20 травня 2025 року
м. Київ
справа № 750/3358/24
провадження № 61-5790ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Данішевський Андрій Володимирович, на рішення Новозаводського районного
суду м. Чернігова від 21 червня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 2 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛАЙН МЕДІА ГРУП» про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Челайн Медіа Груп» про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 червня 2024 року
у задоволенні позову відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЧЕЛАЙН МЕДІА ГРУП» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 2 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 червня 2024 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЧЕЛАЙН МЕДІА ГРУП» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
30 квітня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Данішевський А. В., засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Новозаводського районного
суду м. Чернігова від 21 червня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 2 квітня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Підставою касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 5 червня 2024 року у справі № 756/14771/21,
від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19-ц, від 7 листопада 2019 року
у справі № 344/3331/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно з частинами першою та другою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (частина перша статті 50 ЦПК України).
Предметом спору у цій справі є захист честі, гідності та ділової репутації, а також відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.
Судом першої інстанції встановлено, зокрема, що ТОВ «ЧЕЛАЙН МЕДІА ГРУП» поширило в публікаціях недостовірну інформацію стосовно ОСОБА_1 , а саме: «місцевий мільйонер-латифундист, якого підозрюють у державній зраді та звинувачують у співпраці з окупантами, хоче засудити кадрового військового офіцера…».
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що поширена відповідачем інформація є не фактичним твердженням, а оціночним судженням журналіста, відображає його суб'єктивні думки щодо позивача як публічної особи, засновані на особистому сприйнятті певних подій та їх власній оцінці. Ці судження не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення конкретних правопорушень.
Апеляційний суд встановив, що оспорювану інформацію повідомили двоє військовослужбовців та захисник ОСОБА_2, а журналіст, підсумовуючи зміст інформації, отриманої під час інтерв'ю, висловився з приводу вказаних обставин.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідачами у справі про спростування недостовірної інформації, поширеної у ЗМІ, мають бути ці ЗМІ та автори такої інформації. Однак особи, які повідомили оспорювану інформацію, до участі у справі як відповідачі не залучені.
Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).
У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц вказано, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.
Визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року
у справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року
у справі № 300/808/19, від 8 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, від 8 липня
2021 року у справі №264/632/19, від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22).
Встановлення належності відповідачів є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов'язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Отже, в цій справі, враховуючи предмет позову про захист честі, гідності та ділової репутації, та з огляду на заявлені позивачем вимоги, належними відповідачами є: юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, автори відповідного інформаційного матеріалу в мережі Інтернет, власник веб-сайту, тому незалучення таких осіб до участі у справі є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 5 червня 2024 року у справі № 756/14771/21, від 23 грудня 2020 року
у справі № 484/2781/19-ц, від 7 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, касаційний суд вважає необґрунтованими, оскільки у вказаних постановах Верховного Суду не викладено висновків щодо належного суб'єктного складу учасників справи у подібних правовідносинах.
Так, у постанові Верховного Суду від 5 червня 2024 року у справі № 756/14771/21 суд дійшов висновку, що оскільки поширена відповідачем інформація містила місце вчинення злочину, характер дій особи, яким надано трактування, за змістом яких можна запідозрити участь особи у кримінально-караних діяннях, що у розумінні статті 30 Закону України «Про інформацію» не є оціночними судженнями, оскільки містить фактичні дані про діяльність позивача та надає змогу перевірити висловлювання на предмет їх відповідності дійсності.
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19-ц суд виснував, що відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв'язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.
У постанові Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Тому доводи касаційної скарги не свідчать про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що не мають правового значення мотиви якими керувався суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, оскільки без залучення до участі у справі належних відповідачів, суд не може вирішувати питання обґрунтованості позовних вимог по суті.
Встановивши, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до неналежного суб'єктного складу відповідачів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції щодо підстав відмови в позові, залишивши висновок суду першої інстанції за результатами розгляду справи без змін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у цій справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого
1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня
2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations
Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)
від 19 грудня 1997 року).
Отже, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Данішевський А. В., на рішення Новозаводського районного
суду м. Чернігова від 21 червня 2024 року у незміненій судом апеляційної інстанції частині та на постанову Чернігівського апеляційного суду від 2 квітня 2025 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Данішевський Андрій Володимирович, на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова
від 21 червня 2024 року у незміненій судом апеляційної інстанції частині та на постанову Чернігівського апеляційного суду від 2 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛАЙН МЕДІА ГРУП» про захист честі, гідності та ділової репутації.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська