Справа № 216/6556/25
Провадження 2-з/216/37/25
30 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
Суддя Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Гайтко Л.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -
18 серпня 2025 року до Центрально-Міського райсуду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області подано позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку.
Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 19.09.2025 року.
Розгляд справи призначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
29.09.2025 року, позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, а саме тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України відповідача ОСОБА_2 до вирішення справи по суті.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.
Відповідно до ч. 3 ст. 441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Згідно ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
Статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена, оскільки згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені цим Кодексом. Заборона виїзду відповідача за межі України не може належати і до інших видів забезпечення позову.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що встановлення заборони виїзду за межі України не може бути застосовано до відповідача, оскільки він не є боржником за рішенням суду.
Водночас у цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ст.ст. 149-153 ЦПК України, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, а тому суд не може застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення аліментів та/або виконання інших зобов'язань, оскільки це порушило б норми процесуального законодавства та свідчило б про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією України, та вимог ст. 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.
На підставі викладеного суд, керуючись ст.ст. 149-153, 260 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя: Л.А. ГАЙТКО