30 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/19943/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 (колегія суддів у складі: головуючий - Козир Т.П., Сотніков С.В., Доманська М.Л.)
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 (суддя Яковенко А.В.)
у справі №910/19943/23
за заявою Головного управління Державної податкової служби у м.Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр художньої гімнастики "Школа Дерюгіних"
про банкрутство,
Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) 11.08.2025 подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі № 910/19943/23.
18.08.2025 та 20.08.2025, відповідно, до Верховного Суду надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр художньої гімнастики "Школа Дерюгіних" проти відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у м. Києві.
Ухвалою Верховного Суду від 18.08.2025 касаційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві залишено без руху, встановлено скаржнику строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали шляхом зазначення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України підстави (підстав) у спосіб, передбачений п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України.
28.08.2025 скаржник подав до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги, відповідно до якої скаржник зазначає, що касаційна скарга подається з підстав, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Так, скаржник вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням ч. 6 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Скаржник мотивує вказані твердження тим, що оскільки оскаржується ухвала суду першої інстанції, після її перегляду судом апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України), то підставами оскарження є не п. 1, 2, 3, 4 абз. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, які відносяться до оскарження судових рішень, визначених у п. 1, 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України, а абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, який відноситься до оскарження судових рішень, визначених у п. 2, 3 ч. 1 ст. 287 ГПК України.
Розглянувши заяву про усунення недоліків касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі №910/19943/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр художньої гімнастики "Школа Дерюгіних" на підставі того, що заявником не доведено відсутність спору про право між ним та боржником.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 залишено без змін.
Тобто, предметом касаційного оскарження є судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за наслідками вирішення питання щодо відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, КУзПБ, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
За наведеним у ст. 1 КУзПБ визначенням, банкрутство - визнана господарським судом нездатність боржника, крім страховика або кредитної спілки, відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника, а також віднесення страховика або кредитної спілки відповідно до рішення Національного банку України до категорії неплатоспроможних відповідно до Закону України "Про страхування" або Закону України "Про кредитні спілки".
Відкриття провадження у справі про банкрутство врегульований ст. 39 КУзПБ, згідно з якою за результатами розгляду відповідної заяви (кредиторів) та відзиву боржника суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі або відмову у відкритті провадження у справі (ч. 5).
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов'язання та погасити заборгованість.
За результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі. Зокрема, господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження (ч.ч. 5, 6 ст. 39 КУзПБ).
Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду при розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов'язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності спору про право; встановлення можливості задоволення таких вимог боржником до проведення підготовчого засідання у справі.
Зокрема, однією з обов'язкових умов для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника є встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора. Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов'язання, суті (предмета) зобов'язання, підстави виникнення зобов'язання, суми зобов'язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов'язання тощо.
Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, зокрема, викладеній у постановах від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20 та від 24.11.2021 у справі №910/16246/18.
Ухвала у справі про банкрутство по суті є судовим рішенням (зокрема, ухвала суду про відкриття чи відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство), оскільки формами судових рішень вказаної категорії є лише ухвали та постанова про визнання боржника банкрутом.
Скаржник в заяві про усунення недоліків щодо зазначення підстав касаційного оскарження посилається на п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України, відповідно до якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в п. 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Разом з тим, Суд звертає увагу скаржника на п. 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України, згідно з якою учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали і постанови суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови суду апеляційної інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Отже, оскарження ухвал про банкрутство виділено в окрему категорію, враховуючи приписи ст. 287 ГПК України та ухвала Господарського суду про відкриття чи відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство, не є тотожною ухвалі про відмову у відкритті позовного провадження, оскарження якої передбачено п. 7 ст. 255 ГПК України.
Враховуючи викладене, скаржник повинен був зазначити підстави касаційного оскарження, що передбачені саме п. 1, 2 , 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а не в абз.2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги, зокрема щодо обов'язкового та конкретного зазначення скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України.
Так, ч. 2 ст. 287 ГПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч. 1, 3 ст. 310 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 2, 3 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Приписами ч. 3 ст. 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:
пункт 1) - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується касатор, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;
пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення;
пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
При цьому касатору слід враховувати, судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у ч. 1, 3 ст. 310 ГПК України та їх змістовне обґрунтування.
Так, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
При цьому слід враховувати, що за приписами ч. 2 ст. 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
До того ж, за змістом п.1 ч. 3 ст. 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в ч. 2 ст. 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у п. 1, 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) ч. 2 ст. 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Відповідно до приписів чинного законодавства, касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акту законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених п. 1-4 ч. 2 ст. 287 ГПК України випадків потребує належних, вичерпних обґрунтувань, оскільки відкриття касаційного провадження за відсутності або неточності таких обґрунтувань може призвести до порушено принципу "правової визначеності".
З урахуванням зазначеного, перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам ст. 290 ГПК України вбачається, що касаційна скарга не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України, оскільки, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, після апеляційного перегляду, про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство, скаржник посилається на абз.2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає лише про порушення судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, без обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у ст. 300 ГПК України, Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати вимоги особи, яка подає скаргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 290 цього Кодексу, застосовуються положення ст.174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Частиною 4 ст. 174 ГПК України визначено, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
З огляду на вищевказане, Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що у зв'язку із не усуненням недоліків у строк, встановлений судом, касаційна скарга ГУ ДПС у м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/19943/23 вважається неподаною та підлягає поверненню скаржнику без розгляду на підставі частини другої статті 292 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/19943/23 повернути без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді С. Жуков
В. Пєсков