Справа № 753/15578/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10262/2025
17 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року у складі судді Колесника О.М.,
у цивільній справі за позовом державного підприємства Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС» до ОСОБА_1 , третя особа: Міністерство оборони України про усунення перешкод у користуванні об'єктом нерухомості шляхом виселення з жилого приміщення, стягнення компенсації витрат на оплату житлово-комунальних послуг,-
У вересні 2023 року державне підприємство Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС» звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1 , у якому просило:
- усунути перешкоди у користуванні майном в будівлі « Гуртожиток », що належить на праві державної власності в особі Міністерства оборони України та перебуває в господарському віддані ДП Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС» - житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , пложею 41,8 кв.м. шляхом виселення із зазначеного приміщення ОСОБА_1
- стягнути з ОСОБА_1 на свою користь компенсацію витрат на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 7 523 грн та суму за порушення грошових зобов'язань 352 грн 12 коп на загальну суму - 7 875 грн 12 коп.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є управителем будинку АДРЕСА_2 . 25 серпня 2021 року між позивачем та ОСОБА_1 було підписано договір найму житлового приміщення у гуртожитку ДП «МОУ «ОАРС» № 16-г, відповідно до п.1.2 якого наймодавець зобов'язується надати наймачеві за плату у володіння й користування придатне для постійного проживання вільне житлове приміщення, що знаходиться у гуртожитку, який перебуває в господарському відданні наймодавця, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та видано ордер № 000016 серія АА на право зайняття особою із сім'єю з 1 особи жилого приміщення в гуртожитку по АДРЕСА_3 , площею 41,8 кв.м., що розташована на другому поверсі гуртожитку. Відповідно до проведених з червня 2022 року по лютий 2023 року обстежень житлових приміщень гуртожитку, встановлено, що у кімнаті АДРЕСА_4 ніхто не проживає.
31 грудня 2022 року, відповідно до п. 5.1. Договору найму житлового приміщення у гуртожитку від 25 серпня 2021 №16-г було припинено дію договору.
22 листопада 2022 року, на електронну адресу та поштову адресу відповідача було направлено повідомлення про припинення договору найму житлового приміщення у гуртожитку ДП МОУ «ОАРС» від 25 серпня 2021 року № 16-Г та вимогу про звільнення приміщення станом на 01 січня 2023 року.
06 грудня 2022 року на електронну адресу та поштову адресу відповідача повторно було направлено повідомлення про припинення договору найму житлового приміщення у гуртожитку ДП МОУ «ОАРС» від 25 серпня 2021 року №16-Г та вимогу про звільнення приміщення станом на 01 січня 2023 року.
З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач втратив право користування житловою площею в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 та повинен звільнити займане приміщення.
Крім того на підставі актів наданих послуг від 29 жовтня 2021 року та 30 листопада 2021 року, що було підписано сторонами було нараховано плату за компенсацію витрат на оплату житлово-комунальних послуг (послуг з постачання електричної енергії, водопостачання та водовідведення, вивезення побутових відходів), в обсязі спожитому наймачем за тарифами, затвердженими наказом директора ДП Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС» та діючими на момент отримання таких послуг в загальному розмірі 7 523 грн 63 коп, які не оплачені відповідачем.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року позов державного підприємства Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС» задоволено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 не отримував жодних листів від ДП Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС» з повідомленням про розірвання договору.
Скаржник вказує, що у ДП Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС» відсутні підтверджуючі документи про отримання ним листів від позивача.
Вважає, що у позивача не було жодних підстав для одностороннього розірвання Договору найму житлового приміщення гуртожитку від 25 серпня 2021 року, так як відносини між відповідачем та працівниками підприємства тривають і досі.
Звертає увагу, що жодних підстав, що були прописані в умовах Договору не було для одностороннього розірвання договору.
Скаржник посилається на те, що він будучи адвокатом, здійснював представництво ДП Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС» та його працівників, які працюють чи працювали на підприємстві, у зв'язку з чим йому було виділено приміщення в користування, шляхом укладення Договору найму житлового приміщення гуртожитку від 25 серпня 2021 року.
Зазначено, що вказане приміщення також використовувалося ним, як місце проживання та робоче місце адвоката, там зберігаються його робочі матеріали, що вказує на подальше використання даного приміщення в адвокатській діяльності.
Вважає, що ним доведено виникнення права на користування кімнатою АДРЕСА_4 , в якій він був зареєстрований, постійно проживав, використовував також, як робоче місце адвоката.
У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року - залишити без змін.
Вважає, що апеляційна скарга є безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися належно.
Представник позивача Матвієнко О.В. подав до суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з вибуттям його на навчання.
Також 16 вересня 2025 року до апеляційного суду поступило клопотання адвоката Білика В.О. відкладення справи, призначеної до розгляду на 17 вересня 2025 року, з посиланням на угоду з відповідачем від 16 вересня 2025 року та намір ознайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді.
Між тим, апеляційний суд відхиляє подані клопотання про відкладення справи розглядом. При цьому, керується тим, що позивач являючись юридичною особою, не позбавлений був можливості забезпечити до суду явку іншого представника.
Що стосується клопотання представника позивача, то враховує, що відповідач ОСОБА_1 , будучи адвокатом, у випадку такої необхідності міг завчасно укласти угоду з іншим адвокатом, при тому, що апеляційний суд позбавлений можливості забезпечити учасників судового розгляду ознайомлення зі справою в електронному вигляді.
Відповідно до справи, судове рішення оскаржено відповідачем ОСОБА_1 , який є адвокатом й подана особисто ним апеляційна скарга є належно мотивованою.
Під час вирішення клопотань, колегія суддів враховує й тривалість перебування справи в провадженні апеляційного суду.
Так, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 відкрито 06 травня 2025 року, й ухвалою суду від 04 липня 2025 року справу призначено до розгляду на 10 год 15 хв 17 вересня 2025 року, про що скаржника повідомлено шляхом направлення судової повістки на електронну пошту 08 липня 2025 року (а.с. 171, 201, 202).
Отже, відповідач, будучи адвокатом та автором апеляційної скарги достеменно володів інформацією про рух справи в апеляційному суді, проте за правовою допомогою до іншого адвоката звернувся напередодні призначеної судом дати розгляду справи - 16 вересня 2025 року, що є ознакою зловживання правами та намаганням затягнути розгляд справи.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду ід 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Враховуючи викладене, колегія суддів визнає недоведеними поважність причин неявки до суду апеляційної інстанції учасників справи й вважає за можливе розглядати справу у їх відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Матеріалами справи встановлено, що наказом Міністерства оборони України № 319 від 18 червня 2019 року було утворено державне підприємство Міністерства оборони України «Оборонавторемсервіс» за адресою: 02093, місто Київ, вул. Миколи Хвильового, 15.
Відповідно до пункту 5 вказаного наказу було закріплено майно за державним підприємством Міністерства оборони України «Оборонавторемсервіс» на праві господарського відання.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 вересня 2021 року складовою частиною комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 2340,7 кв.м. та житловою площею 1112,7 кв.м.
04 серпня 2021 року на ім'я директора ДП МОУ «Оборонавторемсервіс» надійшла заява від ОСОБА_1 про одержання у користування приміщення у гуртожитку ДП «МОУ «ОАРС».
Наказом директора ДП «МОУ «ОАРС» № 20-АГД від 25 серпня 2021 року ОСОБА_1 було надано житлове приміщення у гуртожитку, яке перебуває в управлінні та розпорядженні ДП «МОУ «ОАРС» , а саме кімнату № 23 на 2-му поверсі гуртожитку по АДРЕСА_2 , площею 41,8 кв.м.
25 серпня 2021 року між позивачем та відповідачем було підписано договір найму житлового приміщення у гуртожитку ДП «МОУ «ОАРС» № 16-г, відповідно до п.1.2 якого наймодавець зобов'язується надати наймачеві за плату у володіння й користування придатне для постійного проживання вільне житлове приміщення, що знаходиться у гуртожитку, який перебуває в господарському відданні наймодавця, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 23-28 т. 1).
Відповідно до п. 5.1. Договору найму житлового приміщення строк дії договору визначено до 31 грудня 2022 року.
На підставі наказу директора ДП «МОУ «ОАРС» 25 серпня 2021 року ОСОБА_1 було видано ордер № 000016 серія АА на право зайняття особою із сім'єю з 1 особи жилого приміщення в гуртожитку по АДРЕСА_3 , площею 41,8 кв.м., що розташована на другому поверсі гуртожитку зі складом сім'ї : ОСОБА_1 , 1967 року народження (а.с. 29 т. 1).
Відповідно до змісту ордеру, його видано у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 надає юридичні послуги державному підприємству на умовах договору про надання юридичних послуг № 7 від 19 травня 2021 року.
25 серпня 2021 року між позивачем і відповідачем було підписано акт поселення в житлове приміщення гуртожитку ДП МОУ «ОАРС»: кімната № 23 , жилою площею 41,8 кв.м. (а.с. 30 т. 1).
Відповідно до проведених з червня 2022 року по лютий 2023 року заходів з встановлення фактів проживання в житлових приміщеннях гуртожитку ДП МОУ «Оборонавторемсервіс» за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що в кімнаті №23 , жилою площею 41,8 кв.м., наданого у користування ОСОБА_1 , ніхто не проживав.
22 листопада 2022 року, на електронну адресу та поштову адресу відповідача було направлено повідомлення про припинення договору найму житлового приміщення у гуртожитку ДП МОУ «ОАРС» від 25 серпня 2021 року №16-Г та вимогу про звільнення приміщення станом на 01 січня 2023 року (а.с. 41 т.1).
06 грудня 2022 року, на електронну адресу та поштову адресу відповідача повторно було направлено повідомлення про припинення договору найму житлового приміщення у гуртожитку ДП МОУ «ОАРС» від 25 серпня 2021 року №16-Г та вимогу про звільнення приміщення станом на 01 січня 2023 року (а.с. 34 т.1).
28 листопада 2022 року ОСОБА_1 подав позивачу заяву про намір продовжити дію договору найму №16-Г від 25 серпня 2021 року житлового приміщення у гуртожитку ДП МОУ «ОАРС» (а.с. 38 т.1).
У відповідь на вказану заяву позивач 19 грудня 2022 року повідомив, що термін дії договору чітко визначений п. 5.1. договору - 31 грудня 2022 року, а тому просив станом на 01 січня 2023 року звільнити житлове приміщення та підписати відповіді документи згідно повідомлення ДП МОУ «ОАРС» № 334 від 22 листопада 2022 року (а.с. 40 т.1).
Окрім того 07 грудня 2022 року відповідачу надсилалася вимога про сплату заборгованості (а.с. 42-43 т. 1).
Також відповідно до пункту 1.7. договору найму житлового приміщення у гуртожитку ДП МОУ «ОАРС» № 20-АГД від 25 серпня 2021 року за проживання у гуртожитку Наймач щомісяця сплачує Наймодавцю плату, яка включає в себе:
- компенсацію витрат на оплату житлово-комунальних послуг (послуг з постачання електричної енергії, водопостачання та водовідведення, вивезення побутових відходів), в обсязі спожитому наймачем за тарифами, затвердженими наказом директора ДП МОУ «Оборонавторемсервіс» та діючими на момент отримання таких послуг;
- щомісячний внесок на компенсацію інших витрат, необхідних для управління гуртожитком та забезпечення належних умов для проживання у гуртожитку, що становить - 200 грн.
На підставі актів наданих послуг від 29 жовтня 2021 року та 30 листопада 2021 року, що було підписано сторонами було нараховано плату за компенсацію витрат на оплату житлово-комунальних послуг (послуг з постачання електричної енергії, водопостачання та водовідведення, вивезення побутових відходів), в обсязі спожитому наймачем за тарифами, затвердженими наказом директора ДП МОУ «ОАРС» та діючими на момент отримання таких послуг в загальному розмірі 7 523 грн, які не оплачені відповідачем, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у даному розмірі (а.с. 48-49 т.1 ).
Задовольняючи позов районний суд виходив з підстав його доведеності.
З таким висновком погоджується й апеляційний суд, з наступних підстав.
Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з положеннями статті 127 Житлового кодексу України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Норми частин другої статті 128 Житлового кодексу України передбачають, що житлова площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
Стаття 129 Житлового кодексу України встановлює, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Під гуртожитки надаються спеціально спорудженні або переобладнані з цією метою жилі приміщення.
Відповідно до статті 130 Житлового кодексу України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.
Згідно із частинами другою, третьою статті 132 Житлового кодексу України працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
На підставі частин 1-3 статті 132 Житлового кодексу України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).
За умовами статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності застосовується положення ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для поживання у ньому на певний строк за плату.
За змістом статті 812 ЦК України предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому.
Як уже було встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір найму житлового приміщення у гуртожитку ДП «МОУ «ОАРС» № 16-г, строк дії якого закінчився 31 грудня 2022 року й додаткової угоди для його продовження не було укладено.
Якщо наймач продовжує користуватися річчю після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 ЦК України).
Водночас, як убачається зі справи до закінчення строку дії договору (31 грудня 2022 року) позивачем 22 листопада 2022 року та 06 грудня 2022 року направлялися на адресу відповідача повідомлення про припинення договору найму житлового приміщення у гуртожитку ДП МОУ «ОАРС» від 25 серпня 2021 року №16-Г та вимогу про звільнення приміщення станом на 01 січня 2023 року (а.с. 34, 41 т.1).
Вказані повідомлення направлялися за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що в кімнаті №23 та АДРЕСА_7 , й додатково відповідачу було направлено повідомлення від 06 грудня 2022 року на електронну адресу (а.с. 32-37 т.1).
А тому доводи апеляційної скарги про не отримання жодних листів від позивача є безпідставними та не спростованими жодними доказами.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 487/7049/18 (провадження № 61-622св21) вказано, що "якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків (ст. 836 ЦК України). Таке втручання у право на житло є пропорційним, оскільки виселення ґрунтується на наведених нормах закону і укладеного сторонами договору, є проявою принципу свободи договору, не суперечить цілям, визначеним у ч. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є передбачуваним для відповідача, та є необхідним у демократичному суспільстві. […] За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову в частині виселення зі спірної квартири".
У ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Отже встановивши, що позивач завчасно до закінчення дії договору попередив користувача про звільнення житла, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог про виселення відповідача із кімнати в гуртожитку.
Також підлягає врахуванню і та обставина, що згідно даних, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, на праві приватної власності ОСОБА_1 належать об'єкти житлової нерухомості - двокімнатна квартира АДРЕСА_8 , загальною площею 50,8 кв.м. та двокімнатна квартира АДРЕСА_9 , загальною пл.52,4 кв.м. (а.с.53-54 т.1).
Отже, ОСОБА_1 є особою, що забезпечена житлом.
За таких обставин, колегія суддів визнає безпідставними, необґрунтованими твердження апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що виселення із спірного жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення призведе до порушення житлових прав відповідача в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Окрім цього на переконання колегії суддів районним судом обґрунтовано задоволено вимогу про стягнення з ОСОБА_1 компенсацію витрат на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 7 523 грн та суму за порушення грошових зобов'язань 352 грн 12 коп на загальну суму - 7 875 грн 12 коп.
Більше того відповідачем не наведено жодних доводів щодо вказаної заборгованості та не спростовано стягнуту суму, не надано доказів виконання умов договору в цій частині.
Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб'єктивним тлумаченням відповідачів, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається представника відповідачів у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: