вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
30.09.2025м. ДніпроСправа № 904/4649/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик", м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод", м. Дніпро
про стягнення 169 815,38грн
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Без виклику (повідомлення) учасників
Товариство з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" заборгованості у розмірі 169 815,38грн, з яких:
- неустойка у розмірі 13 980,00грн;
- 3 % річних у розмірі 26 932,34грн;
- втрати від інфляції у розмірі 128 903,04грн.
Також, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №КДрМЗ/412-21 від 06.10.2021.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури "Лідер електрик" основний борг у розмірі 278 400,00грн та судовий збір у розмірі 4176,21грн.
Зазначеним рішенням Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 встановлено, що відповідач був зобов'язаний оплатити отриманий товар до 19.03.2022 (включно). Таким чином, прострочення виконання грошового зобов'язання розпочалося з 20.03.2022.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/13/24 залишено без змін.
Фактичне виконання рішення суду та сплата заборгованості відповідачем відбулись 09.06.2025, що підтверджується випискою з банківського рахунку та повідомленням від 09.06.2025 приватного виконавця Макушева Є.В. про виконання рішення суду по справі №905/13/24.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем на підставі частини другої статті 625 ЦК України нараховані 3% річних у розмірі 26 932,34грн за період з 20.03.2022 по 09.06.2025 та інфляційні збитки у розмірі 128 903,04грн за період з квітня 2022 року по травень 2025 року.
На підставі пункту 6.8 договору позивач нарахував пеню за порушення строків оплати за поставлений товар у розмірі 13 980,00грн за загальний період з 20.03.2022 по 09.06.2025.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що період прострочення незначний, сума заборгованості відповідачем сплачена, доказів заподіяння збитків позивачу простроченням оплати не подано, а тому є підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.
У відповіді на відзив позивач не погоджується із запереченнями відповідача, вважає, що відсутні будь-які правові підстави для зменшення заявлених до стягнення сум, оскільки вони є законними, обґрунтованими та розрахованими у повній відповідності до умов договору та вимог закону.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2025 справу №904/4649/25 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Ухвалою суду від 26.08.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи частини четвертої статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення підписано без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, -
Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/13/24:
позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю завод низьковольтної апаратури "Лідер електрик" основний борг у розмірі 278400 (двісті сімдесят вісім тисяч чотириста) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 4176 (чотири тисячі сто сімдесят шість) грн 21 коп.;
в іншій частині позову відмовлено (а.с. 9-11).
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/13/24 залишено без змін (а.с. 12-13).
Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/13/24, встановлено таке.
06.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю завод низьковольтної апаратури "Лідер електрик" (постачальник) укладено договір поставки №КДрМЗ/412-21.
Згідно з п. 1.1 договору в порядку і на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов'язується передати (поставити у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - продукція), в асортименті, кількості, в термін, за ціною і з якісними характеристиками, погодженими сторонами в цьому договорі і Специфікаціях, що є невід'ємними частинами до цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію, що поставляється у його власність, відповідно до умов цього договору.
Поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками і в терміни, погоджені сторонами в Специфікаціях до цього Договору. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, яка супроводжується одним товаросупровідним документом (п. 4.1 договору).
Постачальник зобов'язаний надати покупцеві наступні документи: рахунок; видаткову накладну; товаросупровідні накладні (залізничну / товарно-транспортну); сертифікат якості заводу-виробника та/або паспорт із зазначеним заводським номером продукції; технічну документацію, передбачену п. 2.4 цього договору (п. 4.3 договору).
За приписами п. 4.7 договору датою поставки продукції вважається дата її передачі покупцеві, вказана представником покупця у відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником. При поставці автомобільним транспортом датою поставки вважається дата її передачі покупцеві, вказана представником покупця у видатковій накладній. При поставці залізничним транспортом датою поставки вважається дата прибуття продукції, на залізничну станцію призначення (у погоджене місце поставки), що вказана в залізничній накладній.
Зобов'язання постачальника вважається виконаним з моменту передачі продукції в розпорядження покупця в погодженому місці призначення поставки в належній кількості, якості, комплектності, асортименті та в строки, погоджені сторонами в Договорі і Специфікаціях до Договору. Зобов'язання покупця вважається виконаним з моменту оплати поставленої продукції (п. 4.8 договору).
Розрахунки за продукцію, поставлену за цим договором здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати поставки продукції на підставі отриманого покупцем рахунку і за умови належним чином оформленої податкової накладної, а також надання постачальником документів, передбачених розділом 4 цього договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п. 5.4 договору).
