Справа № 459/231/24 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.
Провадження № 22-ц/811/958/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
29 вересня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Цьони С.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Креди-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В січні 2024 року ТзОВ «Фінансова компанія «Креди-Капітал» звернулося до суду з до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог покликалось на те, що 25.04.2023р. відповідач отримав в ТОВ «Мілоан» кредит в сумі 6200грн., які було зараховано на платіжну карту останнього.
Відповідач не виконав своїх зобов'язань та не повернув суми кредиту і відсотків за договором, внаслідок чого виникла вказана заборгованість.
ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Креди-Капітал» права вимоги до відповідача за кредитним договором.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Креди-Капітал» заборгованість за договором про споживчий кредит №7210438 від 25.04.2023р. в розмірі 24350 (двадцять чотири тисячі триста п'ятдесят) грн. 50коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Креди-Капітал» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40коп. судового збору.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
З рішенням суду не згідний. Вважає, що таке ухвалено з порушенням процесуального права та недотриманням норм матеріального права, а викладені у рішенні висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Окрім стягнення тіла кредиту в розмірі 6200грн., суд також стягнув 17716, 50 грн. відсотків. Проте в рішенні не зазначено за який період, виходячи з яких процентних ставок та якого розрахунку було обраховано суму відсотків.
Вказує, що згідно повідомлення кредитора від 30 травня 2023 року розмір заборгованості становив 11 550 грн.
Також не погоджується із стягненням з нього 434 грн. комісії за видачу кредиту.
На думку апелянта, вказана комісія суперечить вимогам ЗУ «Про споживче кредитування».
Просить рішення суду в частині стягнення відсотків в розмірі 17716, 50 грн. та комісії в розмірі 434 грн. скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення відповідачкою договірних зобов'язань перед позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Встановлено, що 25.04.2023р. між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 7210438. Договір укладено сторонами за допомогою інформаційно-комунікаційних систем в електронній формі та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
З укладеного між сторонами Кредитного договору вбачається наступне:
п.1.2. Сума (загальний розмір) кредиту становить 6200.00 гривень.
п. 1.3. Кредит надається загальним строком на 105 днів з 25.04.2023р. (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів.
п. 1.3.1. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 10.05.2023p. (рекомендована дата платежу).
п. 1.3.2. Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 08.08.2023 р. (дата остаточного погашення заборгованості)
п. 1.4. Позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 10.05.2023р. (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 08.08.2023 р. (останнього дня строку кредитування).
п. 1.5. Загальні витрати Позичальника за пільговий період складають 1410.50 грн. в грошовому виразі та 14,562.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за пільговий період), загальні витрати Позичальника за кредитом (за весь строк кредитування) складають 18150.50 грн. в грошовому виразі та 1018.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за весь строк кредитування). Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника за пільговий період складає 7610.50 гривень. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника (за весь строк кредитування) складає 24350.50 гривень. Всі вказані в цьому пункті розрахункові величини як за пільговий період так і за весь строк кредитування, включаючи загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовну реальну річну процентну ставку, орієнтовну загальну вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться незмінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості згідно п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань.
п. 1.5.1. Комісія за надання кредиту: 434.00 грн., яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Згідно виписки з особового рахунку, станом на 16.01.2024р. заборгованість відповідача на вказану дату за кредитним договором складає 24350,50грн., яка складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 6200грн., заборгованості за простроченими відсотками в сумі 17716,50грн., комісії в сумі 434грн.
Згідно із ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 цього Кодексу кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 цього Кодексу первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 599 цього Кодексу зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 цього Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 цього Кодексу встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ст. 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб'єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.
За змістом ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід'ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Стаття 639 ЦК України регламентує, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України "Про електронну комерцію", містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до часини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та допустив заборгованість за кредитним договором у розмірі 6200грн. за тілом кредиту та 17 716 грн. 50 коп. за відсотками.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача вказаної заборгованості.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсотки в розмірі 17716,50грн. є необґрунтованими та значно завищеними колегія суддів вважає безпідставними.
Як вбачається з умов кредитного договору, в ньому було чітко встановлено розмір відсотків, і відповідач підписуючи кредитний договір був ознайомлений як з процентною ставкою так і з загальними витратами за кредитом.
Посилання апелянта на повідомлення від первинного кредитора від 30 травня 2023 року колегія суддів також не бере до уваги, оскільки таке було надіслане ОСОБА_1 з приводу кредитного договору №100412243 від 23 квітня 2023 року, який не є предметом розгляду даної справи.
Таким чином, з договору кредиту, підписаного електронним підписом ОСОБА_1 вбачається, що відповідач був ознайомлений з умовами договору, в тому числі і з розміром відсоткової ставки.
Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту колегія суддів виходить з наступного.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі № 15-рп/2011 держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.
Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.09.2019 справа № 186/1333/16-ц, провадження № 61-27618св18.
У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що у пункті 1.5.1 кредитного договору № 7210438 від 25.04.2023, укладеного між банком та відповідачем, сторони обумовили, що комісія за надання кредиту: 434.00 грн., яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Однак, встановивши в кредитному договорі сплату разової комісії, що нараховується в день надання кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, що є незаконним, та фактично нараховув комісію за ту саму послугу, за яку відповідач повинен сплатити згідно з договором відсотки.
Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.08.2019 справа № 595/290/17, провадження № 61-29972св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.10.2019 справа № 311/682/16-ц, провадження № 61-24756св18; від 02.10.2019 справа № 760/20414/14-ц, провадження № 61-31205св18.
Зазначена умова договору порушує принцип добросовісності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, отже суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Виходячи з викладеного, суд вважає, що нарахування позичальнику комісії за надання кредиту без зазначення конкретних послуг, за які її сплачено, є незаконним, тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 434 грн. задоволенню не підлягають.
Відтак з відповідача в користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором № 7210438 від 25.04.2023 в сумі 23 916 грн. 50 коп.., що складається з 6200 грн. заборгованості по тілу кредиту та 17 716 грн. 50 коп. заборгованості по процентах.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми заборгованості що підлягає до стягнення.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 рокузмінити в частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Креди-Капітал» заборгованість за договором про споживчий кредит №7210438 від 25.04.2023р. в розмірі 23 916 грн. 50 коп.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.