29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"09" вересня 2025 р. Справа № 924/466/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В. за участю секретаря судового засідання Лежніна Я.С., розглянувши матеріали справи
за позовом Державного підприємства "ІНФОТЕХ" м. Київ
до Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області" м. Хмельницький
про стягнення 130 883,20 грн. основного боргу, 4 632,93грн. інфляційних втрат, 1 473,43 грн. 3% річних
за участю представників сторін:
від позивача - Дудник В.М. - в режимі ВКЗ
від відповідача - Власюк Г.П. згідно довіреності
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі.
07.05.2025р. до Господарського суду області надійшла позовна заява Державного підприємства "ІНФОТЕХ" м. Київ до Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області" м. Хмельницький про стягнення 130 883,20 грн. основного боргу, 4 632,93грн. інфляційних втрат, 1 473,43 грн. 3% річних.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи та визначено до розгляду судді Заярнюк І.В.
Ухвалою від 13.05.2025р. суд прийняв позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 10:30 год. "11" червня 2025 року.
У підготовчому засіданні 11.06.2025р. суд постановив ухвалу без оформлення окремого процесуального документу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до слухання по суті на 10:30 год. 02.07.2025р.
Повідомленням про неможливість проведення судового засідання від 02.07.2025р. підтверджено, що у зв'язку з перебуванням судді Заярнюка І.В. у відпустці, судове засідання призначене на 10:30 год. 02.07.2025р. по справі №924/466/25 не проводилось.
Ухвалою від 03.07.2025р. розгляд справи №924/466/25 перепризначено на 12:30 год. 29.07.2025р.
У судовому засіданні 29.07.2027р. суд постановив ухвалу без оформлення окремого процесуального документу про оголошення перерви до 11:00 год. 04.09.2025р.
Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог з підстав зазначених у поданому відзиві.
Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
В свою чергу, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
06.12.2024р. між ДП "ІНФОТЕХ" (Постачальник) та Державною установою "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області" (Споживач) було укладено Договір про постачання енергії споживачу № 600 (Договір).
Відповідно до п. 1.1 договору, цей Договір є договором, що встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції, споживачу постачальником та укладається Сторонами, з урахування положень Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, які затверджені Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 року (надалі - ПРРЕЕ) та постанови КМУ №1178 від 12.10.2022 року «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.
Відповідно до пункту 2.1 договору, постачальник продає електричну енергію (код товару згідно Національного класифікатора Електрична енергія код за ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Згідно Заяві-приєднання до Договору про постачання електричної енергії споживачу, що є Додатком 1 до Договору, споживач приєднується до умов Договору на умовах комерційної пропозиції постачальника та керується умовами комерційних даних, що зазначені в таблиці, а саме: Строк надання рахунку за спожиту електричну енергію та строк його оплати: «Постачальник по 15 число (включно) місяця, наступного за звітним (розрахунковим), оформлює рахунок на оплату за фактично спожиту електричну енергію та Акт постачання електричної енергії, і в цей же строк надає їх Споживачу. Оплата рахунка, Акта постачання електричної енергії за фактично спожиту електричну енергію має бути здійснена Споживачем протягом 5-ти робочих днів від дня його отримання. Підтвердженням постачання Товару є узгоджений Акт постачання електричної енергії або інформація надана оператором, з яким Споживач уклав договір розподілу електричної енергії оператор.» Пунктом 5.24 Договору передбачено, що факт надання послуги за Договором оформлюється Актом постачання електричної енергії (далі - Акт), який укладається за звітний період (-и).
Згідно Додатку до Заяви-приєднання до Договору, споживач надав постачальнику Перелік об'єктів споживання - ЕІС-код точки комерційного обліку: 62Z9194293418660, 62Z447685358207W, 62Z5595677062249.
Відповідно до п. 8.1 Договору, сторони погодили, що документообіг між Сторонами може здійснюється одним з таких способів: у вигляді електронного документа з накладенням кваліфікованого електронного підпису (пп. 8.1.1 Договору) або у паперовому вигляді на паперовому носії (пп. 8.1.2 Договору).
20.12.2024р., постачальником здійснено оплати по Акту купівлі-продажу електричної енергії №24-Е-0055-12 від 18.12.2024, а саме згідно платіжних інструкцій від 20.12.2024 на суму 208 048,36 грн., від 20.12.2024 на суму 9 600,00 грн.
Загальна сума здійснених оплат по Акту купівлі-продажу електричної енергії №24-Е-0055-12 від 18.12.2024р. становить 217 648,36 грн.
Відповідач заборгованість за грудень 2024 року у суму - 130 883,20 грн. позивачу не сплатив, що й стало причиною звернення до суду з даним позовом.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з договору поставки електричної енергії споживачу №600 від 06.12.2024р., згідно умов якого сторони взяли на себе зобов'язання з поставки та оплаті товару.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Пунктом 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, з огляду на доведеність порушення відповідачем зобов'язань з оплати за надані позивачем послуги за договором №600 від 06.12.2024р., відсутність в матеріалах справи доказів сплати відповідачем 130 883,20 грн., суд вважає заявлені позовні вимоги про стягнення 130 883,20 грн. боргу правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 4 632,93грн. інфляційних втрат, 1 473,43 грн. 3% річних, судом приймається до уваги таке.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд, провівши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат встановив, що нарахування проведені позивачем правильно за заявлені періоди, а тому вимога про стягнення 1 473,43 грн. 3% річних та 4 632,93грн. інфляційних втрат за заявлені періоди підлягає задоволенню в повному обсязі.
Статтею 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Враховуючи вищевказане, наведені вище положення ГПК України, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області" (29000, м. Хмельницький, вул. Проскурівського Підпілля, буд. 112, код ЄДРПОУ 08734575) на користь Державного підприємства "ІНФОТЕХ" (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 15Б, код ЄДРПОУ 34239034) 130 883,20 грн. (сто тридцять тисяч вісімсот вісімдесят три гривні 20 коп.) основного боргу, 4 632,93грн. (чотири тисячі шістсот тридцять дві гривні 93 коп.) інфляційних втрат, 1 473,43 грн. (одна тисяча чотириста сімдесят три гривні 43 коп.) 3% річних, 3 028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складений та підписаний 19.09.2025р.
Рішення надіслати сторонам за допомогою підсистем ЄСІТС в електронні кабінети.
Суддя І.В. Заярнюк