Справа № 143/557/25
29.09.2025 року м. Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді Сича С.М.,
за участю секретаря Левченко М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
В червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 11.03.2024 року між ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Кредитний договір №8477, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 3000 грн. 00 коп. шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану в АТ «КБ «Приватбанк», зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування строком на 365 днів ( до 11.03.2025 року).
Позикодавець належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти у порядку, передбаченому умовами договору. Відповідач свої зобов'язання не виконує, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.
Станом на 04.06.2025 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 30375 грн. 00 коп., із яких прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 3000 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 27375 грн. 00 коп.
Покликаючись на зазначені вище обставини, ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» просить стягнути з відповідачки заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 30375 грн. 00 коп., судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. 00 коп. (а.с.1-9)
Ухвалою суду від 24.06.2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.62-64).
Відповідачка ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час та дату розгляду справи (а.с.70), відзиву на позовну заяву чи клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін не подала.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, встановивши суть спірних правовідносин, що склалися між сторонами, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За змістом ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За правилами ст.ст. 2, 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Звертаючись із позовом до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та допустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд має забезпечити сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 11.03.2024 року між ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Кредитний договір №8477, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 3000 грн. 00 коп. шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану в АТ «КБ «Приватбанк», зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування строком на 365 днів ( до 11.03.2025 року) (надалі - Кредитний договір) (а.с.12-16).
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини, як узгоджене волевиявлення всіх його учасників (сторін договору).
Згідно із частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з частиною 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
У відповідності до частини 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Договір підписаний відповідачкою ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 814201 (а.с.16), тобто належними та допустимими доказами підтверджено факт укладання між сторонами Кредитного договору.
Згідно із довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 03.06.2025 року даний документ виданий ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» про те, що 11.03.2024 року на картку № НОМЕР_2 , емітовану в ПАТ «КБ «Приватбанк», на виконання умов договору №8477 від 11.03.2024 року перераховано кошти в сумі 3000 грн. 00 коп. (а.с.19).
Згідно із довідкою ПАТ «КБ «Приватбанк» від 11.07.2025 року на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_2 (а.с.71).
Із виписки щодо руху коштів по картці № НОМЕР_2 вбачається перерахування на неї 11.03.2024 року грошових коштів в сумі 3000 грн. 00 коп. (а.с.72).
За ч.1 ст.81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із матеріалів справи слідує, що позивач виконав свої зобов'язання за Кредитним договором та перерахував на банківську картку відповідачки кредитні кошти в сумі 3000 грн. 00 коп., натомість ОСОБА_1 не надала будь - яких доказів повернення цих коштів.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).
З огляду на викладене, відповідачкою порушуються права та законні інтереси позивача стосовно повернення суми кредитних коштів, а тому позовні вимоги в частині стягнення із неї на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» заборгованості за тілом кредиту у в розмірі 3000 грн. 00 коп. підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо стягнення із відповідачки на користь позивача заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 27375 грн. 00 коп., суд ураховує наступне.
22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування». Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Водночас, пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
В силу дефініційної норми, закладеної в пункті 11 ч.1 ст.1 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно із терміном, що використовується у Кредитному договорі, кредит - грошові кошти, що надаються позичальникові на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Отже, Кредитний договір за своєю правовою природою є договором про споживчий кредит, який укладено 11.03.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а відтак на права та обов'язки його сторін поширюються норми ч.5 ст.8, пункту 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».
Викладені у позовній заяві доводи ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» про протилежне суд вважає неспроможними, позаяк вони не засновані на точному змісті наведених правових нормах та зводяться до власного їх тлумачення.
Так, звертаючись із позовом до суду, ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» покликалося на те, що зміни до Кредитного договору стосовно розміру денної процентної ставки не вносилися, додаткові договори щодо продовження строку його дії та інших умов не укладалися, а відтак правових підстав для перерахунку денної процентної ставки, яка є фіксованою, в бік зменшення, на думку позивача, немає.
Однак, поза увагою ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» залишилися нормативні приписи, які визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх (див. пункти 109 - 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16).
Телеологічне (цільове) тлумачення правових норм ч.5 ст.8 та пункту 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» у сув'язі дозволяє стверджувати про їх імперативний характер, а відтак означені приписи мають поширюватися на договори про споживчий кредит, укладені після набрання чинності Законом України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», безвідносно до того, що сторони у таких договорах встановили розмір денної процентної ставки, який перевищує визначений законом її максимальний розмір у певний період часу.
Повертаючись до обставин розглядуваної справи, суд відзначає, що з урахуванням визначеного законодавством перехідного періоду до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, позивач мав право на нарахування процентів за користування кредитом з 12.03.2024 року, що є початковою датою нарахування процентів за користування кредитом, до 22.04.2024 року за ставкою 2,5 %, з 23.04. 2024 року до 20.08.2024 року - за ставкою 1,5 %, а з 21.08.2024 року і до 11.03.2025 року, що є кінцевої датою нарахування процентів за користування кредитом, - за ставкою 1 %.
Таким чином, розмір процентів, які має сплатити відповідачка за користування кредитними коштами в розрізі зазначених періодів часу, становить:
-за період з 12.03.2024 року до 22.04.2024 року - 3150 грн. 00 коп. (3000, 00 (тіло кредиту) : 100 х 2, 5 (денна процентна ставка) х 42 (кількість днів));
-за період з 23.04. 2024 року до 20.08.2024 року - 5400 грн. 00 коп. (3000, 00 (тіло кредиту) : 100 х 1, 5 (денна процентна ставка) х 120 (кількість днів));
-за період з 21.08.2024 року до 11.03.2025 року - 6090 грн. 00 коп. (3000, 00 (тіло кредиту) : 100 х 1, 00 (денна процентна ставка) х 203 (кількість днів)).
Отже, із позивачки слід стягнути на користь позивача проценти за користування кредитом в сумі 14640 грн. 00 коп. (3150 грн. 00 коп. + 5400 грн. 00 коп. + 6090 грн. 00 коп.).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» заборгованість за Кредитним договором в розмірі 17640 грн. 00 коп. (3000 грн. 00 коп. + 14640 грн. 00 коп.)
З змістом ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна позову становить 30375 грн. 00 коп. За наслідками розгляду справи судом стягнуто із відповідачки 17640 грн. 00 коп., що становить 58,07 % від ціни позову.
Відтак, із відповідачки слід стягнути на користь позивача сплачений за подання позову судовий збір в розмірі 1406 грн. 68 коп. (2422, 40 : 100 Х 58,07).
Вирішуючи питання про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн. 00 коп., суд виходить із наступного.
За змістом п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано: Договір про надання юридичних послуг №03/06/2024 від 03.06.2024 року, що укладений між ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (а.с.46, 47); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІІТ №2412 від 23.10.2018 року, виданого Руденку Костянтину Васильовичу (а.с.48); довіреність від 03.06.2024 року, згідно із якою ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» уповноважило адвоката Руденка Костянтина Васильовича представляти інтереси товариства в даній справі (а.с.49); витяг з Реєстру №1 до акту приймання - передачі наданих послуг №36 до Договору №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2024 року, згідно із яким вартість підготовки адвокатом позовної заяви та клопотання про витребування доказів становить 9000 грн. 00 коп., а складання адвокатського запиту про витребування доказів - 1000 грн. 00 коп. (а.с.50); акт приймання - передачі наданих послуг №36 до Договору №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2024 року, згідно із яким вартість наданих адвокатом послуг по підготовці позовних заяв про стягнення заборгованості по боржникам ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» становить 110000 грн. 00 коп. (а.с.50 зворот); платіжну інструкцію кредитового переказу коштів від 30.04.2025 року про перерахування ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» одержувачу ОСОБА_2 110000 грн. 00 коп. (а.с.51).
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 137 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Так, на переконання суду, зазначені у витягу з Реєстру №1 до акту приймання - передачі наданих послуг №36 до Договору №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2024 року обсяг наданих адвокатом послуг не співмірний їх вартості в сумі 10000 грн. 00 коп.
Зокрема, клопотання про витребування доказів є складником такої послуги як підготовка позовної заяви із доданими до неї документами, а тому не може мати окремої вартісної оцінки. Крім того, в адвокатському запиті адвокат фактично просив банк надати ті ж самі документи, які в подальшому він просив, щоб витребував суд, а тому виокремлення підготовки цих двох процесуальних документів, як окремих видів юридичних послуг, не є достатнім чином вмотивованим.
Також суд звертає увагу на те, що адвокатом укладено із ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» Договір про надання юридичних послуг, за яким він зобов'язувався підготувати значну кількість позовних заяв про стягнення заборгованості по боржникам товариства, які вочевидь є типові, а тому складання кожної із них не потребувало значного часу.
Оцінивши надані позивачем докази на підтвердження розміру понесених ним судових витрат, ураховуючи складність справи, ціну позову, обсяг виконаної адвокатом роботи в контексті критерію реальності адвокатських витрат, розмір задоволених позовних вимог пропорційно до ціни позову, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «Фінансова Компанія «Процент» та стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. 00 коп. із розрахунку 3 год. роботи (2 год. 30 хв. на складання позовної заяви із доданими до неї документами та 00 год. 30 хв. на підготовку адвокатського запиту) вартістю по 500 грн. 00 коп. за 1 год.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі №205/5969/15-ц.
Керуючись ст. ст. 2-7, 10, 133, 141, 258, 259, 263, 268, 279 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» заборгованість за Кредитним договором №8477 від 11.03.2024 року в розмірі 17640 (сімнадцять тисяч шістсот сорок) грн. 00 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» сплачений судовий збір в розмірі 1406 (одна тисяча чотириста шість) грн. 68 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент», адреса: бульвар Вацлава Гавела, буд.4, м.Київ, 03124, код ЄДРПОУ 41466388.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне рішення суду складено 30.09.2025 року.
Суддя
Суддя Погребищенського
районного суду Вінницької області С.М. Сич