Справа № 333/9274/25
Провадження № 1-кс/333/3208/25
26 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одеса) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , його захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62025080100003082, відомості про яке внесені до ЄРДР 19.04.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Целіноград (Казахстан), громадянина України, одруженого, військовослужбовця за мобілізацією, який перебував на посаді гранатометника 3 відділення 1 взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого та додані до нього матеріали, -
26.09.2025 року старший слідчий в ОВС першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_7 ,звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62025080100003082, відомості про яке внесені до ЄРДР 19.04.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України.
Своє клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий обґрунтував таким.
Досудовим розслідуванням встановлено, що досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.02.2025 № 34 ОСОБА_5 , зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду гранатометника 3 відділення 1 взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат»
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
У подальшому, відповідними Указами Президента України, правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Так, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 за мобілізацією, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, з метою ухилення від проходження військової служби 02.03.2025 самовільно залишив місце служби - місце дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 на території АДРЕСА_3 , після чого, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби не вживав, про своє місцезнаходження командуванню і в органи військового управління не повідомляв та незаконно перебуває за межами місця служби.
Таким чином, військовослужбовець ОСОБА_5 , за викладених вище обставин, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
25.09.2025 року ОСОБА_5 затримано на підставі ст.208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України.
25.09.2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, а саме: повідомленням про вчинення кримінального правопорушення; матеріалами службового розслідування за фактом відсутності ОСОБА_5 на службі; протоколами допиту свідків; іншими матеріалами кримінального провадження.
Необхідність обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ОСОБА_5 може:
- переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду;
- незаконно впливати на свідків;
- вчинити інше кримінальне правопорушення.
Наявність вказаних ризиків підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, а саме за вчинення злочину за правовою кваліфікацією, передбаченою ч.4 ст.408 КК України, який згідно ст.12 КК України, віднесений до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років. Так, розуміючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення (злочину), суворість та невідворотність послідуючого покарання, підозрюваний ОСОБА_5 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Про вказані наміри підозрюваного вже свідчить його поведінка, оскільки достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин, а саме самовільне залишення місця несення служби, в умовах воєнного стану, яке по своїй суті являється ухиленням від виконання військового обов'язку та переховуванням від військового командування. Продовжував вчиняти вказане кримінальне правопорушення та переховуватися від органу досудового розслідування до моменту його затримання.
Ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України обґрунтовується тим, що перебуваючи на волі, продовжуючи проходження військової служби у військовій частині, ОСОБА_5 , самостійно або через інших осіб, може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні.
Крім того, ОСОБА_5 на теперішній час являється військовослужбовцем та з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, у зв'язку з чим фактично вчинить нове кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 407-409 КК України. Вказане свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_5 при ухваленні вироку, наслідки злочину, а саме, зниження бойової готовності підрозділу, в умовах воєнного стану та обороноздатності України, підрив військової дисципліни та надання негативного прикладу протиправної поведінки військовому підрозділу, в цілому, в час протистояння відкритій агресії російської федерації, внаслідок самовільного залишення місця служби, сторона обвинувачення вважає, що виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою забезпечить виконання покладених на підозрюваного процесуальних обов'язків та дасть можливості запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КК України.
Застосувати більш м'які запобіжні заходи до ОСОБА_5 неможливо, оскільки, відповідно до ч.8 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються у вчиненні злочину, передбаченого статтею 408 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Враховуючи характер злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , значну суспільну небезпечність інкримінованого йому злочину, беручи до уваги, що військове кримінальне правопорушення у період воєнного стану, у вчиненні якого він підозрюється, є особливо тяжким та вчинене в той час коли весь Український народ героїчно протистоїть військовій агресії російської федерації, а також те, що вказане кримінальне правопорушення має підвищений суспільно небезпечний характер, оскільки впливає на обороноздатність України, та те, що вказана його протиправна діяльність створює в очах інших військовослужбовців та суспільства в цілому негативне враження - безладдя та безкарності у Збройних силах України, сторона обвинувачення вважає за можливе не визначати розмір застави, оскільки вона не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Слідчий ОСОБА_3 та прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримали клопотання та просити його задовольнити з підстав, наведених у ньому.
Підозрюваний ОСОБА_5 пояснив, що він був раніше засудженим 12 або 13 разів, 9 з яких - засуджений до покарання у виді позбавлення волі. Останній раз відбував покарання в установі виконання покарань у м. Синельникове Дніпропетровської області, звідки й звільнився у листопаді 2024 року у зв'язку з декриміналізацією злочину. Його постійне місце проживання та реєстрації знаходиться у селі Єлесеївка в Бердянському районі Запорізької області, яке на даний час є тимчасово окупованою територією. Тому після звільнення він приїхав до м. Запоріжжя, де й проживав за різними адресами до мобілізації у листопаді 2024 року.
ОСОБА_5 підтвердив суду, що 02.03.2025 року він дійсно самовільно залишив місце несення служби та перебував у м. Запоріжжі до затримання співробітниками карного розшуку. Проти застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою не заперечував.
Військову службу продовжувати не бажає.
Захисник ОСОБА_6 зазначив, що ризики за ст.177 КПК України, на які посилається слідчий та прокурор, значно перевищені та не доведені. Але у зв'язку з тим, що сам ОСОБА_5 не заперечує проти задоволення клопотання, залишив його вирішення на розсуд суду.
Вислухавши доводи та пояснення прокурора, слідчого, підозрюваного, його захисника, дослідивши матеріали кримінального провадженні в їх сукупності, суд дійшов до такого.
У судовому засіданні встановлено, що 19.04.2025 року до ЄРДР були внесені відомості за ч.4 ст.408 КК України за фактом самовільного залишення ОСОБА_5 місця несення служби, вчинене в умовах воєнного стану (кримінальне провадження №62025080100003082).
19.04.2025 року постановою заступника керівника першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) ТУ ДБР у місті Мелітополі ОСОБА_8 визначено групу слідчих для здійснення досудового розслідування кримінального провадження №62025080100003082 у складі: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , старший групи - ОСОБА_18 .
19.04.2025 року постановою керівника Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_19 визначено групу прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні, в складі: ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_4 , старший групи - ОСОБА_20
25.09.2025 року о 16 год. 20 хв. ОСОБА_5 фактично було затримано, тому що саме з цього часу підозрюваний був обмежений у пересуванні, він був під контролем працівників правоохоронних органів, тому вважаю, що цей час і є моментом затримання ОСОБА_5 у розумінні ст.209 КПК України.
Того ж дня, ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України.
26.09.2025 року постановою керівника першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) ТУ ДБР у місті Мелітополі ОСОБА_23 змінено групу слідчих та доручено здійснення досудового розслідування кримінального провадження №62025080100003082 слідчим: ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_17 , ОСОБА_3 .
Клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу, погоджене із прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_21 .
Копію вказаного клопотання та доданих до нього матеріалів підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 отримали своєчасно (25.09.2025 року).
До матеріалів клопотання додані копії документів, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання.
Відповідно до ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя на етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, та за якою нормою Кримінального закону ця особа підлягає відповідальності, оскільки належна оцінка представлених у справі доказів буде здійснена в межах судового провадження.
Водночас, слідчий суддя зобов'язаний перевірити обґрунтованість підозри, яка містить у собі два аспекти. Перший стосується питання права: підозра має стосуватися правопорушення, передбаченого законом. Другий - питання факту: мають бути доведені обставини, які за розумного та неупередженого тлумачення викликають підозру щодо причетності певної особи до певного кримінального правопорушення. У Рішенні «Нечипорук і Йонкало проти України» (п. 175) ЄСПЛ вкотре повторив, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчините правопорушення. При цьому тлумачення поняття «обґрунтованості» буде залежати від усіх обставин справи (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства), § 32).
Стандарт доказування «обґрунтована підозра» вважається досягнутим, якщо фактів та інформації достатньо, аби переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення.
Обґрунтованість підозри не може встановлюватися in abstracto або ґрунтуватися на суб'єктивних припущеннях, а має підкріплюватися конкретними доказами в кримінальному провадженні.
Вважаю, що слідчим та прокурором у судовому засіданні доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України. На думку слідчого судді, зазначене підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- показаннями свідка ОСОБА_24 , який пояснив, що 25.09.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 працівниками поліції був доставлений ОСОБА_5 , який 02.03.2025 року самовільно залишив місце служби у населеному пункті Таврійське Запорізького району Запорізької області. Під час бесіди ОСОБА_5 повідомив, що не бажає продовжувати військову службу;
- матеріалами службового розслідування;
- іншими матеріалами кримінального провадження.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).
Прокурор в обґрунтування клопотання слідчого під час судового засідання, на думку слідчого судді, довів наявність фактів та інформації, зміст яких переконав суд у тому, що підозрюваний ОСОБА_5 міг вчинити кримінальне правопорушення, зазначене у клопотанні слідчого про застосування запобіжного заходу.
Тобто, на даному етапі кримінального провадження підозра стосовно ОСОБА_5 є цілком обґрунтована та підтверджена самим підозрюваним.
Вирішуючи питання наявності ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 77 КПК України, про які в своєму клопотанні зазначає слідчий, слідчий суддя дійшов таких висновків.
Щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду
Ризик переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду є основним ризиком, який обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів.
Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, можливо дійти висновку, що небезпеку переховування від правосуддя необхідно визначати з урахуванням низки релевантних чинників, серед яких доцільно виокремити особистість обвинуваченого, його моральні якості та переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, його міжнародні контакти у поєднанні із загрозою суворості можливого покарання (рішення у справах «Пунцельт проти Чехії», «В. проти Швейцарії).
Згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 є особливо тяжким та передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років позбавлення волі, що саме по собі може бути підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
Водночас, обвинувачення особи у скоєнні тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є одним з факторів, який має враховувати суд при застосуванні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Тому слідчий суддя вважає, що тяжкість злочину, в якому підозрюють ОСОБА_5 не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але така підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Отже, вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу, слідчий суддя враховує покарання, що передбачене законом за вчинення особливо тяжкого злочину, який інкримінується ОСОБА_5 та, оцінюючи його у сукупності з іншими наведеними вище обставинами, встановленими в ході розгляду клопотання, дійшов до висновку про наявність ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Також, слідчий суддя враховує відсутність у підозрюваного стійких соціальних зв'язків на підконтрольній Україні території, оскільки всі рідні та близькі ОСОБА_5 залишилися на тимчасово окупованій території, де й зареєстрований сам підозрюваний.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення
Під час судового засідання встановлено, що підозрюваний ОСОБА_5 , будучи неодноразово судимим, самовільно залишив місце несення служби з метою ухилення від її проходження, на даний час не працевлаштований та стабільного джерела доходу не має, продовжувати військову службу не бажає.
Вказане свідчить про наявність ризику вчинення ОСОБА_5 іншого кримінального правопорушення, в тому числі корисливого, у випадку застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, що також свідчить про можливість продовженням кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України.
Отже, навіть наявність у підозрюваного певних соціальних зв'язків не спростовує висновки слідчого судді про можливе вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків
Перевіряючи наявність ризику незаконного впливу на свідків, слідчий суддя враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).
Отже, на переконання слідчого судді, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, крім випадків неможливості отримання безпосередньо судом таких показань внаслідок обставин, пов'язаних із введенням воєнного стану на території України. За таких обставин, заборона спілкуватися з певними визначеними особами, як наслідок встановлення ймовірного впливу на них, є об'єктивною необхідністю забезпечення «недоторканості» показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність.
Водночас, жодних відомостей про те, що ОСОБА_5 намагався впливати на свідків, які були допитані під час досудового розслідування, а також та інших осіб, слідчий у судовому засіданні не надав, тому вважаю, що вказаний ризик є недоведеним під час судового розгляду.
Отже, слідчий суддя при аналізі пояснень учасників судового засідання, доказів у кримінальному провадженні, даних, що характеризують підозрюваного, дійшов до висновку, що існують ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування від органу досудового розслідування та суду, можливість вчинення іншого кримінального правопорушення. Вказані ризики, на думку слідчого судді є досить вагомими у даному випадку, тому клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно задовольнити та застосувати до останнього вказаний запобіжний захід.
Також, слідчий суддя враховує, що відповідно до ч.7 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Необхідність застосування такого запобіжного заходу до підозрюваного, що обмежує його особисту недоторканість, не буде суперечити нормі ст.5 ч.1 п. «b» Європейської конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», за якою особи можуть бути арештовані для виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом та рішенню Європейського суду з прав людини справа «Чанєв проти України» від 09.10.2014 року.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
З урахуванням майнового стану підозрюваногота конкретних обставин вчинення останнім інкримінованого кримінального правопорушення, в даному випадку визначається застосування застави для такої категорії справ, передбачений ст. 182 КПК України, а саме 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
З урахуванням вимог ст.7 ЗУ «Про державний бюджет на 2025 рік», ОСОБА_5 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у сумі 242 240 грн.
У разі внесення вказаної застави на підозрюваного ОСОБА_5 покладаються обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.
Відповідно до ч.3 ст.182 КПК України у разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз'яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув'язнення.
Керуючись ст. ст. 176, 177, 183, 194, 372 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62025080100003082, відомості про яке внесені до ЄРДР 19.04.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України стосовно ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням його в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України по 23.11.2025 року (включно).
Строк тримання під вартою ОСОБА_5 рахувати з моменту фактичного його затримання - з 17 год. 40 хв. 25.09.2025 року.
ОСОБА_5 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн.
У разі внесення вказаної застави на ОСОБА_5 покладаються наступні обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
1) не відлучатися за межі м. Запоріжжя без дозволу слідчого, прокурора або суду, залежно від стадії кримінального провадження;
2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання.
3) прибувати до слідчого, прокурора, судді, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, один раз на тиждень у час, визначений вказаною посадовою особою.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'яти днів з дня її винесення до Запорізького апеляційного суду.
Копію ухвали вручити прокурору, підозрюваному, захиснику підозрюваного, а також надіслати начальнику ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України для виконання.
Повний текст ухвали складено 29.09.2025 року.
Слідчий суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя ОСОБА_1