ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 вересня 2025 року Справа № 902/281/249(902/1327/24)
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Коломис В.В.
секретар судового засідання Дика А.І.
за участю представників сторін:
позивач - Бурцева І.Ю.
відповідач - Шмаров О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 30.05.25 у справі №902/281/249(902/1327/24) (суддя Лабунська Т.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Інтертрейд"
до ОСОБА_1
про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1243/20233995327 від 15.08.2023
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 30.05.25 у справі №902/281/249(902/1327/24) задоволено позов. Визнано недійсним договір купівлі-продажу №1243/2023/3995237 від 15.08.2023 транспортного засобу VOLKSWAGEN TIGUAN, VIN НОМЕР_1 , з об'ємом двигуна 1968 см. куб, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Інтертрейд" і ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Інтертрейд" судовий збір у розмірі 2 423,00 грн. і витрати по оплаті оцінки вартості колісного транспортного засобу у розмірі 2 000,00 грн. Видано накази.
Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" 28.06.25 від ОСОБА_1 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд прийняти дану апеляційну скаргу та відкрити провадження у справі. Скасувати повністю рішення Господарського суду Вінницької області від 30.05.2025 року у справі №902/281/249(902/1327/24) та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Агро Інтертрейд" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Бурцевої І.Ю. до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі- продажу № 1243/20233995327 від 15.08.2023 залишити без задоволення. Судові витрати покласти на позивача.
Листом № 902/281/249(902/1327/24) від 01.07.2025 витребувано у Господарського суду Вінницької області матеріали справи. 10.07.25 матеріали справи надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 30.05.25 у справі № 902/281/249(902/1327/24) залишено без руху та надано апелянту 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків.
18.07.2025 через підсистему "Електронний Суд" до Північно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали від 15.07.2025.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 30.05.25 у справі №902/281/249(902/1327/24). Розгляд апеляційної скарги призначено на 23.09.2025 р. об 14:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 1.
08.08.25 через підсистему "Електронний Суд" від ТОВ "Агро Інтертрейд" в особі арбітражного керуючого Бурцевої І.Ю. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Також від ТОВ "Агро Інтертрейд" в особі арбітражного керуючого Бурцевої І.Ю. надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.25 клопотання ТОВ "Агро Інтертрейд" в особі арбітражного керуючого Бурцевої І.Ю. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №902/281/249(902/1327/24) задоволено.
29.08.25 через підсистему "Електронний Суд" від представника ОСОБА_1 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою власних технічних засобів.
23.09.25 у судове засідання в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою власних технічних засобів з'явився арбітражний керуючий Бурцева І.Ю., а також представник апелянта ОСОБА_2 .. Учасники справи надали свої пояснення з приводу апеляційної скарги та оскаржуваного судового рішення.
Представник апелянта ОСОБА_2 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання доказів, які існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції та які свідчать про незаконність оскаржуваного судового рішення.
Порадившись на місці колегія суддів апеляційної інстанції виснувала про можливість розгляду справи. Також судом апеляційної інстанції зазначено, що у разі виникнення сумнівів щодо можливості встановлення всіх обставин справи у даному судовому засіданні, суд апеляційної інстанції відкладе розгляд справи, що буде вирішено на стадії прийняття судового рішення.
Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до довідки директора ТОВ "Агро Інтертрейд" Солов'я С.В. ТОВ "Агро Інтертрейд" повідомило, що на його балансі обліковується автомобіль VOLKSWAGEN TIGUAN, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , рік введення в експлуатацію 2020 рік. Балансова первісна вартість автомобіля станом на 01.11.2020 - 895 418,86 грн. Залишкова вартість автомобіля станом на 15.08.2023 - 388 014,76 грн.
01.04.2023 ТОВ "Агро Інтертрейд" прийнято рішення № 1 "Про продаж ТЗ та його перереєстрацію в сервісному центрі", відповідно до якого, власником ТОВ "Агро Інтертрейд" ОСОБА_3 прийнято рішення здійснити продаж транспортного засобу - автомобіль VOLKSWAGEN TIGUAN, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , шляхом укладення договору купівлі-продажу між ТОВ "Агро Інтертрейд" та новим власником, а відповідальним за перереєстрацію в сервісному центрі МВС призначити ОСОБА_4 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ Криворізького УМВС України в Дніпропетровській області, 31 березня 2000 року, ІПН НОМЕР_3 та видано відповідний наказ № 4-В від 01.04.2023.
