8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" вересня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/396/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковський С.В.
при секретарі судового засідання Зубко Ю.В.
та за участю:
керуючого реструктуризацією: Караченцев Ю.Л., ордер серії ВІ №1168828 від 21.09.2022
представника АТ КБ "ПриватБанк": Труфанова О.С. (в режимі відеоконференції), довіреність №8296-К-Н-О від 10.08.2023, свідоцтво №1571 від 19.06.2006
розглянувши заяву Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" з грошовими вимогами до боржника (вх. №9528 від 17.04.2025 р.) по справі
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність ОСОБА_1
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА ПІДСТАВИ ВИМОГ ЗАЯВНИКА.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.09.2024 року відкрито провадження у справі фізичної особи ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; керуючим реструктуризацією боржника призначено арбітражного керуючого Іванченко Анастасію Валеріївну; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; попереднє судове засідання призначено на 05.11.2024.
Оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 було опубліковано 11.09.2024 року за № 74024.
Ухвалою від 21.11.2024 за результатом проведення попереднього засідання суду, суд визнав вимоги кредиторів. Цією ж ухвалою суд зобов'язав керуючого реструктуризацією за результатами попереднього засідання внести до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, надати суду належним чином складений та підписаний реєстр вимог кредиторів, призначив збори кредиторів та призначив проведення підсумкового засідання суду.
Ухвалою суду від 17.04.2025 затверджено план реструктуризації боргів боржника фізичної особи ОСОБА_1 , в тому числі, постановлено з дня затвердження судом плану реструктуризації боргів припинити повноваження керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Іванченко А.В.
До суду від кредитоа Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника (вх. №9528 від 17.04.2025 р.) на суму 3 805 195,17 грн, що підлягають включенню до другої черги задоволення реєстру вимог кредиторів боржника та судовий збір у розмірі 4844,80 грн.
Ухвалою суду від 25.04.2025 року заяву АТ КБ "ПриватБанк" з грошовими вимогами до боржника (вх. №9528 від 17.04.2025 р.) призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.05.2025 року; зобов'язано боржника розглянути заяву кредитора та письмово повідомити про результати її розгляду заявника та суд.
В судовому засіданні 15.05.2025 року судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляд заяви АТ КБ "ПриватБанк" з грошовими вимогами до боржника на 17.06.2025; зобов'язано боржника розглянути вимоги банку та докази надати до суду, а також зобов'язує заявника перевірити розрахунок заборгованості.
26.05.2025 року від представника боржника надійшло повідомлення про результат розгляду вимог кредитора, в якому представник боржника Караченцев Ю.Л. визнає заявлені вимоги частково у розмірі 738 118,00 грн, як такі, що не мають права голосу на зборах кредиторів, решту вимог відхиляє, у зв'язку із безпідставністю та необґрунтованістю.
17.06.2025 року до суду від АТ КБ "Приватбанк" надійшла уточнена заява з грошовими вимогами до боржника, в якому заявник просить суд визнати грошові вимоги до боржника ОСОБА_1 у розмірі 3 797 755,81 грн, що підлягають включенню до другої черги задоволення реєстру вимог кредиторів боржника та судовий збір у розмірі 4844,80 грн - до позачергового задоволення.
В зв'язку з відпусткою судді, судове засідання призначене на 17.06.2025 не відбулось. Ухвалою суду від 01.07.2025 року учасників справи повідомлено про те, що наступне судове засідання з розгляду заяви АТ КБ "ПриватБанк" з грошовими вимогами до боржника відбудеться 10.07.2025 року.
31.07.2025 року від АТ КБ "Приватбанк" надійшли додаткові пояснення щодо заявлених кредиторських вимог.
В судовому засіданні 31.07.2025, з метою дослідження додаткових пояснень АТ КБ "ПриватБанк", судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду заяви АТ КБ "ПриватБанк" з грошовими вимогами до боржника на 19.08.2025 року.
Проте, в зв'язку з перебуванням судді у відпустці, судове засідання, призначене на 19.08.2025 не відбулось. Ухвалою суду від 21.08.2025 року учасників справи повідомлено, що наступне судове засідання з розгляду заяви АТ КБ "ПриватБанк" з грошовими вимогами до боржника відбудеться 23.09.2025 року.
Присутній в судовому засіданні 23.09.2025 року представник АТ КБ "ПриватБанк" підтримує подану заяву з грошовими вимогами до боржника з урахуванням поданих уточнень та просить суд задовольнити її.
Представник боржника надав заперечення на додаткові пояснення банку, в яких зазначає, що визнає заявлені вимоги частково у розмірі 737878,40 грн (738118,00грн - 239,60 грн, стягнуті в межах виконавчого провадження №59367172 за рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28.10.2010 у справі №2-8773/2010), решту суми заявлених грошових вимог арбітражний керуючий відхиляє, у зв'язку із безпідставністю їх нарахування.
ЩОДО ПОРЯДКУ РОЗГЛЯДУ ГРОШОВИХ ВИМОГ КРЕДИТОРІВ.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, нормами статей 45, 46, 47 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ, Кодекс). Згідно до ч.1 ст. 122 Кодексу визначено, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Відповідно до положень частин 1, 3, 4, 6 статті 45 КУзПБ:
- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;
- до заяви в обов'язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;
- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
- для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.
- вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.
- кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Крім того суд, вважає за необхідне звернутися до усталених правових висновків Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов'язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, за якими:
- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- обов'язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ( Постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (Постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).
ВИСНОВОК СУДУ.
Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи, надані суду документи, вислухавши пояснення представника боржника та представника АТ КБ "ПриватБанк", суд встановив наступне.
29.03.2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та фізичною юсобою ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №HAG7AK55330039, за умовами якого банк зобов'язався надати кредит у сумі 76466,80 дол. США, а ОСОБА_2 зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановленому договором розмірі та строки.
З метою забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору, між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений договір поруки від 29.03.2007 року, за умовами якого поручитель ( ОСОБА_1 ) зобов'язався солідарно відповідати перед АТ КБ "ПриватБанк" за виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків за кредитним договором №HAG7AK55330039 від 29.03.2007 року, в тому ж розмірі, що і боржник включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, пені та інших штрафних санкцій.
АТ КБ "ПриватБанк" виконав належним чином свої зобов'язання за кредитним договором №HAG7AK55330039 від 29.03.2007 року та надав позичальнику ОСОБА_2 кредит, натомість позичальник та його поручитель ( ОСОБА_1 ) взяті на себе зобов'язання не виконали, через що утворилася заборгованість.
З метою захисту своїх прав та законних інтересів АТ КБ “ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення на його користь солідарно з ОСОБА_2 та поручителя - ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за договором №HAG7AK55330039 від 29.03.2007 - 92414,51 дол США та судові витрати.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2010 року у справі № 2-8773/2010 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором №HAG7AK55330039 від 29.03.2007 - 738 118,00 грн.
Вищевказане рішення набрало законної сили 09.11.2010 року.
Разом із цим, в поданій до суду уточненій заяві банк зазначає, що розмір грошових вимог до боржника згідно із рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2010 у справі 2-8773/201 становить 92 414,51 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату відкриття провадження по справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (станом 10.09.2024 - 41,0948 грн) складає 3 797 755,81 грн.
В обгрунтування суми заборгованості, кредитор посилається на приписи абз 4 ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яким передбачено, що, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім того, кредитор посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.04.2024р. по справі №910/25640/14 та від 30.08.2023 у справі № 918/847/22 та зазначає, оскільки борг ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_1 виник на підставі кредитного договору, що визначений в іноземній валюті, в якій і був заявлений АТ КБ "ПриватБанк" до стягнення у судовому порядку, але судовим рішенням за результатом розгляду такого спору сума боргу встановлена лише в національній валюті без зазначення його еквівалента в іноземній валюті, то трансформації грошового зобов'язання, визначеного у іноземній валюті, у зобов'язання у національній валюті, без урахування його фактичного розміру за курсом, встановленим НБУ на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника не відбулось
Проте суд вважає, що висновки, викладені в постановах Верховного Суду у справі №910/25640/14 та № 918/847/22 не є релевантними при розгляді справи № 922/396/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , оскільки дана справа відрізняється за суб'єктним складом спірних правовідносин. Так, у справі №922/396/24 боржниця ОСОБА_1 не є позичальником грошових коштів, а є поручителем за договором поруки №HAG7AK55330039/1 від 29.03.2007 перед АТ КБ "ПриватБанк" за виконання позичальником ( ОСОБА_2 ) зобов'язань за кредитним договором №HAG7AK55330039 від 29.03.2007р, укладеним між банком та ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за цивільне правопорушення зобов'язання боржником.
Аналіз положень статті 553 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем передбачена умова (порушення зобов'язання боржником) та наслідок настання такої умови (поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником). При цьому, договір поруки прямо залежить від основного договору та його умов. Відтак, договір поруки як акцесорне зобов'язання - це передбачені положеннями закону та/або договором гарантії, які стимулюють належне задоволення вимог кредитора.
Такі висновки узгоджуються із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, в якій суд не лише звернув увагу на те, що порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов'язань, але й зазначив, що такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов'язання.
Крім того, порука як зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати самостійно або як альтернатива основному (такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17).
Акцесорний характер договору поруки виражається в тому, що наявність і розмір основного боргу визначає наявність і розмір боргу поручителя. Спільним елементом, що пов'язує обидва договори - основний (кредитний) договір та договір поруки - є кредитор, який не може ототожнюватись із поручителем, оскільки поручитель є окремою фізичною або юридичною особою; сторона такого договору не є споживачем, оскільки договір поруки не направлений на задоволення потреб поручителя.
Відповідно до частин 1 статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.
Згідно з ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки.
Пунктом 12 Договору поруки визначено, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором.
Згідно п. 16 Договору поруки, погашення за кредитним договором здійснюється у строк з "29" березня 2007р. по "28" березня 2014року.
Відтак, відповідно до п.12, п.16 Договору поруки №HAG7AK55330039/1 від 29.03.2007 року порука припинена після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту, а саме - "28" березня 2019 р. ("28" березня 2014р. + 5 років). Таким чином, станом на даний час, зобов'язання ОСОБА_1 за договором поруки №HAG7AK55330039/1 від 29.03.2007 - припинені, про що у судовому засіданні не заперечував представник АТ КБ "Приватбанк".
Також суд зазначає, що договірне врегулювання питання щодо повернення боргу за кредитним договором №HAG7AK55330039/1 від 29.03.2007 між сторонами припинило існування, оскільки з дати винесення судового рішення, дане питання врегульовується рішенням суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2010 року у справі № 2-8773/2010 та передбаченим порядком його виконання.
Як вже було зазначено вище, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28.10.2010 у справі №2-8773/2010 набрало законної сили 09.11.2010 року і не було оскаржене АТ КБ "ПриватБанк"
14.06.2019 року приватним виконавцем Ярмоленко О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59367172 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та боржника у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором №HAG7AK55330039 від 29.03.2007 - 738 118,00 грн
Листом № 25007 від 09.05.2025 року приватним виконавцем Ярмоленко О.В. було повідомлено, що при примусовому виконанні вимог в рамках виконавчого провадження № 59367172 з боржника - ОСОБА_1 було стягнуто суму заборгованості в розмірі 563,56 грн, з яких: 300 грн - погашено суму мінімальних витрат за виконавчим провадженням № 59367172; 23,96 грн- погашено основну винагороду приватного виконавця за ВП №59367172; 239,60 грн - погашено суму боргу за виконавчим документом на користь АТ КБ "ПриватБанк".
Отже, протягом тривалого часу (майже 15 років) стягнення за рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28.10.2010 у справі №2-8773/2010 - відбувалось у національній валюті - гривні. Неодноразово було відкрито виконавчі провадження, стягнуто кошти з боржника, накладено арешт на майно та кошти у розмірі 738 118,00 грн.
АТ КБ "ПриватБанк" погодився з розміром зобов'язання, зафіксованим у вищевказаному судовому рішення у національній валюті - українській гривні.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини визначено, що встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи припинення договору поруки №HAG7AK55330039/1 від 29.03.2007 та наявність судового рішення, ОСОБА_1 може виконувати зобов'язання тільки за судовим рішенням у розмірі 738 118,00 грн, оскільки сума боргу останього була визначена рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28.10.2010 у справі №2-8773/2010.
Як вже було визначено раніше, кредитор просить суд визнати вимоги кредитора (з урахуванням уточнень) до боржника у розмірі 3 797 755,81 грн, що складає суму курсової різниці доларового еквівалента у розмірі 92 414,51 доларів США у гривні на дату відкриття провадження по справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (станом на 10.09.2024 офіційний курс НБУ 1 долара - 41,0948 грн).
Суд вважає за необхідне визначитися з поняттям та правовою природою "курсової різниці" та зі сферою його застосування у цивільному законодавстві.
Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року N 193 із змінами та доповненнями визначається методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України.
Іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності.
Отже, курсова різниця є різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.
Монетарні статті - статті балансу, що відображають грошові кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи і зобов'язання, що будуть отримані чи сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей або їх еквівалентів.
Тобто, до монетарних статей відносяться грошові кошти в іноземній валюті, що знаходяться в касі чи на банківському рахунку підприємства; дебіторська заборгованість за відправлені нерезиденту товари, по якій очікується дохід в іноземній валюті; кредиторська заборгованість, що виникла внаслідок отримання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати та для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму грошових коштів в іноземній валюті.
Наведене дає право зробити висновок, що курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерсього обліку та застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Заявляючи грошові вимоги до боржника про стягнення курсової різниці, заявник просив визнати не тільки на підставі норм абз 4. ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, але й в тому числі, на підставі норм ст. 625 та ст.1048, 1050, 1054 ЦК України, що регулюють загальні умови відповідальності боржника за невиконання грошових зобов'язань та відповідальності позичальника у разі невиконання останнім умов кредитного договору (позики). Проте, вказані норми не регулюють питання нарахування або стягнення суми "курсової ризниці".
Якщо вважати, нараховану кредитором боржника суму "курсової різниці", як суму завданих збитків (упущеної вигоди) кредитору відповідно до приписів статті 22 ЦК України, то суд нагадує, що відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України, збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Визначення поняття збитків наводяться також у частині 2 статті 224 Господарського кодексу України (який діяв на момент подачі заяви до суду, далі - ГК України), відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Натомість, кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).
Разом з тим, збитки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані кредитором-заявником .
Однак, заявлена кредитором сума "курсової різниці" жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток. Близько до вищенаведеного є висновки, що зроблені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц.
Крім того, не вірне врахування та трактування кредитором правових підстав, що були визначені в рішенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28.10.2010 у справі №2-8773/2010, яке набрало законної сили, на підставі якого було визначено розмір заборгованості боржника - поручителя перед кредитором за умовами кредитного договору №HAG7AK55330039 на суму 738118,00 грн суперечитиме не лише умові, за якої розмір зобов'язання поручителя визначався, виходячи із визначених на відповідний момент зобов'язань поручителя боржника, що існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), але й порушуватиме принципи остаточності судового рішення (res judicata), правової визначеності (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України) та обов'язковості судового рішення (стаття 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів"), оскільки вимоги до боржника - поручителя ґрунтуються на встановлених та визначених обставинах судом, однак кредитор вимагає іншу суму компенсацію з поручителя, ніж було визначено у вказаному вище рішенні суду.
Окрім цього, якщо кредитор АТ "ПриватБанк" вважає, що стягнення за вищевказаним рішенням суду фактично відбулось у розмірі 92414,51 доларів США, то за умови зменшення курсу долара відносно гривні (наприклад 1 дол. США - 5 грн), заборгованість ОСОБА_1 зменшилась та становила б меншу суму (462072,55 грн), ніж визначено рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28.10.2010 у справі №2-8773/2010, яке набрало законної сили, що не є можливим адже рішення суду не має бути двозначним та є виключно остаточним.
З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про те, що коливання курсу валют, яке призвело до курсової різниці та, як наслідок, збільшення виражених в національній валюті України - гривні розміру кредиторських вимог до поручителя-боржника не можна розцінювати як підставу для визначення за акцесорним зобов'язанням боржника іншого розміру кредиторських вимог, ніж були пред'явлені та визнані місцевим судом під час розгляду позову до основного позичальника та поручителя у кредитному правовідношенні.
Іншим критерій, який на думку суду необхідно враховувати при визначенні розміру грошової вимоги кредитора до боржника-поручителя, є принцими справедливості, добросовісності та розумності заявлених вимог. Сутнісний зміст їх обумовлений принципами зобов'язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.
Так, частиною третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Загальні засади (принципи) цивільного права втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації так, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи (кредитора), що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (боржником).
Тож, визначаючи розмір "курсової різниці" необхідно враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов'язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та наявних збитків.
Згідно із частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство України ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків.
Отже за своєю юридичною силою в тріаді принціпів, принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.
Застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною першою статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
В контексті вищенаведеного, на думку суду, не є розумним, справедливим та співрозмірним нарахування кредитором боржнику такої суми "курсової різниці", що у чотири рази перевищує суму боргу поручителя перед кредитором, яка підтверджена рішення місцевого суду та створює неприпустиму суму збагачення потерпілої сторони зобов'язання (кредитора), і не є тієї сумою компенсації кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав.
Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно із ч.2 статті 625 ЦК України, визначено, що в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Стаття 625 ЦК входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні кредитором компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати (аналогічний висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 646/14523/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).
Крім того, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (Див. постанови Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 18.06.2024 у справі № 905/1791/21);
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).
Отже, на думку суду, в разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, крім суми основного боргу, три проценти річних від простроченої суми (за користування чужими коштами) та суму інфляційних втрат - компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати. При цьому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, наявності або відсутності виконавчого провадження щодо стягнення боргу.
З вищенаведеного слідує, що кредитор - банк мав право у відповідності до вищенаведених приписів ст.625 ЦК України здійснити нарахування суми трьох процентів річних та інфляційні втрати до боржника - поручителя на суму боргу, яка була визначена відповідно до рішення Жовтневого районного суду від 28.10.2010 у справі № 2-8773/20-10, що було би для кредитора проявою законності, розумності, справедливості та співрозмірності.
Проте, такі нарахування суми три проценти річних від простроченої суми (за користування чужими коштами) та сум інфляційних втрат (компенсація кредитору за знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати) АТ КБ "ПриватБанк" зроблено не було.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у частині другій статті 2, частині першій статті 13 ГПК України.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З'ясування відповідних обставин здійснюється із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20).
Відхиляючи доводи кредитора суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
Таким чином, розглянувши заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" із грошовими вимогами до боржника, дослідивши надані заявником докази на підтвердження поданої заяви, суд вважає вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" обґрунтованими частково в розмірі 737 878,40 грн основного боргу (738 118,00 сума боргу за рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28.10.2010 у справі №2-8773/2010 - 239,60 грн, стягнуті в межах виконавчого провадження №59367172).
Крім того, суд зазначає, що строк встановлений для подання кредиторами своїх заяв судом встановлено до 11.10.2024, проте заява АТ КБ "ПриватБанк" з грошовими вимогами до суду була подана 17.04.2025, тобто з пропуском 30-тиденного строку. (ч.1.ст.45 КУзПБ).
Згідно ч. 4 ст. 45 КУзПБ кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Отже, грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах кредиторів.
Враховуючи наведене вище, суд вважає за необхідне визнати вимоги кредитора АТ КБ "ПриватБанк" в загальній сумі 737 878,40 грн основного боргу, а також суму судового збору у розмірі 4844,80 грн за подання заяви до боржника з грошовими вимогами у справі про неплатоспроможність.
Керуючись ст. ст. 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 625 ЦК України, ст. ст. 74, 79, 86, 234-236 Господарського процесуального кодексу України, суд
Визнати грошові вимоги кредитора АТ КБ “ПриватБанк» частково в сумі 737878,40 грн (друга черга), що є конкурсними проте без права вирішального голосу на зборах кредиторів, а також 4844,80 грн витрат зі сплати судового збору (позачергово).
Решту вимог АТ КБ “ПриватБанк» у розмірі 3 059 877,41 грн - відхилити.
Ухвалу направити АТ КБ “ПриватБанк», боржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено та підписано 29.09.2025.
Суддя Міньковський С.В.