іменем України
30 вересня 2025 року м. Снігурівка
справа № 485/1626/25
провадження №3/485/526/25
Суддя Снігурівського районного суду Миколаївської області Бодрова О.П., за участю секретаря судового засідання Літвінової Д.Ю.,
розглянувши матеріали, які надійшли з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , телеграфіста апаратної взводу управління, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.3 ст. 172-20 КУпАП,
установила:
Відповідно до протоколу №4/2025 про військове адміністративне правопорушення від 21 серпня 2025 року, 16 серпня 2025 року близько 20:15 на території місця зосередження особового складу взводу управління командира дивізіону військової частини НОМЕР_1 в населеному пункті АДРЕСА_2 (точне місце не зазначається в цілях безпеки військовослужбовців), ОСОБА_1 виконував обов'язки військової служби з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці), вчинене особою в умовах воєнного стану, чим вчинив військове адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-20 КУпАП.
Дії ОСОБА_1 згідно протоколу про адміністративне правопорушення кваліфіковано за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП як виконання ними обов'язків військової служби з явними ознаками алкогольного сп'яніння, вчинене в умовах особливого періоду.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно.
Так вина ОСОБА_1 згідно матеріалів справи про адміністративне правопорушення обґрунтована наступними дослідженими та перевіреними під час судового розгляду доказами:
- даними протоколу №4/2025 від 21.08.2025 про військове адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, який містить відомості, щодо дати, часу, місця та обставин вчинення адміністративного правопорушення. Зокрема останній містить наступне формулювання об'єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення: «…матрос ОСОБА_1 виконував обов'язки військової служби з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці), вчинене особою в умовах воєнного стану…»;
- даними рапорту старшого помічника начальника штабу з кадрів і стройової частини військової частини НОМЕР_1 від 16.08.2025;
- даними рапорту командира взводу управління військової частини НОМЕР_1 від 16.08.2025;
- пояснювальною ОСОБА_1 від 16.08.2025;
- письмовими поясненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 16.08.2025;
- даними акту відмови від проходження медичного огляду на предмет виявлення стану алкогольного чи наркотичного сп'яніння бо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 16.08.2025.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.
Положеннями ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.
Складом правопорушення є наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
У розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.
А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.
У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з'ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Так, згідно ч. 1 ст. 172-20 КУпАП відповідальність настає за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Відповідно до ч. 3 ст. 172-20 КУпАП відповідальність настає за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.
Тобто, ч.1 ст.172-20 КУпАП передбачає такі окремі кваліфікуючі ознаки:
1) розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів;
2) поява військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння;
3) виконання військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння;
4) відмова військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Отже, на стадії складання протоколу про адміністративне правопорушення, особою уповноваженою на складання такого протоколу з'ясуванню серед іншого підлягає питання конкретних протиправних дій, які інкримінуються особі, що притягається до адміністративної відповідальності.
Так, ОСОБА_1 за змістом протоколу виконував обов'язки військової служби з явними ознаками алкогольного сп'яніння.
Разом з тим, особою уповноваженою на складання протоколу до матеріалів справи долучено акт відмови від проходження медичного огляду на предмет виявлення стану алкогольного чи наркотичного сп'яніння бо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно якого ОСОБА_1 відмовився проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння. З показань свідків однозначно інтерпретувати склад адміністративного правопорушення не можливо.
А тому, слід констатувати, що матеріали провадження не містять достовірних відомостей, з яких можна було б беззаперечно, за принципом «поза розумним сумнівом» встановитисклад адміністративного правопорушення інкримінованого ОСОБА_1 , оскільки протокол містить неконкретні (взаємовиключні) формулювання, показання свідків є узагальненими, тобто не обґрунтований беззаперечними доказами.
В межах розгляду справи про адміністративне правопорушення, суд не має права на порушення принципу змагальності та диспозитивності, принципу рівності сторін, перебирати на себе функції обвинувачення.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Враховуючи викладене, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, не доведена допустимими та достовірними доказами. При цьому, вина є елементом суб'єктивної сторони правопорушення та відсутність вини свідчить про відсутність самого складу адміністративного правопорушення.
Так, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Суд вправі обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnited Kingdom), п. 161, Series А заява № 25).
Отже, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, що на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП України має своїм наслідком закриття провадження, оскільки провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.
На підставі викладеного та керуючись п. 1 ст. 247 КУпАП,
постановила:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Снігурівський районний суд Миколаївської області протягом десяти днів з дня її винесення. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Постанова набирає законної сили з наступного дня після закінчення строку на її оскарження, а у випадку такого оскарження з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження, яке винесено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу, за наслідками розгляду справи по суті.
Суддя О.П.Бодрова