Цей договір може бути скріплений печатками сторін, вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 06.10.2022, а в частині проведення розрахунків, - до повного виконання сторонами грошових зобов'язань (п. 8.1 договору).
25.10.2021 між сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору якою стороною внесли зміни до п. 2.5 цього договору.
27.10.2021 сторонами підписано Специфікацію №1 до договору, якою визначено найменування товару - шафа управління, одиницю виміру - шт, кількість 3,000, ціну товару - 116 000,00грн без ПДВ, вартість - 348 000,00грн без ПДВ, всього з ПДВ - 417 600,00грн, строк поставки товару - 20.01.2022.
У п. 2 Специфікації №1 від 27.10.2021 до договору сторонами погоджені умови поставки, місце призначення поставки: DDP (Інкотермс-2010) м. Дружківка, вул. Соборна, 7.
В якості доказів поставки товару згідно долучених додатків до позовної заяви позивачем додано товарно-транспорту-накладну №ЛЕ-0000011 від 18.02.2022 та специфікацію до акту наданих послуг №НП-007352686 від 31.03.2022.
Позивач звертався до відповідача в претензією №28074-07-пр від 14.07.2022 у якій вимагав здійснити оплату за поставлений товар за договором в сумі 417 600,00грн.
З поданої позивачем товарно-транспортної накладної №ЛЕ-0000011 від 18.02.2022 вбачається, що вантажовідправником товару є підприємство позивача, а вантажоодержувачем є підприємство відповідача за якою позивач поставив відповідачу товар - шафу керування у кількості 2 шт., масою 300,00 кг на загальну суму - 278400,00 грн. У даній товарно-транспортній накладній також зазначено, що пунктом розвантаження є: м. Дружківка, вул. Соборна,7, а також те, що супровідними документами на вантаж є: видаткова накладна №ЛЕ-0000037 від 18.02.2022. Дана товарно-транспортна накладна №ЛЕ-0000011 від 18.02.2022 підписана зі сторони позивача менеджером зі збуту ОСОБА_1 та зі сторони відповідача завідуючим складом ОСОБА_2 .
З огляду на вищезазначені норми чинного законодавства України, товарно-транспортна накладна №ЛЕ-0000011 від 18.02.2022, яка підписана обома сторонами є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між сторонами, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги з поставки товару.
Судом встановлено, що за товар отриманий за товарно-транспортною накладною №ЛЕ-0000011 від 18.02.2022 відповідач зобов'язаний був оплатити до 19.03.2022 (включно).
Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату отриманого товару за товарно-транспортною накладною №ЛЕ-0000011 від 18.02.2022, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість в сумі 278 400,00грн, зі сплати якої відповідачем допущено прострочення.
Судом встановлено неналежне виконання відповідачем умов договору щодо оплати поставленого товару.
Зі змісту цього рішення вбачається, що на користь позивача стягнуто основний борг у розмірі 278 400,00грн та судовий збір у розмірі 4 176,21грн.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/13/24 залишено без змін.
Частиною четвертою ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиційність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанови КГС ВС від 26.11.2019 по справі №922/643/19, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19).
З огляду на положення частини четвертої ст. 75 ГПК України рішенням Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/13/24 носить преюдиційний характер для даної справи, відповідно факти встановлені в судовому рішенні у справі №905/13/24 не підлягають доказуванню в даній справі.
03.03.2025 на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/13/24, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, видано наказ №905/13/24 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю завод низьковольтної апаратури "Лідер електрик" основного боргу у розмірі 278400,00грн та судового збору у розмірі 4176,21грн.
Наказ господарського суду №905/13/24 від 03.03.2025 перебував на виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макушева Є.П.
В межах виконавчого провадження № ВП 78312870 з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю завод низьковольтної апаратури "Лідер електрик" грошові кошти у розмірі 282 576,21грн, що підтверджується випискою по рахункам за 09.06.2025 (а.с. 26).
Позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань в частині оплати за поставлений товар починаючи з 20.03.2022 до 09.06.2025.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача неустойки (пені), 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого товару.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
За змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Частиною другою цієї статті установлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи зі змісту частини першої статті 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Підстави виникнення зобов'язань визначені у статтях 11, 509 ЦК України це юридичні факти, у складі яких включаються договір і правопорушення (делікт).
Згідно з частиною першою ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч.5 цієї статті).
Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.
Як зазначено вище, строк оплати поставленого товару на суму 278 400,00грн є таким, що настав 19.03.2022.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/13/24 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю завод низьковольтної апаратури "Лідер електрик" основний борг у розмірі 278400,00грн та судовий збір у розмірі 4176,21грн.
Матеріали справи містять докази виконання рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/13/24.
В межах виконавчого провадження № ВП 78312870 з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю завод низьковольтної апаратури "Лідер електрик" грошові кошти у розмірі 282 576,21грн, що підтверджується випискою по рахункам за 09.06.2025 (а.с. 26).
У зв'язку з порушенням строків оплати товару, відповідно до умов пункту 6.8 договору, позивач нарахував за період з 20.03.2022 до 09.06.2025 та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 13 980,00грн, 3% річних у розмірі 26 940,86грн та інфляційні збитки у розмірі 128 903,04грн.
Перевіркою правильності нарахування 3% річних судом встановлено, що позивачем допущена помилка під час їх нарахування, а саме: помилково до періоду нарахування включений день оплати 09.06.2025.
День належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов'язання (стаття 599 ЦК України).
Так, на суму боргу 278 400,00грн підлягають нарахуванню та стягненню 3% річних за період прострочки з 20.03.2022 по 08.06.2024 (1177дн) у розмірі 26 909,46грн.
Окрім того, суд не погоджується з визначенням позивачем величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми (саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України, про що зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19).
Сума інфляційних втрат складає:
на суму боргу 278 400,00грн * 146,3% (сукупний індекс інфляції за квітень 2022 року - травень 2025 року) = 407 299,20грн - 278 400,00грн = 128 899,20грн.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 6.8 договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати продукції, покупець, на письмову вимогу постачальника, сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу, але не більше 5% від простроченої суми.
З урахуванням обмеження, встановленого пунктом 6.8 договору, пеня складає 13 920,00грн (278 400,00грн * 5%).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що розрахунок виконано позивачем вірно, однак в прохальній частині позовної заяви зазначено про стягнення пені в сумі 13980,00грн, що не відповідає наведеним вище умовам.
Таким чином, стягненню підлягає пеня в сумі 13 920,00грн.
Щодо підстав для зменшення пені (штрафних санкцій), що підлягає стягненню з відповідача, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених нормативних приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи: з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; терміну прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання та невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.
При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов'язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов'язку. Тому, передбачені законодавством санкції повинні застосовуватися у разі порушення зобов'язання.
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен також брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника (п. 8.38).
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
Надаючи оцінку заявленому до стягнення розміру пені за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару, суд приймає до уваги принцип свободи договору. Із матеріалів справи вбачається, що заявлена до стягнення у цій справі сума пені становить лише 5% від суми основного боргу 278 400,00грн та складає 13 920,00грн, яка не сплачувалась відповідачем починаючи з березня 2022 року.
Відтак, заявлена до стягнення у цій справі пеня застосована у розмірах, визначених чинним законодавством України та є адекватною мірою й способом захисту майнового права та інтересу позивача як кредитора і не мають ознак його безпідставного збагачення. При цьому відповідачем не доведено, що застосування такої пені порушує принципи розумності, справедливості та добросовісності.
За викладеного, клопотання відповідача про зменшення пені задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 13 920,00грн, 3% річних у розмірі 26 909,46грн та втрати від інфляції у розмірі 128 899,20грн, а всього 169 728,66грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд враховує таке.
Відповідно до частини четвертої ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед яких - витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура (ст. 1312 Конституції України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ст. 126 ГПК України).
Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, у частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
- попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
- визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
- розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
30 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик" (клієнт, позивач) та Адвокатом Монько Євгеном Миколайовичем (адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги (а.с. 34-35).
За цим договором адвокат зобов'язується здійснити представництво клієнта, що вказане в цьому договорі на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.
Безпосередній зміст правничої допомоги адвоката за цим договором полягає в тому, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання, які надалі іменується доручення, під час строку дії цього договору здійснити представництво (представити) клієнта в суді (та інших органах) у справі за позовною заявою про стягнення з ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод" інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій (п. 1 договору).
За надання адвокатом правничої допомоги за цим договором, що вказана в пункті 1 договору, клієнт зобов'язаний виплатити адвокату гонорар (винагороду) у розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч гривень) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору (п. 3 договору).
Цей договір діє з дати його укладення та до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 7 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою без зауважень та заперечень до нього.
01 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик" (клієнт, позивач) та Адвокатом Монько Євгеном Миколайовичем (адвокат) складено та підписано Акт приймання-передачі наданих послуг (а.с. 36).
В пункті 1 акту зазначено, що адвокат надав клієнту послуги, в т.ч. складання позовної заяви (далі - послуги) відповідно до договору про надання правничої допомоги від 30.07.2025, а замовник прийняв надані послуги, а саме:
- надання консультацій клієнту;
- пошук, аналіз і підбір норм законодавства та актуальної судової практики;
- вивчення та аналіз здобутих доказів, узгодження правової позиції з клієнтом;
- підготовка та подання до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви про стягнення з ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод" інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій.
Вартість послуг, вказаних в п. 1 цього акту, становить 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень (п. 2 акту).
Жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг клієнт до адвоката не має (п. 3 акту).
На виконання ст. 126 ГПК України, подано акт приймання-передачі наданих послуг та опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (а.с.36), а саме:
- надання консультацій клієнту, 1год;
- пошук, аналіз і підбір норм законодавства та актуальної судової практики, 3год;
- вивчення та аналіз здобутих доказів, узгодження правової позиції з клієнтом, 3год;
- підготовка та подання до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви про стягнення з ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод" інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій, 5год.
Всього 12 годин.
Товариство з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик" сплатило адвокату грошові кошти у розмірі 20 000,00грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №1808/25 від 18.08.2025 (а.с. 37).
Доказом повноважень адвоката на представництво інтересів позивача у справі є: договір про надання правничої допомоги від 30.07.2025 (а.с. 34-35). Статус адвоката Монько Євгена Миколайовича підтверджується Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії №662 від 29.02.2008 (а.с. 38).
Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00грн.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).
Адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
У разі відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, які надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (постанова Касаційного господарського суду від 09.12.2021 у справі №922/3812/19).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст.123 ГПК України).
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див. також, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач заперечення проти заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу не надав.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, що склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Отже, суд вправі покласти на сторону лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Господарський суд, розподіляючи витрати Товариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик", дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Судом враховується, що позовна заява у даній справі за своїм предметом та підставами позову є не складною, матеріали справи не об'ємні.
Категорія спору в даному конкретному випадку обмежується аналізом незначної кількості доказів та чітко врегульована нормами права і не містить певної особливості, яка потребує застосування висновків Верховного Суду.
Практика щодо розгляду даної категорії спору є сталою та не потребує значного часу для її дослідження.
За клопотанням позивача справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників.
У зв'язку з простроченням виконання зобов'язання за договором поставки щодо оплати вартості поставленого товару (зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Донецької області), позивачем нараховано пеню, 3% річних та втрати від інфляції, нарахування яких становить незначну складність.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач заперечення проти заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу не надав.
Надаючи оцінку наданим позивачем доказам понесених витрат на правничу допомогу, суд зауважує, що такий вид робіт, як: надання консультацій клієнту (1год); пошук, аналіз і підбір норм законодавства та актуальної судової практики (3год); вивчення та аналіз здобутих доказів, узгодження правової позиції з клієнтом (3год) є складовою роботи з підготовки та подання до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви про стягнення з ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод" інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій (5год).
Суд, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; відсутність складних розрахунків в позовній заяві; ціною позову, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, наявність усталеної судової практики та те, що ця справа не є складною для адвокатів, які за своїм правовим статусом мають достатню правову кваліфікацію, господарський суд вважає, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яка є обґрунтованою у цій справі складає 8 000,00грн. Зазначена сума і підлягає розподілу.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).
Оскільки за результатом розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 7995,91грн (169 728,66грн * 8 000,00грн / 169 815,38грн).
При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40грн, що підтверджується платіжною інструкцією №15901 від 31.07.2025. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою (а.с. 4, 44).
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що позовні вимоги задоволено судом частково, судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 2 421,16грн (169 728,66грн * 2 422,40грн / 169 815,38грн).
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури "Лідер Електрик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" про стягнення 169 815,38грн - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" (ідентифікаційний код 37295825; вул. Гаванська, буд. 4, м. Дніпро, 49127) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури "Лідер електрик" (ідентифікаційний код 35036863; вул. Вавілова, буд. 19, кв. 15, м. Запоріжжя, 69041) пеню у розмірі 13 920,00грн (тринадцять тисяч дев'ятсот двадцять гривень 00коп.), 3% річних у розмірі 26 909,46грн (двадцять шість тисяч дев'ятсот дев'ять гривень 46коп.), втрати від інфляції у розмірі 128 899,20грн (сто двадцять вісім тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять гривень 20коп.), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 995,91грн (сім тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень 91коп.) та судовий збір у розмірі 2 421,16грн (дві тисячі чотириста двадцять одна гривня 16коп.), видати наказ.
У решті позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення підписано - 30.09.2025
Суддя Н.М. Євстигнеєва