судді Верховного Суду Тітова М. Ю. щодо постанови Верховного Суду від 24 вересня 2025 року в справі № 569/357/23 (провадження № 61-1894св25)
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення спадкового майна, отриманого спадкодавцем у натурі, за касаційною скаргою Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» на ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 січня 2025 року.
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2023 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спадкове майно, отримане спадкоємцем у натурі, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 1 020 000,00 грн; нежитлове приміщення гаража АДРЕСА_2 , вартістю 300 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк «Львів» (далі - АТ АКБ «Львів») як особа, яка не брала участі в справі, звернулося до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Справа переглядалася в апеляційному порядку двічі.
При новому розгляді ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 січня 2025 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ АКБ «Львів» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2023 року на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2025 року з таким висновком суду апеляційної інстанції не погодився, скасував оскаржувану ухвалу та повторно направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважала, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду, які містяться в постанові від 09 жовтня 2024 року, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги.
З таким висновком погодитись не можу, з огляду на таке.
У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства особа, яка не брала участі у справі, може подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про її права, свободи або про її обов'язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов'язки цієї осіб.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв'язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов'язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, у площині яких виник спір. Такий зв'язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.
Судове рішення, оскаржуване незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов'язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Якщо скаржник лише зазначає, що оскаржуване судове рішення може вплинути на його права (інтереси, обов'язки), або лише зазначає (констатує), що судовим рішенням вирішено питання про його права (інтереси, обов'язки), то такі доводи, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою підставою для виникнення права на апеляційне оскарження судового рішення.
Особа, яка не була учасником справи, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки. Такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Тобто, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Водночас відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Рішенням суду першої інстанції в цій справі звернено стягнення на спадкове майно, отримане відповідачем ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_3 .
Звертаючись з апеляційною скаргою на це рішення суду, АТ АКБ «Львів» зазначало, що рішенням суду вирішено питання про майно, що належить відповідачу ОСОБА_2 , який є боржником банку, та на все майно якого накладено арешт в інтересах банку. Проте AT АКБ «Львів» до участі в справі залучений не був.
Вважало, що вартість спадкового майна була визначена неправильно і тому існує велика ймовірність того, що в результаті звернення стягнення на спадкове майно і реалізацію цього майна на публічних торгах, виручена сума від продажу буде перевищувати суму спадкового боргу ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 і ця різниця мала б бути спрямована на погашення особистих боргів відповідача.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги AT АКБ «Львів» та встановив, що підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з підстави незалучення до участі в справі АТ АКБ «Львів» немає.
На моє переконання такий висновок є правильним.
Спір у цій справі виник на підставі статті 1282 ЦК України, тобто стосується здійснення спадщини та виконання обов'язків спадкоємця.
Суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам АТ АКБ «Львів» на підтвердження дійсної вартості спадкового майна та встановив, що вартість такого майна (3 013 700,00 грн) не перевищує суму боргу ОСОБА_2 перед його кредитором (12 000 000,00 грн), тому обґрунтовано відхилив доводи банку про те, що в результаті звернення стягнення на спадкове майно і реалізацію цього майна на публічних торгах, виручена сума від його продажу буде перевищувати суму спадкового боргу.
Також, як правильно зазначив апеляційний суд, згідно зі статтею 1282 ЦК України належними сторонами в справі за позовом кредитора про накладення стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі, є власне кредитор спадкодавця та спадкоємці, які прийняли спадщину після смерті спадкодавця у встановленому законом порядку.
АТ АКБ «Львів» не є кредитором спадкодавця ОСОБА_3 і як кредитор його спадкоємця - ОСОБА_2 не має переважного права перед кредитором спадкодавця (у цьому випадку - ОСОБА_1 ), оскільки спадкодавець є боржником, а його спадщина є майном, за рахунок якого може бути погашений борг перед кредитором спадкодавця.
Гіпотетично в разі, якби вартість отриманого спадкового майна перевищувала б вартість боргу спадкодавця, АТ АКБ «Львів» могло б отримати задоволення своїх вимог до ОСОБА_2 за рахунок успадкованого майна, але виключно після розрахунків з кредитором спадкодавця. Проте, як вже зазначено вище, таку обставину АТ АКБ «Львів» не довело, тоді як правовий зв'язок зі сторонами спору або із судовим рішенням має бути безпосереднім, а не ймовірним.
Крім того, безпосередньо на майно, яке є предметом спору в цій справі, арешт був накладений в інтересах АТ АКБ «Львів» на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Ярмошевич Н. О. від 10 травня 2023 року, ВП № НОМЕР_1, яка винесена після ухвалення рішення суду в цій справі (10 квітня 2023 року).
З огляду на викладене, установивши, що АТ АКБ «Львів» не довело, що оскаржуваним рішенням суду вирішувалося питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив апеляційне провадження за його апеляційної скаргою.
Доводи касаційної скарги АТ АКБ «Львів» про те, що позов є надуманим і пред'явлений з метою уникнення сплати ОСОБА_2 боргу перед банком не підтверджені належними та допустимими доказами. Дійсність укладеного спадкодавцем та позивачем договору позики, за яким у спадкодавця виник борг, банк під сумнів не ставив. Водночас доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Більше того в апеляційній скарзі банк про це не зазначав.
При цьому вважаю, що Верховний Суд помилково надав оцінку заяві відповідача про визнання позову та способу захисту в цій справі, оскільки такі висновки стосуються обґрунтованості та законності рішення суду першої інстанції, яке не було предметом касаційного оскарження.
Таким чином, оскільки при новому розгляді справи апеляційний суд виконав усі вказівки Верховного Суду, які містяться в постанові від 09 жовтня 2024 року, та належним чином перевірив доводи апеляційної скарги, за результатами чого не встановив, що позов був пред'явлений для уникнення сплати ОСОБА_5 заборгованості перед банком, підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду й направлення справи на новий розгляд не було.
Суддя М.Ю. Тітов