Справа № 201/5841/25
Провадження № 2/201/3171/2025
(заочне)
29 вересня 2025 року місто Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Демидової С.О.,
з секретарем судового засідання Терновою А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Стислий виклад позиції позивача
До Соборного районного суду міста Дніпра 13 травня 2025 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором № 4362864 від 31 липня 2021 у розмірі 41 178,60 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог, представник позивача у позовній заяві посилався на те, що 31 липня 2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" та ОСОБА_1 укладено Договір № 4362864.
29 листопада 2021 було укладено договір №29-11-102 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №4362864.
10 січня 2023 було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №4362864.
Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до Відповідача за договором №4362864.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №4362864 від 31 липня 2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 41 178,60 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 4 750,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 36 078,60 грн. - заборгованість за комісіями - 350,00 грн.
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 13 травня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.35).
Відповідно до ч. 8 ст.187 ЦПК України, суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
14 травня 2025 року згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача. (а.с.57).
10 червня 2025 року надійшли відповіді з Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача. (а.с.57).
Ухвалою судді від 10 червня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. (а.с.59-60).
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» надав до суду клопотання, у якому просив розглядати справу без його участі, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечували.
Відповідач в судове засідання не з'явилася про день та час повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Копія ухвали про відкриття провадження у справі, копія позовної заяви з додатками та судові повістки по справі направлялися відповідачу на адресу його місця реєстрації, проте поверталися до суду без вручення адресату, з відмітками "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
У відповідності до статей 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Фактичні обставини встановленні судом
31 липня 2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" та ОСОБА_1 укладено Договір № 4362864. (а.с.18-24).
Умови:
-сума 5000 грн;
-строк 30 днів;
-процентна ставка (базова) 5% на день;
-комісія за надання кредиту 350 грн.
Фактичне отримання грошових коштів підтверджується квитанцією від 31 липня 2025 року. (а.с.30).
29 листопада 2021 було укладено договір №29-11-102 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №4362864. (а.с.35-40).
10 січня 2023 було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №4362864. (а.с.41-46).
Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до Відповідача за договором №4362864.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №4362864 від 31 липня 2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 41 178,60 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 4 750,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 36 078,60 грн. - заборгованість за комісіями - 350,00 грн. (а.с.31-34).
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Згідно з статтею 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Досліджені судом докази підтверджують, що ТОВ «Коллект Центр» за своїм правовим статусом відноситься до юридичних осіб, що мають статус фінансових установ, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а тому договір відступлення права вимоги на підставі статті 204 ЦК України є обов'язковими для виконання.
Таким чином наявними у матеріалах справи доказами підтверджується та сторонами не оспорюється факт переходу права грошової вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Коллект Центр» за № 4362864 від 31 липня 2021 року, укладеним між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем.
Згідно з вимогами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.
У постанові Об'єднаної палати КГС Верховного Суду від 02.10.2020 № 911/19/19 суд зазначив, що суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Як передбачено Договором, строк кредиту 30 днів. Встановлено стандартну процентну ставку 5 % в день.
Отже, строк дії Кредитного договору № 4362864 від 31 липня 2021 року закінчився через 30 днів після його укладення.
Натомість, всупереч вищевикладеному, заборгованість нарахована відповідачу за період, який перевищує період, встановлений договором.
Суд бере до уваги строки кредитування, розміри відсотків, визначені в кредитному договорі № 4362864 від 31 липня 2021 та провівши розрахунок розміру відсотків за користування кредитними коштами, дійшов висновку, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача заборгованість за відсотками: за Кредитним договором № № 4362864 від 31 липня 2021 в сумі 7 500 грн. (5 000 : 100% * 5 % * 30 днів).
Натомість, всупереч вищевикладеному, заборгованість нарахована відповідачу за період, який перевищує період, встановлений договором.
Згідно матеріалів справи, відсотки за користування кредитними коштами, які нараховані за періоди, коли у кредиторів, якому відійшло право вимоги до позивача, не виникало права на нарахування відсотків за користування кредитними коштами.
З огляду на вказане, позивачем було нараховано відсотки за користування кредитними коштами поза визначений Кредитним договором термін, а отже сума нарахованих відсотків є значно меншою, ніж заявлена позивачем та складає 7 500 грн. за кредитним договором № 4362864 від 31 липня 2021 року, а отже в дану частину позовних вимог, суд задовольняє частково.
Слід наголосити на тому, що жодних заперечень з приводу того, що відповідач не погодився з умовами надання кредитів під час укладення та підписання вищезазначених договорів відповідачем висловлено не було та як наслідок не було розірвано або оскаржено такі кредитні договори. Обставини укладення вищевказаних договорів відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами.
Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що «заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
Враховуючи, що фактично отримані позичальником кошти за кредитним договором № 4362864 від 31 липня 2021 року, в добровільному порядку ТОВ «Коллект Центр» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати від боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, у даному випадку непогашеної заборгованості.
На підставі наведеного, виходячи із принципів об'єктивності, реальності і справедливості, суд вважає за необхідне стягненню з відповідача на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором № 4362864 від 31 липня 2021 року в розмірі 4 750 - тіло кредиту та 7 500 грн. - відсотки за користування кредитними коштами, а разом 12 250 грн.
Щодо позовних вимог стосовно стягнення комісії.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України Про захист прав споживачів у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України Про захист прав споживачів з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Таким чином, враховуючи викладене, відсутні підстави стягнення з відповідача на користь позивача комісії за користування кредитом у розмірі 350,00 грн. за кредитним договором № 4362864 від 31 липня 2021 року.
З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення комісії за кредитним договором.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 133, 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 726,57 грн. (12 250 грн. х 2442,40 грн. : 41 178,60 грн. = 726,57 грн.).
Крім того, позивач просив стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 16 000 грн., яку підтверджують договором про надання правничої допомоги №01-07/2024 від 01 липня 2024 року (а.с.13-14), прайс листом (а.с.14-15), заявкою про надання юридичної допомоги №679 (а.с.16), актом про надання юридичної допомоги від 31 березня 2025 року (а.с.17).
Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
За змістом норм ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
При цьому згідно статті 30 згаданого Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат(встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір -обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ усправі «East/WestAllianceLimited»проти України»).
Сума заявлених позивачем до відшкодування відповідачем судових витрат на правничу допомогу адвоката не співмірна із складністю справи, оскільки адвокат не з'являвся в судові засідання та подав заяву про розгляд справи без його участі, тому визначені представником позивача витрати на правничу допомогу в сумі 16 000 грн є неспівмірними зі складністю справи та фактично вчиненими послугами адвоката.
Виходячи з принципу розумності, суд приходить до висновку про доцільність стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265,282-283,353 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926), суму заборгованість за Договором № 4362864 від 31 липня 2021 у розмірі 12 250 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926) витрати зі сплати судового збору в розмірі 726,57 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926) витрати за правничу допомогу в розмірі 4000, 00 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926), м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс. 306.
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 29 вересня 2025 року.
Суддя С.О. Демидова