15.08.2023 був укладений договір купівлі-продажу № 1243/2023/3995237 транспортного засобу між ТОВ "Агро Інтертрейд" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), на таких умовах:
Згідно п. 1.1., на умовах даного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцеві транспортний засіб: марка VOLKSWAGEN, модель TIGUAN 2020 року випуску, колір білий, VIN НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 зареєстрований за продавцем 15.08.2023 року підрозділом МВС ТСЦ 1243.
Передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання даного договору.
Відповідно до п. 3.1., за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 388 014,76 (триста вісімдесят вісім тисяч чотирнадцять гривень 76 копійок).
Відповідно до п. 5.1. договору покупець зобов'язаний в порядку на умовах, визначених цим договором, сплатити продавцеві ціну транспортного засобу, зазначену у п.3.1. договору.
Згідно п. 9.1. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання.
Згідно викладених у позові доводів реалізація автомобіля на підставі спірного договору за ціною 388 014,76 грн. відбулась за явно заниженою ціною.
На підтвердження таких доводів, позивачем долучено до позову копію звіту про незалежну оцінку вартості колісного транспортного засобу № 9488/11 від 11.12.2024, проведеного оцінювачем ТОВ "Земля Плюс 2006" Кірютою С.В., згідно якого "середньоринкова вартість автомобіля VOLKSWAGEN TIGUAN, рік випуску 2020, ідентифікаційний номер VIN НОМЕР_1 , V двигуна 1968 см. куб., легковий універсал, тип палива - дизель, колір - білий, станом на 15.08.2023 становить (без ПДВ) 1 236 750,00 грн".
Разом з тим позивач стверджує, що кошти від продажу автомобіля на рахунки боржника не надходили.
Арбітражний керуючий просить визнати недійсним договір купівлі-продажу №1243/20233995327 від 15.08.2023 транспортного засобу з тих підстав, що боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів (абз. 4 ч. 1 ст. 42 КУзПБ).
Місцевий господарський суд зазначив, що згідно інформації, яка міститься в матеріалах справи, станом на момент укладення оспорюваного правочину у боржника була наявна непогашена кредиторська заборгованість перед АТ "Укргазбанк" та ОСОБА_5 .
Що стосується заборгованості перед ОСОБА_5 , який є правонаступником та новим кредитором замість ТОВ "Аграріі Україна", то як вбачається з рішення Господарського суду Вінницької області від 06.04.2023 по справі № 902/887/22 за поставлений товар в сумі 2 542 006,88 грн. ТОВ "Агро Інтертрейд" повинно було розрахуватися перед ТОВ "Агріі Україна" до 30.04.2022.
Що стосується заборгованості перед АБ "Укргазбанк", то судовим рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.11.2023 по справі 902/1116/23 вказано, що згідно п.1.1. договору поруки поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору № 1515/2021/ВОД-МСБ від 16.08.2021 року, а також договорів про внесення змін та додаткових договорів до нього, укладеному кредитором з позичальником, згідно якого позичальник зобов'язаний у порядку та на умовах, викладених у кредитному договорі не пізніше 15.08.2023. Отже ТОВ "Агро Інтертрейд" повинно було розрахуватися з АБ "Укргазбанк" до 15.08.2023, сплативши 496 011,38 грн.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 30.05.25 у справі №902/281/249(902/1327/24) задоволено позов. Визнано недійсним договір купівлі-продажу №1243/2023/3995237 від 15.08.2023 транспортного засобу VOLKSWAGEN TIGUAN, VIN НОМЕР_1 , з об'ємом двигуна 1968 см. куб, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Інтертрейд" і ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Інтертрейд" судовий збір у розмірі 2 423,00 грн. і витрати по оплаті оцінки вартості колісного транспортного засобу у розмірі 2 000,00 грн. Видано накази.
Місцевий господарський суд дослідив докази, які наявні в матеріалах справи, також враховував принцип змагальності та диспозитивності сторін, застосував стандарт вірогідності доказів та виснував про наявність правових підстав для задоволення позову.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" 28.06.25 від ОСОБА_1 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Апелянт зазначив, що докази, які наявні в матеріалах справи не підтверджують того, що правочин було вчинено на шкоду кредиторам з метою виведення активів боржника та як наслідок не може свідчити про те, що договір купівлі-продажу №1243/2023/3995237 від 15.08.2023 є фраудаторним. Апелянт наголошує, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
02.06.2021 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду прийняв у справі № 904/7905/16 постанову, в пункті 111 якої сформував висновок щодо застосування статті 42 КУзПБ згідно якого норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.
У постанові від 15.07.2021 у справі № 927/531/18 КГС у складі ВС зазначив, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Верховний Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (див. висновки сформовані у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
У період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
Крім того, слід звернути увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Щодо незгоди ОСОБА_1 із рішенням Господарського суду Вінницької області від 30.05.25 у справі № 902/281/249(902/1327/24), колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи позивачем заявлену єдину вимогу немайнового характеру, якою останній просить визнати недійсним договір купівлі-продажу №1243/20233995327 від 15.08.2023.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такий висновок викладено в постановах від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 (пункт 9.13)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).
Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)).
Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який в разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, в якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.
Колегія суддів апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні поставило запитання для представника позивача чому нею заявлено вимогу лише про визнання недійсним оскаржуваного договору без жодної похідної вимоги, яка б за наслідками визнання недійсним оскаржуваного правочину реально та фактично змогла б відновити його порушене право чи захистити його інтерес.
Представник позивача на зазначене питання надала наступну відповідь: "Я чекаю розгляд, прийняте рішення судом апеляційної інстанції, яке буде прийнято рішення. Визнання договору купівлі-продажу недійсним між позивачем та відповідачем автоматично скасує договори, які були укладені між відповідачем та іншими фізичними або юридичними особами. В подальшому мною відповідно буде подано певний позов про повернення цього майна в ліквідаційну масу позивачу".
У подальшому колегією суддів постановлено наступне питання: "Скажіть, будь ласка, ми правильно вас розуміємо, що цей позов подано вами для того, щоб ініціювати інші позови щодо повернення в ліквідаційну масу?".
Представник позивача надала ствердну відповідь: "Так".
Як уже зазначалося колегією суддів апеляційної інстанції, подання позовної заяви з метою створення передумов для іншого судового процесу не відновлює порушеного права позивача, суперечить принципу процесуальної економії, породжує штучні подвоєння судового процесу, що є неприпустимим. Зазначеній обставині під час ухвалення оскаржуваного судового рішення місцевим господарським судом не була надана відповідна правова оцінка.
Як правильно зазначив місцевий господарський суд визнання недійсним правочину боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого, справедливого задоволення вимог кредиторів.
Водночас колегія суддів апеляційної інстанції не вважає, що визнання недійсним правочину без застосування будь-якої похідної вимоги (витребування/повернення майна у власність боржника) є ефективним способом захисту, завдяки якому позивач реально відновить порушене право (якщо останнє буде встановлено судом), поверне проданий автомобіль у ліквідаційну масу боржника та як наслідок зможе задоволити вимоги кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Агро Інтертрейд".
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (схожий за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 (пункт 43) і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19 (пункт 29)).
Зазначене в свою чергу, виключає як необхідність вирішення судом заявлених позовних вимог по суті на предмет їх обґрунтованості/необґрунтованості, зокрема шляхом подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу №1243/20233995327 від 15.08.2023.
Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 904/2263/24.
Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, 4 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що в апеляційній скарзі не вказано на обрання позивачем неефективного способу захисту права. Водночас згідно ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції виснує про часткове задоволення апеляційної скарги, з мотивів, які викладені у мотивувальній частині даної постанови. Судові витрати за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом, оскільки судове рішення скасовується апеляційним судом з інших підстав, відмінних від заявлених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 30.05.25 у справі №902/281/249(902/1327/24) задоволити частково.
2. Скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 30.05.25 у справі №902/281/249(902/1327/24) та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 287-291 ГПК України.
4. Справу №902/281/249(902/1327/24) повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "30" вересня 2025 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Коломис В.В.