65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"29" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2053/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Деркач Т. Г.
за участю секретаря судового засідання Джабраїлової В. В.
розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 916/2053/25
за позовом: Дочірнього підприємства "ІНТЕГРОВАНІ ЛОГІСТИЧНІ СИСТЕМИ"
до відповідача: російської федерація (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції російської федерації
про відшкодування завданих збитків у сумі 117 546 098 грн
за участю представників:
від позивача: Вішневська К. М. ордер серія ВН № 1519924 від 23.05.2025;
від відповідача: не з'явився;
Дочірнє підприємство "ІНТЕГРОВАНІ ЛОГІСТИЧНІ СИСТЕМИ" звернулося з позовом до Господарського суду Одеської області про стягнення з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації збитків, завданих внаслідок російської збройної агресії на території України, в розмірі 117 546 098,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані покликаннями на те, що в ніч проти 08.05.2023 внаслідок збройної агресії російської федерації здійснено пряме влучення однієї з ракет у складський комплекс за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, Нерубайська сільська рада, масив 4, буд. 4а, через що виникла масштабна пожежа, яка повністю знищила орендоване приміщення та майно ДП "ІЛС".
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі
02.06.2025 господарський суд постановив ухвалу, якою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Справу постановив розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 02.07.2025, із повідомленням учасників справи про підготовче засідання.
У підготовчому засіданні 02.07.2025, за участю представників позивача, судом постановлено ухвалу без оформлення окремого документа, якою відкладено підготовче засідання відкладено на 14.07.2025 об 14:40, із викликом учасників справи у підготовче засідання.
14.07.2025 у підготовчому засіданні, за участю представників позивача, судом постановлено ухвалу без оформлення окремого документа, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.08.2025 об 11:30, із викликом учасників справи у судове засідання.
У судовому засіданні 11.08.2025, за участю представників позивача, судом постановлено ухвалу без оформлення окремого документа, якою відкладено судове засідання на 29.09.2025 об 11:30, із викликом учасників справи у судове засідання.
У судовому засіданні 29.09.2025 за участю представника позивача, судом на підставі ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення.
Відповідач, як у підготовчі та і судові засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною 4 ст. 122 ГПК України визначено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
Суд зазначає, що з 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України.
Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв'язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).
Також припинено доставку поштових відправлень до/з російської федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.
Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).
Враховуючи викладені вище обставини, судом здійснено публікації на офіційному вебсайті судової влади України про розгляд справи та призначені судові засідання по справі № 916/2053/25.
Отже, враховуючи, вжиття господарським судом всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечення відповідачу реалізації права на судовий захист, в тому числі шляхом надання відповідних заяв по суті справи, враховуючи строки розгляду справи, господарський суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України.
Обставини справи встановлені судом
01 листопада 2022 року між Дочірнім підприємством "ІНТЕГРОВАНІ ЛОГІСТИЧНІ СИСТЕМИ" (далі - Суборендар) та ТОВ "НІКА-ОДЕСА" (далі - Суборендодавець) було укладено Договір суборенди нежитлового приміщення №01/11/22-3 (далі - договір суборенди).
Відповідно до п. 1.1. договору суборенди, на підставі Акта приймання-передачі від 01.11.2022 року, ТОВ "НІКА-ОДЕСА" передало ДП "ІЛС" у тимчасове платне користування нерухоме майно - складські та офісні приміщення загальною площею 5 052,52 кв. м, розташовані за адресою: Одеська область, Одеський район, Нерубайська сільська рада, масив 4, буд. 4а (далі - об'єкт суборенди).
Суд установив, що ТОВ "НІКА-ОДЕСА" орендувало вказане нерухоме майно у ТОВ "ВЕРЕСЕНЬ-Л" за договором оренди №31/10/22-10 від 31.10.2022 року (далі - договір оренди).
Приміщення використовувалися ДП "ІЛС" для здійснення господарської діяльності, зокрема - надання складських та логістичних послуг контрагентам.
Через збройну агресію російської федерації 07 травня 2023 року о 23:30 внаслідок ракетного обстрілу території Одеської області відбулося пряме влучення однієї з ракет у складський комплекс за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, Нерубайська сільська рада, масив 4, буд. 4а.
У зв'язку з вказаними обставинами виникла масштабна пожежа, яка повністю знищила складський комплекс, а також майно ДП "ІЛС", розміщене на його території.
Факт пожежі та руйнування підтверджується:
- повідомленням ТОВ "НІКА-ОДЕСА" №17-05/23-2 від 17.05.2023 р.
Зокрема згідно із вказаним повідомленням ТОВ "НІКА-ОДЕСА" зауважила, що у зв'язку із ракетним обстрілом у ніч проти 08.05.2023 зруйновано об'єкт суборенди. У зв'язку з настанням такої обставини, яка кваліфікується як форс-мажор, відповідно до умов п. 8.3. договору суборенди ТОВ "НІКА-ОДЕСА" не матиме можливості передавати у тимчасове платне користування об'єкт суборенди та надавати відповідні послуги;
- актом ДСНС України в Одеській області від 08.05.2023 року.
Відповідно до вказаного акта 07.05.2023 орієнтовно о 23:30 на об'єкті - виробничо-складська будівля з адміністративно-побутовим приміщенням та на виробничому будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: Одеська область, Одеський район, Нерубайська сільська рада, масив 4, будинок 4-а; масив 4, буд. 23 знищено майно внаслідок пожежі, у тому числі ТОВ "НІКА-ОДЕСА";
- публікаціями в засобах масової інформації, зокрема на сайтах:
https://dumskaya.net/news/okkupanty-udarili-po-odesskoy-oblasti-raketami-h-175376/
https://www.unian.net/war/raketnyy-udar-po-odesskoy-oblasti-8-maya-stalo-izvestno-kuda-priletelo-foto-novosti-odessy-12248142.html
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 08 травня 2023 року за вказаним фактом обстрілу було відкрито кримінальне провадження №22023160000000172 за ч. 2 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни)
Згідно з постановою слідчого відділу УСБУ в Одеській області від 16 серпня 2023 року ДП "ІЛС» визнано потерпілим у вказаному кримінальному провадженні.
Через знищення складського комплексу ДП "ІЛС" зазнало значних матеріальних збитків.
Відповідно до доданого Сертифіката від 09.06.2023 № 5100-23-2748, виданого Одеською торгово-промисловою палатою про форс-мажорні обставини, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, попадання снаряду під час ракетного обстрілу, пожежу що унеможливило виконання обов'язку ТОВ "НІКА-ОДЕСА" (зобов'язання) надавати у тимчасове платне користування нерухоме майно, площею 5 052,52 кв.м., за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, масив 4, будинок 4а, з 08.05.2023 року за договором суборенди.
Згідно зі Звітом про оцінку збитків загальний розмір нанесених матеріальних збитків ДП »ІЛС» становить 117 546 098,00 гривень.
Звіт про оцінку збитків від 10.10.2024 року складений ТОВ «ЮБС ВАЛЮЕЙШН», яке відповідно до сертифіката № 492/2023 від 24.08.2023 є суб'єктом оціночної діяльності та здійснює: оцінку об'єктів в матеріальній формі; оцінку цілісних майнових комплексів, паїв, ціннимх паперів, майнових прав та нематеріальних активів, у тому числі прав на об'єкти інтелектуальної власності; строк дії сертифіката з 24.08.2023 по 24.08.2026.
У Звіті викладені передумови проведення оцінки збитків: ракетний удар ракетами Х-22 по Одеській області у ніч проти 08.05.2023, влучання в рекреаційну зону та продовольчий склад; на продовольчому складі виникла пожежа на площі 10 тис кв.м. Через пожежу знищено складські приміщення за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, масив 4, будинок 4а, у тому числі належні ДП »ІЛС», площею 5 052,52 кв.м.
За результатами обстеження оцінювач дійшов висновку, що майно (основні засоби в кількості 3 197 од., балансовою вартістю 12 004 165,13 грн, без ПДВ) знищено та ремонту не підлягає.
За результатами проведеної оцінки, розрахованої за допомогою витратного та дохідного методу загальна сума збитків становить 117 546 098,00 грн.
Вказана сума складається з:
- 12 487 132,00 грн - вартість знищених основних засобів (складське обладнання, меблі, техніка, інвентар, необхідний для роботи складу та персоналу);
- 105 058 966,00 грн - недоотриманий прибуток.
Недоотриманий прибуток виник унаслідок повного руйнування складу за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, масив 4, буд. 4а. На базі цього складу ДП «ІЛС» здійснювало основну господарську діяльність, пов'язану з наданням логістичних послуг.
Висновки суду
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ДП »ІЛС» визначило відповідачем державу - російську федерацію в особі Міністерства юстиції.
Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до частини 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом з тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою військову діяльність в Україні, включаючи не тільки збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, з огляду на таке.
Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:
- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ;
- Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; РФ - постановою верховної ради РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.
Згідно із підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.
Одночасно Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб'єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов'язків по відношенню до господарюючих суб'єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.
Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб'єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання.
Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.
Таким чином, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади російської федерації, а також не заподіяна неналежним виконанням обов'язків будь-якого із державних органів російської федерації по відношенню до позивача як суб'єкта господарювання, оскільки позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова російської федерації від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Беручи до уваги наведене, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.
Судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російської федерації, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.
Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет російської федерації у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у цьому спорі, суд бере до уваги таке.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді цього спору є матеріальний закон України.
Одночасно відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно із статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із статтями 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
Отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Згідно із статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Згідно із ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Тобто, збитки, як категорія цивільно-правової відповідальності являють собою ті негативні наслідки, що виникають у кредитора як невідворотний результат порушення боржником свого зобов'язання.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особа та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.
У силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Тому будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і ракетний обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.
Відповідно до ст. 25 Положення про закони та звичаї війни на суходолі (додаток до конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинку чи споруди.
Згідно з пунктами 1,3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року (набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, відшкодовує збитки, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.
За таких умов, пред'явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але і є ефективним способом захисту права позивача.
Відповідно до частини другої статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Пред'явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов'язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.05.2023 о 23:30 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями збройних сил росфйської федерації, що полягали у здійсненні умисних обстрілів складських приміщень, які належать ТОВ «Одесалогістик» за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, масив 4, ділянка 4, які були пошкоджені (кримінальне провадження №22023160000000172 від 08.05.2023 за ч. 1 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни)).
Згідно з постановою слідчого відділу УСБУ в Одеській області від 16 серпня 2023 року ДП "ІЛС» визнано потерпілим у вказаному кримінальному провадженні.
Відповідно до Звіту про оцінку збитків унаслідок знищення та пошкодження майна у зв'язку із збройною агресією російської федерації, завданих ДП "ІЛС" обстрілом російської федерації по складським приміщенням за адресою: за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, масив 4, будинок 4а, а також упущеної вигоди (недоотриманого прибутку) від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, підтверджено факт спричинення матеріальної шкоди позивачу.
Загальний розмір збитків згідно зі Звітом становить 117 546 098,00 грн.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п. 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, беручи до уваги межі заявлених позовних вимог, системний аналіз положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку пункту 22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, російська федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Дочірнього підприємства "ІНТЕГРОВАНІ ЛОГІСТИЧНІ СИСТЕМИ" (Україна, 65098, м. Одеса, вул. Гена Іоганна, буд. 19; ідентифікаційний код 32012483) 117 546 098,00 грн збитків, завданих унаслідок російської збройної агресії на території України.
3. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, російська федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 059 800 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено 30 вересня 2025 р.
Суддя Т.Г. Деркач