майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"18" вересня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/557/25
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кудряшової Ю.В.
секретар судового засідання: Воробйова І.Г.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: не прибув.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Любарської селищної ради Житомирського району Житомирської області
до Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області
про визнання права власності та транспортний засіб за набувальною давністю
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності за набувальною давністю на транспортний засіб - автомобіль ГА-52, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1990 року випуску.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.
В послідуючому ухвалою суду від 14.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
18.09.2025 через систему "Електронний кабінет" від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника. Також позивач повідомив суд, що позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судові засідання не направляв, про причини неявки суд не повідомляв, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа.
Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Як вбачається з Постанови Верховної Ради України № 807-IX від 17.07.2020 "Про утворення та ліквідацію районів" утворено у Житомирській області: Бердичівський район (з адміністративним центром у місті Бердичів), Житомирський район (з адміністративним центром у місті Житомир), Коростенський район (з адміністративним центром у місті Коростень) та Новоград-Волинський район (з адміністративним центром у місті Новоград-Волинський).
Також даною Постановою ліквідовано у Житомирській області: Андрушівський, Баранівський, Бердичівський, Брусилівський, Ємільчинський, Житомирський, Коростенський, Коростишівський, Лугинський, Л ю б а р с ь к и й, Малинський, Народицький, Новоград-Волинський, Овруцький, Олевський, Попільнянський, Пулинський, Радомишльський, Романівський, Ружинський, Хорошівський, Черняхівський, Чуднівський райони.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 року №1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" здійснено реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX “Про утворення та ліквідацію районів».
Згідно з Додатком 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р Любарську районну державну адміністрацію Житомирської області реорганізовано шляхом приєднання до райдержадміністрації, розташованої в адміністративному центрі новоутвореного Житомирського району.
Згідно передавального акта від 10.07.2018 (а.с. 8-11), затвердженого рішенням Любарської районної ради від 20.07.2018 № 246 та рішенням Любарської селищної ради № 272 сесії від 24.07.2018, у комунальну власність Любарської об'єднаної територіальної громади в особі Любарської селищної ради майно, серед якого був і транспортний засіб автомобіль ГАЗ 52 реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Власником автомобіля ГАЗ 52 реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстровано відділ освіти Любарської РДА.
У серпні 2023 року позивач звертався до територіального сервісного центру МВС №6844 щодо перереєстрації майна серед якого був і автомобіль ГАЗ 52 реєстраційний номер НОМЕР_1 .
08.09.2023 від адміністратора територіального сервісного центру РСЦ ГСЦ МВС в Хмельницькій області №6844 до селищної ради надійшла відповідь, якою відмовлено в перереєстрації автомобіля, оскільки в переданих матеріалах відсутнє рішення власника майна, уповноважених ними органів (відділу освіти Любарської РДА) про передачу транспортних засобу з державної у комунальну власність.
Разом з тим, позивач наполягає на тому, що з 24.07.2018 автомобіль ГАЗ 52 реєстраційний номер НОМЕР_1 перебуває у розпорядженні Любарської селищної ради згідно передавального акта від 10.07.2018.
З моменту прийняття в користування майна а саме з 24.07.2018 згідно рішення №272 Любарської селищної ради минуло більше 5 років.
Водночас Відділ освіти Любарської районної державної адміністрації ліквідовано.
У відповідності до Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов'язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1321, Житомирська районна державна адміністрація Житомирської області є правонаступником усіх прав та обов'язків Любарської районної державної адміністрації Житомирської області.
Таким чином, правонаступником відділу освіти Любарської районної державної адміністрації Житомирської області є Житомирська районна державна адміністрація Житомирської області.
Отже, з метою захисту своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду з даним позовом, визначивши відповідачем за наведених умов Житомирську районну державну адміністрацію.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний Позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права Позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний Позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 344 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у т.ч. і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз. 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Вказане вище узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.
Верховний Суд у постанові від 02.09.2019 у справі № 569/569/16-ц висловив позицію, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.
Особу, яка заволоділа майном, слід вважати добросовісною, якщо на момент заволодіння майном вона мала всі підстави вважати, що законний власник у майна відсутній, або якщо власник у майна є, але він втратив інтерес до цього майна. Добросовісність володільця такого майна у даному випадку обумовлена відсутністю або власника взагалі, або будь-яких претензій з боку попереднього його володільця.
У постанові від 01.01.2018 у справі №201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння.
За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Відповідно до Висновку щодо застосування норм права, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 по справі № 910/17274/17 (пункти 66 та 67 постанови):
66. Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.
67. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Суд звертає увагу, що автомобіль ГАЗ-52 реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1990 року випуску позивачу передано згідно передавального акта від 10.07.2018 (а.с. 8-11), затвердженого рішенням Любарської районної ради від 20.07.2018 № 246 та рішенням Любарської селищної ради № 272 сесії від 24.07.2018.
Отже майно було передано позивачеві на правовій підставі.
Ця правова підстава існує і до цього часу.
Користування майном позивачем з моменту отримання майна і до цього часу є правомірним, на підставі рішення органів місцевого самоврядування та державної влади.
Отже, володіння таким майном не є безтитульним, що є обов'язковим для застосування ст. 344 Цивільного кодексу України.
Позивач не навів доказів ознак заволодіння чужим майном у розумінні статті 344 Цивільного кодексу України. Спірне майно було передане йому на правомірних підставах, така правомірна підстава володіння існувала весь час і існує.
Згідно зі ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Позивач за наведених у справі обставин вважає неможливим у інший спосіб зареєструвати право на транспортний засіб.
Проте, суд звертає увагу на існування законних способів захисту прав позивача, зокрема, але не виключно, оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у випадку відмови у здійсненні реєстраційних дій, якщо позивач вважатиме такі дії неправомірними.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 29.09.25
Суддя Кудряшова Ю.В.
Список розсилки:
1 - позивачу в Електронний кабінет
2 - відповідачу в Електронний кабінет