адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000
адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607 тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
про відмову в забезпеченні позову
30.09.2025 Справа № 917/1839/25
Суддя Мацко О.С., розглянувши заяву Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури № 15/2-596вих-25 від 23.09.2025 р. про забезпечення позову у справі № 917/1839/25
за позовною заявою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, 36000, м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7,
в інтересах держави в особі: 1. Кременчуцької міської ради, 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, площа Перемоги, 2,
2. Північно-східного офісу Держаудитслужби, 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 4 під'їзд, 10 поверх,
до відповідачів: 1. Комунальне некомерційне медичне підприємство «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька», 39602, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Лікаря Парнети, 2,
2. Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОНТЕМ.УА», 01001, м. Київ, вул. Ялинкова, 60/1, офіс 53,
про визнання недійсним договору про закупівлю,
25.09.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кременчуцької міської ради та Північно-східного офісу Держаудитслужби до Комунального некомерційного медичного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОНТЕМ.УА» про визнання недійсним договору про закупівлю послуг з організації харчування № 32 від 13.01.2025 р.
Одночасно з пред'явленням позову Заступником керівника Полтавської обласної прокуратури подано до Господарського суду Полтавської області заяву про забезпечення позову № 15/2-596вих-25 від 23.09.2025 р. шляхом заборони Комунальному некомерційному медичному підприємству «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» вчиняти певні дії, а саме - здійснювати платежі за договором № 32 від 13.01.2025 р.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, прокурор посилається на те, що виконання договору про закупівлю призведе до порушення прав позивача та унеможливить їх відновлення в повному обсязі в майбутньому і таким чином істотно ускладнить виконання рішення господарського суду.
Згідно з протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 30.09.2025 р. вказану заяву передано судді Мацко О.С.
Суд розглянув вказану заяву про забезпечення позову та дійшов висновку про наступне:
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість подання заяви про забезпечення позову одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Аналіз змісту наведеного вище свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна (грошових коштів) тощо на момент виконання рішення.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд зауважує, що саме на заявника покладено тягар доказування доцільності вжиття заходів забезпечення позову, їх своєчасності та достатньої обґрунтованості.
Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Згідно з положеннями частини 11 статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
При цьому відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).
Також статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.
Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У зв'язку з цим, вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачу виконувати зобов'язання за оспорюваним правочином вочевидь створює непереборні перешкоди для реалізації прав сторін такого правочину та унеможливлює виконання ними своїх обов'язків.
Верховний Суд у постанові від 27.12.2022 р. у справі № 916/1324/22 (предмет позову - визнання недійсними договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти та додаткової угоди до нього), тобто зі спору, що виник із подібних процесуальних правовідносин, виснував про те, що:
1) забезпечення позову шляхом заборони відповідачам проводити (здійснювати) будь-які фінансові операції та будь-які роботи (дії) за договором фактично має ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні положень статті 137 ГПК України;
2) застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу-1 проводити будь-які фінансові операції зі сплати коштів, а відповідачу-2 - проводити будь-які роботи за спірним укладеним між ними договором, призводить до блокування господарської діяльності відповідачів, і за умови недоведеності наявності порушення прав позивачів у зв'язку з укладенням спірного правочину, свідчить про його (заходу забезпечення позову) неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи;
3) забезпечуючи позов у цій справі, суди попередніх інстанцій не врахували того що, забороняючи відповідачам виконувати умови договору, вони фактично поставили під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину та спонукали сторони до невиконання умов укладеного ними договору, який на час прийняття оскаржуваних судових рішень недійсним не визнавався.
Таким чином, вжиті заходи забезпечення позову у виді заборони відповідачу вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору про закупівлю, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину ще до ухвалення та набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов'язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що свідчить про недотримання положень частини 11 статті 137 ГПК України.
Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.
Отже, такий захід забезпечення позову, як заборона відповідачу виконувати свої зобов'язання за оспорюваним договором про закупівлю, по-перше, не відповідатиме усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду щодо дотримання принципу презумпції правомірності правочину, а по-друге, суперечить наведеній усталеній практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо комплексного застосування положень частин 1, 11 статті 137 ГПК України та статті 204 ЦК України.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.01.2025 р. у справі № 916/4954/2 дійшла висновку про те, що за загальним правилом чинний ГПК України дозволяє застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти певні дії (сплачувати кошти, виконувати роботи, надавати послуги тощо), однак у справі за позовом про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти не допускається застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам (замовнику та підряднику) вчиняти дії (сплачувати кошти та виконувати роботи), спрямовані на виконання зобов'язань за оспорюваним правочином, оскільки така заборона не відповідає встановленій законом презумпції правомірності правочину, сутність якої полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили.
Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, заходи забезпечення позову у виді заборони сторонам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов'язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що в силу положень частини 11 статті 137 ГПК України є неприпустимим.
Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її та порушує при цьому збалансованість інтересів сторін договору.
За таких обставин, у спорі про визнання недійсним договору про закупівлю вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона сторонам оспорюваного договору виконувати договірні зобов'язання, не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, порушує збалансованість інтересів сторін такого договору, є неспівмірним із негативними наслідками, що можуть настати в результаті вжиття судом такого заходу забезпечення позову, спрямоване на втручання в господарську діяльність сторін оспорюваного договору та фактично підмінює собою судове рішення у справі, яке має ухвалюватися за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову.
Згідно зі ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
За викладеного та керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 ГПК України, суддя -
Відмовити у задоволенні заяви Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури № 15/2-596вих-25 від 23.09.2025 р. про забезпечення позову у справі № 917/1839/25.
Ухвала підписана 30.09.2025 р.
Ухвала набирає законної сили 30.09.2025 р. та може бути оскаржена у апеляційному порядку протягом 10 днів з дня підписання (ст.ст.235, 255-256 ГПК України). Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Суддя О.С. Мацко