25 вересня 2025 року місто Київ
справа № 361/6928/21
апеляційне провадження № 22-ц/824/11904/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Поливач Л.Д.,
за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Волкова Анатолія Володимировича, представника ОСОБА_2 адвоката Косенко Іллі Андрійовича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Петришин Н.М., та апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Косенко Іллі Андрійовича на додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Петришин Н.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області, про стягнення аліментів, додаткових витрат на дитину та визначення місця проживання дитини, та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Броварського району Київської області, про відібрання малолітньої дитини і повернення її за попереднім місцем проживання,-
У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області, про стягнення аліментів, додаткових витрат на дитину та визначення місця проживання дитини, в якому просив:
визнати ОСОБА_2 одержувачем аліментів та стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість з аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у розмірі 500,00 гривень та заборгованість із додаткових витрат на малолітню дитину у розмірі 4355,00 гривень, а всього на загальну суму 4 855,00 гривень;
зобов'язати ОСОБА_1 щомісяця сплачувати аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законодавством України для дитини відповідного віку;
визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її батьком - ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилається на те, що з 22 жовтня 2013 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 . Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька - ОСОБА_4 . Після реєстрації шлюбу сім'я проживала у місті Самбір Львівської області, проте після погіршення стосунків між подружжям, позивач повернувся проживати у місто Бровари. Протягом часу проживання доньки з матір'ю, позивач надавав матеріальну допомогу на утримання доньки. Позивач відвідував свою доньку за місцем проживання матері дитини приблизно один раз у місяць, протягом 2020-2021 років почав помічати розлади у психо-емоційному стані дитини, з'ясувати причини таких розладів у дружини ОСОБА_1 не вдалось. Маючи намір проконсультуватись із медичними фахівцями щодо реального стану розвитку дитини, позивач разом з донькою у липні 2021 року приїхав у місто Бровари. Враховуючи те, що батько та матір дитини мають рівні права щодо виховання дитини, позивач просив визначити місце проживання дочки ОСОБА_4 із батьком.
Крім того, враховуючи те, що дитина проживає з позивачем з 14.07.2021, просив стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини у розмірі 50 % прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для утримання дитини відповідного віку, а також додаткові витрати на дитину, пов'язані з лікуванням зубів, у зв'язку з чим складено попередній план лікування та визначено попередню суму вартості лікування, яка становить 8 710 гривень.
У вересні 2021 року до суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Броварського району Київської області, про відібрання малолітньої дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, в якому просить відібрати у ОСОБА_2 малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і повернути матері ОСОБА_1 за місцем її проживання, допустити негайне виконання судового рішення суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька ОСОБА_4 . На час подачі позову сторони уже не проживають разом близько 3 років, наразі Самбірським районним судом відкрито провадження у справі щодо розірвання шлюбу. Від народження донька сторін проживала з позивачем у м. Самборі, дитина була доглянута та їй створені належні умови для гармонійного розвитку. Батько дитини рідко виявляв ініціативу побачитись з дитиною, не часто телефонував до дитини, а в утриманні та матеріальному забезпеченні дитини не брав участі взагалі, і лише після нагадування позивачем - почав сплачувати аліменти у розмірі 2-3 тисячі гривень.
10 липня 2021 року відповідач прибувши у м. Самбір взяв дитину для того, щоб провести з нею декілька годин, проте діючи свавільно самочинно змінив місце проживання дитини та перевіз її в невідоме місце і в подальшому повністю ізолював від матері. З донькою мати змогла поспілкуватись по телефону лише 20.07.2021, проте відповідач постійно втручався у розмову.
Відповідно до рішення №231 виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 07.09.2021 затверджено висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Отже, наразі питання місця проживання дитини врегульовано в установленому законом порядку, однак відповідач добровільно не повертає дитину за місцем проживання матері дитини, тому позивач звернулась до суду із вказаним позовом.
Рішенням Броварського районного міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 в частині позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 сплачувати аліменти на утримання дитини - закрито.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського район-у Київської області, про стягнення додаткових витрат на дитину та визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Броварського району Київської області, про відібрання малолітньої дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, - відмовлено.
Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 адвоката Косенка І.А. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судового збору та судових витрат на правову допомогу задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 952 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 100 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Волков А.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком та в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком відмовити, а позов ОСОБА_1 задовольнити; в решті залишити рішення суду без змін.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовані тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що фактично судове рішення базується лише на думці малолітньої дитини, місце проживання якої було самочинно змінено батьком шляхом викрадення, а сама дівчинка декілька років є ізольованою від матері, з якою вона проживала від народження до 5,5 років. Тоді як не надано належної оцінки представленим стороною позивача ОСОБА_1 доказам, у тому числі не враховано особу батька дитини, його діям щодо перешкоджання матері протягом декількох років у доступі до дитини, його процесуальну поведінку щодо невиконання судових ухвал про забезпечення позову та призначення судово-психологічної експертизи, крім того, відсутність доходів, суд не звернув увагу, що ОСОБА_2 не надав достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком, судом не обгрунтовано мотиви відхилення двох висновків органу опіки та піклування (м. Самбора та м. Бровари) про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір'ю.
Вказує, що суд першої інстанції всупереч положенням статей 89 та 263 ЦПК України не звернув уваги, що під час розгляду справи ні ОСОБА_2 ні його представником не надано належних, допустимих та достатніх доказів щодо протиправної, аморальної чи халатної поведінки матері дитини по відношенню до своєї доньки, які б загрожували її життю, здоров'ю чи законним інтересам. Навпаки, зі сторони матері дитини було доведено, що станом на липень 2021 року ОСОБА_2 вживала усіх необхідних і достатніх заходів для виховання та розвитку дитини, проведення вчасних та регулярних профілактичних оглядів, забезпечення дитині комфортних житлових умов для всебічного розвитку. Натомість ОСОБА_2 не представлено доказів, що за три роки його окремого проживання від доньки (2018-2021 рр.) ним вживались які небудь-заходи для розвитку дитини та матеріального балагополуччя. Надання батьком декількох квитанцій грошових переказів невеликих сум на дитину за три роки та декілька приїздів за цей час до м. Самбора - не свідчить про велику любов до дитини та не доводить його відповідальне батьківство стосовно доньки. Отже, судом першої інстанції проігноровано те, що ОСОБА_2 виправдовуючи свої дії щодо самочинної зміни місця проживання доньки ОСОБА_4 , вважаючи, що здоров'ю або вихованню ОСОБА_4 загрожує небезпека, останній не мав права самочинно змінювати місце проживання дитини шляхом її викрадення від матері, оскільки таке право надано органу опіки та піклування, прокурору або іншому з батьків на підставі судового рішення.
Зауважує, що 10.07.2021 року ОСОБА_2 в обумовлений час дитину матері не повернув та вимкнув мобільний телефон. З огляду на таку ситуацію, виходячи з того, що може виникнути спір про місце проживання спільної доньки, ОСОБА_1 15.07.2021 р. звернулася до органу опіки та піклування Самбірської міської ради про визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю. Відповідно до висновку органу опіки та піклування Самбірської міської ради Львівської області № Л-2264/2-17 від 20 липня 2021 року орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення № 231 виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 07.09.2021 р., затверджено висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 . Отже, органом опіки та піклування з подальшим затвердженням органом влади - виконавчим комітетом було врегульовано питання визначення місця проживання дитини, а саме з матір'ю, яке було обов'язкове до виконання батьками, однак ОСОБА_2 не виконував його жодного дня.
Також зазначає, що не врахував суд першої інстанції висновок Верховного Суду, що відображений у постанові від 29.07.2021 р. №686/16892/20, відповідно до якого думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Ураховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих. Крім того, не враховані і висновки Верховного Суду, викладені у: · постанові Верховного Суду 4 липня 2021 року у справі № 127/30529/18-ц, постанові Верховного суду від 13.03.2024 р. у справі № 607/7767/22; постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19.
Звертає увагу на неналежне виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків зокрема щодо належної освіти дитини та комунікації з однолітками. Так, на час ухвалення судового рішення встановлено, але не взято судом до уваги, що малолітня ОСОБА_4 вже досить тривалий час навчається дистанційно, при тому, що батько дитини проживає із співмешканкою у м. Києві, де здебільшого школи мають укриття. ОСОБА_2 не зміг переконливо пояснити, чому дитина не відвідує безпосередньо школу, не спілкується з однокласниками, що не сприяє всебічному розвитку дівчинки у такому віці.
Зауважує, що в межах розгляду справи ухвалою суду було зобов'язано орган опіки та піклування надати висновок щодо розв'язання спору у порядку статті 19 Сімейного кодексу України. Відповідно до наданого висновку органу опіки та піклування Броварської міської ради було вирішено за недоцільне визначити місце проживання дитини з батьком, натомість було рекомендовано залишити на проживанні ОСОБА_4 з матір'ю. Даний висновок органу опіки та піклування є обгрунтованим, оскільки даний орган володів всебічно інформацією щодо ситуації яка склалася, зокрема враховано як поведінку батьків так і прихильність дитини. На єдиній зустрічі матері і дитини, яка відбулася у приміщенні Служби у справах дітей Броварської міської ради дитини у присутності психолога ОСОБА_4 заявила, що дуже любить свою маму, і скучає за нею. Батько на той час очікував за дверима. Після того, ОСОБА_2 вже не надавав можливість матері бачитися з донькою, а ОСОБА_4 з його слів «чомусь» вже не хотіла бачитися з матір'ю. Отже, суд у даному випадку жодним чином не аргументував мотиви, чому не взяв до уваги висновок органу опіки, згідно якого не вбачається рекомендацій подальше проживання дитини з батьком. Суд не зазначив у судовому рішенні, з яких саме інтересів дитини виходив, відкинувши рекомендацію органу опіки та піклування.
Суд першої інстанції проігнорував, що поведінка ОСОБА_2 щодо ухилення від проведення експертизи є свідомим нехтуванням процесуальними обов'язками. Суд першої інстанції не надав жодної оцінки таким діям ОСОБА_2 та не врахував при ухваленні судового рішення і не звернув уваги, що відповідач не був зацікавлений у якнайшвидшому вирішенні справи, оскільки його дії спрямовані були не на захист порушеного права, а на затягування судового розгляду, що порушує принцип рівності сторін та йде в розріз інтересам дитини. На необхідність надання оцінки процесуальній поведінці сторони сімейного спору наголосив Верховний Суд у постанові від 01.02.2021 р. у справі №587/2553/18. Завдяки недобросовісній процесуальній поведінці ОСОБА_2 щодо ініціювання ним судової експертизи та її неоплата у подальшому, призвела до тривалого зупинення провадження у справі, а саме з 18 липня 2022 року по 09 січня 2024 року.
Суд у оскаржуваному рішенні зокрема, послався на висновки практичного психолога ОСОБА_8 від 31.07.2021 р. та від 09.10.2021 р. які зводяться до рекомендацій про неможливість контакту матері і дитини., однак суд не звернув уваги, що дані висновки складені з великою кількістю порушень та без запрошення та участі ОСОБА_1 , виготовлені виключно на замовлення ОСОБА_2 , а відтак не можуть братися до уваги.
Посилався на те, що він подавав клопотання про роз'єднання позовних вимог ОСОБА_2 , тобто виділити у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та направити цю справу на розгляд до Самбірського міськрайонного суду Львівської області за підсудністю, а позовні вимоги про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину розглядати у Броварському міськрайонному суді під головуванням судді Петришин Н.М. Суду зверталася увага, що ОСОБА_2 штучно змінив підсудність, додавши до позовних вимог про визначення місця проживання дитини ще і вимогу про аліменти та витрати. Зверталася увага, що питання аліментів уже вирішено судовим наказом, а розгляд в межах однієї справи цих не пов'язаних між собою вимог є недоцільним. Однак, суд першої інстанції безпідставно відмовив у цьому клопотанні.
Суд не врахував, що предмет і підстави позову ОСОБА_2 грунтуються на застосуванні стосовно відповідача санкції у вигляді відібрання дитини, оскільки місце проживання дівчинки було врегульовне органом опіки та піклування з матір'ю, і має місце самочинна зміна місця проживання дитини. Крім того, категорія розгляду таких справ передбачає стислі терміни розгляду справи (ст. 162 СК України), і в даній категорії справи вирішується лише можливість примусового відібрання дитини через неправомірні дії батька та повернення до попереднього місця проживання, натомість питання доцільності місця проживання доньки з матір'ю вже було вирішено до судового провадження органом опіки та піклування. Внаслідок безпідставного об'єднання справ та необхідність витребовувати висновок органу опіки та піклування в частині позову ОСОБА_2 - розгляд справи значно затягнувся, а за цей час дитина фактично була налаштована проти матері.
Крім того, вважає, що судом було неналежним чином організовано порядок розгляду справи, оскільки даний спір розглядався майже 4 роки.
Наголошував, що в даному судовому провадженні відповідачем не надано переконливіших доказів щодо залишення дитини на проживання з ним. Відповідно до ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Оскільки відповідач ОСОБА_2 без згоди матері дитини самочинно змінив місце проживання дитини, та до цього час не повернув, з урахуванням частини 1 ст.162 Сімейного кодексу України наявні підстави для ухвалення рішення про відібрання у відповідача дитини та передачі її матері.
Вважає, що оскаржуване рішення суду про визначення місця проживання дитини з батьком - не відповідає інтересам дитини, яка наразі позбавлена материнської турботи та опіки, альтернативи яким на сьогодні не існує. Мати здатна дати доньці підтримуюче середовище в умовах стабільності, безпеки та з можливістю надання особливого медичного догляду, яке потребує здоров'я дитини та буде позбавлена негативних психоемоційних переживань, пов'язаних з неправомірною поведінкою батька щодо усунення матері від участі у її житті.
Не погоджуючись з рішенням суду з апеляційною скаргою звернувся представник ОСОБА_2 адвокат Косенко І.А., в якій просить скасувати рішення в частині закриття провадження та ухвалити в цій частині нове судове рішення про зобов'язання ОСОБА_1 щомісяця сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини, у твердій грошовій сумі - 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законодавством України для дитини відповідного віку.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов безпідставно закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення аліментів, оскільки судовий наказ Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 серпня 2021 року не стосується вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини. Враховуючи, що дитина проживає з батьком, наявні підстави для стягнення з матері аліментів на утримання дитини.
Не погоджуючись з додатковим рішенням, представник ОСОБА_2 адвокат Косенко І.А. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 952,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 55 000 грн.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що на підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат було надано належні докази. Висновки суду щодо безпідставності вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 27 300 грн. є помилковими, оскільки не враховано об'єднання справ в одне провадження та надання адвокатом правової допомоги клієнту як в процесуальному статусі позивача за первісним позовом, так і відповідача за зустрічним позовом.
Судом не надано належного обгрунтування тому, яким чином часткове задоволення первісного позову вплинуло на зменшення витрат на правничу допомогу.
Виконавчий комітет Броварської міської ради Броварського району Київської області подав відзив на апеляційну скаргу. В якому просить апеляційну скаргу адвоката Волкова А.В. задовольнити, скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2025 року, посилаючись на те, що судом прийнято рішення без урахування якнайкращих інтересів дитини та обгрунтованих висновків органів опіки та піклування, психологів. Зауважує, що ОСОБА_2 забрав малолітню дитину на проживання до себе, без узгодження з іншим із батьків та без попередньої підготовки доньки, виключив дитину із звичного для неї сімейного кола та соціуму, тривалий час не сприяв її спілкуванню з матір'ю, чим міг зруйнувати дитячо-батьківські відносини доньки з матір'ю та прив'язаність дитини до матері, що має негативний вплив на психоемоційний розвиток дитини.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник Волков А.В. підтримали доводи своєї апеляційної скарги та просила її задовольнити, а в задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_2 на рішення та додаткове рішення.
ОСОБА_2 та його представник Косенко І.А. просили задовольнити їх апеляційні скарги, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення учасників справи, які заявилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що 22 жовтня 2013 року зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась дочка ОСОБА_4 .
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2021 року шлюб між сторонами розірвано.
Упродовж 2016 - 2019 років сторони проживали у м. Самбір Львівської області за місцем реєстрації ОСОБА_1 . Після погіршення відносин сторін - ОСОБА_2 повернувся проживати за місцем своєї реєстрації у м. Бровари Броварського району Київської області.
Відповідно до договору від 15 серпня 2019 року ОСОБА_1 винайняла житло та проживала разом з донькою ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , де матір'ю було створено всі умови для проживання дитини.
10 липня 2021 року ОСОБА_2 забрав дитину у ОСОБА_1 .
Судовим наказом Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 серпня 2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 16.07.2021 і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 07.09.2021 №231 «Про затвердження висновку органу опіки та піклування», ОСОБА_1 надано висновок від 20 липня 2021 року № Л-2264/2-17 щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого Орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до характеристики виданої виконуючою обов'язки головного лікаря комунального некомерційного підприємства Центру первинної медико-санітарної допомоги Самбірської міської ради ОСОБА_1 з 2001 року працювала на посаді медичної сестри дошкільних установ Самбірської центральної районної лікарні. З червня 2018 року переведена на посаду сестри дільничної амбулаторії ЗПСМ №3. Характеризується позитивно.
Відповідно до довідок від 21.07.2021 № 185 та №280 виданих комунальним некомерційним підприємством Самбірської міської ради та Самбірської районної ради «Самбірська центральна районна лікарня» ОСОБА_1 на диспансерному обліку у лікаря-психіатра Самбірської поліклініки (не перебувала) і не перебуває та в Самбірському наркологічному відділі Самбірської ЦРЛ на обліку не знаходиться.
14 липня 2021 року депутатом Броварської міської ради Броварського району Київської області проведено обстеження житлових умов ОСОБА_2 , про що складено акт.
15 липня 2021 року ОСОБА_2 заключив декларацію з лікарем-педіатром Погорєловим О.О. у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВЕТА-ПЛЮС».
Відповідно до довідки від 29.07.2021 №2435, виданої ТОВ «АЛЬЯНС НОВОБУД» ОСОБА_2 працює в ТОВ «АЛЬЯНС НОВОБУД» на посаді дизайнера-виконавця графічних робіт у департаменті маркетингу з 08 липня 2021 року.
Згідно характеристики від 08.07.2021, наданої директором ТОВ «АЛЬЯНС НОВОБУД», та характеристики від 07.07.2021, наданої директором ТОВ «СІТІКОНСАЛТ ДЕВЕЛОПМЕНТ», де ОСОБА_2 працює з 06 серпня 2018 року на посаді дизайнера-виконавця графічних робіт, ОСОБА_2 як працівник характеризується позитивно.
Відповідно до довідок від 23.07.2021 №54 та №59, ОСОБА_2 за даними облікової документації на обліку в кабінеті лікаря-психіатра та кабінеті лікаря- нарколога КНП «Броварська БКЛ» БРР БМР не перебуває.
ОСОБА_4 , зарахована до списків та відвідує ЗДО «Лісова казка» з 14.07.2021, що підтверджується довідкою від 30.07.2021 №8, виданою директором закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу «Лісова казка» Броварської міської ради Київської області,
За висновком оцінки потреб сім'ї, проведеної 10 вересня 2021 року фахівцем із соціальної роботи Броварського міського центру соціальних служб для сім'ї дітей та молоді, ОСОБА_2 здатний задовольнити потреби дитини.
17 вересня 2021 року спеціалістом Служби було проведено акт обстеження умов проживання ОСОБА_2 у квартирі по АДРЕСА_2 . У ході проведення обстеження встановлено, що квартира орендована з 03.07.2021 по 08.01.2022, складається з двох кімнат загальною площею 50,6 м2, житловою 29,8 м2. Для дитини виділена окрема кімната, наявне спальне місце, дитина забезпечена одягом, взуттям, продуктами харчування. Родина забезпечена продуктами харчування, речами особистого користування.
31 липня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_8 , практичного психолога, кандидата психологічних наук, психолога вищої категорії про діагностичне обстеження його доньки ОСОБА_4 . Батька непокоїло питання особливостей розвитку доньки, яка до звернення на консультацію до психолога проживала з матір'ю. Відповідно до висновку ОСОБА_8 від 31 липня 2021 року, у ОСОБА_4 виявлено рівень інтелектуально-мнестичного розвитку, що відповідає віковій нормі. Зі сторони особливостей емоційно-вольової сфери спостерігаються певні порушення (емоційна нестійкість, тривожність, дивакуватість у поведінці та низький рівень соціалізації, та психоемоційні розлади по істеричному типу). Рекомендовано проходження обстеження у лікаря-невролога, лікаря-фізіотерапевта, проходження курсів реабілітації у дитячого психолога, відвідування дошкільних дитячих навчальних закладів, розвиваючих гуртків та спортивних секцій.
09 жовтня 2021 року ОСОБА_2 повторно звернувся до ОСОБА_8 із запитом про діагностичне обстеження його доньки. Батька непокоїло питання особливостей розвитку та психологічного стану доньки, яка на той момент проживала з ним. Відповідно до висновку від 09 жовтня 2021 року, наданого ОСОБА_8 у ОСОБА_4 виявлено рівень інтелектуально-мнестичного розвитку, що відповідає віковій нормі. Зі сторони особливостей емоційно-вольової сфери спостерігаються порушення у вигляді емоційної нестійкості, агресивні висловлювання по відношенню до матері, тривожності, психоемоційних розладів по істеричному типу. Рекомендовано проходження обстеження у лікаря невролога, лікаря фізіо-терапевта, проходження курсів реабілітації у дитячого психолога, відвідування дошкільних дитячих навчальних закладів, розвиваючих гуртків та спортивних секцій.
Відповідно до протоколу психоконсультативного дослідження, складеного лікарем Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Добробут - поліклініка» від 18.10.2021, дитина активна, контактна, поводиться вільно. Легка психомоторна розгальмованість. Переважає довільна (цілеспрямована) поведінка. Легко вступає в контакт з дорослими. Рекомендовано програма реабілітації у складі реабілітолога та психолога 24 год. (заняття тривалістю 60 хв.)
Відповідно до протоколу психоконсультативного дослідження складеного лікарем Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Добробут - поліклініка» від 21.10.2021, дівчинка виказує страх, що мама її забере. Не хоче до мами «бо мама дуже зла».
Відповідно до направлення №9594-9938-6654-3216 малолітня ОСОБА_4 пройшла огляд у: лікаря ортопеда-травматолога дитячого (вроджена дисплазія сполучної тканини, гіпермобільний синдром, сколіотична постава), дитячого гастроентеролога (стан задовільний), дитячого хірурга, невролога (без особливостей), дитячого офтальмолога (патології не виявлено), дитячого стоматолога (рекомендовано заміну пломб, лікування карієсу, консультація ортодонта) надано висновок сімейного лікаря Цір Ю.М .
ОСОБА_1 зверталась до правоохоронних органів та відповідних органів опіки та піклування, служб у справах дітей та сім'ї, народного депутата, що підтверджується копіями відповідних звернень та наданими відповідями відповідних установ та організацій.
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області, затвердженого 08.02.2022, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 та відмовити ОСОБА_2 у наданні висновку до суду про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним.
Свідок ОСОБА_14 , завідуюча ЗДС «Лісова казка», у судовому засіданні пояснила, що з 14.07.2021 року ОСОБА_4 зарахована до ЗДС «Лісова казка», дитина не була соціалізована, не сформовані жувальні рефлекси, на контакт ішла, але не відходила від вихователя, з дитиною працював психолог. Через місяць побачили позитивну динаміку в розвитку дитини. Свідок вказала, що з матір'ю ОСОБА_1 бачилась двічі. Психологу дитина повідомляла на той час, що хоче жити з мамою і татом. Батько приділяв належну увагу вихованню та здоров'ю дитини.
Свідок ОСОБА_15 , у суді першої інстанції пояснив, що у нього дружні відносини з ОСОБА_2 , вони часто проводили час разом, гуляли в парку. Повідомив, що коли ОСОБА_2 забрав ОСОБА_4 в Бровари, дитина була мало соціалізована, мала проблеми з харчуванням, самообслуговуванням. Свідок був присутній один раз при зустрічі матері ОСОБА_1 з дочкою, зустріч відбувалась в ТРЦ «Термінал», мати вільно могла спілкуватись із дитиною, проте вона викликала поліцію, посилаючись на те, що свідок та ОСОБА_2 заважають їй спілкуватись із дитиною.
Відмовляючи у задоволенні позову про відібрання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою ОСОБА_1 не доведено підстав для відібрання дитини від батька, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України, як і того, що залишення дитини з батьком є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину та визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, визначення місця проживання дитини з батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку. У судовому засіданні у присутності психолога та за відсутності батьків у залі суду, судом заслухано думку дитини, яка категорично висловила своє бажання проживати з батьком. При цьому, судом на час ухвалення рішення не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір'ю, що фактично приведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. Враховуючи інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту, беручи до уваги те, що дитина висловила бажання залишитися проживати зі своїм батьком, суд дійшов висновку про те, що відсутні вагомі підстави для зміни місця її проживання.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 сплачувати аліменти на утримання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що вже є судовий наказ з тими самим вимогами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання
Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Ця норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду чи закону визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20).
Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.
Зміст статті 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в статті 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації застосовується, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.
Такі висновки містяться у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23).
За обставин справи, що переглядається, вбачається, що судове рішення про визначення місця проживання дитини не приймалось, орган опіки також не встановлював місце проживання доньки сторін, станом на день (10 липня 2021 року), коли дитина почала проживати з батьком. В справі встановлено та не заперечується сторонами, що дитина проживає разом із своїм батьком, за відсутності судового рішення про встановлення місця проживання дитини, тому немає підстав для висновку, що ОСОБА_2 самочинно, без згоди матері, з якою на підставі закону або рішення суду проживала малолітня змінив її місце проживання.
З огляду на зазначене, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для відібрання дитини у батька, оскільки за виниклих правовідносин відсутні підстави для застосування частини першої статті 162 СК України.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що оскільки батьки мають рівні права за законом на виховання дитини, рішенням суду місце проживання дитини не встановлене, тому підстав для висновку про неправомірність дій відповідача щодо зміни місця проживання дитини та захисту права матері в обраний нею спосіб немає.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про неврахування судом першої інстанції, що відповідно до висновку органу опіки та піклування Самбірської міської ради Львівської області № Л-2264/2-17 від 20 липня 2021 року орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів відхиляє, оскільки висновок органу опіки та піклування на час коли дитина почала проживати з батьком був відсутній, а вимог у позові про визначення місця проживання дитини з матір'ю, ОСОБА_1 не заявляла.
Враховуючи викладене, колегією суддів не встановлено правових підстав для скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори і угоди» (далі - № 1906-IV) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини).
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (частина перша статті 18, частина перша статті 27 Конвенції про права дитини).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»).
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).
У статті 15 Закону № 2402-III зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Стаття 51 Конституції України, та частина друга, третя статті 5 СК України передбачає, що держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта та шоста статті 19 СК України).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.
Подібні висновки Верховний Суд зробив у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23), від 27 листопада 2024 року у справі №753/13059/23, від 23 жовтня 2024 року у справі № 761/11261/23 та інші).
У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам'ятати, що основним суб'єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.
У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
До подібних висновків дійшла Об'єднана Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19 та інші).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції установив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Між сторонами наявний спір щодо місця проживання малолітньої дитини, в позасудовому порядку визначити місце проживання дитини, не вдалося, та дитина до 10 липня 2021 року проживала з матір'ю. Після 10 липня 2021 року дитина почала проживати разом з батьком.
Виходячи з найкращих інтересів дитини, її віку, прихильності до батька та бажання проживати саме з ним, про що вона особиста вказала у судовому засіданні, виконання рішення з визначення місця проживання дитини з матір'ю призведуть до зміни місця проживання дитини, порушення усталеного способу життя, розвитку, що потягне невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дитину з важкопрогнозованими негативними наслідками.
Колегія суддів вважає, що на даному етапі стосунків між батьками, а також між батьками і дитиною, які реально склалися, тривалого та усталеного місця проживання дитини з батьком (з 10 липня 2021 року), визначення місяця проживання дитини з матір'ю вочевидь суперечитиме інтересам дитини.
Визначаючи місце проживання дитини, суд першої інстанції надав належну оцінку усім доказам у справі, врахував найкращі інтереси дитини та її думку щодо того, з ким вона бажає проживати.
На час ухвалення оскаржуваного рішення, як і на час розгляду справи апеляційним судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матерію на цей час, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі наявності спору щодо участі ОСОБА_1 у вихованні дитини, вона не позбавлена можливості звернутися до органу опіки та піклування або до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Не впливають на висновки суду і доводи представника ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 тривалий час створює перешкоди у спілкуванні дитини з матір'ю, чим порушує сімейні зв'язки, що є підставою, на його думку, для відмови у визначенні місця проживання разом з батьком.
З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, її вік, соціальні зв'язки та психологічну прив'язаність дитини до батька, а також враховуючи нездатність сторін знайти порозуміння у питаннях спільної фізичної опіки над дочкою, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо наявності підстав для визначення місця проживання дитини на даному етапі разом з батьком, що забезпечить її зростання у спокійному, звичному та стійкому середовищі.
У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів малолітньої ОСОБА_4 наразі встановлення місця проживання дитини із батьком відповідатиме її найкращим інтересам, оскільки дитина постійно проживає з ним та має стійкі зв'язки у цьому середовищі, а його зміна негативно вплине на малолітню дитину сторін, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 в частині визначення місця проживання дитини з батьком.
Конфлікт між сторонами не впливає на вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Додатково, в контексті забезпечення права дитини на спілкування з матір'ю, а також права матері на виховання своєї дитини колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку своєї дочки, має право та обов'язок піклуватися про її здоров'я, стан розвитку, проводити з дочкою необхідну кількість часу, незалежно від того, з ким вона буде проживати більшість часу.
Визначення на цьому етапі місця проживання дитини з батьком не повинно негативно впливати на її стосунки з матір'ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним з батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків.
Батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини, зокрема спільної фізичної опіки, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).
Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 29 ЦК України, частини третьої статті 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
З урахуванням основних принципів міжнародного права у галузі захисту прав людини та основоположних свобод, колегія суддів рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини законним й обґрунтованим, таким, що відповідає засадам верховенства права та ухваленим в якнайкращих інтересах дитини. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. ОСОБА_1 не довела, що проживання дитини з батьком призводить до загрози життю та здоров'ю дитини, або має негативний вплив на її психоемоційний стан, відтак доводи апеляційної скарги відхиляються судом апеляційної інстанції.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За змістом частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
ОСОБА_2 04.08.2021 року звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину.
Судом встановлено, що судовим наказом Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 серпня 2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 16.07.2021 і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 3) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Відтак, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, про закриття провадження у даній справі в частині вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов'язання сплачувати аліменти на утримання малолітньої дитини, оскільки є вже судовий наказ з тими самим вимогами.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення аліментів, колегія суддів відхиляє, оскільки наявність судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів, унеможливлює стягнення аліментів з ОСОБА_1 . Після набрання законної сили рішення про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, у разі невиконання нею свого обов'язку щодо утримання дитини.
Щодо оскарження додаткового рішення
Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції частково погодився із запереченнями представникаОСОБА_1 , тому вважає, що ОСОБА_2 має право на відшкодування від відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 100 грн., виходячи з того, що позов задоволено частково.Вказана сума витрат на правову допомогу визначена, виходячи з підтвердженої суми витрат ОСОБА_2 на суму 27 300 грн. у справі № 361/6928/21, позовні вимоги в якій задоволено тільки в частині однієї з трьох позовних вимог. Щодо інших витрат на правову допомогу у справі у розмірі 27 300 грн., то суд першої інстанції вважав такі вимоги безпідставними та недоведеними належними доказами, оскільки при подачі відзиву у даній справі ОСОБА_2 не зазначав про такі можливі витрати, як і не заявляв у процесі розгляду справи загалом. Подаючи докази понесення витрат на правову допомогу щодо позову ОСОБА_1 заявником не зазначено про поважні причини неподання таких доказів до судових дебатів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Як передбачено ч. ч. 1, 2, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно із ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як передбачено ч. 4 та 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області, про стягнення аліментів, додаткових витрат на дитину та визначення місця проживання дитини, та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Броварського району Київської області, про відібрання малолітньої дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 у частині позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 сплачувати аліменти на утримання дитини закрито; позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області, про стягнення додаткових витрат на дитину та визначення місця проживання дитини - задоволено частково, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_2 ; у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено; у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Броварського району Київської області, про відібрання малолітньої дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, відмовлено.
Рішенням суду від 27 березня 2025 року позов задоволено в частині визначення місця проживання дитини.
Відповідно до Договору № 01-01/22 про надання правової допомоги, ОСОБА_2 адвокатом Косенком І.А. надавалася правова допомога.
Згідно Додаткової угоди № 1 від 10 січня 2022 року вартість наданих адвокатом послуг у справі № 361/6928/21 складає 27 300 грн.
Відповідно до Додаткової угоди № 2 від 10 січня 2022 року вартість наданих адвокатом послуг у справі № 361/8355/21 становить 27 300 грн.
На підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на правову допомогу адвокатом Косенком І.А. до заяви про ухвалення додаткового рішення долучено платіжні інструкції №: @2PL768091 від 12.11.2023, @2PL677562 від 31.11.2023, @2PL687688 від 04.03.2024, @2PL105094 від 10.05.2024, @2PL212191 від 28.06.2024, @2PL665358 від 30.07.2024, @ НОМЕР_1 від 12.09.2024, @ НОМЕР_2 від 17.10.2024, @ НОМЕР_3 від 19.11.2024, @ НОМЕР_4 від 01.04.2025 на загальну суму 55 000 грн. Згідно вказаних платіжних інструкцій, вказані кошти сплачено за Договором № 01-01/22 про надання правової допомоги.
При зверненні до суду із позовом ОСОБА_2 зазначав, що він очікує понести судові витрати на правову допомогу на суму 10 000 грн.
При подачі відзиву на позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Броварського району Київської області, про відібрання малолітньої дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (справа № 361/8355/21) ОСОБА_2 не вказано попереднього розрахунку суми судових витрат, які він поніс та які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом ч. 1 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду справи, зокрема, до закінчення судових дебатів, ОСОБА_2 не повідомляв суд щодо зміни розміру витрат на правову допомогу та відповідних доказів таких витрат у передбачені законом строки не подав.
З огляду на наведене, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що ОСОБА_2 має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 100 грн., виходячи з того, що позов задоволено частково, а також 952 грн. судового збору.
Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо безпідставності вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 27 300 грн., оскільки не враховано об'єднання справ в одне провадження та надання адвокатом правової допомоги клієнту як в процесуальному статусі позивача за первісним позовом, так і відповідача за зустрічним позовом, колегія суддів відхиляє, оскільки адвокат надає правову допомогу особі, не в залежності від її процесуального статусу у справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не свідчать про їх помилковість, обставин, які б стали підставою для скасування додаткового рішення у справі не встановлено.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду та додаткове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування не встановлено, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволенню, а судові рішення необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Волкова Анатолія Володимировича, представника ОСОБА_2 адвоката Косенко Іллі Андрійовича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2025 року залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Косенко Іллі Андрійовича на додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2025 року залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2025 року та додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2025 року.
Головуючий:
Судді: