Справа 688/2564/25
№ 2/688/1134/25
Рішення
Іменем України
(заочне)
29 вересня 2025 року м. Шепетівка
Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Козачук С.В.,
з участю секретаря судового засідання Гошовської О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Шепетівці в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог, позиція позивача
03.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування позову посилається на те, що 16.10.2023 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, що підтверджується власноручно написаною відповідачем розпискою. Згідно вказаного договору відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 3000 євро та зобов'язався повернути вказані кошти до 16.01.2024 року. У визначений строк відповідач свого зобов'язання за договором позики не виконав, борг не повернув навіть частково. Факт неповернення боргу підтверджується тим, що борговий документ (оригінал розписки) знаходиться у позивача. А тому, просить стягнути із ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики від 16.10.2023 в розмірі 3000 євро та понесені судові витрати.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, в системі «Електронний суд» подав заяву, у якій просив розгляд справи провести у його відсутності, позов підтримав в повному обсязі. У разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечувала проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.
Позиція відповідача
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явився, причини неявки не повідомив, відзив не подав, хоча про час, день та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16.06.2025 відкрито провадження в справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 09 год 30 хв 15.07.2025, який у зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання відкладено до 09 год 30 хв 29.09.2025.
29.09.2025 постановлено ухвалу про заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не надав, тому суд вирішив справу за наявними матеріалами у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
В зв'язку з неявкою всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Виклад встановлених судом обставин, зміст спірних правовідносин та докази на їх підтвердження
Судом встановлено, що 16.10.2023 ОСОБА_2 отримав в позику від ОСОБА_1 3000 євро, які зобов'язувався повернути протягом трьох календарних місяців з моменту отримання даних коштів, а саме до 16.01.2024, що підтверджується відповідною розпискою ОСОБА_2 від 16.10.2023.
Однак ОСОБА_2 в строк, зазначений в розписці, свої зобов'язання за договором позики не виконав, борг не повернув.
На підтвердження невиконання зобов'язань відповідачем, позивачем було надано оригінал розписки від 16.10.2023, яка міститься в матеріалах справи, з якої вбачається, що сторонами в письмовій формі зафіксовані умови договору позики, а саме: предмет позики - грошові кошти в валюті євро, дата отримання та строк повернення коштів.
Застосовані норми права
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належно відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах приписи актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Мотиви та висновки суду
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Судом встановлено, що 16.10.2023 відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 в борг 3000 євро строком до 16.01.2024. Однак ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором позики не виконав, борг не повернув.
Окрім цього, оригінал розписки знаходиться у позивача ОСОБА_1 , яку останній надав до суду, а тому суд вважає доведеним той факт, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися зобов'язання із договору позики, і що останній свої зобов'язання за ним не виконав.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, зроблено висновки про те, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), Велика Палата Верховного Суду також зробила висновки про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник - зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець - стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Подібні висновки викладені й в інших постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження № 61-41785св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 18 жовтня 2022 року у справі № 383/1102/20 (провадження № 61-6604св22), від 08 травня 2023 року у справі № 509/5824/18 (провадження № 61-15080св21), в яких серед іншого наголошено на тому, що наявність оригіналу боргової розписки у позикодавця свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 361/7897/19 (провадження № 61-16677св21) зазначив, що ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 369/8122/21 (провадження № 61-10799св23) наголошує, що мета отримання коштів, їх цільове призначення не змінює характер боргового зобов'язання, яке регулюється статтями 1046-1049 ЦК України, та не перетворює відносини позики в інші правовідносини. Зазначення мети отримання позичених грошових коштів за загальним правилом не впливає на характер та правову природу тих відносин, що виникли у зв'язку з отриманням цих коштів у борг. Зміст зобов'язання визначається не метою використання таких коштів, а констатацією беззастережного взяття особою на себе обов'язку щодо їх повернення.
Зі змісту розписки від 16.10.2023 вбачається, що ОСОБА_2 погодився з усіма істотними умовами договору позики, зокрема щодо суми позики, власного обов'язку повернути отримані (позичені) кошти, а також строку, у який має бути виконане зобов'язання. Наявність умови про повернення відповідачем отриманих ним від позивача грошових коштів в погоджений сторонами строк дає підстави визначити правову природу відносин між сторонами як таку, що походить з позики, у яких відповідач має статус позичальника.
Враховуючи, що єдині правовідносини, які склалися між сторонами - це відносини з позики грошових коштів, а також те, що ОСОБА_2 не надав доказів виконання умов договору позики та повернення коштів у визначений сторонами в договорі строк, право ОСОБА_1 підлягає судовому захисту.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Подібні висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Враховуючи вищевикладене, змагальність та диспозитивність цивільного судочинства, суд вважає необхідним позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 3000 євро.
Розподіл судових витрат
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 1412,88 грн згідно квитанції від 29.05.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову в повному обсязі, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1412,88 грн.
На підставі ст.ст. 202, 205, 207, 526, 610, 626-629, 1046-1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 16 жовтня 2023 року в сумі 3000 (три тисячі) євро.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1412 (одна тисяча чотириста дванадцять) гривень 88 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , проживає по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований по АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя: Світлана КОЗАЧУК