, передбачено, що зі службових житлових приміщень без надання іншого житлового приміщення не може бути виселено осіб, які мають вислугу або стаж роботи в СБ України не менше 10 років (таку ж норму містив пункт 4.2. Інструкції про порядок надання жилих приміщень і користування ними в Службі безпеки України, затвердженої наказом СБУ від 09.05.1998 № 52/КФ, втратила чинність з прийняттям Інструкції № 792).
Тобто, житлове законодавство пов'язує неможливість виселення без надання іншого житлового приміщення з наявністю трудових відносин чи відносин з проходження військової служби в органі, підприємстві, установі, організації, які таке житло виділили, не менше 10 років.
У постанові від 17.04.2020 у справі № 463/6203/17 Верховний Суд вказав, що права членів сім'ї військовослужбовця є похідними від права останнього на користування службовим житловим приміщенням. Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що житло надається у зв'язку зі службовими відносинами, тимчасово, до настання певних умов. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов'язана звільнити надане ним житлове приміщення, відповідно до статті 124 ЖК України.
Крім того, за ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Згідно з частиною 4 цієї статті сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Статтею 6 СК України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Приписами статті 64 ЖК України визначено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, втручання в право на повагу до житла «має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною легітимною метою…».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 , воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пунктом 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ Указу № 64/2022, у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні, військовому командуванню Служби безпеки України доручено запровадження та здійснення передбачених Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.2021 визначене гарантоване державою право щодо реалізації конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За рахунок коштів державного бюджету фінансуються витрати (ст. 18 Закону України «Про Службу безпеки України») за найом військовослужбовцями житла, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450 «Про розмір і порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, розвідувальних органів, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень».
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частина третя статті 47 Конституції України).
Вимоги до судового рішення визначені цивільним процесуальним законом. Судове рішення має забезпечувати захист конституційних прав і свобод людини та здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
За змістом статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги у контексті конституційного права особи на житло і прецедентної практики Європейського суду з прав людини та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права на повагу до свого житла.
Відповідно до частини першої статті 18 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України, зокрема, Порядком, який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Згідно з пунктом 2 Положення службові житлові приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
Відповідно до пункту 15 Положення службове жиле приміщення надається робітникам, службовцям і колгоспникам на час виконання ними обов'язків, які потребують проживання в такому приміщенні.
Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями (пункт 7 Порядку).
Відповідно до пункту 12 Порядку службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби.
Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім'ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім'ї беруть письмове зобов'язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках (пункт 14 Порядку).
Військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у разі одержання або придбання житла для постійного проживання (пункт 20 Порядку).
При звільненні з військової служби військовослужбовець підлягає виселенню із службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї, якщо інше не передбачено законодавством (пункт 21 Порядку).
Згідно з пунктом 19 Порядку у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню.
Водночас згідно з абзацами другим, третім частини першої статті 125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення.
Згідно з пунктом 1.3, 3.1 Інструкції № 737 забезпечення жилими приміщеннями здійснюється шляхом: надання службових жилих приміщень військовослужбовцям. Військовослужбовці та члени їх сімей, за відсутності в них за місцем проходження служби жилого приміщення, мають право на отримання службових жилих приміщень. Надання службових жилих приміщень військовослужбовцям та членам їх сімей здійснюється після здавання ними жилої площі, отриманої від Міністерства оборони України, яку вони займали за попереднім місцем служби (навчання), крім тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Військовослужбовець, який отримав службове житло як за рішенням командира військової частини, так і за розподілом згідно з обліковим списком на отримання службового жилого приміщення, у разі переведення до іншої військової частини в населеному пункті, де розміщене це службове житло, залишається проживати в ньому до отримання жилого приміщення для постійного проживання, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Крім того, відповідно до пункту 3 Інструкції № 380 військовослужбовці та члени їх сімей (крім осіб, звільнених у запас або відставку, та членів їх сімей, а також військовослужбовців, які не здали службове житло за попереднім місцем служби) забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що мають відповідати вимогам житлового законодавства.
За змістом статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", рішення у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України").
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував, що згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України").
Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла (рішення у справі "Прокопович проти Росії").
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до житла, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється "згідно із законом", не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як "необхідне в демократичному суспільстві".
Формулювання "згідно із законом" не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України", § 43).
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК "ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом". Згідно з частиною першою та другою статті 109 ЖК "виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. … Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду".
Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції.
За змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання в право на повагу до житла "має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою… Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції…" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Висновки суду.
Вказаний спір, що виник між сторонами, стосується виселення зі службового житла військовослужбовця.
У судовому засіданні встановлено та сторонами не заперечувалось та не оспорювалось, що ОСОБА_1 понад десять років (з квітня 2003 року по теперішній час, тобто вислуга років станом на дату ухвалення рішення складає 22 роки та 5 місяців) проходить військову службу в Службі Безпеки України. Станом на момент розгляду справи у суді, родина ОСОБА_5 проживає у службовому приміщенні за адресою: АДРЕСА_6 . У даному службовому житлі родина ОСОБА_5 разом із неповнолітньою дочкою проживає без зняття з реєстрації з попереднього місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_7 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.05.2024 року у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відсутнє нерухоме майно на праві власності. (т.1 а.с. 238,239). Будь-яких даних про отримання ОСОБА_1 службового житла за місцем проходження служби матеріали справи не містять, сторонами таких доказів суду також не надано.
З 2003 року та станом на теперішній час ОСОБА_1 проходить військову службу в Службі Безпеки України (довідка №11/1/4-834 від 15.04.2025 року Управління роботи з особовим складом Служби Безпекии України), тобто має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Як вбачається з матеріалів справи, з 1998 по 2003 рік ОСОБА_1 походив службу на різних посадах у Прикордонних військах, у квітні 2003 року був зарахований до органів СБ України (військова контррозвідка); в лавах військової контррозвідки проходив службу на оперативних посадах у наступних населених пунктах: м. Хмельницький, Кам'янець-Подільський, Мукачів, Тячів Закарпатської області, Виноградове Закарпатської області, Ужгород, Львів, Білгород-Дністровський, Кропивницький; також, ОСОБА_1 перебував в АТО та ООС у період з листопада 2014 року по січень 2015 року, червень-вересень 2015 року, червень - жовтень 2016 року, червень - жовтень 2021 року.
Також у судовому засіданні встановлено,що у спірному приміщенні також проживає неповнолітня донька ОСОБА_1 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка навчається в 6-Б класі ЗОШ №5 за дистанційною формою навчання згідно із заявою матері.
Матеріали справи не містять, а сторонами суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 забезпечений іншим службовим житлом, або володіє має на праві власності або користування іншим нерухомим майном.
З урахуванням системного аналізу зазначених норм, встановлених судами обставин, що підтверджується матеріалами справи, позивач за первісним позовом - Білгород-Дністровська міська рада не довів правомірність виселення відповідачів із спірного жилого приміщення.
Так, службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов'язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. Отже, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету, оскільки необхідне для забезпечення житлом інших військовослужбовців. Водночас переміщення відповідача по первісному позову - ОСОБА_1 до іншої місцевості для подальшого проходження служби не свідчить про те, що трудові відносини між ОСОБА_1 та Службою Безпеки України припинені.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що, оскільки трудові відносини між ОСОБА_1 та Службою Безпеки України не припинені, тому в даному випадку виселення відповідачів зі службового житла не є необхідним у демократичному суспільстві.
Крім того,суд приймає до уваги той факт, що на час розгляду справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітньою, навчається 6-Б класі ЗОШ №5 та проживає у спірній квартирі.
Судом був витребуваний відповідний висновок від органу опіки та піклування щодо доцільності або недоцільності виселення неповнолітньої ОСОБА_1 із спірного житлового приміщення, без надання іншого житлового приміщення.
Згідно висновку органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 22.04.2025 року, орган опіки та піклування заключає, що оскільки відсутні правові підстави для вселення та проживання у спірному приміщенні за адресою : АДРЕСА_6 , то неможливо встановити доцільність або недоцільність виселення зі службового приміщення неповнолітньої ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 . Даний висновок не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки він не надає відповіді на питання, для вирішення якого він і був витребуваний.
Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Тому, виселення неповнолітнього члена сім'ї не є необхідним у демократичному суспільстві.
Також судом приймається до уваги той факт, що Білгород-Дністровською міською радою не доведено наявність нагальної суспільної необхідності для виселення відповідачів, (тобто, матеріали справи не містять даних, що спірна квартира, з якої Білгород-Дністровська міська рада Одеської області просить виселити відповідачів, має бути передана як службове житло конкретному військовослужбовцю тощо, або інше обґрунтування такої необхідності).
Доводи Білгород-Дністровської міської ради щодо наявності у відповідачів за первісним позовом - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 іншого житла, відмінного від того, де вони проживають, спростовуються Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.05.2024 року, згідно яких у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відсутнє нерухоме майно на праві власності. (т.1 а.с. 238,239). Інших доказів суду не надано. Тобто, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не має іншого житла.
Таким чином приймаючи до уваги той факт, що ОСОБА_1 з 2003 року і на момент розгляду даної справи у суді, проходить військову службу в Службі Безпеки України, тобто його трудові відносини не є припиненими, його вислуга років станом на дату ухвалення рішення складає 22 роки та 5 місяців, тобто понад 10 років, у спірній квартирі проживає неповнолітня дочка ОСОБА_1 , приймаючи до уваги положення ч.2,3 п.5.17 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби Безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, Затверджену Наказом Служби Безпеки України 06.11.2007 за № 792, згідно яких, зі службових житлових приміщень без надання іншого житлового приміщення не може бути виселено осіб, які мають вислугу або стаж роботи в СБ України не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано житлове приміщення, але не припинили військової служби в СБ України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги первісного позову Білгород-Дністровської міської ради є такими, що не ґрунтуються на нормах права, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач - Білгород-Дністровська міська рада не аргументувала ні мету, яку вона переслідує, подавши позов про виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, ні співрозмірність такого виселення відповідній меті. А обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов'язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis "Dakus v. Ukraine", № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ, від 14 грудня 2017 року). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 357/3258/16 (провадження № 61-575св18), та в Постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року справа № 161/19420/17, провадження № 61-45428св18.
Щодо позовних вимог зустрічної позовної заяви про зобов'язання Білгород-Дністровську міську раду видати військовослужбовцю ОСОБА_1 ордер на заселену житлову площу та зобов'язання не перешкоджати проживанню в цій квартирі.
ОСОБА_1 з 2003 року проходить військову службу у Службі Безпеки України, а з грудня 2017 року призначений на посаду начальника сектору військової контррозвідки м. Білгород-Дністровського Одеської області. 22 липня 2022 року ОСОБА_1 була написана заява на адресу голови виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області з проханням виділення службового житла. На той період він проходив військову службу у АДРЕСА_3 та не мав іншого житла для проживання. У грудня 2022 року було прийнято рішення про виділення коштів для придбання службового житла. І з лютого 2023 року, з дозволу Білгород-Дністровської міської ради він із родиною проживає у спірній квартирі. У травні 2023 року ОСОБА_1 за службової необхідності тимчасово перевели для проходження служби у м. Кропивницький. Родина ОСОБА_1 залишилась проживати у м. Білгород-Дністровському. У вересні 2023 року після особистої зустрічі ОСОБА_1 із Білгород-Дністровським міським головою, за результатами якої міський голова доручив своєму заступнику підготувати необхідні документи та виплати ордер на заселену житлову площу. Станом на момент розгляду справи ордер на вселення ОСОБА_1 не виданий. З посиланням на відповідне нормативно-правове обґрунтування, яке міститься у зустрічному позові, позивачі за зустрічним позовом просять позов задовольнити.
Нормативно-правове обґрунтування.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична і юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Пунктами 7-9 вказаного Порядку передбачено, що військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями. Житлове приміщення включається до числа службового згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом. До числа службового може бути включене тільки вільне житлове приміщення. Під службові житлові приміщення виділяються окремі квартири.
Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081, та з метою встановлення єдиного порядку прийняття на квартирний облік військовослужбовців Служби безпеки України, розподілу та надання їм житлових приміщень, наказом Служби безпеки України № 792 від 06.11.2007 року було затверджено Інструкцію про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень.
Вказаною Інструкцією визначено порядок організації забезпечення та надання житлових приміщень військовослужбовцям - особам офіцерського (у тому числі тим, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Служби безпеки України (далі - СБ України), а також особам, звільненим з військової служби в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у СБ України після звільнення (далі - співробітники) та членам їх сімей, включаючи членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби, які перебувають на обліку осіб та потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей).
Згідно п. 1.2. Інструкції, державні службовці, службовці та працівники, які проходять службу (працюють) у СБ України, забезпечуються житловими приміщеннями відповідно до вимог чинного законодавства.
Пунктом 5.1. Інструкції визначено, що співробітники та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності за місцем проходження служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби житла для постійного проживання, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби (відповідно до переліку таких населених пунктів, що визначається згідно із законодавством), забезпечуються службовими житловими приміщеннями.
Пунктом 5.3. Інструкції визначено, що службове житлове приміщення надається незалежно від перебування співробітника на квартирному обліку, без урахування пільг, передбачених для забезпечення громадян житлом.
Пунктом 5.7. Інструкції, Рішення про надання службового житлового приміщення подається до виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради для оформлення спеціального ордера, який є єдиною підставою для вселення в надане службове житлове приміщення.
Відповідно до п. 5.11 Інструкції, при наданні службових житлових приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за 9 років, крім подружжя, а також особами, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим вони не можуть проживати в одній кімнаті з членами сім'ї.
Частиною 1 ст. 118 ЖК УРСР встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Згідно з ст. 121 цього ж Кодексу, порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. (ст. 122 ЖК УРСР).
Відповідно до абз. 1, 3 п. 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081, встановлено, що:
- військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них житла для постійного проживання в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби (перелік таких населених пунктів для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначається Міноборони, МВС, МОН, СБУ, розвідувальними органами, Адміністрацією Держспецзв'язку, ДКА та Управлінням державної охорони), забезпечуються службовими житловими приміщеннями (п. 7);
- службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом, за місцем проходження ними військової служби. На підставі рішення про надання службового житлового приміщення виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення (п. 12);
- службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті) (п. 14);
- службове житлове приміщення надається незалежно від перебування військовослужбовця на квартирному обліку, без урахування пільг, передбачених для забезпечення громадян житлом (п. 15);
- військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов'язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання, якщо інше не передбачено законодавством (п. 19).
Висновки суду.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 2003 року по теперішній час проходить військову службу у Службі Безпеки України. З 2017 року - у м. Білгород-Дністровському. У травні 2023 року за службової необхідності ОСОБА_1 був тимчасово переведений для проходження військової служби до АДРЕСА_2 .
15 червня 2023 року за договором купівлі-продажу Білгород-Дністровською міською радою на виконані рішення «Про придбання службової квартири для тимчасового проживання військовослужбовців» була придбана квартира АДРЕСА_1 . Згідно Витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно, 15.06.2023 року було зареєстрована право власності Територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування, а саме: Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на сказану квартиру. 12.07.2023 року вказана квартира відповідним рішенням виконавчого комітету включена до числа службових квартир.
27.07.2023 року Департамент Військової контррозвідки Служби Безпеки України звернувся до міського голови м. Білгород-Дністровського В.Граждана із листом за підписом Начальника Департаменту О. Дубровіна, в якому просили у зв'язку із характером роботи та нагальною потребою у забезпеченні житлом просили розглянути питання щодо виділення двокімнатного службового житлового приміщення ОСОБА_1 та членам його родини за адресою: АДРЕСА_6 .
У відповідь на цей лист Білгород-Дністровська міська рада направила лист-відповідь від 27.07.2023 року за підписом міського голови В. Граждана, згідно якого вказала, що відсутні підстави для забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 службовим житлом у м. Білгород-Дністровському.
24 жовтня 2023 року Національний координаційний центр сприяння протидії корупції направив лист за підписом начальника Центру Є.І. Борсук, на ім'я голови Білгород_Дністровської міської ради В. Граждана, згідно якого також просили залишити в силі рішення міської ради щодо забезпечення ОСОБА_1 службовим житлом за адресою : АДРЕСА_6 ., та забезпечити видачу ордеру на заселену житлову площу.
На цей лист Білгород-Дністровська міська рада направила лист-відповідь від 24.10.2023 року за підписом міського голови В. Граждана, що відсутні підстави для забезпечення службовим житлом ОСОБА_1
12 лютого 2024 року Національний координаційний центр сприяння протидії корупції направив лист за підписом начальника Центру Є.І. Борсук, на ім'я голови Білгород_Дністровської міської ради В. Граждана, згідно якого просив розглянути дане звернення та вжити передбачені законом заходи щодо усунення порушень закону щодо забезпечення конституційних прав ОСОБА_1 , та видачу ордеру на заселену житлову площу військовослужбовцю ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_6 .
На цей лист Білгород-Дністровська міська рада направила лист-відповідь від 20.02.2024 року за підписом міського голови В. Граждана, про те, що відсутні підстави для забезпечення службовим житлом ОСОБА_1 .
Як встановлено у судовому засіданні, ні позивач, ні члени його родини не були та станом на момент розгляду даної справи не є забезпеченими житлом і не мали та не мають ні в користуванні, ні у власності будь-якого житла.
