Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/1034/25
Провадження № 2/499/688/25
Іменем України
29 вересня 2025 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Представник позивача просив суд стягнути з відповідача суми заборгованості за кредитним договором №868422 від 11.05.2019 року у загальному розмірі 21119,25 року, яка складається з заборгованості по кредиту 16137,00, суми інфляційний втрат 3528,59 грн. та 3% річних 1453,66 грн., а також сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача посилається на ту обставину, що 11.05.2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі, ТОВ «Авентус Україна», первісний кредитор) та ОСОБА_1 , як позичальником було укладено договір (індивідуальна частина) №868422 про надання фінансового кредиту.
Після укладення цього договору відповідачу були перераховані грошові кошти у сумі 4500,00 гривень на умовах строкового платного користування з подальшим поверненням та сплатою процентів за користування.
Однак, відповідач, як позичальник, своїх обов'язків щодо повернення кредиту і сплати процентів за користування грошовими коштами не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 21119,25 року, яка складається з заборгованості по кредиту 16137,00, суми інфляційний втрат 3528,59 грн. та 3% річних 1453,66 грн.
12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (перейменовано на ТОВ «Він Фінанс») укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого позивач набув право вимоги заборгованості за договором №868422 про надання фінансового кредиту від 11.05.2019 року.
Внаслідок цього, позивач, як новий кредитор, має право вимагати стягнення з відповідача заборгованості за договором (індивідуальна частина) №868422 про надання фінансового кредиту від 11.05.2019 року і заборгованість у розмірі, зазначеному в позовній заяві, повинна бути стягненою на його користь в примусовому порядку згідно із рішенням суду.
Також позивач просив стягнути з відповідача на свою користь витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу, однак про їх розмір не заявляє.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, однак надав до суду заяву про слухання справи у його відсутність, на задоволенні позову наполягав.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення ухвали про відкриття провадження та судової повістки, заяв та клопотань не надала, відзиву не надіслала, про причини неявки не повідомила, тому суд визнає її неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у її відсутність.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;
5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Відповідно до ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вищевказану норму, суд не вбачає підстав для відкладення розгляд справи та вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у відсутність сторін.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Так, судом встановлено, що 11.05.2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №868422 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту (а.с. 37-38).
Згідно умов договору, сума позики 4500,00 гривень, строк позики 30 днів, фіксована процентна ставка за користування позикою - 51,30 % від суми кредиту.
Вказаний договір підписаний позичальником з використанням електронного підпису.
Факт перерахування грошових коштів відповідачу, як позичальнику у сумі 4500 гривень підтверджується листом товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» від 22.05.2025 року вих. № 5607-ВП (а. с. 20-25).
Відповідач своїх зобов'язань щодо повернення тіла кредиту, сплати процентів за користування кредитом не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, що згідно розрахунків позивача, становить 16137,00 гривень і включає заборгованість за тілом кредиту 4500,00 гривень, заборгованість за відсотками 2430,00 гривень, заборгованість за пенею і штрафами 9207,00 гривень.
Крім цього, представник позивач просить сягнути з відповідачка на користь позивача 3528,59 гривень - інфляційних втрат, 1453,66 гривень - 3 % річних у відповідності до ст. 625 ЦК України.
Відповідач обставин щодо укладення договору, погодження його умов та отримання грошових коштів в борг у сумі 4500,00 гривень не заперечує.
Доказів повного чи часткового погашення заборгованості не надав, як не надав і іншого розрахунку суми заборгованості, відмінного від розрахунку позивача.
Далі, 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (перейменовано на ТО«³н Фінанс»)укладено договір факторингу № 1.
На підставі цього договору до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за договором №868422 від 11.05.2019 року до відповідача, як позичальника.
Відповідач не надав заперечень щодо чинності зазначено договору факторингу та не заперечував обставин щодо переходу права вимоги до позивача, як нового кредитора.
Також відповідачем не надано доказів повної чи часткової сплати заборгованості за договором №868422 від 11.05.2019 року ТОВ «Він Фінанс», як новому кредитору.
З урахуванням встановлених обстави справи, суд вважає, що до правовідносин сторін спору підлягають застосуванню правові норми ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про електронну комерцію», що регулюють порядок укладення договору, виникнення зобов'язань, обов'язковість їх виконання, заміну сторони в зобов'язанні та наслідки порушення умов зобов'язання.
Зокрема, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.
При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру.
Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.
Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.
Згідно приписів частини 1статті 10Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення договору №868422 від 11.05.2019 року про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту у спосіб, передбачений ЦК України та Законом України «Про електронну комерцію» та погодження істотних умов цього договору.
Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочинів та відсутності в суду даних про нікчемність договору, суд приходить до висновку, що даний договір є чинним та, відповідно, є регулятором правовідносин сторін спору.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Зміст наведених правових норм свідчить, що укладення договору факторингу є підставою для заміни сторони в зобов'язанні.
Відтак, позивач має право вимагати стягнення на свою користь заборгованості з відповідача.
Оцінюючи встановлені обставини справи, суд приходить до переконання, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредиту є правомірним та ґрунтуються на матеріально-правових нормах та фактичних обставинах, встановлених судом.
Відповідачем не спростовано розрахунок заборгованості за тілом кредиту та процентами, доказів повного чи часткового погашення заборгованості не надано.
Суд, перевіривши нарахування процентів за договором, вважає зазначений розрахунок правильним та здійсненим в межах 30-денного строку кредитування.
Отже, розмір заборгованості за тілом кредиту і процентами становить 4500,00 гривень заборгованість за тілом кредиту, 2430,00 гривень заборгованість за процентами.
Щодо нараховування одночасного штрафу і пені за порушення строків виконання грошового зобов'язання відповідача, як позичальника, суд зазначає наступне.
Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, а саме п. 18. Законодавцем унормовано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відтак, враховуючи те, що на час ухвалення судом цього рішення воєнний стан в Україні не скасовано, вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованої пені та штрафу у розмірі 9207,00 грн. задоволенню не підлягають.
Далі, з урахуванням прострочення відповідачем, як позичальником строків виконання грошового зобов'язання, позивачем, як новим кредитором, нараховані інфляційні збитки та 3 проценти річних у відповідності до приписів частини 2 статті 625 ЦК України.
Суд погоджується з можливістю нарахування інфляційних збитків (втрат) та 3 процентів річних за період визначений позивачем, проте, вважає, що нарахування повинно бути проведеним на суму заборгованості, до якої не включається штраф та пеня у сумі 9207,00 гривень.
Отже, розмір інфляційних збитків за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року становить 1515,34 гривень (розрахунок виконаних з використанням калькулятора інформаційно-аналітичної системи «Ліга»).
Три проценти річних за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року нараховуються у сумі 624,27 гривень (розрахунок виконаних з використанням калькулятора інформаційно-аналітичної системи «Ліга»).
Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню становить: 6930,00 (сума боргу) + 1515,34 (інфляційне збільшення) + 624,27 (штрафні санкції) = 9069,61 грн.
Далі, згідно приписів частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки відповідачем не зроблено заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, суд не робить висновків щодо пропуску строку позовної давності та щодо необхідності визнання поважними причин пропуску.
Далі, на підставі приписів статті 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи що позовні вимоги задоволені на 43 % від первинно заявлених, а позивачем за подання позовної заяви сплачений судовий збір у сумі 2422,40 гривні, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1041,63 гривень, як компенсація витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Що стосується вимоги представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд вказану вимогу не розглядає, оскільки у позовній заяві не зазначено саму суму до стягнення.
Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського 8, м. Київ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованість за договором №868422 від 11.05.2019 року у сумі 9069,61 грн. (дев'ять тисяч шістдесят дев'ять гривень 61 коп.)
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» 1041,63 грн. (одна тисяча сорок одна гривня 63 коп.), як компенсацію витрат позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