Справа № 510/2143/24
Провадження № 2/510/883/25
04.08.25 року Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
-за участю секретаря Лабановой С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - ОСОБА_3 ) про визнання права власності, -
Відповідач ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 про судові засідання, які призначалися на 25.07.2025р., 04.08.2025р., були повідомлені в порядку ч.11 ст. 128 ЦПК України, яка передбачає, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, однак, до суду не явились, відповідач відзиву на позов не надав, причини його неявки суду невідомі.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Златі Н.С. позовні вимоги підтримала, просила про розгляд справи без її участі.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 ; копія домової книги; копія свідоцтва про одруження ОСОБА_2 із ОСОБА_5 ; акт від 02.04.2024р.; копія довідки Виконкому Ренійської міської ради від 03.10.2019р. про склад сім'ї позивачки за спірною адресою; копія свідоцтва про право власності на житло від 03.03.2000р. № НОМЕР_1 (троє співвласників); копія звіту експерта від 23.06.2024р. про проведення незалежної оцінки вартості квартири.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03.03.2000р. №101 сторонам у справі на праві спільної сумісної власності належить по 1/3 частці квартири АДРЕСА_1 . Згідно свідоцтва №101 про право власності на житло від 03.03.2000р. позивачці належить 1/3 частка вищевказаної квартири, відповідачу - інша 1/3 частка нерухомості. Позивачка з 1995р. перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, однак сімейне життя не склалось, подружжя разом не мешкає та відносин не підтримує. У 2013р. відповідач виїхав з м.Рені Одеської області, остаточно змінив своє місце проживання (знявся з реєстраційного обліку зі вказаної адреси) та роботи, з того часу мешкає в іншій державі (у РФ). В день від'їзду відповідач передав нерухомість, ключі, документи на квартиру (які були в нього в наявності) на зберігання позивачці. Після від'їзду відповідача позивачка розпоряджається щодо догляду за придбаною квартирою, робила там ремонти, сплачує всі необхідні комунальні платежі. Відповідач у спірній квартирі більше не з'являвся, його речей там немає, будь-яких вимог або претензій до позивачки він не пред'являв. Будь-яких витрат по утриманню квартири відповідач за час своєї відсутності не ніс, пропозицій компенсувати понесені витрати позивачкою від нього не надходило.
Отже, з 2013р. квартира цілком перейшла у володіння та розпорядження позивачки, вона утримує її, розпоряджається доглядом за нею. Відповідач не слідкує за станом належної йому частини нерухомості, не виконує обов'язків по її утриманню.
Незважаючи на це, позивачка фактично, відкрито володіє нерухомістю в цілому (2/3 частками квартири), стежить за її технічним станом, сплачує за утримання комунальні послуги - з 2013р. і до теперішнього часу, вона користується вищевказаною нерухомістю, яка весь цей час не витребувалася із володіння позивачки відповідачем. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що має право на 1/3 частку вищевказаної квартири, що належала відповідачу) з підстав ст. 344 ЦК України, а саме за набувальною давністю.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки її доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.
Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв'язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.
Як було встановлено судом, позивачка, відповідач, а також третя особа являються співвласниками вищевказаної нерухомості. У 2013р. відповідач залишив сім'ю та виїхав мешкати у іншу державу.
Під час від'їзду та після нього відповідач питання про утримання відповідної частки нерухомості не вирішив, воно перейшло до позивачки, участі у сплаті комунальних послуг та квартплати відповідач не приймав. Вже більше 12 років позивачка утримує квартиру (2/3 її частки), доглядає за її технічним станом та сплачує всі належні платежі. Будь-яких домовленостей із відповідачем щодо розподілу витрат, пов'язаних із утриманням квартири, немає.
Виходячи із ситуації, що склалася в даній справі, вбачаються підстави для визнання за позивачкою права власності на 1/3 частку квартири, що належала відповідачу, в порядку набувальної давності.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно із ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
За ч. 1, 3 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо
інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Як виходить з доводів позивачки, з 2013р. по теперішній час вона безперервно, відкрито володіє 1/3 часткою квартири, що належить відповідачу, сплачує всі належні платежі, як власник нерухомості, розпоряджається нею, проводить ремонти, використовує її за цільовим призначенням та ін. За весь час володіння позивачкою відповідною часткою квартири відповідач не пред'являв до неї жодних вимог про витребування частки нерухомості (грошової компенсації), документів на неї, не брав участі в утриманні своєї частки квартири та не ніс витрат по сплаті належних платежів. На момент розгляду справи в суді відповідач не надав заяву про визнання позову, відзиву на позов також не надав, в призначені судові засідання не явився.
Таким чином, суд встановив, що володіння позивачкою 1/3 часткою квартири (що належить відповідачу) є добросовісним, правомірним, відкритим (позивачка, вважаючи себе власником відповідної частки квартири, сплачувала комунальні платежі за її утримання, розпоряджається житлом та ін.) та безперервним. Таким чином, суд вважає, що 1/3 частка квартири цілком з законних підстав перейшла у володіння та користування ОСОБА_1 , внаслідок чого остання набула право власності на неї за набувальною давністю.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З урахуванням викладених позивачкою та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити її вимоги щодо визнання за нею права власності на майно за набувальною давністю.
Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 128, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 15, 328, 344, 397 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) за набувальною давністю право власності на:
1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Вячеслав ДУДНИК