Право ОСОБА_1 на отримання службової квартири станом на момент його звернення до Білгород-Дністровської міської ради та до суду на вищевказану дату, жодним з учасників справи не оспорюється.
ОСОБА_1 разом з членами його родини було надано відповідним компетентним органам всіх необхідних для отримання службового житла документів, передбачених Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями та Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а саме: той факт,що ОСОБА_1 з 2017 року є військовослужбовцем СБУ України та проходить службу у м. Білгород-Дністровському, у травні 2023 року за службової необхідності тимчасово був переведений до м. Кропивницього, залишаючись у трудових відносинах із Службою Безпеки України, а родина ОСОБА_1 залишилась проживати у м. Білгород-Дністровському;той факт, що ОСОБА_1 має вислугу років в органах СБУ понад 22 роки; той факт, що спірна квартира за адресою : АДРЕСА_6 . була придбана у відповідності до Програми заходів територіальної оборони Білгород-Дністровської міської територіальної громади на 2022 рік із цільовим призначенням «придбання службової квартири для командира формування, яке дислокується на території міста Білгород-Дністровського», Білгород-Дністровською міською радою не надано доказів того, що ця квартира придбана для забезпечення службовим житлом іншого конкретного військовослужбовця, так само і не надано суду доказів , що вселення ОСОБА_1 в цю квартиру порушує права іншого конкретного військовослужбовця, суд вважає, що позовні вимоги позивачів по зустрічному позову є доведеними, такими, що ґрунтуються на нормах діючого законодавства, тобто є такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується тверджень представника Білгород-Дністровської міської ради, що позивачі у зустрічному позову не вірно визначили відповідача, оскільки ордер на вселення видається виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради, а не Білгород-Дністровської міською радою, що є самостійною підставою для відмови у позові, суд зазначає наступне.
Виконавчий комітет є структурним елементом міської ради, оскільки він утворюється, формується та підпорядковується міській раді, яка затверджує його склад і визначає його кількісний склад, а також здійснює загальний нагляд за його діяльністю. Виконавчий комітет є виконавчим органом міської ради, що реалізує її рішення та політику, а також виконує функції органів виконавчої влади.
Згідно статті 58 Житлового Кодексу України, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Згідно статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
У відповідності до частини першої статті 10 Закону № 280 сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (частина перша статті 11 Закону № 280).
Повноваження міської ради визначаються статтями 25, 26 Закону № 280.
Приписами підпункту 8 пункту «б» статті 30 Закону № 280 до делегованих повноважень виконавчих органів міської ради належить видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.
У відповідності до пункту 10 частини 1 статті 15 Житлового кодексу України виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад у межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства України, на території району, міста, району в місті: видають ордери на жилі приміщення (частина перша статті 58, частина перша статті 122, частина друга статті 141).
Таким чином, приймаючи до уваги, що ордер видається на підставі відповідного рішення виконавчим комітетом, який є виконавчим органом Білгород-Дністровської міської ради, то суд приходить до висновку, що позивача за зустрічним позовом вірно обраний відповідач.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне у задоволенні первісного позову відмовити, а вимоги зустрічного позову - задовольнити у повному обсязі.
Судовий збір у загальному розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню з Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2
На підставі викладеного, керуючись ст. 81,89,258,259,263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні первісного позову Білгород-Дністровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про виселення зі службового приміщення - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про зобов'язання Білгород-Дністровську міську раду Одеської області видати ордер на заселену жилу площу та не перешкоджати проживати в цій квартирі - задовольнити.
Зобов'язати Білгород-Дністровську міську раду видати ордер військовослужбовцю ОСОБА_1 на заселену жилу площу на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 та не перешкоджати проживати в цій квартирі.
Стягнути з Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повне найменування (ім'я) сторін:
Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - Білгород-Дністровська міська рада (вул. Михайлівська, 56, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67701, код ЄДРПОУ 26275763)
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) - ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Хмельницьким МУ УМВС України в Хмельницькій області, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_10 , адреса місця проживання: АДРЕСА_11 ).
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) - ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Личаківським РВ у м. Львові ГУДМС України у Львівській області, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_10 , адреса місця проживання: АДРЕСА_11 ).
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ) в особі її законних представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_10 , адреса місця проживання: АДРЕСА_11 ).
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради (адреса: Одеська обл.. м. Білгород-Дністровський. вул. Михайлівська. буд. 56, код ЄДРПОУ: 37894057).
Повний текст судового рішення складено 30.09.2025.
Суддя Юлія ШЕВЧУК