22 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 555/145/25
провадження № 61-11298ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевчук Руслан Віталійович, на рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 27 березня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро»
про розірвання договорів оренди землі, стягнення заборгованості з орендної плати та пені,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства
з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» (далі - ТОВ «Прислуч Агро»)
про розірвання трьох договорів оренди землі, стягнення заборгованості з орендної плати та пені.
Позов мотивований тим, що відповідач не сплачував орендну плату
за 2023 та 2024 роки, що призвело до заборгованості в розмірі 11 800,00 грн.
17 січня 2025 року на її рахунок надійшли два платежі по 4 725,75 грн
за 2023 та 2024 роки. Орендна плата за 2023 рік надійшла з простроченням
на 381 день, а за 2024 рік - на 16 днів. Це підтверджує систематичність порушення зобов'язання (два і більше разів).
ТОВ «Прислуч Агро» сплачено 9 451,50 грн (з комісією 9 499,00 грн) за два роки, тоді як загальна сума становить 11 800,00 грн. Таким чином, наявна недоплата
в розмірі 2 301,00 грн.
Пунктом 15 договорів передбачено нарахування пені в розмірі 0,1 %
від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Пункт 14 договорів передбачає перегляд розміру орендної плати за письмовою згодою сторін один раз на рік, зокрема, у разі зміни коефіцієнтів індексації.
ТОВ «Прислуч Агро» жодного разу не переглядав розмір орендної плати, незважаючи на звернення позивача та наявність коефіцієнтів індексації
за 2022-2024 роки.
Вказувала, що 07 серпня 2024 року вона направляла заяву з проханням перераховувати кошти на банківські реквізити, а 18 жовтня 2024 року зверталася із заявою, де вказала на порушення строків сплати орендної плати за 2023 рік
та порушення пункту 14 договорів, просила розірвати договори. Ці заяви були проігноровані відповідачем.
На підставі викладеного просила позов задовольнити.
Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 27 березня
2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 27 березня 2025 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені
та ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнуто з ТОВ «Прислуч Агро» на користь ОСОБА_1 1 890,30 грн пені
за несвоєчасну сплату орендної плати за 2023 рік та за 2024 рік відповідно
до договорів про оренду земельних ділянок, кадастрові номери 5620455700:05:001:0325; 5620455700:08:002:0017; 5620455700:02:001:0212.
В решті рішення залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
02 вересня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевчук Р. В., через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду
із касаційною скаргою на рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 27 березня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду
від 07 серпня 2025 року у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 27 березня 2025 року
та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи
та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи
те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується
за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт
2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом позову у цій справі є вимоги про розірвання договорів оренди земельних ділянок від 09 серпня 2019 року, від 30 грудня 2019 року, від 04 вересня 2020 року, стягнення заборгованості з орендної плати та пені.
Позивач визначає ціну позову на момент звернення до суду із таким позовом,
яка є незмінною, крім випадків збільшення позовних вимог та зміни предмета позову, для розрахунку судових витрат, зокрема під час звернення до судів апеляційної та касаційної інстанцій.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.
Суди встановили, що за положеннями договорів оренди земельних ділянок, загальна сума орендної плати за цими договорами складає 5 900 грн, з яких утримуються передбачені законодавством України податки та збори за один рік користування вищезазначеними земельними ділянками.
Застосувавши приписи статей 167.1, 162, 170, п. 16-1 підрозділу 10 розділу
ХХ Податкового кодексу України суди встановили, що із суми орендної плати утримуються 18 % податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та 1,5 % військового збору. Після вирахування цих податків сума, яку позивач має отримати, становить 4 749,50 грн (5 900,00 грн - (18 % + 1,5 % = 4 749,50 грн) за користування трьома земельними ділянками.
Таким чином, ціна позову у цій справі у частині вимог:
про розірвання договорів оренди земельних ділянок складає 42 745,50 грн
(4 749,50 грн х 3 земельні ділянки) х 3 роки);
про стягнення заборгованості з орендної плати та пені - 11 800,00 грн.
Враховуючи наведене, ціна позову в цій справі у загальному розмірі становить 54 545,50 грн (42 745,50 грн + 11 800,00 грн), яка станом на 01 січня
2025 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму
для працездатних осіб (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись
з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін
і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Отже, ця справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є незначної складності
та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої
статті 19 ЦПК України.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом
2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням,
при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених підпунктами
«а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, покладається
на скаржників.
Касаційна скарга не містить прямих посилань на наявність обставин,
які передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Колегія суддів враховує мотиви судового рішення і доводи касаційної скарги,
які значною мірою стосуються оцінки доказів у справі, та вважає, що з огляду
на встановлення судом апеляційної інстанцій обставин справи та надання правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, незгода позивачів з встановленими апеляційним судом обставинами не свідчить про те, що така справа має виняткове значення для учасників справи або має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Що ж до посилання представника заявниці, які містяться в касаційній скарзі,
на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, то суд зазначає,
що наведений пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України є саме підставами касаційного оскарження судових рішень, втім не є доводами, які у розумінні підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджують наявність випадку / випадків, який / які дає / дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.
Отже, представником заявниці у касаційній скарзі не наведено обґрунтувань,
які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України для перегляду справи в касаційному порядку.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином,
в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Добріч проти Сербії», заяви № 2611/07 та № 15276/07, від 21 червня 2011 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно
до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,
де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином
не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень»
в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення
у справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевчук Руслан Віталійович, на рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 27 березня 2025 року
та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» про розірвання договорів оренди землі, стягнення заборгованості з орендної плати та пені, відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська