Провадження № 2/641/1840/2025 Справа № 641/2519/25
25 вересня 2025 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого у справі судді - Чайка І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Шумейко С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 641/2519/25 за позовною заявою адвоката Таран Владислава Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Комбінат дитячого харчування» про визнання припиненими трудових відносин та зобов'язання видати трудову книжку із внесенням запису про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платні, -
Адвокат Таран В.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Слобідського районного суду міста Харкова з позовом до КП «Комбінат дитячого харчування», в якому просив визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та КП «Комбінат дитячого харчування», у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з посади завідувача виробництвом столової КП «Комбінат дитячого харчування» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Зобов'язати КП «Комбінат дитячого харчування» видати ОСОБА_1 трудову книжку із внесенням запису про звільнення 07.12.2024 за власним бажанням згідно ч.1 ст.38 КЗпП України, з посиланням на відповідний наказ та стягнути з КП «Комбінат дитячого харчування» на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати заробітної плати (з квітня 2022 по березень 2025) 234 000,00 грн без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів, та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1937,92 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 18 жовтня 2024 ОСОБА_1 звернулася до директора Комунального підприємства «Комбінат дитячого харчування» із заявою про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України. 24 жовтня 2024 року позивач отримала відповідь на звернення, в якій містилася відмова, обґрунтована тим, що з позивачем було нібито укладено договір про повну матеріальну відповідальність у зв'язку з цим ОСОБА_1 повинна бути особисто присутня при проведенні інвентаризації. З березня 2022 року трудові відносини між позивачем і відповідачем фактично було призупинено. Це обумовлено початком повномасштабного вторгнення на територію України і введенням воєнного стану Указом Президента від 24 лютого 2022 № 64/2022. Оскільки навчальний заклад, в якому працювала позивач знаходиться в місті Харкові, зважаючи на загострену безпекову ситуацію і наявність реальної загрози для життя та здоров'я на початку повномасштабного вторгнення позивач прийняла рішення про виїзд за кордон і наразі проживає за межами України, та не має наміру повертатися до свого місця проживання. 07 грудня 2024 року позивачем повторно направлено цінним листом з описом вкладення заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. 30 грудня 2024 представником ОСОБА_1 було направлено адвокатський запит до директора Комунального підприємства «Комбінат дитячого харчування» з метою отримання інформації, про наявність наказу (розпорядження) про зупинення дії трудового договору; інформації про підстави не нарахування заробітної плати з квітня 2022 року; інформації про наявність оригіналу трудової книжки ОСОБА_1 ; надання підписаного ОСОБА_1 договору про повну матеріальну відповідальність. Відповідачем не було надано відповідь ні на заяву про звільнення від 07.12.2024, ні на адвокатський запит від 30.12.2024. Листи повернені у зв'язку зі спливом строку зберігання. У зв'язку з тим, що відповідач не задовольняє заяву про звільнення, позивач вимушена звернутися до суду з вказаною позовною заявою.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10.04.2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, та задоволено клопотання представника позивача про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції.
21.04.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що позивач у своїй заяві від 18.10.2024 не дотрималась вимог чинного законодавства в частині попередження роботодавця про звільнення за два тижні, а заяву позивача від 04.12.2024 відповідач взагалі не отримував. Вважав, що трудові та інші права позивача не були порушені, та позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав.
Ухвалою суду від 06.05.2025 задоволено клопотання представника відповідача про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції.
10.06.2025 через систему Електронний суд представником позивача подано заяву про зміну предмету позову, в якій він лише змінив дату звільнення, залишивши інші вимоги без змін.
11.06.2025 через систему Електронний суд представником позивача подані додаткові письмові пояснення, в яких просив задовольнити позов в повному обсязі. Зазначив, що доводи відповідача, викладені у відзиві є необґрунтованими, та жодним чином не спростовують доводів позивача.
Представик позивача в судовому засіданні просив задовольнити позов в повному обсязі. Доводи відповідача вважав необґрунтованими. Вказав, що позивачем здійснювались заходи щодо звільнення шляхом направлення відповідних заяв на адресу відповідача відповідно до вимог чинного законодавства.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Зазначив, що вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що Наказом директора КП «Комбінат дитячого харчування» від 11.01.2010 року № 2-к, ОСОБА_1 на підставі її заяви прийнято на посаду завідуючої виробництвом, з оплатою праці згідно штатного розкладу, та укладено Договір про повну матеріальну відповідальність.
На підставі ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», директором КП «Комбінат дитячого харчування» Надією Тимофєєвою видано наказ від 25.03.2022 № 38, яким з 01.04.2022 року призупинено дію трудових договорів з працівниками підприємства, які виїхали закордон, що зазначені у Додатку № 1 до Наказу, зокрема, з ОСОБА_1 , зі збереженням місця роботи та посади до видання наказу про відновлення дії трудових договорів, але не пізніше закінчення дії воєнного стану в Україні.
Згідно з копією заяв ОСОБА_1 до директора КП «Комбінат дитячого харчування» від 18.10.2024 року, остання просила звільнити її з посади завідуючої виробництвом столової ССШ № 73 з 01.11.2024 року за власним бажанням, зробити запис про звільнення в трудовій книжці, та надіслати її засобами поштового зв'язку.
Відповідно до відповіді КП «Комбінат дитячого харчування» на звернення ОСОБА_1 від 24.10.2024 року № 102, її повідомлено про те, що для звільнення, їй неохідно з'явитись до КП «Комбінат дитячого харчування» та бути особисто присутньою на інвертаризації матеріальних цінностей, оскільки вона є матеріально відповідальною особою, має пройти обов'язкову інвентаризацію та передати все майно, що значиться за нею.
04.12.2024 ОСОБА_1 повторно було направлено заяви Директору КП «Комбінат дитячого харчування» з проханням звільнити її з посади завідуючої виробнитцвом столової ССШ № 73 з 18.12.2024 року за власним бажанням, зробити запис про звільнення в трудовій книжці, та надіслати її засобами поштового зв'язку. Направлення вказаних заяв підтверджується описом вкладення до цінного листа від 07.12.2024 та копією поштової накладної.
Згідно з адвокатським запитом від 30.12.2024 №30/12/24/75, адвокатом Таран А.В., який діяв в інтересах ОСОБА_1 було направлено запит з метою отримання інфорації про наявність наказу про зупинення дії трудового договору, про підстави не нарахування заробітної плати з квітня 2022 року, про наявність оригіналу трудової внижки позивача, а також надання підписаного позивачем договору про повну матеріальну відповідальність.
З копії заяв ОСОБА_1 директору КП «Комбінат дитячого харчування» від 28.04.2025 року, тобто після подання до суду позову, вбачається, що позивач просила звільнити її з посади завідуючої виробництвом столової ССШ № 73 з 12.05.2025 року за власним бажанням, а також зробити запис про звільнення в трудовій книжці, та надіслати її засобами поштового зв'язку. Направлення вказаної заяви підтверджується описом вкладення до цінного листа від 28.04.2025 та копією поштової накладної.
Зі змісту довідки форми ОК-5 від 29.03.2025 року вбачається, що позивачу ОСОБА_1 з квітня 2022 року не здійснювалось жодних нарахувань.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності ігалузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Щодо вимог позивача про визнання припиненими з 12 травня 2025 року трудових відносин між нею та Комунальним підприємством «Комбінат дитячого харчування», у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).
У частині першій статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 369/1906/18 (провадження № 61-1706св22) вказано, що «за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Отже праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням за умови попередження роботодавця за два тижні відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України кореспондується обов'язок роботодавця оформити відповідним наказом звільнення та виконати обов'язки, визначені статтями 47, 116 КЗпП України. Чинне законодавство не визначає випадки, у яких роботодавець може відмовити працівнику у звільненні за власним бажанням, отже роботодавець не може відмовити працівнику у звільненні за його бажанням, у разі подання ним відповідної заяви за два тижні до такого звільнення».
Отже, за загальним правилом, звільнення за власним бажанням передбачає двотижневе відпрацювання після подання відповідної заяви (окрім ситуацій-винятків).
Водночас у період дії воєнного стану діє спеціальний Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон № 2136), який визначає, крім іншого, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізособами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Так, відповідно до ст. 4 Закону № 2136 у зв'язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та загрозою для життя і здоров'я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури).
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Комунального підприємства «Комбінат дитячого харчування» із заявами про звільнення її за власним бажанням, зокрема, 18.10.2024, 04.12.2024 та 28.04.2025 року.
Суд не може прийняти доводи представника відповідача щодо неотримання відповідачем заяв позивача про звільнення, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема, наданою відповідачем на заяву ОСОБА_1 від 18.10.2024 відповіддю із зазначенням необхідності явки та проходження останньою інвентаризації та передання всього майна, що значиться за нею. Обставини, зазначені у вищевказаній відповіді не є підставою для відмови у звільненні позивача, оскільки чинним законодавством передбачений особливий порядок та умови проведення інвентаризації з можливістю її проведення за відсутності матеріально відповідальної особи.
Крім цього, в процесі розгляду даної справи позивачем також вживались заходи щодо звільнення, зокрема, 28.04.2025 року, тобто після подання позову до суду, було повторно направлено заяву про звільнення, в якій ОСОБА_1 з врахуванням двотижневого строку передбаченого законодавством, просила звільнити її за власним бажанням з 12.05.2025 року, а також видати їй трудову книжку шляхом її направлення засобами поштового зв'язку.
Неприйняття роботодавцем відповідного управлінського рішення за заявою позивачки про звільнення за власним бажанням є порушенням гарантованого у статті 43 Конституції України права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Таким чином позивачка у відповідності до вимог статті 38 КЗпП України та статті 4 Закону № 2136 письмово повідомила роботодавця про своє бажання на звільнення, однак роботодавцем не здійснено відповідних дій на належне оформлення такого звільнення.
Враховуючи наведене, а також заявлені вимоги, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог про визнання припиненими з 12 травня 2025 року трудових відносин між Комунальним підприємством «Комбінат дитячого харчування» та ОСОБА_1 , у зв'язку зі звільненням останньої із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача видати позивачу трудову книжку із внесенням відповідного запису про звільнення, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до абзаців 5 та 6 статті 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України та Міністерством соціального захисту населення № 58 від 29 липня 1993 року (надалі - Інструкція № 58) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Пунктом 4.2 Інструкції № 58 передбачено, що, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача видати позивачу трудову книжку із внесенням запису про звільнення, та відповідно задовольнити позов в цій частині.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за період з квітня 2022 року по березень 2025 року в розмірі 234 000 грн., суд приходить до наступного.
Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Тобто, заробітна плата виплачується за фактично виконану працівником роботу при виконанні працівником своїх трудових обов'язків, а сам по собі факт існування укладеного між сторонами трудового договору не наділяє працівника правом на отримання заробітної плати, він лише передбачає можливість виконувати роботу, визначену цією угодою, і як наслідок отримувати винагороду.
З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу від 25.03.2022 № 38, з квітня 2022 року з певною кількістю працівників КП «Комбінат дитячого харчування», зокрема, з відповідачем призупинено дію трудового договору, та відповідно ОСОБА_1 на роботу не виходила, свої трудові обов'язки не виконувала, що також нею не заперечується, тому підстави для нарахування та виплати роботодавцем заробітної плати за вказаний період відсутні.
Також, представник позивача в судовому засіданні зазначав, що ОСОБА_1 не оспорювала наказ про призупинення дії трудового договору та не зверталася з вимогою до роботодавця про відновлення дії трудового договору.
З урахування викладених вище обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості із виплати заробітної плати.
Питання судових витрат пов'язаних зі сплатою судового збору суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 2, 11, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», суд,-
Позов адвоката Таран Владислава Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Комбінат дитячого харчування» про визнання припиненими трудових відносин та зобов'язання видати трудову книжку із внесенням запису про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платні - задовольнити частково.
Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 та Комунальним підприємством «Комбінат дитячого харчування» припиненими з 12 травня 2025 року на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Зобов'язати Комунальне підприємство «Комбінат дитячого харчування» видати ОСОБА_1 трудову книжку із внесенням запису про її звільнення з 12 травня 2025 року за власним бажанням згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України, з посиланням на відповідний наказ.
Стягнути з Комунального підприємства «Комбінат дитячого харчування» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 937 (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім) грн. 92 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач - Комунальне підприємство «Комбінат дитячого харчування», код ЄДРПОУ 36816884, м. Харків, пр-т Аерокосмічний (Гагаріна), 41Б.
Повний текст рішення виготовлено 30.09.2025 року.
Суддя І.В.Чайка