ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
30 вересня 2025 року Справа № 918/514/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Гудак А.В.,
суддя Петухов М.Г.,
суддя Мельник О.В.
без повідомлення учасників справи
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 в частині відмови у задоволенні позову по справі №918/514/25 (суддя Бережнюк В.В., м.Рівне, повний текст складено 13.08.2025)
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт"
про стягнення пені 24 232,08 грн. та штрафу 9 065,28 грн.
Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт" про стягнення пені 24 232,08 грн. та штрафу 9 065,28 грн.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 у справі №918/514/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" - 12 116 грн. 04 коп. - пені, 4 532 грн. 64 коп. штрафу та 2 422 грн. 40 коп. судового збору. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" - 12 116,04 грн пені та 4 532,64 грн штрафу.
Не погоджуючись частково з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просив суд скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 13 серпня 2025 року по справі № 918/514/25 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені якого діє філія «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Віконт» на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені якого діє філія «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» 24 232,08 грн пені та 9 065,28 грн штрафу.
Ухвалою суду від 05.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 в частині відмови у задоволенні позову по справі №918/514/25. Постановлено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 в частині відмови у задоволенні позову по справі №918/514/25 здійснювати без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
15 вересня 2025 року представником відповідача адвокатом Сірою А.В. поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 по справі № 918/514/25 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 по справі № 918/514/25 залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт" понесені судові витрати.
23 вересня 2025 року Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій заперечив доводи викладені представником відповідача у відзиві та просив суд відмовити відповідачу у стягненні заявлених ним витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
Таким чином, в ході апеляційного розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, відповідно до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 ГПК України.
Північно-західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що відповідачем порушено умови договору щодо вчасної поставки товар позивачу. Зважаючи на умови пункту 9.1 договору, ВП "РАЕС" нарахував відповідачу пеню 24 232,08 грн та штраф за прострочення поставки в сумі 9 065,28 грн. Судом першої інстанції перевірено наведений у позовній заяві розрахунок пені та штрафу та встановлено, що вони відповідають вищевказаним положенням законодавства, а також умовам договору і є арифметично вірними.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено понесення збитків, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором. Поряд з цим, суд першої інстанції зазначив, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що є підстави для зменшення розміру пені та штрафу на 50%, та стягнути з відповідача 12 116,04 грн пені та 4 532,64 грн штрафу, у задоволенні позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" 12 116,04 грн пені та 4 532,64 грн штрафу слід відмовити.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивача посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про зменшення штрафних санкцій, неповно з'ясував обставини справи, не врахував приписів чинного законодавства та вийшов за межі наданих йому повноважень. Позов був заявлений не про відшкодування збитків, а про стягнення передбачених договором пені та штрафу, які є погодженими сторонами видами відповідальності за порушення зобов'язань і не вимагають доведення фактичних збитків чи причинно-наслідкового зв'язку між порушенням і шкодою. Суд, навпаки, поклав на позивача обов'язок довести наявність збитків та причинного зв'язку, що є юридично помилковим, оскільки правова природа пені та штрафу не передбачає такого доказування.
У договорі поставки сторони прямо погодили, що у разі порушення строків поставки постачальник сплачує пеню 0,1% вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення та додатковий штраф у розмірі 7% при простроченні понад 30 діб. Суд першої інстанції визнав правильним розрахунок позивача, підтвердивши сам факт порушення відповідачем зобов'язання, проте все одно зменшив розмір санкцій, мотивуючи це їх надмірністю та відсутністю реальних збитків.
Апелянт підкреслює, що зменшення розміру неустойки - це право суду, а не його обов'язок, яке може застосовуватись лише за наявності виняткових обставин, належно доведених стороною, яка просить про таке зменшення. Відповідач не надав жодних доказів непропорційності санкцій, поважних причин прострочення, економічної неспроможності сплатити суму санкцій чи вжиття заходів для мінімізації наслідків порушення. Господарюючі суб'єкти несуть ризик своєї діяльності, а тому зменшення договірних штрафних санкцій без обґрунтування фактично порушує баланс інтересів сторін та нівелює превентивну функцію неустойки.
Позивач посилається на приписи Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які гарантують свободу договору та обов'язковість виконання його умов. Вказується, що ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачають можливість, а не обов'язок суду зменшити санкції, і таке зменшення вимагає ретельного обґрунтування. Наводиться правова позиція Верховного Суду у постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18, яка підтверджує, що суди мають оцінювати ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин прострочення та поведінку боржника, але лише за наявності доказів з боку сторони, що просить про зменшення неустойки.
Позивач підкреслює, що добровільно погоджені сторонами умови про відповідальність не були визнані несправедливими чи недійсними, а тому повинні виконуватись у повному обсязі. Безпідставне зменшення розміру пені та штрафу судом порушує принцип свободи договору та створює передумови для уникнення відповідальності боржником.
Крім того, позивач у апеляційній скарзі доводить, що рішення суду першої інстанції фактично нівелює інститут неустойки як спосіб забезпечення виконання зобов'язань, підриває превентивний характер відповідальності та заохочує недобросовісну поведінку боржників.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що доводи апеляційної скарги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не спростовують правомірності рішення суду першої інстанції. Основна увага приділена запереченню аргументів апелянта про нібито незаконне зменшення судом розміру штрафних санкцій.
Відповідач наголошує, що норми чинного законодавства України прямо передбачають право суду зменшувати неустойку у випадках, коли її розмір є надмірним. Так, частина третя статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічні положення містить стаття 233 Господарського кодексу України: якщо належні до сплати штрафні санкції є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити їх, беручи до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін та інші інтереси, що заслуговують на увагу. Законодавство надає суду можливість встановлювати баланс між правами та інтересами сторін, аби уникнути несправедливих та явно надмірних наслідків для боржника.
У відзиві відповідачем наведено значний ряд судової практики Верховного Суду та Великої Палати, яка підтверджує, що неустойка має насамперед компенсаційний характер і не може перетворюватися на каральну санкцію або спосіб необґрунтованого збагачення кредитора. Зокрема, ТОВ «Віконт» посилається на правові позиції Верховного Суду у постановах від 02.11.2022 у справі №910/14591/21, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20, від 26.08.2021 у справі №911/378/17, а також численні постанови 2023 року, які підтверджують право суду зменшувати санкції у разі їх явної непропорційності наслідкам порушення. Наведено також рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, де підкреслено, що неустойка не повинна ставати джерелом невиправданого додаткового прибутку для кредитора. Додатково вказано, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц наголошувала на застосуванні принципів розумності, добросовісності та справедливості під час вирішення питань про зменшення неустойки.
Відповідач вважає, що суд першої інстанції діяв у межах наданих йому законом дискреційних повноважень, оскільки врахував конкретні обставини справи: відсутність доказів збитків позивача від несвоєчасної поставки, часткове виконання договору відповідачем, соціально значимий характер його діяльності та продукції, а також економічні реалії воєнного стану. При цьому апелянт, стверджуючи про безпідставність зменшення штрафних санкцій, не надав суду жодного доказу понесених збитків, хоча саме він мав довести їх наявність, якщо вважає санкції адекватними. Суд першої інстанції коректно застосував приписи частини другої статті 233 ГК України, що дозволяють зменшення неустойки у випадку, якщо порушення не завдало кредитору збитків.
У відзиві відповідачем детально розглянуто й довід апелянта щодо постанови Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18. Відповідач пояснює, що наведена апелянтом практика не заперечує права суду зменшувати санкції, а навпаки підтверджує його. Верховний Суд у зазначеній постанові наголошував, що питання зменшення неустойки належить до дискреції суду, який оцінює ступінь виконання зобов'язань, причини порушення, тривалість прострочення, наслідки для кредитора та поведінку боржника. Отже, навіть практика, на яку посилається апелянт, не спростовує право суду застосовувати механізм зменшення санкцій у конкретних випадках.
