Справа № 132/2139/25
Провадження № 2/132/879/25
Іменем України
(заочне)
29 вересня 2025 року м. Калинівка
Калинівський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Карнауха Н.П.,
при секретарі судового засідання Лисюк О.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал», подану представником позивача - адвокатом Ушакевич Мариною Петрівною, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту та страхування,
І. Стислий виклад позиції та вимоги позивача.
До Калинівського районного суду Вінницької області 01.07.2025 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал»), подана представником позивача - адвокатом Ушакевич Мариною Петрівною, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту та страхування №Z75.22154.005992950 від 27.11.2019 в сумі 116855,05 грн., понесених витрат зі сплати судового збору в сумі 3028 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» зазначено, що 27.11.2019 між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та відповідачем укладено договір кредиту та страхування №Z75.22154.005992950 щодо отримання споживчого кредиту в сумі 47500 грн. на 36 місяців, з кінцевим терміном повернення 27.11.2022.
Пунктом 1.3 договору визначено, що за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі 9,99% річних та плату за кредитне обслуговування щомісячно.
Однак, в порушення вимог кредитного договору, свої зобов'язання за цим договором, відповідач належним чином не виконав, що потягло за собою виникнення заборгованості.
АТ «Ідея Банк» 19.12.2023 уклало з ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» договір факторингу №19/12-2023, згідно з яким відступило останньому право вимоги за кредитними договорами, зазначеними у реєстрі боржників до договору, до якого увійшов і договір №Z75.22154.005992950 від 27.11.2019, укладений із ОСОБА_1 , із сумою заборгованості 116855,05 грн.
ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» 22.12.2023 уклало з ТОВ «ФК «Профіт Капітал» договір факторингу №22/12-2023, згідно з яким відступило останньому право вимоги за кредитними договорами, зазначеними у реєстрі боржників до договору, до якого увійшов і договір №Z75.22154.005992950 від 27.11.2019, укладений із ОСОБА_1 , із сумою заборгованості 116855,05 грн.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 19.12.2023, дату відступлення вимоги, заборгованість по кредиту становить 116855,05 грн., яка складається х заборгованості за основним боргом на суму 45296,12 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 15276,18 грн., заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту на суму 56282,75 грн.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Відповідачем ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву, а також будь-яких заяв та клопотань в порядку ст. 222 ЦПК України до суду не подано.
Представник позивача в позовній заяві просив проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, за його відсутності, про заочного розгляду справи не заперечував.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
До суду 02.07.2025 надійшли витребувані відомості про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.
Ухвалою судді від 03.07.2025 відкрито провадження за цим позовом, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ухвалою встановлено відповідачеві п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ним відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив та встановлено відповідачу право подати до суду заперечення на відповідь на пізніше п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Вищезазначена ухвала була надіслана сторонам таким чином: позивачу - на електронну адресу, відповідачу разом копією позовної заяви та долученими до неї матеріалами за адресою його реєстрації: АДРЕСА_1 рекомендованим поштовим відправленням. Однак, на адресу суду 04.09.2025 повернувся конверт із відміткою АТ «Укрпошта» - «адресат відсутній за вказаною адресою».
Враховуючи обставини, встановлені при вивченні матеріалів справи після відкриття провадження у справі, ухвалою суду від 09.09.2025 постановлено розглядати справу в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін, здійснивши перехід з розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16:00 год. 22.09.2025 у приміщенні Калинівського районного суду Вінницької області, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, місто Калинівка, вулиця В. Нестерчука, 70.
Вказана ухвала була надіслана позивачу на електронну адресу, відповідачу разом хвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви з додатками - за адресою його реєстрації: АДРЕСА_1 рекомендованим поштовим відправленням. Однак, на адресу суду 19.09.2025 повернувся конверт із відміткою АТ «Укрпошта» - «адресат відсутній за вказаною адресою».
Виклик відповідача також здійснено шляхом публікації 12.09.2025 оголошення-повідомлення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Сторони у судове засідання, призначене на 22.09.2025, не з'явилися. Представник позивача в позовній заяві просив проводити розгляд справи за його відсутності. Відомостей про причини неявки відповідача до суду не надходило.
У зв'язку з неявкою відповідача судове засідання у справі відкладено на 16:00 год. 29.09.2025, поновлено виклик учасників, зокрема, виклик відповідача здійснювався шляхом публікації оголошення-повідомлення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Сторони у судове засідання, призначене на 29.09.2025, не з'явилися. Відомостей про причини неявки відповідача до суду не надходило.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Враховуючи наведене, судом 29.09.2025 через повторну неявку відповідача, що повідомлялася належним чином про час та місце судового розгляду, врахувавши неподання ним відзиву та згоду позивача на проведення заочного розгляду справи, постановлено розглядати цю справу з ухваленням заочного рішення в порядку статей 280-281 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 27.11.2019 укладено договір кредиту та страхування №Z75.22154.005992950 щодо отримання споживчого кредиту в сумі 47500 грн. на 36 місяців, з кінцевим терміном повернення 27.11.2022, відповідно до графіку щомісячних платежів, який є додатком до договору. Пунктом 1.3 договору визначено, що за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі 9,99% річних та плату за кредитне обслуговування щомісячно. Позичальник підписав паспорт споживчого кредиту, в якому також визначено порядок повернення кредитних коштів (а.с. 5-6).
Підписавши договір, відповідач підтвердив свою згоду на укладення кредитного договору на зазначених в ньому умовах, умови повернення коштів, тобто зобов'язався договір виконувати.
Кредитор АТ «Ідея Банк» свої зобов'язання за договором виконав, що підтверджується долученими до позовної заяви копією ордера-розпорядження №1 від 27.11.2029, згідно із яким на рахунок відповідача банком перераховано 47500 грн. (а.с. 7).
Однак, в порушення вимог кредитного договору, свої зобов'язання за цим договором, відповідач належним чином не виконав, що потягло за собою виникнення заборгованості.
АТ «Ідея Банк» 19.12.2023 укладено з ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» договір факторингу №19/12-2023, згідно з яким відступило останньому право вимоги за кредитними договорами, зазначеними у реєстрі боржників та додатку № 1 до договору, до якого увійшов і договір №Z75.22154.005992950 від 27.11.2019, укладений із ОСОБА_1 , із сумою заборгованості 116855,05 грн. (а.с. 14-25).
ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» 22.12.2023 уклало з ТОВ «ФК «Профіт Капітал» договір факторингу №22/12-2023, згідно з яким відступило останньому право вимоги за кредитними договорами, зазначеними у реєстрі боржників та додатку № 1 до договору, до якого увійшов і договір №Z75.22154.005992950 від 27.11.2019, укладений із ОСОБА_1 , із сумою заборгованості 116855,05 грн. (а.с. 26-34).
Із наданої позивачем довідки-розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 19.12.2023 заборгованість по кредиту становить 116855,05 грн., яка складається х заборгованості за основним боргом на суму 45296,12 грн., заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 15276,18 грн., заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту на суму 56282,75 грн. (а.с. 10).
V. Оцінка суду.
Судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» та відповідачем ОСОБА_1 складають відносини, які пов'язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також їх поверненням та сплатою процентів за користування ними (кредитні правовідносини).
Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. (ч. 1, ч. 3ст. 509 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 ст. 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1ст. 1055 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).
Водночас суд критично оцінює розмір заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача по зазначеному вище договору в частині нарахованих відсотків за користування кредитом та плати за обслуговування кредитної заборгованості.
Суд враховує те, що пунктами 1.1-1.4 договору кредиту та страхування №Z75.22154.005992950 від 27.11.2019 і паспортом споживчого кредиту (додаток №1 до цього договору) передбачено, що відповідачу надано кредит в сумі 47500 грн. на 36 місяців, процентна ставка за його користування складає 9,99% річних. Відповідно до п. 1.6 цього договору дата повернення кредиту - 27.11.2022.
Згідно із долученої до позовної заяви випискою за банківським рахунком відповідача ОСОБА_1 ним, серед іншого сплачено на погашення основного боргу за кредитом: 03.01.2020 - 1065,26 грн. та 10.02.2020 - 1138,62 грн. Також відповідачем в поновному обсязі сплачено проценти за користування кредитом за кінець листопада-грудень 2019 року та січень 2020 року (а.с. 8-9).
З вказаної виписки та паспорта кредиту, яким визначено графік платежів, вбачається, що станом на 02.02.2020 заборгованість за тілом кредиту склала 45296,12 грн. Таким чином, станом на день закінчення дії договору - 27.11.2022 проценти за користування склали 12821,06 грн. (45296,12 грн. - залишок заборгованості : 100 х 9,99% річних : 12 місяців х 34 місяці користування кредитом, що залишились).
При цьому, надана позивачем довідка про заборгованість відповідача не містить детального розрахунку такої заборгованості, зокрема, періоду нарахування, застосованої відсоткової ставки за користування кредитними коштами тощо, внаслідок чого суд позбавлений можливості дійти переконання про його правильність (а.с. 10).
Водночас позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками на суму 15276,18 грн. Всупереч положенням ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України позивачем не надано суду доказів, а матеріали справи таких не містять, щодо пролонгації строків кредитування після спливу 36 місяців, тобто, після 27.11.2022, доказів складання і доведення до відповідача оновлених графіків платежів, тощо.
Крім того, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Однак, положеннями п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України в Україні уведено воєнний стан із 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту на суму 56282,75 грн. суд дійшов висновку про її необґрунтованість з таких підстав.
Пунктом 1.5 договору кредиту та страхування №Z75.22154.005992950 від 27.11.2019, паспорту споживчого кредиту, що є додатком до цього договору встановлено, що банк надає позичальнику послуги зі щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, яка складає 2,89% щомісячно від початкової суми кредиту, тобто, 1372,75 грн. щомісяця.
Відповідно до положень статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Законом України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на день укладення кредитного договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Зважаючи на викладене, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Судом встановлено, що умовами договору кредиту та страхування №Z75.22154.005992950 від 27.11.2019 встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При оцінці подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними (п. 32.8 Постанови від 13.07.2022 у справі №496/3134/19).
У Постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Колегія суддів ВП ВС у п. 25 Постанови по справі №363/1834/17 зауважила, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов'язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у містяться у Постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 Постанови у справі №363/1834/17).
Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі № 450/126/20 сформулював правовий висновок про те, що розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, у тому числі у вигляді електронного документа, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.
Розрахунково-касове обслуговування є однією з базових операцій банків. Будь яка операція - і пасивна, і активна, і надання послуг - неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже - розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому виконання таких операцій виконуються за дорученням клієнтів, яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.
Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків, за що стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди.
Отже, касове обслуговування - це сукупність банківських операцій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством. Касові операції виконуються відповідно до інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості не є банківською послугою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», за яку позикодавець може отримувати будь-яку плату чи винагороду.
Позивач не був позбавлений можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договорів щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються банком за таку плату.
Суд зазначає, що суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за комісією за договору кредиту та страхування №Z75.22154.005992950 від 27.11.2019 в сумі 56282,75 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, враховуючи наведені вище положення договору та законодавства, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договору кредиту та страхування №Z75.22154.005992950 від 27.11.2019 в розмірі 58117,18 грн., з яких: заборгованість за основним боргом (тілом кредиту) на суму 45296,12 грн., заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 12821,06 грн.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягує з відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1505 грн. 96 коп., виходячи з обрахунку: (58117,18 грн (розмір задоволеного позову) х 3028 грн. (розмір сплаченого позивачем судового збору): 116855,05 грн. (ціна пред'явленого позову)).
У поданому позові ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмір 7000 грн.
У п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частинами 3-5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат понесених за надання правничої допомоги до позовної заяви, серед іншого, долучено копії: договору №02-24 від 01.07.2024 про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Правовий курс», додаткової угоди №1/1 від 01.07.2024, акту №1 прийому-передачі наданої правничої допомоги від 14.05.2025, згідно із якими додаткова фіксована винагорода об'єднання за проведення консультації з клієнтом, вивчення документів та підготовку проєкту однієї позовної заяви згідно реєстру боржників складає 7000 грн. (а.с. 35-43).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
До схожого висновку Верховний Суд дійшов у своїй постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) та постанові від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).
Отже, витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною та доказами такої сплати.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведених норм права, обставин справи, обґрунтованості та реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, розміру наданої правової допомоги та адвокатських послуг, обсягом наданих адвокатських послуг, часткового задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення на його користь із відповідача понесених витрат на правову допомогу у сумі 7000 грн. є завищеною.
За таких обставин, суд визнає доведеним факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн., як такий, що є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), ціною позову та значенням справи для позивача.
Таким чином із ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог витрати на правничу допомогу в сумі 994,6 грн. (2000 грн : 100 х 49,73%).
Вказану суму суд вважає співмірною зі складністю справи та виконаними адвокатами роботами (наданими послугами).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 204, 512, 514, 516, 526, 627, 634, 638, 640, 641, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 81, 82, 128, 133, 137, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 282 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (код ЄДРПОУ 39992082, юридична адреса: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8) заборгованість за договору кредиту та страхування №Z75.22154.005992950 від 27.11.2019 у розмірі 58117 (п'ятдесят вісім тисяч сто сімнадцять) грн. 18 коп., з яких: заборгованість за основним боргом (тілом кредиту) на суму 45296,12 грн., заборгованості за відсотками - 12821,06 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (код ЄДРПОУ 39992082, юридична адреса: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8) судовий збір у сумі 1505 (тисячу п'ятсот п'ять) грн. 96 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (код ЄДРПОУ 39992082, юридична адреса: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 994 (дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 60 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники процесу:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал», код ЄДРПОУ 39992082, юридична адреса: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8.
Представник позивача: адвокат Ушакевич Марина Петрівна, РНОКПП НОМЕР_2 ., пр-т Л. Каденюка, 23 в м. Києві, а/с 57.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 29.09.2025.
Суддя Н.П. Карнаух