65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"26" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2647/25
За позовом: заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (65062,м. Одеса, вул. Артура Савельєва (кол.Черняховського), 6, код ЄДРПОУ 0352855223) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, м.Одеса, площа Біржова (кол.Думська), буд.1, код ЄДРПОУ 26597691)
До відповідача: Приватного підприємства “ТАУ» (65012, м.Одеса, вул.Осипова, 25, код ЄДРПОУ 21020582)
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Барбанягра К.Е.
Представники сторін:
Від прокуратури: Бойчук М.М. - на підставі посвідчення №079132 від 19.03.2024р;
Від позивача: Калашова А.О. - в порядку самопредставництва; Явченко Д.В. - в порядку самопредставництва;
Від відповідача: не з'явився.
В засіданні брали участь:
Від прокуратури: Бойчук М.М. - на підставі посвілчення;
Від позивача: Явченко Д.В. - в порядку самопредставництва;
Від відповідача: не з'явився..
Суть спору: Заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства (далі - ПП) “ТАУ» про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста у розмірі 3 258 046 грн 52 коп., інфляційних втрат у розмірі 621 802 грн 49 коп., 3% річних у розмірі 211 549 грн 87 коп.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.07.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2647/25, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.07.2025р. Ухвалою від 31.07.2025р. відкладено підготовче засідання на 26.08.2025р. Ухвалою суду від 26.08.2025р. закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 16.09.2025р. Ухвалою суду від 18.09.2025р. повідомлено сторін про оголошення перерви у судовому засіданні у справі №916/2647/25 на 26.09.2025р.
Представник прокуратури позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Позивач - Одеська міська рада, письмових заяв по суті справи не надала, у судових засідання представник позивача позовні вимоги прокурора підтримує, просить задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідач - ПП «ТАУ», не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав.
Ухвали по справі направлялись відповідачу на його поштову адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак повернулись з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Крім того, судом розміщувались публікації щодо розгляду справи на офіційному веб-сайті судової влади.
В ухвалі від 16.01.2023р. у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).
Враховуючи зазначене, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси, звернувшись з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради, зазначає, що за результатами ревізії встановлено фінансове порушення в частині несплати ПП «ТАУ» (код ЄДРПОУ 21020582), як замовником будівництва, пайової участі на користь Одеської міської ради до вводу об'єкта будівництва, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Літературна, 10 (будівництво будинку готельного типу з вбудованими приміщеннями спортивно- оздоровчого центру).
На твердження прокуратури, як вбачається з даних ЄДЕССБ 18.03.2023р. за реєстраційним номером АС01:7533-8644-1192-3988 сформований Акт готовності об'єкта до експлуатації за кодом об'єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000: 1212.9, який класифікуються як інші будівлі для тимчасового проживання, не класифіковані раніше, відповідно до якого вказаний об'єкт будівництва має основні характеристики: нове будівництво за класом наслідків (відповідальності) СС2.
Відповідно до п. 4 Акта готовності Управлінням Державного архітектурно- будівельного контролю Одеської міської ради 08.02.2019р. видано дозвільний документ № ОД112190391544, що дає право на виконання будівельних робіт об'єкта «Будівництво будинку готельного типу з вбудованими приміщеннями спортивно-оздоровчого центру за адресою: м. Одеса, вул. Літературна, 10» (коригування).
Згідно з п. 5 Акта готовності об'єкта до експлуатації будівельні роботи виконано у строк: початок робіт- лютий 2019 року; закінчення робіт: березень 2023 року.
Прокурор зазначає, що відповідно до даних п. 6.1 Акта готовності об'єкта за результатами технічної інвентаризації загальна площа будівлі склала 12001,5 м2; кількість поверхів - 21.
Також, як відмітив прокурор, у подальшому, згідно даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 22.03.2023р. на підставі Акта готовності об'єкту до експлуатації від 18.03.2023р., ПП «ТАУ» виданий сертифікат № ОД122230320340, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.
Як зазначає прокурор, в силу ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038 від 17.02.2011р. (норми статті виключено на підставі Закону України № 132-ІХ від 20.09.2019р., що набрав чинності 17.10.2019р.), замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування.
Таким чином, на твердження прокурора, станом на дату початку будівництва цього об'єкту, а саме станом на 08.02.2019р., була чинною вказана норма Закону України №3038, яка зобов'язувала ПП «ТАУ» до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію взяти участь у створенні розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом перерахування коштів до місцевого бюджету.
Прокурор вважає, що укладення у таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язком на підставі закону.
Проте, на час виконання будівельних робіт та всупереч нормам законодавства, яке регулює виниклі правовідносини, ПП «ТАУ» не зверталось до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, та у подальшому договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури при будівництві об'єктів містобудування у місті Одесі між замовником та Одеською міською радою не укладено, що підтверджується листами Управління капітального будівництва Одеської міської ради № 02-03/592 від 30.09.2024р. та №02-04/1636 від 11.11.2024р..
Разом з тим, посилаючись на п. 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», прокурор вважає, що у відповідача виник обов'язок упродовж 10 днів після початку будівництва звернутися до Одеської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі та, після отримання відповідного розрахунку, сплатити визначену суму до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Прокурор зазначив, що враховуючи, що замовник будівництва не звернувся у встановлений законом строк до органу місцевого самоврядування для визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, відповідний розрахунок здійснено Одеською міською радою на запит прокуратури, у зв'язку з чим ПП «ТАУ» зобов'язане заплатити 3 258 046 грн 52 коп. безпідставно збережених коштів пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
Крім того, на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України прокурор нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 621 802 грн 49 коп., 3% річних у розмірі 211 549 грн 87 коп, які також просить суд стягнути з відповідача.
Таким чином, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України, прокурор просить стягнути з ПП «ТАУ» на користь Одеської міської ради загальну суму безпідставно збережених відповідачем коштів пайової участі, враховуючи інфляційні нарахування та 3% річних, що загалом становить 4 091 398 грн 88 коп.
Також, заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси надав обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Одеської міської ради.
Позивач - Одеська міська рада, позовні вимоги прокурора підтримує, просить задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення прокурора та позивача, суд дійшов наступного висновку.
Згідно п.3 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 р. на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява №42454/02, § 35).
За змістом ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (ч.1 ст.167 Цивільного кодексу України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 Цивільного кодексу України).
Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних, правовідносинах. Тому, у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 5023/10655/11, від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023р. у справі №488/2807/17).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанову від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц).
Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб'єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».
З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06. 2019 р. у справі № 587/430/16-ц ).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. (абз.2 ч.2 ст.53 ГПК України).
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо
Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р.у справі № 912/2385/18).
У позовній заяві прокурор вказав, що Приморською окружною прокуратурою міста Одеси в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 23.09.2024р. на адресу Одеської міської ради та Управління капітального будівництва Одеської міської ради надіслані запити за № 52-11151вих-24 та № 52-11156вих-24 з вимогою про надання інформації стосовно вжитих заходів претензійно-позовного характеру з метою стягнення на користь Одеської міської ради з приватного підприємства коштів пайової участі в розвитку інфраструктури міста.
Але, фактично позивач самоусунувся від самостійного захисту власних майнових інтересів, ненадавши відповіді на вищевказаний запит, жодних заходів з метою відновлення порушеного права не вживає, до суду із відповідним позовом не звертався.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі Одеської міської ради в даній справі.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно інформації з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради видано дозвіл на виконання будівельних робіт (реєстраційний номер в ЄДЕССБ ОД112190391544, зареєстрований в ЄДЕССБ 08.02.2019р.) на будівництво будинку готельного типу з вбудованими приміщеннями спортивно-оздоровчого центру за адресою: м. Одеса, вул. Літературна, 10.
Разом з тим, згідно даних ЄДЕССБ, 18.03.2023р. за реєстраційним номером АС01:7533-8644-1192-3988 сформований Акт готовності об'єкта до експлуатації за кодом об'єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000: 1212.9, який класифікуються - інші будівлі для тимчасового проживання, не класифіковані раніше.
Відповідно до Акта готовності об'єкта до експлуатації вказаний об'єкт будівництва має основні характеристики: нове будівництво за класом наслідків (відповідальності) СС2.
Відповідно до п. 4 Акта готовності Управлінням Державного архітектурно- будівельного контролю Одеської міської ради 08.02.2019 видано дозвільний документ № ОД112190391544. що дає право на виконання будівельних робіт об'єкта «Будівництво будинку готельного типу з вбудованими приміщеннями спортивно-оздоровчого центру за адресою: м. Одеса, вул. Літературна, 10» (коригування).
Згідно з п. 5 Акта готовності об'єкта до експлуатації будівельні роботи виконано у строк: початок робіт: лютий 2019 року; закінчення робіт: березень 2023 року.
Відповідно до даних п. 6.1 Акта готовності об'єкта за результатами технічної інвентаризації загальна площа будівлі склала 12001,5 кв. м; кількість поверхів - 21
В подальшому, 22.03.2023р. закінчений будівництвом об'єкт прийнято в експлуатацію, що підтверджується Сертифікатом №ОД122230320340, виданим Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради.
Згідно Сертифікату №ОД122230320340 від 22.03.2023р. об'єкт будівництва має наступні основні показники: найменування об'єкта будівництва за проектом - будівництво будинку готельного типу з вбудованими приміщеннями спортивно-оздоровчого центру за адресою: м. Одеса, вул. Літературна, 10, вид будівництва - нове будівництво, загальна кількість приміщень - 204, загальна площа приміщень - 8 202,3 м2.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до ст. 1 якого (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проєктної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) визначала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками. У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
З 01.01.2020р. набули чинності пункти 10-13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019р., якими виключено ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Відповідно до приписів розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" з 01.01.2020р. у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020р.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020р. передбачений до цього ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Абзацом 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020р., є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Крім того, у розділі ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено порядок пайової участі замовника будівництва для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020р. не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020р. не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
У вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було чітко встановлено у абз. 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020р. вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020р.;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021р. у справі №643/21744/19 та постановах Верховного Суду від 20.07.2022р. у справі №910/9548/21, від 07.09.2023р. у справі №916/2709/22, від 13.12.2022р. у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024р.у справі № 910/20216/21, від 23.05.2024р. у справі № 915/149/23, від 20.08.2024р. у справі №910/7707/19.
Враховуючи наведене, відповідач - ПП «ТАУ», зобов'язаний був у 2019 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва і до введення об'єкту в експлуатацію в березні 2023 року сплатити пайові внески.
Подібні висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 15.08.2024р. у справі №914/2145/23.
Разом з тим, суд зазначає, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019р. у справі № 911/594/18, від 22.08.2018р. у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021р. у справі № 904/2258/20.
Як вбачається із матеріалів справи, будівництво будинку готельного типу з вбудованими приміщеннями спортивно-оздоровчого центру розпочате у 08.02.2019р., що підтверджується інформацією з ЄДЕССБ, та введено в експлуатацію 22.03.2023р., відтак застосуванню підлягає абзац другий п. 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким визначено обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
За матеріалами справи, ПП «ТАУ» не звернулося до Одеської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вищезазначеного об'єкту будівництва ні під час початку будівельних робіт (станом на який ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» була чинна), ні протягом 10 робочих днів після 01.01.2020р. і до введення в експлуатацію об'єкту будівництва, та не перерахувало кошти пайової участі, чим порушило обов'язок, встановлений пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Верховний Суд у постанові від 07.09.2023р. у справі №916/2709/22 зауважив про те, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" встановлено розмір та порядок перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, зокрема, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
У постанові від 23.05.2024р. у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із ч.2 ст. 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто, зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.02.2019 р. у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17, від 04.05.2022р. у справі №925/683/21.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2024р. справі № 910/6226/23, з урахуванням яких Верховний Суд виснував, що "пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються та, крім того, здійснити перевірку розрахунку позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об'єктів будівництва до експлуатації.
Згідно з розрахунком, здійсненим органом фінансового контролю Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області за №040817-17/1446-2024 від 24.05.2024, вартість об'єкта «Будівництво будинку готельного типу з вбудованими приміщеннями спортивно-оздоровчого центру за адресою: м. Одеса, вул. Літературна, 10 (коригування)» складаає:
81 451 163 грн х 4% = 3 258 046 грн 52 коп. де:
81 451 163 грн - кошторисна вартість будівництва;
4% - розмір залучення коштів для об'єктів нежитлового призначення згідно із нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
Перевіривши наданий розрахунок розміру пайової участі, судом встановлено, що він є правильним, у зв'язку з чим, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної вимоги та стягнення з ПП «ТАУ» безпідставно збережених коштів пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у розмірі 3 258 046 грн 52 коп.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018р. у справі № 910/10156/17 погодилась з цим висновком.
У разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач як замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що він є правильним, на підставі чого наявні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 624 802 грн 49 коп. та 3% річних у розмірі 211 549 грн 87 коп.
З огляду на зазначене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Приватного підприємства “ТАУ» про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста у розмірі 3 258 046 грн 52 коп., інфляційних втрат у розмірі 621 802 грн 49 коп., 3% річних у розмірі 211 549 грн 87 коп. - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства “ТАУ» (65012, м.Одеса, вул.Осипова, 25, код ЄДРПОУ 21020582) на користь Одеської міської ради (65026, м.Одеса, площа Біржова (кол.Думська), буд.1, код ЄДРПОУ 26597691) безпідставно збережені кошти пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у розмірі 3 258 046 грн 52 коп., інфляційні втрати у розмірі 621 802 грн 49 коп., 3% річних у розмірі 211 549 грн 87 коп.
3. Стягнути з Приватного підприємства “ТАУ» (65012, м.Одеса, вул.Осипова, 25, код ЄДРПОУ 21020582) на користь Одеської обласної прокуратури (отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3), код отримувача (код ЄДРПОУ) - 03528552, рахунок отримувача - UA808201720343100002000000564, банк отримувача - ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача - 820172, код класифікації доходів бюджету - 22030101) судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 61 370 грн 98 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 30 вересня 2025 р.
Суддя Н.В. Рога