Справа № 601/2933/24Головуючий у 1-й інстанції Щербата Г.Р.
Провадження № 22-ц/817/948/25 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
30 вересня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
розглянувши у письмовому провадженні, без виклику сторін, цивільну справу № 601/2933/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 25 червня 2025 року, ухваленого суддею Щербатою Г.Р., повний текст якого складено 25 червня 2025 року, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан", про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у вересні 2024 року ТзОВ "Діджи Фінанс" звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1793260 від 04.03.2020 у розмірі 30150 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що 04.03.2020 року між ТзОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений електронний кредитний договір № 1793260, відповідно до умов якого, ТзОВ «Мілоан» надало ОСОБА_1 кредит в сумі 9000 грн, строком на 30 днів, з 04.03.2020 року з кінцевим терміном повернення 03.04.2020 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та сплатою комісії за надання кредиту 900 грн, що нараховується за ставкою 10 від суми кредиту одноразово.
09.10.2020 року між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «Діджи Фінанс» укладений договір факторингу № 03/10, відповідно до умов якого, ТзОВ «Мілоан» відступило ТзОВ «Діджи Фінанс» право вимоги від відповідача кредитних коштів та відсотків за користування кредитом за кредитним договором №1793260 від 04.03.2020 року, право на одержання яких, належить ТзОВ «Мілоан», а ТзОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги грошових коштів за цим кредитним договором №1793260 від 04.03.2020 року від відповідача ОСОБА_1 .
Порушивши умови кредитного договору, ОСОБА_1 не виконує зобов'язання за кредитним договорам, в результаті чого виникла прострочена заборгованість у сумі 30150 грн.
Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 25 червня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Діджи Фінанс" 30150 грн заборгованості по кредитному договору № 1793260 від 04.03.2020 року, 2422 грн 40 коп судових витрат понесених позивачем на оплату судового збору та 6000 грн за надання правничої допомоги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 25 червня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що право на справедливий суд було порушено через явну необґрунтованість рішення суду першої інстанції. Суд першої інстанції не оцінив якість доказів у справі та не надав належної уваги заявам, поясненням та аргументам відповідача, у тому сенсі, що елементи, які не були доведені позивачем, були прийняті за доведені, припущення були прийняті за факти, а важливі гарантії для перевірки наданих доказів не були забезпечені на шкоду відповідачу. Рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки прийняте на підставі недопустимих доказів, з порушенням принципів змагальності, рівності сторін та без дослідження ключових обставин.
Позивачем не доведено факту укладання кредитного договору, в матеріалах справи немає, ані підтвердження підпису, ані чітких доказів про використання відповідачем електронного підпису з одноразовим ідентифікатором.
Згідно з отриманою на виконання ухвали суду інформацією від АТ КБ «ПриватБанк», підтверджено, що відповідач не отримував кошти від ТОВ «Мілоан» на виконання кредитного договору № 1793260 від 04.03.2020. Позивачем не спростовано цю інформацію достовірними та допустимими документами.
Також, судом не належно оцінено платіжне доручення № 16113138 від 04.03.2020 року, яке було самостійно сформоване та підписане ТОВ «Мілоан». Воно не містить доказів того, що платіжне доручення направлялося на виконання.
Відповідач не отримував досудової вимоги вих. № 3606908133-АВ від 27.09.2023 р. про відступлення ТОВ "МІЛОАН" право вимоги по кредитному договору № 1793260 від 04.03.2020 року ТОВ "Діджи Фінанс" та інформацію щодо заборгованості по кредитному договору. Позивачем не надано доказів, що досудова вимога направлялася відповідачу та була отримана. Дані твердження не взяті судом до уваги.
Таким чином, висновки суду ґрунтуються виключно на припущеннях щодо укладання відповідачем кредитного договору 1793260 від 04.03.2020 та порушення його умови.
Представник ТзОВ "Діджи Фінанс" - адвокат Романенко М.Е. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначив, що 04.03.2020, за власним волевиявленням, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, відповідачем у особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТзОВ «МІЛОАН» за адресою: https://miloan.ua/ подано заявку на отримання кредиту № 1793260.
Таким чином, відповідачу було направлено електронним повідомленням (SMS) на номер телефону НОМЕР_1 , який особисто вказаний відповідачем у кредитному договорі № 1793260 від 04.03.2020. Повідомлення містило одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов договору. Даний договір також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства за адресою: https://miloan.ua/.
Кредитний договір не визнаний недійсним чи/або неукладеним у встановленому законом порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України, не спростована.
Також, відповідно до п. 2.1. ч. 2 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Тобто, на рахунок, наданий відповідачем для отримання кредитних коштів.
Позивачу невідомий номер картки, як і первісному кредитору. Повний номер картки вводиться позичальником та автоматично зашифровується і зберігається у самій платіжній системі LiqPay, через яку здійснюються платежі.
Щодо платіжного доручення, то на момент перерахування кредитних коштів була чинною Постанова Правління Національного банку України від 06 листопада 2019 року № 127 «Про затвердження Змін до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», відповідно до якої, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Платіжне доручення № 16113138 від 04.03.2020, враховуючи вимоги Інструкції, яка була чинною на момент перерахування кредитних коштів, відповідає вимогам та зразку, наведеному у додатку до Інструкції, містить усі обов'язкові реквізити, тобто є належним доказом по справі, а отже доводи представника відповідача, що судом першої інстанції хибно вирішено, що позивачем доведено отримання коштів в кредит та наявність кредитної заборгованості відповідача, є необґрунтованими та безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
Щодо доводів апелянта, що позивачем не надано допустимих та достовірних доказів переходу права вимоги, то тут слід зазначити, що згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Також необхідно зазначити, що зміна суб'єктного складу внаслідок укладення договору факторингу № 03/10 від 09 жовтня 2020 року не впливає на зміну зобов'язань боржника та не порушує його права.
Отже, матеріали справи містять належні та допустимі докази укладення між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 кредитного договору № 1793260 від 04.03.2020, а також підтвердження перерахування кредитором позичальникові кредитних коштів.
Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 04.03.2020 року між ТзОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений електронний кредитний договір № 1793260.
Сторони погодили істотні умови договору, а саме: суму кредиту: 9000 грн, строк кредиту: 30 днів з 04.03.2020, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 03.04.2020. Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 7650 грн в грошовому виразі та 1,034,00 відсотків річних у процентному значенні. Комісія за надання кредиту: 900 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 6750,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2 Договору). Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом: 2,5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6 договору).
Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.
Згідно з Додатком № 1 до кредитного договору № 1793260 від 04.03.2021 року сторони затвердили графік розрахунків та орієнтовну вартість кредиту.
За графіком розрахунку, 03.04.2021 року відповідач зобов'язувався погасити суму кредиту в розмірі 9000 грн, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 6750 грн та комісію за надання кредиту в розмірі 900 грн (а.с. 15).
Як вбачається із платіжного доручення № 16113138 від 04.03.2020 року ТзОВ «Мілоан» 04.03.2020 року перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 9000 грн згідно договору № 1793260 на картку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 , що також підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_2 , наданою АТ КБ «Приватбанк» за договором №б/н за період з 04.03.2020 року по 06.03.2020 року про зарахування 04.03.2020 переказу на картку ОСОБА_1 коштів в сумі 9000,00 грн..
09.10.2020 року між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «Діджи Фінанс» укладений договір факторингу № 03/10, відповідно до умов якого, ТзОВ «Мілоан» відступило ТзОВ «Діджи Фінанс» право вимоги від відповідача кредитних коштів та відсотків за користування за кредитним договором № 1793260 від 04.03.2020 року, право на одержання яких, належить ТзОВ «Мілоан», а ТзОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги грошових коштів за цим кредитним договором № 1793260 від 04.03.2020 року від відповідача ОСОБА_1 та підтверджується витягом з додатку до договору факторингу №03/10 від 09.10.2020 року.
Згідно з п. 4.1. Договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання цього договору.
Пунктом 5.1 договору позичальник підтверджує, що до укладення цього договору ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа, розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, який є невід'ємною частиною цього договору, а також з інформацією, передбаченою ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»; до укладення договору отримав його проект разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, розміщеними на сайті Товариства та є невід'ємною частиною цього договору; умови договору йому зрозумілі; до укладення договору отримав від Товариства інформацію, зазначену в Законах України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про споживче кредитування».
Пунктом 6.1 договору визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Відповідно до п. 6.2 договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою).
Згідно з п. 6.4 договору укладення кредитодавцем кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Відповідно до п. 6.5 договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Відповідно до копії витягу з додатку до договору факторингу № 03/10 від 09.10.2020, наявний запис про ОСОБА_1 , номер кредитного договору 1793260, дата договору 04.03.2020, сума заборгованості разом 30150 грн, сума заборгованості за тілом 9000 грн, сума заборгованості за відсотками 20250 грн, 900 грн сума заборгованості за комісією.
27.09.2023 року ТзОВ «Діджи Фінанс» надіслало ОСОБА_1 досудову вимогу про відступлення ТзОВ «Мілоан» право вимоги по кредитному договору №1793260 від 04.03.2020 року ТзОВ «Діджи Фінанс» та інформацію щодо заборгованості по даному кредитному договору.
Із розрахунку, представленого позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 отримавши кредитні кошти, зобов'язання по кредитному договору належним чином не виконує, кредитні кошти не повертає, внаслідок чого виникла заборгованість по кредитному договору № 1793260 від 04.03.2020 року в сумі 30150 грн, а саме: 9000 грн заборгованість за тілом кредиту, 20250 грн заборгованість за відсотками, 900 грн заборгованість за комісією за надання кредиту.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що не виконання відповідачем умов кредитного договору № 1793260 від 04.03.2020 року в сумі 30150 грн порушує право позивача - фактора на повернення кредитних коштів, відсотків за користування кредитними коштами та комісії за надання кредиту, та підлягає захисту, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредитному договору.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується не в повному обсязі, з огляду на таке.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За правилами ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною 5 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставами для обробки персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Матеріалами справи підтверджено, що 04.03.2020 року між ТзОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 в електронній формі був укладений кредитний договір № 1793260, який підписаний останнім за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (п. 6.1).
Колегія суддів вважає, що без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 не був би укладений. До того ж вказані обставини не є спростованими стороною відповідача.
Тому не заслуговують на увагу посилання заявника в апеляційній скарзі про те, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору, в матеріалах справи немає, ані підтвердження підпису, ані чітких доказів про використання відповідачем електронного підпису з одноразовим ідентифікатором.
Із наведеного слідує, що позивачем доведено, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1793260 в електронній формі із застосуванням верифікації та наданням персональних даних останнього, проте, ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, кошти не повернув.
При цьому, проценти за користування кредитними коштами нараховані в межах строку кредитного договору та за процентною ставкою, що передбачена його умовами, що свідчить про правомірність їх нарахування.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за тілом та відсотками за користування кредитними коштами, просив стягнути заборгованість за комісією за надання кредиту в розмірі 900 грн.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Відповідно до ч. 5 ст 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Аналіз умов договору про надання споживчого кредиту № 1793260 від 04.03.2021 року свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 900 грн, встановлена в п. 1.5.1 договору, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.
Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком фінансової установи, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об'єктивно надаються позичальнику.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.
Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що положення кредитного договору № 1793260 від 04.03.2020 року щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 900 грн суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Діджи Фінанс» заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 900 грн.
Не заслуговують на увагу доводи заявника, що позивачем не надано допустимих та достовірних доказів переходу права вимоги, оскільки як видно з матеріалів справи, що 09.10.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 03/10. Згідно з п. 4.1. договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання цього договору. Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 03/10 від 09.10.2020, ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 30150 грн, з яких: 9000 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 20250грн - сума заборгованості за відсотками, сума заборгованості за комісією - 900 грн.
Також є безпідставними доводи заявника, що його не повідомили про передачу права вимоги іншій особі, з огляду на те, що згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Також необхідно зазначити, що зміна суб'єктного складу внаслідок укладення договору факторингу № 03/10 від 09 жовтня 2020 року не впливає на зміну зобов'язань боржника та не порушує його права.
Отже, враховуючи, що у встановлений договором строк відповідач не повернув кредитні кошти та не сплатив нараховані проценти за користування кредитом, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1793260 від 04.03.2020 року в розмірі 29250 грн, з яких 9000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, а 20250 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 25 червня 2025 року слід змінити, зменшивши розмір заборгованості за кредитним договором № 1793260 від 04.03.2020 року, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Діджи Фінанс" з 30150 грн до 29250 грн, з яких 9000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 20250 грн - заборгованість за відсотками.
Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову ТзОВ «Діджи фінанс» та стягнення на їх користь заборгованості в розмірі 29250 грн, то на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які підлягають стягненню, слід змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Діджи Фінанс" 2349,72 грн судового збору за розгляд в суді першої інстанції, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з ТзОВ "Діджи Фінанс" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 109 грн судового збору за розгляд в апеляційній інстанції.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Діджи Фінанс" підлягає стягненню 2349,72 грн судового збору за подання позову, а з ТзОВ "Діджи Фінанс" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 109 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, то враховуючи вимоги ч. 10 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Діджи Фінанс" слід стягнути 2240,72 грн. судового збору.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. заявник у апеляційній скарзі ніяких заперечень не наводить, отже апеляційним судом рішення суду в цій частині не переглядається.
У поданому відзиві на апеляційну каргу ТзОВ «Діджи Фінанс» заявлено вимогу про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у сумі 6 000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Проаналізувавши обсяг наданих позивачу послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, враховуючи, що справа призначена до розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників), колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 25 червня 2025 року змінити, зменшивши розмір заборгованості за кредитним договором № 1793260 від 04.03.2020 року, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд 8, м. Київ, ЄДРПОУ 42649746) з 30150 грн до 29250 грн, з яких 9000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 20250 грн - заборгованість за відсотками.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд 8, м. Київ, ЄДРПОУ 42649746) 2240,72 грн судового збору та 2000 грн витрат на правову допомогу понесених в суді апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома