Номер провадження: 11-кп/813/1920/25
Справа № 500/5929/14-к
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
24.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської обл. від 20.05.2025 у к/п №42014160000000312 від 11.07.2014 відносно:
ОСОБА_7 ,який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Розумівка Олександрівського р-ну Кіровоградської обл., громадянина України, з вищою освітою, заступника начальника Ширяєвського ВЦ №111, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку зі звільненням його від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції було задоволено клопотання захисника та обвинуваченого та звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а к/п №42014160000000312 закрито, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Скасовано арешт, накладений на майно ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01.12.2014, 05.08.2014, 06.01.2015. Вирішено питання стосовно долі речових доказів.
Мотивуючи зазначене рішення, суд 1-ої інстанції зазначив, що в даному кримінальному провадженні закінчився строк давності, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України та обвинувачений ОСОБА_7 надав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , не оспорюючи законність звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та закриття к/п №42014160000000312 від 11.07.2014, зазначає, що оскаржувана ухвала підлягає зміні, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з огляду на те, що суд 1-ої інстанції в мотивувальній частині ухвали, викладаючи обвинувачення, висунуте ОСОБА_7 органом досудового розслідування фактично ствердив про вину останнього у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, оскільки у своєму рішенні зазначив, що обвинувачений ОСОБА_7 отримав неправомірну вигоду у розмірі 12 000 грн. за звільнення ОСОБА_8 з Ізмаїльського слідчого ізолятору.
За таких обставин, прокурор ОСОБА_6 просить ухвалу суду від 20.05.2025 змінити, вказавши в мотивувальній частині цього рішення «Відповідно до обвинувального акту…» замість слів «Судом встановлено, що…».
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 підтримала свою апеляційну скаргу та просила її задовольнити, водночас обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_9 надіслали на адресу апеляційного суду пояснення, в яких не заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора та просили проводити розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора ОСОБА_6 , перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз оскаржуваної ухвали дає підстави дійти висновку про те, що вказане судове рішення вищевикладеним вимогам кримінального процесуального закону відповідає не у повному обсязі з огляду на наступне.
Приписами ст. 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Так, відповідно до ст. 44 КК України, особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення минуло десять років - у разі вчинення тяжкого злочину.
За приписами ч. 1 ст. 286 КПК України, звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, здійснюються судом.
Частиною 4 ст. 286 КПК, передбачено, якщо під час здійснення судового провадження сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
При цьому, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
За правилами ч. 8 ст. 284 КПК України закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
Враховуючи те, що висновки суду 1-ої інстанції в частині необхідності звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності та закриття к/п №42014160000000312 від 11.07.2014 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв'язку зі звільненням його від кримінальної відповідальності в апеляційному порядку не оскаржується, колегія суддів, не встановивши при цьому жодних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду дійти правильного висновку в цій частині, не вбачає підстав для їх перегляду.
Разом із тим, заслуговують на увагу доводи сторони обвинувачення про допущення судом 1-ої інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме те, що суд, викладаючи мотивувальну частину ухвали, вжив формулювання «Судом встановлено, що..», чим фактично ствердив провину ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
У постанові від 11.11.2020 у справі №455/229/17 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що дотримання умов, передбачених ст. 49 КК України, є безумовною й обов'язковою для суду підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності, навіть якщо особа свою вину не визнає.
З одного боку, Верховний Суд допускає, що особа може не визнавати себе винною для цілей звільнення від відповідальності, оскільки кримінального переслідування особи у випадку звільнення все одно не буде, то позиція Верховного Суду виглядає доцільною з практичної точки зору.
Суд має наводити виклад обставин, зазначених в обвинувальному акті, які він визнав доведеними, а не формулювати їх від власного імені. Таким чином, суд 1-ої інстанції фактично ствердив про вину обвинуваченого, чим порушив принцип презумпції невинуватості (ст. 17 КПК України) та вийшов за межі своїх процесуальних повноважень.
Положеннями ст. 17 КПК України та ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку та підтверджено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Більше того, у постанові від 26.03.2020 у справі №730/67/16-к суд касаційної інстанції зазначив, що визнання винуватості є правом, а не обов'язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом (ст. 49 КК України) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов'язує таке звільнення із визнанням ними своєї винуватості у вчиненні злочину.
Водночас, суд апеляційної інстанції приймає до уваги правову позицію ККС у складі ВС, викладену у постанові від 18.02.2025 у справі №712/8174/23, відповідно до якої, закриття провадження у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за ініціативою і згодою особи, що притягується до відповідальності, не зобов'язує суд констатувати факт вчинення особою кримінально караного діяння.
У вищевказаній постанові Верховний Суд погодився з наведеними висновками судів попередніх інстанцій і вказав, що положення ч. 1-3 ст. 49 КК України, якими передбачено підстави та умови звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, не наділяють суд дискрецією, оскільки законодавець чітко визначив, що суд звільняє від кримінальної відповідальності особу в разі існування підстав для застосування положень ст. 49 КК України. Ця підстава звільнення від кримінальної відповідальності є безумовною.
В такому випадку суд не може і не повинен констатувати факт вчинення цією особою кримінально караного діяння. Адже кримінальний процесуальний закон зобов'язує суд розглянути клопотання сторони захисту про таке звільнення невідкладно. У разі розгляду такого клопотання без проведення повного судового розгляду суд не може констатувати винуватість або навпаки невинуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння.
Колегія суддів вважає, що суд 1-ої інстанції в ухвалі припустився істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та вийшов за межі своїх повноважень і фактично визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, що, як наслідок, перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення в цій частині.
З урахуванням викладених обставин, колегія суддів доходить висновку про необхідність внесення відповідних змін в оскаржувану ухвалу суду 1-ої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
За приписами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже, підсумовуючи все вище викладене у своїй сукупності, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення та відповідної зміни ухвали суду з підстав, викладених апеляційним судом вище.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 24, 285-288, 370, 372, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської обл. від 20.05.2025, якою ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності та закрито к/п №42014160000000312 від 11.07.2014 - змінити.
В першому реченні мотивувальної частини ухвали фразу «Судом встановлено, що …» замінити на «Відповідно до обвинувального акту …»
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4