Номер провадження: 11-сс/813/1962/25
Справа № 521/16210/25 1-м/521/24/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
про відмову у відкритті апеляційного провадження
26.09.2025 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду ОСОБА_2 , перевіривши на відповідність вимогам ст.ст. 392, 394, 396 КПК України апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18.09.2025 року про наявність підстав для подальшого тримання під вартою ОСОБА_4 (екстрадиційний арешт),
встановив:
Ухвалою слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18.09.2025 року задоволено клопотання керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси, визнано наявність підстав для подальшого тримання ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) під вартою та продовжено застосування до нього екстрадиційного арешту, до прийняття рішення про видачу та фактичної видачі компетентним органам Республіки Узбекистан. Вказаною ухвалою визначено утримувати ОСОБА_4 в ДУ «Одеський слідчий ізолятор». Строк дії ухвали становить 60 (шістдесят) днів, обчислюється з 18.09.2025 по 16.11.2025 року, але не більше строку встановленого ч. 10 ст. 584 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Дослідивши апеляційну скаргу та ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач приходить до висновку про таке.
Частина 1 ст. 24 КПК України (далі - КПК) встановлює, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Системний аналіз положень ст.ст. 584 та 586 КПК дає підстави дійти висновку про те, що запобіжний захід у виді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) застосовується слідчим суддею за клопотанням прокурора та чинний кримінальний процесуальний кодекс не передбачає можливості продовження строку такого запобіжного заходу.
Натомість, приписи ч.10 ст.584 КПК встановлюють, що екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше дванадцяти місяців.
Тобто, фактично запобіжний захід у виді тримання під вартою до вирішення питання про видачу особи (екстрадиційний арешт) застосовується на строк не більше 12 місяців, що вказує на відсутність потреби подання окремого клопотання про продовження такого строку.
При цьому, відповідно до ч.11 ст.584 КПК, у межах цього строку слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, за клопотанням прокурора не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення.
Аналіз положень ч.9 ст.584 КПК дає підстави стверджувати про те, що в апеляційному порядку підлягають оскарженню лише ухвали слідчого судді про застосування стосовно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою для забезпечення видачі (екстрадиційний арешт). Водночас ухвала слідчого судді, постановлена в порядку ч.11 ст. 584 КПК, тобто за результатами розгляду клопотання прокурора про наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення, апеляційному оскарженню не підлягає.
Отже, враховуючи положення ст.584 КПК, суддя-доповідач приходить до висновку про те, що оскаржувана ухвала слідчого судді про визнання наявності підстав для подальшого тримання ОСОБА_4 під вартою не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Відповідно до ч.4 ст.399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Виключних випадків для відкриття апеляційного провадження не встановлено, оскільки оскаржувана ухвала постановлена в межах компетенції слідчого судді у відповідності до КПК України.
Статтею 422 КПК України передбачений порядок перевірки ухвал слідчого судді, однак в зазначеній нормі закону не передбачені дії апеляційного суду, щодо апеляційних скарг на ухвали слідчого судді, що не підлягають оскарженню.
При цьому, на думку судді-доповідача, в подібних випадках слід керуватися положеннями ч.6 ст.9 КПК України, відповідно до якої у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього Кодексу.
Враховуючи те, що в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування ухвали суду, на яку згідно із процесуальним законом, не може бути подана апеляційна скарга, у відкритті провадження слід відмовити та повернути апеляційну скаргу особі, яка її подала разом із доданими матеріалами.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 24, 309, 392, 399, 419, 532 КПК України, суддя-доповідач,
постановив:
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за скаргою захисника ОСОБА_3 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18.09.2025 року, якою визнано наявність підстав для подальшого тримання ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) під вартою (екстрадиційний арешт).
Копію ухвали надіслати захиснику, разом із апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її прийняття.
Суддя
Одеського апеляційного суду ОСОБА_2