Справа № 299/248/25
Іменем України
30 вересня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,
суддів - Кожух О.А., Джуги С.Д.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2025 року, ухвалене суддею Бак М.Д., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
встановив:
У січні 2025 року ТОВ «ФК «Процент» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що вказаний кредитний договір було укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на вебсайті позивача та підписання договору 14.02.2024 о 10:14:25 год шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 278895 в особистому кабінеті відповідача. Підписання кредитного договору є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким відповідач ознайомилася перед підписанням договору.
На підставі укладеного кредитного договору відповідач отримала кредит в сумі 5 000,00 грн шляхом перерахування грошових коштів на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Універсал Банк», на 365 днів (до 13.02.2025) із сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5 % річних) кожні 30 днів.
Відповідач зобов'язалася у встановлений строк повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. В порушення умов кредитного договору та статей 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України, відповідач не сплатила своєчасно нараховані проценти відповідно до графіку платежів, тому починаючи з 14.02.2024 утворилася заборгованість. Станом на 10.12.2024 сума заборгованості відповідача зі сплати процентів за кредитним договором становить 37 500,00 грн. З 15.03.2024 у відповідача виник обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю суму заборгованості за нарахованими процентами, однак відповідач її не погашає.
ТОВ «ФК «Процент» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість по процентам у сумі 37 500 гривень та 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за кредитним договором від 14.02.2024 № 7202 в сумі 23 100,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» 1 492,20 гривень судового збору та 6 160 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
В решті у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ТОВ «ФК «Процент» подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та просить скасувати таке, прийняти нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Вважає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Зазначає, що між сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір споживчого кредиту, який споживачкою було укладено без примусу, з власної волі. Така перед укладенням договору ознайомилась з усіма його істотними умовами та підписала одноразовим цифровим ідентифікатором.
Суд першої інстанції застосовуючи норми Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», не врахував, що денна процентна ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит, за умови, що до нього не вносились зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то вважає, що судом було неправомірно зменшено такі з суми 10 000 гривень на суму 6 160 гривень. В суді апеляційної інстанції позивач поніс витрати в розмірі 15 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу та 4 542 гривні сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, які просить стягнути з відповідачки на свою користь.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 14.02.2024 між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 7202. Відповідно до положень пункту 1.5 кредитного договору його невід'ємною частиною є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу Інтернет ТОВ «ФК «Процент», які розміщені на вебсайті: https://procent.com.ua.
На підставі вказаного договору позивач надав відповідачу кредит в сумі 5 000 грн. на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Кредит надано на умовах строковості, зворотності, платності, зокрема процентна ставка за користування кредитом становить 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, річна процентна ставка - 912,50 %, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, строк надання кредиту та строк дії договору - 365 днів зі сплатою кредиту в кінці строку користування.
Договір підписано одноразовим цифровим ідентифікатором 278895, який було отримано відповідачкою на вказаний нею номер телефону.
Відповідно до положень пунктів 1.1, 2.4.1 кредитного договору відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені договором.
У відповідності до положень пункту 4.4 кредитного договору у разі прострочення з оплати чергового платежу нарахованих процентів за кредитом, позичальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів сплатити заборгованість за простроченими нарахованими процентами, строк платежу яких настав, а також фактично нараховані проценти за користування кредитом станом на дату оплати.
Згідно додатку №2 до Кредитного договору №7202 від 14.02.2024 ОСОБА_1 , як споживач фінансових послуг надала свою згоду будь-якому новому Кредиторові та будь-якій колекторській компанії, яка може бути залучена до врегулювання простроченої заборгованості за Договором персональні дані третіх осіб.
В додатку №3 до Договору відповідачка надала Товариству власні контактні номери за якими може здійснюватися взаємодія між нею та Товариством та надала згоду на таку взаємодію.
З довідки платіжного емітента «Fondy» №744034515 выд 14.02.2024 слідує, що 5 000 гривень було перераховано на платіжну картку № НОМЕР_2 . У описі платежу вказано, що такий здійснено за договором №7202 від 14.02.2024 на умовах фінансового кредиту.
Позивачем надано детальний розрахунок заборгованості, з якого слідує, що станом на 10.12.2024 заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Процент» становить 42 500 гривень, з яких: за сумою кредиту - 5 000 гривень та за процентами - 37 500 гривень.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи слідує та сторонами не оспорюється, що 14.02.2024 між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №7202. Споживач отримала кредитні кошти в розмірі 5 000 гривень в своє користування та зобов'язалася повернути такі та нараховані проценти в розмірі 2,5% в день від суми кредиту.
Згідно відповіді на ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 03.03.2025, наданої АТ «Універсал Банк», на ім'я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , а також додано рух коштів за 14.02.2024 з якого вбачається, що споживачка отримала 5 000 гривень на вказаний нею картковий рахунок.
Відповідачка як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відзиву чи будь-яких пояснень не надавала.
Як зазначає представник Товариства - Руденко К.В., то ТОВ «ФК «Процент» просить стягнути тільки прострочені проценти за наданим кредитом та не вимагає і не пред'являє вимоги дострокового повернення суми кредиту.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, а саме тільки в сумі 23 100 гривень, керувався положенням Закону України «Про споживче кредитування» та внесеними до нього Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» змінами.
В своїх доводах апеляційної скарги адвокат Руденко К.В., який діє в інтересах ТОВ «ФК «Процент», зазначає, що суд неправильно трактує положення вищезгаданого закону та вважає, що проценти слід нараховувати за процентною ставкою 2,5% від суми кредиту протягом всього строку кредитування, оскільки такий договір між сторонами було укладено вже під час набрання чинності даних змін, однак денна процентна ставка повинна залишатися незмінною протягом всього строку кредитування, якщо змін до складових показників не вносилося.
Апеляційний суд не погоджується з такими доводами позивача з огляду на наступне.
22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023. Даним Законом внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення.
Зокрема ч. 5 ст. 8 Закону, встановлений максимальний розмір денної процентної ставки на рівні 1%.
При цьому, згідно п. 17 розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5% та протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Таким чином, з 24.12.2023 по 21.04.2024 денна ставка становить 2,5%, з 22.04.2024 по 19.08.2024 денна ставка не більше 1,5% та з 20.08.2024 денна ставка становить не більше 1%.
Вищезгаданий Закон поширюється також і на правовідносини, які склалися між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 , оскільки договір про споживче кредитування було укладено строком на 365 днів, тобто рік, а саме до 13.02.2025.
Позивач посилається в апеляційній скарзі на роз'яснення НБУ від 19.02.2024 «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування», в якому зазначено, що за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Законом №3498-ІХ, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21.08.2024, денна процентна ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору. При цьому, денна процентна ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).
Оскільки кредитний договір було укладено 14.02.2024, тобто після набрання чинності 24.12.2023 Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», то на правовідносини між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 застосовуються ставки, які передбачені п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
З даного роз'яснення слідує, що денна процентна ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників.
Тобто, якщо пунктом п. 1.2. встановлено процентну ставку на рівні 2,5% від суми кредиту за кожний день, то така процентна ставка повинна залишатися незмінною протягом усього строку кредитування.
Однак, слід враховувати, що даний кредитний договір є споживчим, тобто на дані правовідносини поширюється також дія Закону України «Про захист прав споживачів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суд увід 11.12.2024 у справі №753/25744/21 касаційний суд виснував, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Згідно частини 1 та 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором(п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Так, кредитор передбачив процентну ставку 2,5% від суми кредиту, яка нараховується протягом 365 днів та за період з 14.02.2024 по 10.12.2024 нарахував відсотки на суму 37 500 гривень, що майже в 7 разів перевищує суму виданого кредиту.
На переконання суддів апеляційного суду, нарахування за майже 10 місяців процентів за користування кредитом в розмірі 37 500 гривень явно суперечить принципам добросовісності та призводить до істотного дисбалансу прав та обов'язків, що шкодить споживачу.
Дана позиція апеляційного суду також кореспондується з позицією Верховного Суду викладеною у Постанові від 12.02.2025 у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №679/1103/23. Так, у цій справі, касаційний суд виснував, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Таким чином, держава повинна захищати права слабкої сторони кредитних правовідносин та не допускати ситуацій за яких банки чи фінансові установи кладуть на споживача непомірно великий тягар зі сплати невиправданих відсотків.
Роз'яснення НБУ щодо деяких положень Закону України «Про споживче кредитування», які стосуються ст. 8 та п. 17 Прикінцевих та перехідних положень є рекомендаційного характеру, оскільки НБУ не є законодавчим органом, а тільки ВРУ є тим органом, який формує закон та вкладає в нього певний сенс.
В даному випадку, апеляційний суд підтримує позицію суду першої інстанції щодо наступного нарахування: у період з 14.02.2024 року до 22.04.2024 року денна процентна ставка не може перевищувати 2,5 %, з 23.04.2024 року до 20.08.2024 року - 1,5 %, з 21.08.2024 року до 10.12.2024 року - 1 %.
Таким нарахуванням буде дотримано баланс інтересів кредитора та споживача як слабкої сторони кредитних правовідносин, оскільки в такому випадку не буде допущено отримання кредитором невиправданих додаткових прибутків.
Тобто, слід погодитись, що стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає сума заборгованості за процентами за період з 14.02.2024 по 10.12.2024, яка становить 23 100 гривень.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та суми судового збору, то такі відповідають ст. 141 ЦПК України, оскільки розраховані виходячи із процентного співвідношення задоволених позовних вимог (61,60% задоволених вимог множимо на суму сплаченого судового збору та на суму витрат на професійну правничу допомогу, яку просив стягнути позивач).
З вищезазначеного слідує, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права та з належним урахуванням всіх обставин справи.
З приводу витрат на професійну правничу допомогу 15 000 гривень заявлених в суді апеляційної інстанції та сплаченого судового збору в розмірі 4 542 гривні, то такі стягненню не підлягають, оскільки апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 12, 18, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», залишити без задоволення.
Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2025 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: