ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.09.2025Справа № 910/5015/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Котиші П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним одностороннього правочину та зобов'язання відновити обслуговування, за участю представників: позивача - Мнивця О.М., відповідача - Мужевської Є.Л.,
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив визнати недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин, відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договору і закриття рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк" Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та зобов'язати АТ КБ "ПриватБанк" (ЄДРПОУ: 14360570) відновити банківське обслуговування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04.06.2025 року.
14.05.2025 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
26.05.2025 року позивачем до суду подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
29.05.2025 року позивачем до суду подано клопотання про витребування доказів у відповідача.
30.05.2025 року відповідачем до суду подано заперечення на відповідь на відзив позивача, в якому відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 року викликано представників сторін на 23.06.2025 року у зв'язку з тим, що судове засідання 04.06.2025 року не відбулось.
У судовому засіданні 23.06.2025 року суд ухвалив визнати причини невчасного подання клопотання про витребування доказів поважними, поновити строк на його подання та долучити до матеріалів справи, проте у задоволенні даного клопотання суд ухвалив відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.07.2025 року.
У судовому засіданні 21.07.2025 року судом оголошено перерву у справі на 13.08.2025 року.
11.08.2025 року позивачем до суду подано пояснення у справі.
12.08.2025 року відповідачем до суду подано додаткові пояснення у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 року викликано представників сторін на 17.09.2025 року у зв'язку з тим, що судове засідання 13.08.2025 року не відбулось.
Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Предметом позову є вимога позивача про визнання недійсним одностороннього правочину, а саме повідомлення відповідача від 08.02.2025 року № 20.1.0.0.0/7-2502208/129 про відмову від підтримання ділових відносин, відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договору і закриття рахунку, у зв'язку із встановленням клієнту неприйнятно високого ризику, а відтак позивач вважає, що даний правочин не відповідає положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.
Судом встановлено, що між Фізичною особою-підприємцем Жуковим Павлом Юрійовичем (позивач, клієнт) та Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (відповідач, банк) шляхом прийняття публічної оферти було укладено договір на отримання банківських послуг, в результаті чого позивач став клієнтом відповідача та отримував банківські послуги.
Повідомленням від 08.02.2025 року № 20.1.0.0.0/7-2502208/129 відповідач проінформував позивача про те, що: "Банк, керуючись вимогами частини 1 статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України № 65, внутрішніми документами Банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, повідомляє про прийняте 07.02.2025 року рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору (Рішення про відмову) у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк. Внаслідок прийнятого Рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування достроково за ініціативою Банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори без перерахунку процентів на вклад (депозит) та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків (крім кредитних договорів), та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій за цими рахунками.".
Згідно зі статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина 3 статті 202 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (частини 1, 2 статті 1068 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частини 4 статті 1075 Цивільного кодексу України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб'єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки.
Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції в тому числі у разі:
якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені (абзац другий частини 1 статті 15 Закону);
встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (абзац третій частини 1 статті 15 Закону);
подання клієнтом чи його представником суб'єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб'єкта первинного фінансового моніторингу (абзац четвертий частини 1 статті 15 Закону).
У випадках, передбачених цією частиною, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено (абзац восьмий частини 1 статті15 Закону).
Банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (пункт 1 Додатку 12 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою НБУ № 65 від 19.05.2020 року (Положення НБУ № 65).
Таким чином, в силу вимог Цивільного кодексу України, з урахуванням приписів спеціального законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів Банк зобов'язаний в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів.
При цьому, обов'язок банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту категорії ризику на рівні неприйнятно високого ризику.
В матеріалах справи наявне повідомлення Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, що оформлене листом від 08.02.2025 року за № 20.1.0.0.0/7-2502208/129.
Судом встановлено, що у повідомленні банк зазначив, що керуючись вимогами частини 1 статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", Положенням Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою НБУ № 65 від 19.05.2020 року, внутрішніми документами Банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, повідомляє про прийняте 07.02.2025 року рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору (Рішення про відмову) у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк.
Банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов'язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення (пункт 11 Додатку 1 до Положення № 65).
Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає посилені заходи належної перевірки (ПЗНП) у разі присвоєння високого рівня ризику (пункт 12 Додатку 1 до Положення № 65).
Банк самостійно визначає види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення ПЗНП (пункт 5 Додатку 6 до Положення № 65).
Банк повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин із клієнтом з метою визначення, чи є фінансові операції або дії клієнта підозрілими, у разі виявлення фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені в незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети; 5) не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним (пункт 6 Додатку 6 до Положення № 65).
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:
неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;
наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною (частина 6 статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення").
Банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ, а також щодо: 1) клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів; 2) клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками (пункт 61 розділу IV Положення № 65).
Неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу (пункт 39 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення").
Отже, виходячи з аналізу норм Цивільного кодексу України у взаємозв'язку з нормами спеціального законодавства про фінансовий моніторинг, вбачається, що банки зобов'язані встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі, зокрема, неможливості виконувати визначені Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. У разі встановлення для клієнта (групи клієнтів) неприйнятно високого ризику, банк в тому числі у порядку статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" зобов'язаний відмовитись від договірних відносин з таким (такими) клієнтами.
Окрім того, суд зазначає, що не витребування банком документів та відомостей для уточнення інформації про клієнта на підтвердження чи спростування підстав припинення договірних відносин є правом банку, а не обов'язок щодо витребування інформації у клієнта, оскільки передбачено пунктами 3.1.1.7.1., 3.1.1.7.1. Умов та Правил надання банківських послуг та частини 7 статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".
За таких обставин, суд дійшов висновку, що направлення відповідачем повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору банківського обслуговування узгоджуються з приписами Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач не надав суду доказів того, що односторонній правочин відповідача про відмову від підтримання ділових відносин, відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договору і закриття рахунку вчинено з порушенням приписів статті 203 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу задоволення позовних вимог, і тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Отже, права позивача, за захистом яких він звернуся до суду, відповідачем не порушені, а тому в позові слід відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 29.09.2025.
Суддя С.О. Чебикіна