29 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 686/9458/24
провадження № 61-4572ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мартем'янова Юлія Миколаївна, на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 грудня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 4 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів
у розмірі 142 624,24 грн.
Заочним рішенням від 25 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 4 березня 2025 року, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 045,35 грн неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 1 липня 2020 року до 31 грудня 2023 року. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Відмовив у задоволенні позову в іншій частині.
2 квітня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Мартем'янова Ю. М. засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 грудня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 4 березня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року
у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 Конституційний Суд України визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2
частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий
пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів
(абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Відповідно до частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2025 року встановлений
в розмірі 3 028 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень встановлено, що ціна позову складає 142 624,24 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250=757 000 грн).
Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2
частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки Верховним Судом у постановах від 19 січня 2022 року
у справі № 711/679/21 та від 9 листопада 2022 року у справі № 754/4461/21
неоднаково застосовано частину першу статті 196 Сімейного кодексу (далі - СК) України.
Заявник стверджує, що у постанові від 9 листопада 2022 року Верховний Суд, визначаючи розмір неустойки (пені), застосував попередній підхід до трактування «не більше 100 відсотків заборгованості» та обмежив її розміром заборгованості зі сплати аліментів, вказаній у розрахунку державного виконавця.
Проте висновки, викладені у зазначеній постанові, не свідчать про неоднакове застосування Верховним Судом частини першої статті 196СК України, оскільки зазначену норму закону касаційний суд застосував з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц.
Верховний Суд звертає увагу, що у справах № 711/679/21 та № 754/4461/21 відмінні періоди нарахування неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Так, у справі № 711/679/21 позивач просив стягнути неустойку (пеню) лише за частину періоду прострочення сплати аліментів, а у справі № 754/4461/22 позивач просив стягнути неустойку (пеню) за весь період прострочення сплати аліментів.
Слід звернути увагу заявника, що у зазначених справах Верховний Суд однаково застосував трактування «не більше 100 відсотків заборгованості», яке полягає в тому, що розмір неустойки (пені) не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Таким чином, посилання заявника не дають підстав для висновку про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини першої статті 196 СК України
Колегія суддів відхиляє також посилання в касаційній скарзі на виняткове значення справи для ОСОБА_1 , оскільки в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Заявник посилається на те, що оскаржуваними судовими рішеннями вона фактично позбавлена можливості отримати достатню компенсацію у вигляді пені за неналежне виконання відповідачем зобов'язання зі сплати аліментів. Однак такі доводи зводяться виключно до бажання отримати позитивний для позивача результат розгляду спору, а отже не доводять виключність справи для заявника.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про недоведеність заявником існування виняткових підстав для перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, стаття 129 якої основними засадами судочинства, серед інших, визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім перегляду судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 5 квітня 2018 року).
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником належним чином не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мартем'янова Юлія Миколаївна, на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 грудня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 4 березня 2025 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська