Справа № 932/1672/24
Провадження № 2/932/889/24
29 вересня 2025 року м. Дніпро
Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Куцевола В.В.
при секретарі - Травкіній В.Р.
за участі
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Шаповал І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати,-
У лютому 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 , в якій позивач просив суд:
-визнати наказ «З особового складу» від 04.05.2022 року № 483/ос незаконним та скасувати в частині, що стосується ОСОБА_2 ;
-поновити дію трудового договору № 630-2021 від 10.11.2021 року;
-стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» суму заробітної плати та інших виплат відповідно до трудового договору № 630-2021 від 10.11.2021 року по дату поновлення дії трудового договору в сумі 1099882,08 грн. (з урахуванням обов'язкових податків та зборів);
-судовий збір покласти на Акціонерне товариство «Українська залізниця»;
-допустити негайне виконання рішення суду.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на те, що 10.11.2021 року між ним та АТ «Українська залізниця» було укладено трудовий договір № 630-2021. На виконання договору відповідачем було видано наказ № 2864/ос від 10.11.2021 року про переведення на іншу роботу.
24.02.2024 року відповідачем було прийнято наказ «Про запровадження режиму простою» № Ц-42/6.
На підставі наказу від 04.05.2022 року № 483/ос ОСОБА_2 з 02.06.2022 року було призупинено дію трудового договору.
Позивач вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, в частині що стосується ОСОБА_2 , оскільки позивач з 24.02.2022 року знаходився у місті Дніпрі, де не велись та не ведуться активні бойові дії, а отже міг виконувати свої трудові обов'язки згідно трудового договору, а АТ «Укрзалізниця» продовжувало здійснювати свою діяльність та не зупиняло її. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою.
Відповідач не погоджував з позивачем будь-які засоби (контакти) альтернативної електронної комунікації та не надало можливості ознайомитись з прийнятим наказом.
Лише 26.01.2024 року у відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив про наявність оскаржуваного договору.
Зважаючи на те, що АТ «Укрзалізниця» призупинило з ОСОБА_2 трудові відносини з 02.06.2022 року, то загальна суми заборгованості за час вимушеного прогулу становить1099882,08 грн.
Відповідачем було подано відзив , в якому зазначає, що статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено можливість призупинення дії трудового договору, про що роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Згідно п. 7.6 Трудового договору сторони домовились, що роботодавець може ознайомлювати працівника з наказами, повідомленнями, іншими документами роботодавця, щодо прав та обов'язків працівника з використанням засобів електронного зв'язку (контактний телефон, електронна пошта, месенджер тощо). Функціонування Департаменту внутрішнього аудиту та контролю було зупинено, у зв'язку зі збройною агресією. Відповідно ОСОБА_2 не мав можливості виконувати свої трудові обов'язки. Позивач заявляє вимогу про поновлення дії трудового договору, про те на підставі рішень наглядової ради від 23.02.2023 року та від 29.06.2023 року Департамент аудиту та внутрішнього контролю ліквідовано та посада, яку обіймає позивач, підлягає скороченню, що унеможливлює відновлення дії трудового договору.
Законодавство передбачає право працівника на оскарження наказу про призупинення дії трудового договору, при цьому право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при скасуванні такого наказу за працівником не закріплюється.
Позивачем пропущено строк звернення до суду визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що починаючи з 01.06.2022 року по теперішній час ОСОБА_2 від відповідача не надходило жодних виплат, що передбачені Наказом «Про запровадження режиму простою» № 4-42/6 від 24.02.2022 року, всупереч вимогам, встановлених ст. 113 Кодексу законів про працю України. З 01.07.2023 року позивач неодноразово намагався дізнатися у відповідача в якому статусі він перебуває: звільнено з роботи, продовжено режим простою, переведено на іншу посаду (структурний підрозділ) чи переведено на дистанційну форму роботи. Він кілька разів приходив на робоче місце, багато разів телефонував до відділу кадрів, колегам, але відповіді так і не надходили, оскільки працівники, які фактично працювали, або не відповідали, або в телефонних розмовах казали, що «зараз війна і ніхто нічого не знає». Телефонні дзвінки зі зверненнями позивача на гарячу лінію також залишались без відповідей.
Відповідно до приписів ст. 233 КЗпП України, строк на звернення до суду починає свій перебіг з 27.01.2024 року і закінчується 27.03.2024 року.
Також позивачем зазначено про незаконність оскаржуваного наказу та наведено судову практику на обґрунтування заявлених позовних вимог.
Відповідачем було надано заперечення на відповідь на відзив, в яких наведено додаткове трактування норм матеріального права, якими регулюються виниклі правовідносини.
Ухвалою від 01.03.2024 року відкрито провадження у справі.
У зв'язку зі звільнення судді ОСОБА_3 з займаної посади у зв'язку з поданням заяви про відставку, справу протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2024 рок передано судді Куцеволу В.В., яким ухвалою від 14.06.2024 року справу прийнято до провадження.
Ухвалою від 22.01.2025 року зупинено провадження у справі.
Ухвалою від 23.06.2025 року поновлено провадження у справі.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги й надав пояснення аналогічні викладеним у позові.
У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти заявлених позовних вимог й надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві.
Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши пояснення сторін, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до 10.11.2021 року між АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір № 680-2021, згідно якого ОСОБА_2 був прийнятий на роботу на посаду старшого аудитора внутрішнього контролю Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» зі строком дії з 12.11.2021 року до 11.11.2024 року.
На підставі наказу від 10.11.2021 року № 2864/ос ОСОБА_2 було переведено на посаду старшого аудитора на умовах трудового договору.
24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 було введено воєнний стан в Україні у зв'язку зі збройною агресією російської федерації.
24.02.2022 року АТ «Укрзалізниця» було прийнято наказ «Про запровадження режиму простою» № Ц-42/6-В, відповідно до якого встановлено режим простою з 24.02.2022 року до його відміни для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця» відповідно до додатка 1.
Відповідно до додатка 1 наказу «Про запровадження режиму простою» № Ц-42/6-В від 24.02.2022 року, ОСОБА_2 визначений як працівник, для якого було встановлено режим простою з 01.03.2022 року по 31.03.2022 року.
04.05.2022 року відповідачем було прийнято наказ (розпорядження) № 1110, відповідно до якого ОСОБА_2 було надано щорічну відпустку строком 14 календарних днів з 09.05.2022 року по 22.05.2022 року за період роботи з 02.12.2020 року по 01.12.2021 року.
Також 04.05.2022 року відповідачем було прийнято наказ № 1111, згідно з яким ОСОБА_2 було надано щорічну відпустку строком 10 календарних днів з 23.05.2022 року по 01.06.2022 року за період роботи з 02.12.2021 року по 01.12.2022 року.
04.05.2022 року АТ «Укрзалізниця» було видано наказ № 483/ос про припинення простою та призупинення дії трудових договорів, зокрема, з ОСОБА_2 згідно Додатку № 1 до наказу з 02.06.2022 року, у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами) воєнного стану, керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів.
Згідно вказаного наказу, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України, у поряду та строки, передбачені чинним законодавством України. Працівнику Департаменту внутрішнього аудиту та контролю відповідальному за ведення обліку робочого часупрацівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю: вжити всіх можливих заходів щодо ознайомлення з цим наказом працівників, які зазначені у додатку 1 до цього наказу, шляхом електронного зв'язку та усіма можливими способами сповіщення; в табелі обліку використання робочого часу обліковувати працівників, які назначені у додатку 1 до цього наказу, буквеним кодом «ПД» «Призупинення дії трудового договору». Контроль за виконанням цього наказу покладено на директора з управління персоналом та соціальної політики.
21.08.2023 року ОСОБА_2 на електронну пошту, у месенджері та поштою було направлено повідомлення про наступне вивільнення з переліком вакантних посад.
11.11.2024 року ОСОБА_2 було звільнено на підставі наказу від 04.11.2024 року № 2691/ос.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
У частинах першій та другій статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Подібні висновки неодноразово висловлено у постановах Верховного Суду, зокрема: від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження № 61-17848св23, від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23 (провадження № 61-7113св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 465/4855/23 (провадження № 61-6755св24).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно правової позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24), сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку з призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б безпосередньо регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.
Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням норми статті 235 КЗпП України.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин не застосовуються приписи статті 235 КЗпП України, а справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а також щодо наявності підстав для відступу від висновку, висловленого у постановіВерховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23, не знайшли свого підтвердження зокрема у зв'язку із сформованою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Позивач зазначає, що він виявляв бажання та мав об'єктивну можливість працювати та виконувати свої обов'язки на робочому місці.
Разом з тим, представником відповідача належними доказами не доведено, що на час видання оскаржуваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а у працівника її виконувати.
Так на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи АТ «Укрзалізниця» здійснювало свої основні види діяльності та надавало послуги як національний перевізник вантажів та пасажирів.
Сама по собі обставина зменшення протягом певного періоду кількості замовлень послуг АТ «Укрзалізниця» після введення воєнного стану не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача роботою.
Також, незатвердження Наглядовою радою АТ «Українська залізниця» планів аудиту не є беззаперечним доказом неможливості відповідача забезпечити позивача роботою з незалежних від нього причин або перевести його на іншу роботу.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, щодо порушення його трудових прав відповідачем.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)).
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено судом, дію трудового договору з позивачем було призупинено з 06.06.2022 року, тобто розрахунковим періодом є травень та квітень 2022 року, проте у зазначений період повивач не працював, оскільки йому було встановлено режим простою з 01.03.2022 року.
Матеріали справи не містять доказів про те, що позивач в період простою був залучений до роботи.
Відповідно до довідки №135 від 21.02.2024 року ОСОБА_2 у січні та лютому 2022 року нараховано всього заробітної плати в розмірі 91656,84 грн. Середньоденна заробітна плата складає 2350,15 грн.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Враховуючи, що позивач звернувся з позовом після спливу одного року з дня призупинення трудового договору, річним строком обмежено нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один рік - 262 робочих дні (період з 02.06.2022 року по 02.06.2023 року).
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 615739,30 грн. (2350,15 грн. х 262 = 615739,30 грн.).
Разом з цим суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку.
У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справа № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20) зазначено, що "у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами".
Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України).
У постанові від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України постановив відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, з 30 червня 2023 року на території України не діє карантин, який був встановлений Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19».
В контексті ст. 43 Конституції України, не отримання позивачем з червня 2022 року заробітної плати свідчить про його обізнаність та розуміння щодо порушення права на належну оплату праці.
Проте, не отримуючи з червня 2022 року заробітної плати позивач до грудня 2023 року не вчиняв жодних дій щодо відновлення свого порушеного права на оплату праці та з'ясування підстав порушення його прав. Так, як вбачається із змісту позовної заяви, лише 22.12.2023 року до АТ "Укрзалізниця" було надіслано перший адвокатський запит.
Дослідивши докази у справі в сукупності, суд дійшов висновку, що про порушення свого права на працю та на її оплату позивач повинен був дізнатися в червні 2022 року, але з даним позовом до суду звернувся 26.02.2024 року.
В позовній заяві та відповіді на відзив позивач посилається на те, що копію оскаржуваного наказу відповідач направив на адвокатський запит від 16.01.2024 року.
Разом з тим, позивач, як зазначено ним у позовній заяві, не отримував заробітну плату з червня 2022 року, отже йому достеменно було відомо про імовірне порушення відповідачем його прав, однак позивач не вказав причин чому він не докладав зусиль для відновлення свого права та не звертався із заявами до відповідача про причини неотримання заробітної плати раніше.
За таких обставин, суд ввжає, що відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду, оскільки позивачем не доведено поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу в частині призупинення дії його трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що наявні підстави для відмови у позові, у зв'язку із пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя В.В. Куцевол