Дата документу 29.09.2025
Справа № 334/2240/25
Провадження № 2/334/1781/25
29 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі:
судді Бредіхіна Ю.Ю.,
за участю секретаря Жураківської В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення суми,
установив:
І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін.
Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії розмірі 66 377,12 грн., та витрат по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення № 4 площею 77,4 м2 за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до вищенаведеного, станом на 01 листопада 2021 року типовий індивідуальний договір № 72204571 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою АДРЕСА_1 нежитлове приміщення 4 між Позивачем та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) з 01 листопада 2021 року є укладеним (вказаний договір приєднання розміщений на офіційному сайті Концерну «МТМ», копія публічного договору про надання послуги з постачання теплової енергії додається).
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Житловий будинок АДРЕСА_1 оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії.
Відповідно до пункту 11 Договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315.
Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно «Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011р. № 869 Концерном «Міські теплові мережі» для застосування протягом опалювального періоду 2021-2022 років розраховано двоставкові тарифи на теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії, які затверджені рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 11.10.2021р. № 374 (зі змінами).
Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії Відповідачу за період 01.11.2021 - 30.04.2024 рр. на загальну суму 66377,12 грн., що підтверджується розрахунком суми грошової заборгованості, яка станом на дату подання позову не погашена.
Відповідач частково заперечив проти позовних вимог позивача, вказавши на те, що концерном «Міські теплові мережі» порушені вимоги законодавства в частині порядку опублікування умов публічного договору, а саме в частині розміщення умов такого договору в місцях загального доступу (біля під'їздів будинків). Також порушенням умов публічного договору є наявність різних тарифів для категорії населення та інших категорій споживачів.
Крім того, позивач неправильно визначив приналежність приміщення відповідача до категорії приміщень з опалювальними приладами, не оснащених приладом розподільного обліку, замість віднесення до категорії опалюваного окремого приміщення з транзитними мережами опалення, що призвело до значно більших нарахувань обсягів спожитої теплової енергії на приміщення відповідача.
Згідно зі схемою межі поділу теплової мережі визначено, що забезпечення нежитлового приміщення відповідача тепловою енергією на опалення здійснюється через прокладені транзитні трубопроводи внутрішньобудинкової системи опалення, а опалювальні прилади (батареї) відсутні.
Позивач невірно розрахував теплове навантаження на приміщення відповідача за формулою 2.12 та даними табл.7.1 КТМ 204 України 244-94, який був введений в дію в 1994р. Проте, відповідно до п.2.2.4 КТМ формула 2.12 застосовувалася для визначення річної потреби на опалення у випадках, коли відомі максимальні погодинні витрати теплоти на опалення, та взагалі не призначалася для визначення теплового навантаження. Для визначення теплового навантаження в КТМ застосовувалася відповідно до п.2.1.5 інша формула - 2.4 за даними табл. 2.1, 2.3 - 2.6.
Між позивачем та відповідачем у договорі купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 101938 від 01.09.2014, який відповідач вважає чинним, в додатку №1 зазначається приєднане максимальне теплове навантаження на опалення приміщення № 4 відповідача = 0,000584 Гкал/год. За період з вересня 2014 р. та по теперішній час ніяких змін з реконструкції системи опалення або функціонального призначення у приміщенні відповідача не було, а тому розраховане за фактичним споживанням на опалення приєднане максимальне теплове навантаження на опалення у приміщенні відповідача залишається незмінним Q = 0,000584 Гкал/год.
Виходячи саме з цього розрахунку, відповідачем здійснено контррозрахунок об'єму та вартості спожитої теплової енергії, за період 01.11.2021 - 30.04.2024:
Умовно-змінна частина тарифу - 14810,00 грн. без ПДВ;
Умовно-постійна частина тарифу - 990,19 грн. без ПДВ;
Абонентська плата - 545,00 грн. без ПДВ;
Всього без ПДВ - 16345,19 грн.;
ПДВ - 3269,04 грн.;
Всього з ПДВ - 19614,23 грн.
Заборгованість за період 01.11.2021 - 30.04.2024 в сумі 19614,23 грн., яку відповідач визнає.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою суду від 01.04.2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом (повідомленням) сторін, розгляд справи призначений на 18.04.2025 року. В подальшому, судові засідання неодноразово відкладались за клопотаннями сторін.
ІІІ. Фактичні обставини встановлені судом.
Позивач є виконавцем послуг з виробництва та постачання теплової енергії для централізованого опалення у житловий будинок у якому розташоване нежитлове приміщення, яке належить відповідачу на праві власності.
Відповідач є споживачем послуг у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № 4, площею 77,4 м2.
Позивач у період з 01.11.2021 по 30.04.2024 нарахував відповідачу заборгованість у сумі 66 377,12 грн. за надані послуги.
Відповідач, використовуючи умови договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 101938 від 01.09.2014 в частині погодженого сторонами теплового навантаження на приміщення та затвердженої методики, здійснив контррозрахунок суми заборгованості у розмірі 19614,23 грн.
ІV. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У частині сьомій статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Приписами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
За приписами п. 1 частини 2 статті 7 вказаного Закону індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Факт постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться нежитлове приміщення відповідача, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону та актами зняття показань приладів обліку теплової енергії.
Відповідач не заперечував проти факту отримання наданих позивачем послуг за вказаний у позовній заяві період.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019(в редакції постанови КМУ №1022 від 08.09.2021) ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.
Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Факт постачання теплової енергії у приміщення власником, якого є відповідач, підтверджуються наданими позивачем документи.
Приписами статті 610 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідач, здійснюючи перерахунок вартості та об'єму теплової енергії, яка була фактично ним отримана, використовував розрахунок теплового навантаження, який погоджений сторонами та протягом спірного періоду не змінювався. Позивач не надав заперечень щодо розрахунку відповідача, а також доказів на спростування фактичного обсягу теплових приборів та об'єму енергії.
За таких обставин, суд вважає, що наданий відповідачем розрахунок є таким, що відповідає дійсності та є обґрунтованим.
Інші доводи відповідача в частині порушення позивачем приписів законодавства стосовно умов публічного договору, суд відхиляє, зважаючи на закріплену чинним законодавством презумпцію правомірності договору. Доказів визнання умов публічного договору недійсним відповідачем не надано.
Згідно із вимогами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення суми задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458) суму боргу за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 19 614 (дев'ятнадцять тисяч шістсот чотирнадцять) гривень 23 копійки.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458) судовий збір у сумі 715 (сімсот п'ятнадцять) гривень 81 копійка.
В задоволені решти вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.Ю. Бредіхін