ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
25 вересня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/644/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ю.ЕН.ПІ. Трейдінг», м. Львів Львівської області
до відповідача Фізичної особи - підприємця Чуйко Олени Вікторівни, м. Мукачево Закарпатської області
про стягнення 69 210,35 грн, у тому числі 63 591 грн заборгованості за поставлений товар, 4306,82 грн пені, 875,20 грн інфляційних нарахувань та 437,33 грн трьох процентів річних,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Нікулочкіна О.В.
представники:
Позивача - без виклику
Відповідача - без виклику
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ю.ЕН.ПІ. Трейдінг», м. Львів Львівської області звернулося до суду з позовом до відповідача Фізичної особи - підприємця Чуйко Олени Вікторівни, м. Мукачево Закарпатської області про стягнення 69 210,35 грн, у тому числі 63 591 грн заборгованості за поставлений товар, 4306,82 грн пені, 875,20 грн інфляційних нарахувань та 437,33 грн трьох процентів річних.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.06.2025 відкрито провадження у справі №907/644/25 в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачеві строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк - письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечення на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 23.07.2025.
Ухвалою суду від 09.09.2025 розгляд справи №907/644/25 відкладався з підстав, зазначених в ухвалі суду.
Надіслана на офіційну юридичну адресу відповідача, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція (ухвала суду від 23.06.2025 про відкриття провадження у справі №907/644/25, ухвала суду від 09.09.2025) повернута на адресу господарського суду відділенням поштового зв'язку з відміткою “одержувач відсутній за вказаною адресою».
У даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.
Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.
Згідно з абз. 2 ч. 7 ст. 120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22 та від 04.11.2024 у справі №910/2552/23.
Водночас направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 04.11.2024 у справі №910/2552/23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 Цивільного кодексу України).
Згідно із правовою позицією Європейського суду з прав людини, відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі “Нун'єш Діаш проти Португалії» від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.11.2024 у справі №910/2552/23, до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі №906/638/22.
Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Водночас суд у даному контексті також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пономарьов проти України» від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі “Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі “Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2023 у справі №904/272/22, Держава Україна, витративши значні ресурси, створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує ЄДРСР. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема “Електронний кабінет» ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Приписами ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справи, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом приписів ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позивач просить задовольнити позов у повному обсязі, покликаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №ЛФ23/16 від 01.07.2023 (із змінами до нього) в частині взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого на підставі видаткових накладних товару, внаслідок чого у відповідача виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 63 591 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення з останнього 4306,82 грн пені, 875,20 грн інфляційних нарахувань та 437,33 грн трьох процентів річних.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду від 23.06.2025 про відкриття провадження у справі №907/644/24, а також ухвала суду від 09.09.2025 були надіслані на його офіційну адресу, зазначену в ЄДРЮОФОПтаГФ), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
01.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ю.ЕН.ПІ. Трейдінг» (постачальником, позивачем у справі) та Фізичною особою - підприємцем Чуйко Оленою Вікторівною (покупцем, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки №ЛФ23/16 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується протягом усього строку дії цього Договору поставляти покупцю у визначені сторонами строки товар відповідно до заявок, а покупець зобов'язується приймати поставлений товар та сплатити постачальнику його ціну в порядку і на умовах цього Договору.
Відповідно до пункту 1.2. Договору, під товаром за цим Договором розуміють вироби із пінополіуретану, виробництва ТОВ “Інтерфом-М» (код 35055734) або виробництва ТОВ “Інтерфом-Захід» (код 35855828).
За змістом пункту 1.4. Договору визначено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної.
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що ціна договору складається з вартості всього товару, поставленого за цим Договором.
Оплата ціни товару здійснюється покупцем у повному розмірі ціни, що зазначена постачальником у видатковій накладній, що оформлена на підставі чинної комерційної пропозиції протягом 3 (трьох) календарних днів з дати поставки товару покупцю (датою поставки партії товару покупцю за цим Договором визнається дата видаткової накладної). При оплаті вартості товару сума ПДВ, розмір якої визначається відповідно до чинного законодавства, виділяється окремим рядком (п. 4.1. Договору).
За умовами п. 4.3., 4.4. Договору, розрахунки за цим договором проводяться в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що зазначений у розділі 10 цього Договору. Датою фактичної оплати покупцем товару за цим Договором вважається дата зарахування платежу на поточний банківський рахунок постачальника.
У відповідності до пункту 5.3. Договору, товар поставляється на умовах самовивозу, якщо інше не погоджено сторонами.
Згідно п. 7.1. Договору сторони визначили, що у випадку порушення строків оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від вартості неоплаченого товару, за кожен день прострочення до дати фактичної оплати товару.
Цей Договір вступає в силу 3 01 липня 2023 року та діє до 30 червня 2024 року. Припинення дії цього Договору не звільняє сторін від виконання своїх зобов'язань, передбачених цим Договором та не виконаних на момент припинення дії Договору, в тому числі й зобов'язань, пов'язаних із оплатою Товару, сплатою штрафних санкцій за цим Договором тощо (п. 9.1. Договору).
26.06.2024 сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки №ЛФ23/16 від 01.07.2023, згідно з якою п. 9.1. останнього доповнено новим абзацом: “Строк дії цього Договору продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про свій намір розірвати Договір не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до дати закінчення його дії».
На підставі Додаткової угоди №2 від 19.12.2024 до Договору поставки №ЛФ23/16 від 01.07.2023 сторони дійшли згоди викласти наступне:
“1. На день укладання цієї Додаткової угоди заборгованість покупця перед постачальником за поставлений, але не сплачений товар за Договором складає загалом суму в розмірі 66 591 (шістдесят шість тисяч п'ятсот дев'яносто одна) гривня 00 копійок.
2. Підписанням цієї Додаткової угоди до Договору сторони домовилися про реструктуризацію заборгованості покупця за Договором, а саме відстрочити погашення заборгованості за поставленим товаром на строк в 6 (шість) тижнів, починаючи з 23 грудня 2024 р., та розподілити суму заборгованості рівномірно по 11 098 (одинадцять тисяч дев'яносто вісім) гривень 50 копійок щотижня (далі - щотижневий платіж).
3. Виконанням зобов'язання покупця щодо оплати реструктуризованої заборгованості є надходження щотижневого платежу на банківський рахунок постачальника, зазначений у реквізитах Договору, не пізніше останнього робочого дня кожного тижня протягом усього строку реструктуризації. Повне виконання зобов'язання зі сплати реструктуризованої заборгованості настає з моменту зарахування останнього щотижневого платежу в обсязі, визначеному цією Додатковою угодою, на рахунок постачальника.
4. Покупець має право здійснити оплату заборгованості достроково в будь-який час за умови повного погашення всієї заборгованості.
5. У разі порушення покупцем строків оплати передбачених цією Додатковою угодою, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла протягом періоду прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення до дня фактичної оплати».
На виконання умов укладеного між сторонами Договору поставки №ЛФ23/16 від 01.07.2023 (зі змінами до нього) позивачем було поставлено, а відповідачем, у свою чергу, отримано товар на загальну суму 71 631 грн, свідченням чого є наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних №ЛВ2239 від 08.12.202 на суму 21 372 грн та №ЛВ2539 від 09.12.2024 на суму 50 259 грн, які підписані з боку відповідача без будь-яких зауважень.
Водночас вартість поставленого позивачем товару відповідач оплатив частково, із огляду на що в останнього виникла та рахується заборгованість перед позивачем в розмірі 63 591 грн.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором №ЛФ23/16 від 01.07.2023 (зі змінами до нього) в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого йому товару стало підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача суми 63 591 грн заборгованості у примусовому порядку. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення з останнього 4306,82 грн пені, 875,20 грн інфляційних нарахувань та 437,33 грн трьох процентів річних.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормою ст. 193 Господарського кодексу України (тут - і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Положеннями ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У свою чергу, відповідно до вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків, зокрема, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2025 у справі №910/1694/24.
Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином.
Спір у даній справі виник у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань у частині повної та своєчасної оплати за поставлений на підставі Договору поставки №ЛФ23/16 від 01.07.2023 (із змінами до нього) та видаткових накладних товар, внаслідок чого у відповідача виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 63 591 грн.
Водночас у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано суду доказів щодо повної оплати суми заборгованості за поставлений товар у заявленому до стягнення розмірі.
За положеннями ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
На підставі ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про те, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання, зокрема, не здійснив повну оплату вартості поставленого позивачем товару, унаслідок чого в нього утворилася заборгованість перед останнім у розмірі 63 591 грн, факт існування якої належним чином доведений та не спростований відповідачем у встановленому законом порядку.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми 63 591 грн заборгованості за поставлений товар є законними, документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем належними й допустимими доказами не спростованими, а відтак, підлягають задоволенню.
Із покликанням на положення п. 7.1. Договору поставки №ЛФ23/16 від 01.07.2023 та п. 5 Додаткової угоди №2 від 19.12.2024 до Договору, позивач просить стягнути з відповідача суму 4306,82 грн пені.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 7.1. Договору визначено, що у випадку порушення строків оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від вартості неоплаченого товару, за кожен день прострочення до дати фактичної оплати товару.
Водночас відповідно до п. 5 Додаткової угоди №2 від 19.12.2024 до Договору поставки №ЛФ23/16 від 01.07.2023, у разі порушення покупцем строків оплати передбачених цією Додатковою угодою, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла протягом періоду прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення до дня фактичної оплати.
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявленої до стягнення суми пені в межах визначених позивачем боргових періодів, суд зазначає, що пеня в розмірі 4306,82 грн, нарахована правомірно (розгорнутий розрахунок пені міститься в матеріалах справи) та підлягає стягненню з відповідача повністю.
Крім того, покликаючись на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача 875,20 грн інфляційних нарахувань та 437,33 грн трьох процентів річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).
Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних у межах визначеного позивачем боргового періоду, суд зазначає, що суми 875,20 грн інфляційних нарахувань та 437,33 грн трьох процентів річних нараховані правомірно (розгорнутий розрахунок інфляційних нарахувань та трьох процентів річних міститься в матеріалах справи) та підлягають стягненню з відповідача повністю.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 69 210,35 грн, у тому числі 63 591 грн заборгованості за поставлений товар, 4306,82 грн пені, 875,20 грн інфляційних нарахувань та 437,33 грн трьох процентів річних, є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 3028 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Чуйко Олени Вікторівни, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ю.ЕН.ПІ. Трейдінг», вул. Зелена, будинок 149-Б, м. Львів, Львівська область, 79035 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 42601935) суму 69 210,35 грн (Шістдесят дев'ять тисяч двісті десять гривень 35 коп.), у тому числі 63 591 грн (Шістдесят три тисячі п'ятсот дев'яносто одна гривня) заборгованості за поставлений товар, 4306,82 грн (Чотири тисячі триста шість гривень 82 коп.) пені, 875,20 грн (Вісімсот сімдесят п'ять гривень 20 коп.) інфляційних нарахувань та 437,33 грн (Чотириста тридцять сім гривень 33 коп.) трьох процентів річних, а також 3028 грн (Три тисячі двадцять вісім гривень) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне рішення складено та підписано 30.09.2025.
Суддя Л.І. Пригара