ТОВ «Віконт» звертає увагу суду на те, що він виконав більшу частину своїх договірних зобов'язань на суму 374 400,00 грн, що позивач не заперечує. При цьому жодних доказів негативних наслідків для позивача від несвоєчасного постачання не надано. Відповідач також підкреслює, що його діяльність має істотне соціальне значення, оскільки є одним з основних виробників продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, включений до переліку суб'єктів господарювання, що виробляють соціально важливі продовольчі товари (борошно, крупи, тісто, горох, сочевиця, картопля), затвердженого наказом Мінагрополітики. У період воєнного стану така продукція є стратегічно важливою для забезпечення потреб населення, Збройних Сил України, гуманітарних організацій, медичних та освітніх закладів. Накладення надмірних штрафних санкцій може негативно вплинути на господарську діяльність підприємства, що має суспільне значення, та створити загрозу для стабільного постачання продуктів харчування.
Виходячи з викладеного, ТОВ НВФ «Віконт» просить Північно-західний апеляційний господарський суд відхилити апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"» та залишити без змін рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025, визнавши законним зменшення розміру пені та штрафу на 50% для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.
Разом з тим, позивач у відповіді на відзив на апеляційну скаргу зазначив, що зменшення судом розміру пені та штрафу порушує принцип балансу інтересів сторін і фактично створює у боржника враження, що він може уникнути відповідальності за невиконання договору. Таке рішення суперечить самому призначенню пені та штрафу як способів забезпечення виконання зобов'язань. Зменшення штрафних санкцій є право суду, а не обов'язок, і воно повинно бути належно обґрунтоване та підтверджене доказами. У даній справі відповідач не довів ані непропорційність санкцій, ані поважні причини порушення, ані свою фінансову неспроможність чи спроби зменшити наслідки порушення. Суд першої інстанції неповно дослідив обставини та передчасно зменшив санкції на 50% без належного мотивування, що суперечить призначенню пені та штрафу, підриває принцип справедливості й стимулює недобросовісну поведінку.
Позивач зазначив, що Верховний Суд у постановах від 23.02.2023 у справі №905/1677/16 та від 24.05.2022 у справі №910/10675/21 роз'яснив, що зменшення неустойки є правом суду, але для цього боржник має довести наявність обставин, які виправдовують таке зменшення. Закон не містить вичерпного переліку таких підстав, але тягар доведення покладено саме на сторону, яка просить про зменшення. При цьому мета неустойки - стимулювати належне виконання договорів, а надмірне зменшення руйнує цю функцію й порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21. Факт порушення зобов'язань відповідачем доведений і ним не заперечується. Жодних доказів виняткових обставин чи скрутного фінансового стану відповідач не надав. Отже, відсутні підстави для застосування частини 3 статті 551 ЦК України та зменшення неустойки. Враховуючи принципи справедливості, добросовісності й розумності, апеляційну скаргу слід задовольнити повністю та покласти судові витрати на відповідача.
Поряд з цим, позивач вважає, що витрати на правничу допомогу не можуть бути покладені на апелянта, оскільки необхідність звернення до суду та подання позову й апеляційної скарги виникла через порушення відповідачем - ТОВ НВФ «Віконт» - умов договору, зокрема строків поставки. Заявлені відповідачем витрати є завищеними та не підтверджені належними доказами. Звернення до суду було вимушеним кроком, спричиненим неправомірною поведінкою відповідача. Якби відповідач належно виконав договірні зобов'язання, спору не виникло б. Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, якщо спір виник через неправильні дії сторони або зловживання процесуальними правами, суд може покласти судові витрати на таку сторону незалежно від результату розгляду справи. Тому витрати відповідача на правничу допомогу повинні залишитися за відповідачем, адже саме його порушення стало причиною спору. У зв'язку з цим слід відмовити відповідачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
30 червня 2023 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт" (постачальник) укладено договір поставки № 53-122-01-23-13621 зернових культур та картоплі на загальну суму 516 000,00 грн з ПДВ. (а.с. 9-12).
Пунктом 3.1 договору поставки передбачено, що строк поставки товару за договором - по 25.12.2023. Кількість та асортимент кожної окремої партії товару, який повинен бути поставлений, визначається заявками Замовника, які направляються Замовником на електронну адресу Постачальника, не пізніше ніж за 3 календарні днів до моменту поставки.
Місце поставки - 34400, м. Вараш, склад УРП ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом".
Електронна адреса (e-mail) замовника з якої направлятимуться заявки: Kuroi@rnpp.atom.gov.ua
Електронна адреса (e-mail) постачальника на яку направлятимуться заявки: ooonpfvicont_zv@ukr.net
Відповідно до п.3.1 договору поставки замовник відправив на електронну адресу постачальника заявки (а.с. 13-16):
1. Заявкою від 07.07.2023 (надіслано 07.07.2023) визначено кількість та асортимент товару, який необхідно поставити на 12.07.2023 до 09:00 год, згідно специфікації № 1 до договору, на загальну суму 72 720 грн з ПДВ (картопля, квасоля).
Недопоставка товару за заявкою від 07.07.2023 на загальну суму 54 000,00 грн (квасоля не поставлена в повному обсязі).
2. Заявкою від 23.08.2023 (надіслано 24.08.2023) визначено кількість та асортимент товару, який необхідно поставити на 28.08.2023 до 09:00 год, згідно специфікації № 1 до договору, на загальну суму 115 680,00 грн з ПДВ (картопля, квасоля, горох). Відповідно до накладної від 08.09.2023 № 26 поставку товару (горох) здійснено на загальну суму 336,00 грн з ПДВ (20 кг) з порушенням строків поставки на 10 днів. Відповідно до накладної від 21.09.2023 № 296 поставку товару (горох) здійснено на загальну суму 11 760,00 грн з ПДВ (700 кг) з порушенням строків поставки на 23 дні.
Недопоставка товару за заявкою від 23.08.2023 на загальну суму 75 504,00 грн з ПДВ (часткова недопоставка гороху, квасоля не поставлена в повному обсязі).
Поставка товару здійснена без порушення строків поставки на суму 374 400,00 грн.
Поставка товару здійснена з порушеннями строків поставки на суму 12 096,00 грн за наступними видатковими накладними (а.с. 17-18):
- від 08.09.2023 № 262 на суму 336,00 грн (порушення строків поставки на 10 днів);
- від 21.09.2023 № 296 на суму 11 760,00 грн (порушення строків поставки на 23 дні)
Таким чином, відповідачем нездійснена поставка товару у повному обсязі на суму 129 504,00 грн.
Пунктом 8.4. договору визначено, що датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної Вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або знищення товару переходить до Замовника з моменту поставки товару.
Пунктом 9.1 договору визначено, що у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) товару понад тридцять діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Пунктом 9.3 договору поставки передбачено, якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України. Претензійний порядок досудового вирішення спорів є обов'язковим.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року за № 1420 "Про утворення акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", відповідно до Закону України "Про акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", утворено акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", 100 відсотків якого належать державі, шляхом перетворення державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код згідно ЄДРПОУ 24584661).
Пунктом 3 Постанови установлено, що: товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов'язків державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" із дня державної реєстрації товариства; відокремлені підрозділи державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" із дня державної реєстрації товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).
Реєстрація акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" відбулась 11 січня 2024 року, що підтверджується витягом з єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов'язків Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
Враховуючи положення пункту 9.3 договору поставки, замовником направлено на адресу постачальника претензію від 21.02.2025 за №22-3317/001-юр, проте вказаний документ залишений постачальником без реагування (а.с. 19-20).
За порушення строку поставки продукції позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 24232,08 грн. згідно наведеного розрахунку:
з 13.07.2023 до 13.01.2024 - 54 000,00 грн x 0.1 x 185 : 100 (квасоля 500 кг * 108,00 грн = 54 000,00 грн, заявка від 07.07.2023) 185 9 990,00 грн .
з 29.08.2023 до 07.09.2023 336,00 грн x 0.1 x 10 : 100 (горох 20 кг * 16,80 грн = 336,00 грн
заявка від 23.08.2023) 10 3,36 грн.
з 29.08.2023 до 20.09.2023 11 760,00 грн x 0.1 x 23 : 100 (горох 700 кг * 16,80 грн = 11 60,00 грн заявка від 23.08.2023) 23 270,48 грн .
з 29.08.2023 до 29.02.2024 75 504,00 грн x 0.1 x 185 : 100 (квасоля 500 кг * 108,00 грн = 54 000,00 грн горох 1 280 кг * 16,80 = 21 504,00 грн заявка від 23.08.2023) 185 13 968,24 грн.
За порушення строку поставки продукції понад тридцять діб, постачальник має додатково сплатити на користь замовника штраф в розмірі 7 % від суми непоставленої продукції в сумі 9065,28 грн. Розрахунок штрафу: 129 504,00 x 7 % = 9 065,28 грн.
Разом позивач нарахував неустойку в розмірі 33297, 36 грн. (24 232,08 грн (пеня) + 9 065,28 грн (штраф) = 33297, 36 грн).
Враховуючи, що відповідач не здійснив оплату штрафних санкцій, нарахованих відповідно до умов договорів у зв'язку з порушенням терміну поставки товару, позивач звернувся з даним позовом до суду.
4. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" оскаржує рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 по справі №918/514/25 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" - 12 116,04 грн пені та 4 532,64 грн штрафу.
Отже, рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 по справі №918/514/25 з урахуванням вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України переглядається в апеляційному порядку лише в оскаржуваній частині, а саме в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" - 12 116,04 грн пені та 4 532,64 грн штрафу.
Пунктом 2 статті 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до приписів статей 526 Цивільного кодексу України та статі 193 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 9.1 договору визначено, що у випадку порушення строків поставки Постачальник зобов'язаний сплатити Замовнику пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) товару понад тридцять діб, Постачальник додатково сплачує Замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Умовами пункту 3.1. Договору поставки № 53-122-01-23-13621 від 30.06.2023 р., передбачено, що продукція поставляється постачальником замовнику в період по 25.12.2023 року. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем порушено умови договору щодо вчасної поставки товар позивачу.
Зважаючи на умови пункту 9.1 договору, ВП "РАЕС" нарахував відповідачу пеню 24 232,08 грн та штраф за прострочення поставки в сумі 9 065,28 грн.
Судом першої інстанції перевірено наведений у позовній заяві розрахунок пені та штрафу та встановлено, що вони відповідають вищевказаним положенням законодавства, а також умовам договору і є арифметично вірними. З вказаним розрахунком позивача пені та штрафу погоджується і суд апеляційної інстанції.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позову, оскільки факт порушення відповідачем строків поставки товару належним чином доведено, документально підтверджено і відповідачем не спростовано, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 24 232,08 грн та штрафу в розмірі 9065,28 грн є обґрунтованою.
Поряд з цим, вирішуючи питання щодо остаточного розміру суми штрафних санкцій, які підлягають стягненню, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для зменшення на 50% суми нарахованих штрафних санкцій (пені та штрафу). Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції встановив, що позивачем не доведено понесення збитків, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором та зазначив, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що є підстави для зменшення розміру пені та штрафу на 50%, та стягнути з відповідача 12 116,04 грн пені та 4 532,64 грн штрафу, а в задоволенні позову в частині стягнення 12 116,04 грн пені та 4 532,64 грн штрафу слід відмовити.
Таким чином, предметом цього судового розгляду є правомірність зменшення судом першої інстанції розміру пені та штрафу на 50 %.
Відповідно до ст. 233 ГК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом цієї норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №909/321/24).
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
Застосоване у ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24).
Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена права компенсації своїх майнових втрат; такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків; такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24.
Так, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 28.09.2022 у справі №916/2302/21).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
З матеріалів справи вбачається, що 23.07.2025 представником відповідача подано до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що відповідно до правових позицій Верховного Суду та Конституційного Суду України неустойка має компенсаційний, а не каральний характер, і суд має право зменшити її розмір, якщо він є надмірним, неспівмірним із наслідками порушення та завдає боржнику непомірного тягаря. Зазначає, що відповідач виконав більшу частину зобов'язання на суму 386 496,00 грн, тоді як недопоставка становить лише 107 920,00 грн (25 % від вартості договору). Позивач не довів понесення збитків, а накладення санкцій у заявленому розмірі створить для відповідача надмірний фінансовий тягар, зокрема сума штрафних санкцій фактично складає половину місячного фонду заробітної плати працівників підприємства. Також відповідач підкреслює соціальну значимість своєї діяльності, адже він є одним із виробників продукції борошномельно-круп'яної промисловості, яка включена до переліку товарів із істотною соціальною значимістю. В умовах воєнного стану така продукція є важливою для населення, Збройних Сил України, медичних та освітніх закладів.
В підтвердження вказаного, до клопотання відповідачем додано відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за 3 місяць 2025 року, перелік виробників, перелік суб'єктів господарювання основним видом діяльності яких є, зокрема виробництво продовольчих товарів (а.с.101-103).
В свою чергу, суд першої інстанції зменшуючи розмір штрафних санкцій до 50% врахував, що позивачем не доведено понесення збитків, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором. Поряд з цим, зазначив, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом.
Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати в т. ч. ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Вказані обставини встановлюються на підставі поданих боржником доказів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснена поставка товару з порушення строків та взагалі не здійснена поставка товару на суму 129 504,00 грн, вказані обставини, відповідачем не спростовані.
Доказів тяжкого фінансового становища відповідачем до клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій не додано.
Твердження відповідача про відсутність наданих позивачем доказів заподіяння йому збитків зі сторони відповідача та про те, що заявлені штрафні санкції мають характер каральної санкції, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими враховуючи наступне.
Відповідно до статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Отже, з урахуванням конкретних обставин даної справи, нарахування пені та штрафу, розмір яких сторонами спору було погоджено у договорі, має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника, а протилежні доводи відповідача є безпідставні.
Щодо посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 по справі №911/2269/22 в якості правових підстав щодо зменшення розміру неустойки, колегія суддів зазначає наступне.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі №911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути однакових умов, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій: Верховний Суд не надавав у наведених справах висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при застосуванні судами власної дискреції, Верховний Суд зробив висновок про те, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним. Подібний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі №910/6471/20.
Крім того, відхиляючи аргументи відповідача, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях наявності/відсутності підстав для зменшення розміру неустойки з огляду на їх варіабельність фактично неможливо говорити про подібність правовідносин, оскільки у кожному конкретному випадку суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Отже, аналіз наведених відповідачем у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій та відзиву на апеляційну скаргу висновків суду касаційної інстанції стосовно підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у справах свідчить про те, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у справі, що розглядається.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі №920/1176/21.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 10.09.2025 у справі №920/792/22 відзначив, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).
Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 ГПК України).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
З обставин цього спору вбачається, що така оцінка непроведена судом першої інстанції, та відповідно відсутня належна мотивація в оскаржуваному рішенні щодо зменшення розміру штрафних санкцій. Посилання суду першої інстанції лише на те, що позивачем не доведено понесення збитків, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, не співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки та відповідно доводи апеляційної скарги у цій частині є обґрунтованими.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що посилання відповідача на часткове виконання зобов'язання на суму 386 496,00 грн саме по собі не звільняє боржника від відповідальності за його порушення, оскільки підставою для зменшення розміру неустойки, є саме докази прагнення відповідача до фактичного виконання зобов'язання. Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, будь-яке невиконання або неналежне виконання зобов'язання вважається порушенням і тягне встановлені законом чи договором наслідки.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що підстави для зменшення неустойки визначені у ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, а саме - явна невідповідність неустойки наслідкам порушення або наявність інших виняткових обставин. Лише факт виконання більшої частини договору не є винятковою обставиною, яка дозволяє зменшити розмір санкцій.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції відзначає, що сам факт того, що недопоставка фактично склала лише 25 % від загальної вартості договору, свідчить не на користь відповідача, а навпаки - підтверджує порушення зобов'язання за договором. Судова колегія підкреслює, що неустойка покликана гарантувати реальне виконання зобов'язань і має превентивну функцію, а отже, навіть часткове невиконання зобов'язань по договору є достатньою підставою для стягнення передбаченої договором неустойки.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання відповідача, що ТОВ НВФ «Віконт» є одним з основних виробників продуктів борошномельно-круп'яної промисловості є декларативним. Жодних статистичних даних або підтверджених ринкових досліджень, які б свідчили про суттєву частку відповідача на національному ринку, не надано. Наявність КВЕДу або включення до переліку суб'єктів господарювання, діяльність яких стосується виробництва соціально значущих продуктів, не є підтвердженням того, що саме відповідач займає вагоме місце у цій сфері.
Включення відповідача до Переліку підприємств, які виробляють соціально значущі товари (наказ Мінагрополітики №3 від 05.01.2022), не звільняє його від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань. Зменшення неустойки є виключним правом суду і застосовується лише у разі наявності належних та підтверджених обставин, які свідчать про її надмірність. Сам по собі соціальний статус підприємства не є достатнім аргументом.
Поряд з цим, твердження відповідача, що штрафні санкції становлять 50 % фонду заробітної плати й є надмірним тягарем колегія суддів вважає безпідставним, оскільки подані відомості про зарплату не свідчать про реальний фінансовий стан товариства, адже для цього необхідно надати баланс, звіти про фінансові результати та податкову звітність. Суд апеляційної інстанції відзначає, що майновий стан боржника оцінюється на підставі повних фінансових даних, а не вибіркових посилань на окремі витрати.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи відповідача про соціальну значимість товариства, складний фінансовий стан і відсутність збитків у позивача відповідно до приписів ст.74, 76 ГПК України не мають належного документального підтвердження та не відповідають актуальній судовій практиці Верховного Суду. Відповідач намагається уникнути відповідальності за власне порушення зобов'язань, що суперечить принципу обов'язковості договору та рівності сторін у господарських відносинах.
Оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази, врахувавши інтереси обох сторін, тривалість невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а також відсутність доказів, які б підтверджували неможливість виконання ним таких зобов'язань, колегія суддів у спірному випадку не вбачає підстав для зменшення на 50 % розміру пені та штрафу.
Стягнення неустойки має стимулювати боржника до належного виконання основного зобов'язання; ця фінансова санкція слугує покаранням за порушення, спонукаючи боржника вчасно та якісно виконати договірні обов'язки, натомість, необґрунтоване зменшення судом за відсутності достатніх на те підстав та належних доказів, може призвести до негативного наслідку у вигляді подальшого невиконання відповідачем зобов'язань за договором.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на 50 % від заявлених до стягнення сум з 24 232,08 грн до 12 116,04 грн та з 9 065,28 грн до 4 532,64 грн. відповідно.
5. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Апеляційний господарський суд зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).
Відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів висновує про необхідність задоволення апеляційної скарги, рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 в частині відмови в задоволенні позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" - 12 116,04 грн пені та 4 532,64 грн штрафу у справі №918/514/25 слід скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення яким позов задовольнити.
У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги, скасуванням рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 в частині відмови у задоволенні позову по справі №918/514/25 та задоволенням позову в повному обсязі, з відповідача на користь позивача (скаржника) слід стягнути 3633,60 грн. витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 236, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 по справі №918/514/25 в частині відмови у задоволенні позову, задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 в частині відмови в задоволенні позову у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" 12 116,04 грн пені та 4 532,64 грн штрафу, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення яким позов задовольнити.
В решті рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 по справі №918/514/25 залишити без змін.
3. Резолютивну частину рішення Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 по справі №918/514/25 викласти в наступній редакції:
« 1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт" (10020, місто Житомир, вул. Бялика, буд. 10, код ЄДРПОУ 20423276) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) від імені якого діє філія відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34403, Рівненська обл. м.Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) - 24 232,08 грн пені, 9 065,28 грн штрафу та 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Віконт" (10020, місто Житомир, вул. Бялика, буд. 10, код ЄДРПОУ 20423276) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) від імені якого діє філія відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34403, Рівненська обл. м.Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) - 3633,60 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду Рівненської області видати судові накази.
6. Справу №918/514/25 повернути Господарському суду Рівненської області.
7. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "30" вересня 2025 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Мельник О.В.