Справа № 950/2717/25
Номер провадження 2-а/950/27/25
"30" вересня 2025 р. м.Лебедин
Суддя Лебединського районного суду Сумської області Бакланов Р. В.
розглянувши у приміщенні суду в м. Лебедин Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП відсутній, адреса: АДРЕСА_1 ). до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому просить:
1. Визнати причини пропуску строку на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення поважними та поновити його.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову № СУ/1225/2025 від 08 травня 2025 року, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 25500,00 грн.
3. Провадження в справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП закрити у відповідності до п. 1 ст. 247 КУпАП (у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення).
4. Стягнути на його користь із відповідача всі понесені судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог Позивач зазначає, що 08.05.2025 року його було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП. Згідно з оскаржуваною постановою, правопорушення полягало в тому, що 30.04.2025 року він нібито категорично відмовився проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби за направленням № 3313213 від 30.04.2025 року.
Позивач стверджує, що вказана постанова йому не вручалася та не отримувалася, а про її існування він дізнався лише 26.08.2025 року в Лебединському відділі ДВС під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
Позивач заперечує фактичні обставини, викладені у постанові, зазначаючи, що 30.04.2025 року він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 у супроводі працівників поліції. На його питання щодо причин розшуку поліцейські не відповіли. Він надав документи, що підтверджують його право на відстрочку (як багатодітного батька трьох малолітніх дітей та пресвітера української православної церкви), але працівник РТЦК відмовився їх приймати та погрожував видачею мобілізаційного розпорядження. Він стверджує, що направлення на ВЛК йому не надавалося. Заяву на відстрочку він згодом направив рекомендованим листом 07.05.2025 року, і відстрочка була надана.
Позивач зазначає, що оскаржувана постанова не містить будь-яких доказів вчинення ним інкримінованого правопорушення, а відповідач не досліджував обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, включаючи можливість отримання відомостей про право на відстрочку шляхом електронної взаємодії. Також, в оскаржуваній постанові не зазначено дати та часу вчинення адміністративного правопорушення, що не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП.
ІНФОРМАЦІЯ_2 подав відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 за необґрунтованістю та безпідставністю, а постанову № СУ/1225/2025 від 08.05.2025 залишити без змін.
Відповідач вважає оскаржувану постанову правомірною та законною. В обґрунтування своєї позиції Відповідач зазначив, що 30.04.2025 року ОСОБА_3 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 було запропоновано проходження ВЛК відповідно до вимог законодавства. Йому було видано відповідне направлення (№ 3313213). Позивач відмовився від підпису в «Журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію» (запис під №1108), чим, на думку Відповідача, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП в особливий період.
Це, на думку Відповідача, підтверджується витягом із журналу, направленням, карткою обстеження та медичного огляду, а також Актом щодо відмови від проходження медичного огляду від 30.04.2025 року, дійсність якого засвідчена підписами уповноважених осіб (ЗИМА С.С., УРСАЛЕНКА М.С., КРАВЧЕНКА Я.В.).
Відповідач також стверджує, що 30.04.2025 року у присутності Позивача було складено адміністративний протокол СУ №1225/2025. Позивач не скористався своїм правом надання пояснень чи зауважень і відмовився від отримання примірника протоколу у присутності двох свідків.
Відповідач стверджує, що Позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи (08.05.2025 об 11:30). Розгляд справи було проведено начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 з дотриманням вимог ст. 278 КУпАП, а оскільки Позивач був належним чином повідомлений і не подав клопотання про відкладення, справу було розглянуто у його відсутність.
Відповідач посилається на правомірність своїх дій відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 235 КУпАП, Порядку організації та ведення військового обліку, затвердженого Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022, та Положення про ТЦК та СП, затвердженого Постановою КМУ № 154 від 23.02.2022.
Позивач ОСОБА_4 подав відповідь на відзив, у якій наголосив, що доводи Відповідача є неспроможними, а його позовні вимоги - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач підтвердив, що 30.04.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 йому було відмовлено у прийнятті заяви про надання відстрочки від призову, чим Відповідач порушив вимоги Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 560 від 16.05.2024.
Позивач рішуче заперечив достовірність та допустимість доказів Відповідача, стверджуючи, що Акт щодо відмови від проходження медичного огляду, а також всі інші документи, складалися не в його присутності, що ставить під сумнів їхню допустимість та достовірність.
ОСОБА_1 вважає, що є порушення Відповідачем вимог Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (Постанова КМУ № 560 від 16.05.2024):
1. Відсутність відеофіксації: Позивач посилається на п. 41 цього Порядку, згідно з яким Акт відмови від отримання повістки (або ж направлення) може вважатися належним підтвердженням оповіщення лише за умови наявності відеозапису доведення акта відмови або відеозапису відмови резервіста у спілкуванні. Оскільки в матеріалах справи відсутній відеозапис, відповідний Акт не є належним та достовірним доказом.
2. Порушення принципу правової визначеності (Час вчинення правопорушення): Позивач звернув увагу суду на те, що відповідно до самого Направлення на ВЛК № 3313213 від 30.04.2025, датою початку проведення медичного огляду є 01.05.2025. Однак його було притягнуто до адміністративної відповідальності за нібито відмову від проходження огляду 30.04.2025, тобто за день до виникнення в нього обов'язку з'явитися.
Притягнення до відповідальності за порушення обов'язку, час виконання якого ще не настав, є грубим порушенням принципу верховенства права та принципу правової визначеності.
Судом встановлені наступні обставини:
1. 08 травня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 було винесено постанову № СУ/1225/2025, якою ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25 500,00 грн.
2. Підставою для притягнення до відповідальності стала відмова Позивача 30.04.2025 року від проходження медичного огляду за направленням № 3313213 від 30.04.2025 року, що було розцінено як порушення правил військового обліку в особливий період.
3. Відповідач надав до суду копію Направлення на ВЛК № 3313213 від 30.04.2025, а також копію Акту щодо відмови від проходження медичного огляду від 30.04.2025.
4. Судом встановлено, що у Направленні на проходження медичного огляду № 3313213 від 30.04.2025, яке долучив Відповідач, датою початку проведення медичного огляду визначено 01.05.2025 року.
5. Позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за правопорушення, нібито вчинене 30.04.2025 року.
6. Позивач отримав копію оскаржуваної постанови лише 26.08.2025 року через ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
Суд враховує, що згідно зі статтями 1 та 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
ЄСПЛ тлумачить поняття «кримінальне обвинувачення» автономно, незалежно від національної термінології, включаючи суворі за своїми наслідками види адміністративних стягнень. У своїх рішеннях, зокрема, «Енгель та інші проти Нідерландів» (08.06.1976), «Гурепка проти України» (06.09.2005) та «Менаріні проти Італії» (27.09.2011), ЄСПЛ встановив, що значні адміністративні штрафи фактично носять кримінальний характер і вимагають забезпечення всіх гарантій ст. 6 Конвенції. Відповідальність за ч. 3 ст. 210 КУпАП в особливий період (штраф 25 500 грн) характеризується суворими санкціями. Навіть Уряд України визнавав карний (кримінально-правовий) характер Кодексу про адміністративні правопорушення (Надточій проти України, № 7460/03).
Таким чином, у цій справі мають бути забезпечені всі гарантії справедливого судочинства, включаючи презумпцію невинуватості та обов'язок всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Цей принцип, що є елементом верховенства права (ст. 8 Конституції України), також поширюється на адміністративні правопорушення, які за суттю є кримінальними в розумінні Конвенції.
Суд, згідно зі ст. 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд вважає, що ключовим питанням для встановлення події та складу адміністративного правопорушення є дотримання принципу законності (ст. 7 КУпАП) та принципу правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права.
Інкриміноване Позивачу правопорушення полягає у порушенні правил військового обліку, зокрема, у відмові проходити медичний огляд. Відповідач стверджує, що Позивач вчинив правопорушення 30.04.2025. Однак, сам Відповідач долучив до матеріалів справи Направлення на ВЛК № 3313213 від 30.04.2025, в якому датою початку проведення медичного огляду є 01.05.2025.
Таким чином, навіть якщо вважати, що Позивач отримав направлення на медичний огляд 30.04.2025, його обов'язок з'явитися до закладу охорони здоров'я для проходження огляду, згідно з документом, виданим Відповідачем, виникав лише 01.05.2025 року. Притягнення особи до адміністративної відповідальності 30.04.2025 року за відмову виконати обов'язок, строк виконання якого настає лише 01.05.2025 року, є грубим порушенням принципу верховенства права, а саме такого його елементу як принцип правової визначеності.
Відповідно до практики ЄСПЛ (зокрема, «Енгель та інші проти Нідерландів»), притягнення до відповідальності має відбуватися лише за умови чіткого дотримання всіх норм закону. Винність може бути встановлена лише за наявності протиправної дії чи бездіяльності, яка посягає на встановлений порядок і за яку передбачено відповідальність (ст. 9 КУпАП). У даному випадку, на дату нібито вчинення правопорушення (30.04.2025), обов'язок, невиконання якого інкриміновано, ще не настав.
Суд вважає, що цей факт сам по собі свідчить про відсутність події адміністративного правопорушення (порушення) у часі, зазначеному Відповідачем, що є абсолютно неприпустимим в умовах правової держави.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких орган встановлює наявність чи відсутність правопорушення. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом, поясненнями, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів.
Відповідач як основний доказ вчинення правопорушення надав Акт щодо відмови від проходження медичного огляду від 30.04.2025. Позивач у відповіді на відзив прямо заперечив допустимість цього Акту, оскільки він складався не в його присутності.
Крім того, Позивач правомірно послався на вимоги Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затвердженого Постановою КМУ № 560 від 16.05.2024), який регулює спірні правовідносини. Зокрема, пункт 41 Порядку:
1. Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до ТЦК є: у разі вручення повістки: особистий підпис, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.
Суд констатує, що Відповідач не надав жодних доказів наявності відеозапису, який би підтверджував факт доведення Акту відмови від проходження медичного огляду до відома Позивача, чи відеозапису його відмови від спілкування.
Верховний Суд у своїх висновках щодо застосування норм процесуального права наголошує на тому, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести правомірність свого рішення. Оскільки спеціальний нормативно-правовий акт, що регулює процедуру оповіщення (Порядок № 560), прямо передбачає необхідність відеофіксації для надання Акту відмови статусу належного доказу, за відсутності такого відеозапису, Акт щодо відмови від проходження медичного огляду не може бути визнаний належним та достовірним доказом.
Таким чином, Відповідач не виконав свого обов'язку щодо збирання належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували факт вчинення Позивачем адміністративного правопорушення.
Суд також звертає увагу на порушення права Позивача на захист та участь у розгляді справи. Відповідно до ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до відповідальності. Розгляд за її відсутності можливий, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду.
Позивач був притягнутий до відповідальності 08.05.2025 року. Відповідач стверджує, що Позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи (08.05.2025 об 11:30). Однак, Відповідач не надав доказів того, як саме і коли Позивач був сповіщений про розгляд справи саме 08.05.2025, а не лише про складання протоколу 30.04.2025.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду вважається виконаним, лише якщо особа знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи про час та місце розгляду справи є підставою для визнання постанови неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, особа позбавляється прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім, надавати пояснення, докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.
Оскільки Відповідач не надав доказів завчасного (за три доби) та належного інформування Позивача про дату розгляду справи 08.05.2025 року, суд доходить висновку про порушення Відповідачем процедури притягнення до адміністративної відповідальності, що унеможливило реалізацію Позивачем свого права на захист.
Позивач стверджує, що 30.04.2025 року йому відмовили у прийнятті документів про наявність права на відстрочку (як багатодітному батькові).
Суд враховує, що відповідно до п. 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (Постанова КМУ № 560 від 16.05.2024):
Військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (...) із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби...
Таким чином, якщо Позивач дійсно намагався подати заяву про відстрочку (що підтверджується його діями 07.05.2025, коли він направив її рекомендованим листом, і наступним її задоволенням), Відповідач, відмовивши у прийнятті такої заяви 30.04.2025, порушив встановлену процедуру. Крім того, притягнення до відповідальності за відмову від ВЛК до розгляду заяви про відстрочку прямо суперечить Порядку № 560.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повинен був довести, що він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України).
Так судом встановлені порушення процедури, пов'язаної з нааступним: винесенням постанови за правопорушення, яке за датами ще не відбулося (30.04.2025 проти 01.05.2025); відсутністю належних та допустимих доказів (відсутність обов'язкової відеофіксації Акту відмови); порушенням права на захист (неналежне повідомлення про час розгляду справи); неправомірною відмовою у прийнятті документів на відстрочку перед направленням на ВЛК (п. 63 Порядку № 560).
Зазначене свідчить про відсутність у діях Позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи встановлені судом обставини щодо грубого порушення принципів законності, правової визначеності, презумпції невинуватості, а також відсутність належних доказів вини Позивача (недоведеність події та складу правопорушення), суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а провадження у справі про адміністративне правопорушення слід закрити.
Такий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним у судовій практиці: У рішенні у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» (скарга № 10590/83) ЄСПЛ зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості. У даному випадку докази, надані Відповідачем, не є ні достатніми, ні допустимими для встановлення вини Позивача.
Як уже було зазначено, штраф у розмірі 25 500 грн, накладений на Позивача за ч. 3 ст. 210 КУпАП, є значним і кваліфікується за «кримінально-правовим» характером відповідно до автономної доктрини ЄСПЛ (Engel criteria). Це вимагає від органів, які здійснюють провадження, суворого дотримання процедурних гарантій.
У справі «Аллене де Рібермон проти Франції» (10.02.1995) ЄСПЛ наголосив, що принцип презумпції невинуватості є обов'язковим не лише для кримінального суду, а й для всіх інших органів держави, які вирішують питання обґрунтованості обвинувачення.
У справі Надточій проти України (№ 7460/03) Уряд визнав кримінально-правовий характер КУпАП. Конституційний Суд України також підкреслював, що адміністративна відповідальність ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, зумовлених верховенством права (Рішення КСУ № 23-рп/2010).
Оскільки обов'язок доказування в адміністративному судочинстві покладено на суб'єкта владних повноважень (Відповідача), і він не зміг надати суду належні та допустимі докази, які б підтверджували законність його рішення, виникає беззаперечний сумнів щодо доведеності вини Позивача. Відповідно до ст. 62 Конституції, ці сумніви мають тлумачитися на користь Позивача.
Одним із найсерйозніших порушень, встановлених судом, є притягнення Позивача до відповідальності до моменту настання обов'язку. Направлення на ВЛК призначало огляд на 01.05.2025 року, тоді як Відповідач кваліфікував дії Позивача як відмову 30.04.2025 року.
Принцип законності (ст. 7 КУпАП) передбачає, що особа може бути піддана заходу впливу лише на підставах і в порядку, встановлених законом. Якщо обов'язок, за невиконання якого настає відповідальність, виникає лише наступного дня, кваліфікація дій попереднього дня як правопорушення є порушенням принципу nullum crimen, nulla poena sine lege (немає злочину, немає покарання без закону) та принципу правової визначеності.
ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» (06.09.2005) наголошував на важливості принципу правової визначеності, який вимагає, щоб правові норми були чіткими і передбачуваними, а їх застосування - послідовним. Притягнення до відповідальності за неіснуючий у часі обов'язок порушує саму сутність цього принципу.
Відповідно до п. 6 ч. 2 Інструкції зі складання протоколів, до протоколу долучаються докази, які повинні містити достовірну інформацію та відповідати вимогам законодавства.
Суд звернув увагу на те, що Відповідач не виконав імперативної вимоги п. 41 Порядку № 560 щодо відеофіксації відмови від отримання документів або відмови від спілкування. Відсутність такого відеозапису, при тому, що Позивач заперечує факт складання Акту у його присутності, робить єдиний прямий доказ Відповідача (Акт) недопустимим.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що вжив усіх можливих заходів для їх отримання (ч. 2 ст. 77 КАС України). Однак, у даному випадку Відповідач не надав доказів, що він не мав можливості здійснити відеофіксацію, як того вимагає закон. Отже, Відповідач не довів правомірності свого рішення належними та допустимими доказами.
Крім того, суд встановлює порушення права на участь у розгляді справи. Відповідач стверджував, що Позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи 08.05.2025. Проте відсутність доказів завчасного (за три дні) повідомлення Позивача (навіть якщо він був присутній 30.04.2025) є критичним порушенням процедури.
У постанові Верховного Суду, від 30.01.2020 у справі № 308/12552/16-а, зазначається, що факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи є підставою для визнання постанови неправомірною, оскільки це позбавляє особу права бути присутнім, надавати пояснення та докази.
Це порушення процедури притягнення до відповідальності, що ускладнює (або унеможливлює) встановлення судом об'єктивної сторони вчинюваного порушення, зводить нанівець суть адміністративної відповідальності.
На підставі комплексного аналізу, суд вважає, що оскаржувана постанова № СУ/1225/2025 від 08.05.2025 року є протиправною, оскільки, внесена за відсутності доведеного належними та допустимими доказами факту вчинення правопорушення. Крім того встановлений час вчинення правопорушення (30.04.2025) передував часу настання обов'язку (01.05.2025), що є порушенням принципу правової визначеності. Також при винесенні постанови порушено процедуру, що гарантує право особи на захист (зокрема, щодо належного повідомлення та доказової бази).
Таким чином, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП. Отже, постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю у зв'язку з відсутністю складу правопорушення (п. 1 ст. 247 КУпАП).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн (що підтверджується квитанцією від 02.09.2025 року). Оскільки позовні вимоги задовольняються у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 241-246, 286 КАС України, статтями 7, 19, 62 Конституції України, статтями 210, 247 КУпАП, практикою Європейського суду з прав людини, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову № СУ/1225/2025 від 08 травня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 25 500,00 грн.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення (пункт 1 статті 247 КУпАП).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення.
Суддя: Роман БАКЛАНОВ